Рішення № 90190361, 02.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року Справа № 160/5302/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С. розглянувши у письмовому провадженні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2020 року протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2020 року з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

В обґрунтування вимог позову позивач вказав, що вважає застосування обмеження виплати його пенсії на підставі ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (із змінами, внесеними Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ) та частини 3 статті 27 Закону України № 1058 від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» неправомірним, не справедливим, та таким, що порушує норми законодавства України, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/5302/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

19.06.2020 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказує про незгоду з вимогами позову. Зазначає, що позивач отримує пенсію за вислугу років, як працівник льотного складу цивільної авіації, яка виплачується з урахуванням вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Станом на 01.10.2011 р. розмір пенсії позивача не перевищував максимального розміру пенсії, а отже в подальшому перерахунки пенсій йому проводились відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ №418 від 21.07.1992 р.

30.06.2020 р. до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач підтримує вимоги позову та наполягає на їх задоволенні.

Під час розгляду справи судом враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» (зі змінами та доповненнями) та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, як працівник льотного складу цивільної авіації, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788- ХП., починаючи з 1982 року (пенсійне посвідчення № 415723).

10.04.2020 р. позивач звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії з 01.03.2020 року без обмеження десятьма розмірами прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та виплату пенсії в повному обсязі без застосування такого обмеження.

У відповідь на звернення позивача, листом відділу з питань перерахунку пенсій № 3 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 16.04.2020 р. №5658-6000/Ш-03/8-0400/20 повідомило, що відповідно до статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із внесеними змінами Законом України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України» № 1774-VIII від 06.12.2016 та частини 3 статті 27 Закону України 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі і заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний . розмір пенсії (з урахуванням - надбавок/ підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Мінімальний розмір пенсії для непрацездатних осіб на 01.03.2020 року складає 1638,00 грн. 3 01.03.2020 р. основний розмір пенсії, після проведення автоматизованим способом масового перерахунку становить 26 242,05 грн. Загальний розмір пенсії з обмеженням для виплати складає 16380.00 грн.

Таким чином, спірним в даному випадку є застосування обмежень виплати пенсії позивачу максимальним розміром на підставі ст. ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Суд зазначає, що ч. 5 ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення», визначено, що після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що позивач є працюючим пенсіонером.

Стаття 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» регулює обмеження розміру виплати пенсії працюючим пенсіонерам. Водночас таке обмеження усувається при звільненні працюючого пенсіонера з роботи. Також слід звернути увагу на частину 1 цієї статті якою зазначено, що пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку, що визначає регулювання пенсії працюючого пенсіонера (натомість позивач не є працюючим пенсіонером).

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 року передбачено, що обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Крім того, пунктом другим розділом II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911VIII від 24.12.2015 року визначено, що дія положень даного Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року.

Враховуючи, що пенсія була призначена ще у 1995 році на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії останнього на підставі Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 VII від 24.12.2015 року є неправомірним.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).

Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Тобто, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються державою і не можуть бути скасовані або обмежені. Звуження змісту прав і свобод особи означає зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або величину (кількість) благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Відповідно до роз`яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України N7-рп/2004 від 17.03.2004, N 20-рп/2004 від 01.12.2004, N 8-рп/99 від 06.07.1999, N 5-рп/2002 від 20.03.2002, N 20-рп/2004 від 01.12.2004).

Таким чином, право позивача на нарахування пенсії без її обмеження є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням вказаних вимог, перевіривши дії органу пенсійного фонду з перерахунку пенсії позивачу застосувавши обмеження розміру пенсії, суд дійшов висновку, що відповідач, у такий спосіб здійснив відносно позивача протиправну бездіяльність, чим позбавив права особи на належний соціальний захист.

Суд звертає увагу, що відповідач не заперечує проти факту перерахунку пенсії позивача із застосуванням обмежень.

Так, за приписами ст.245 КАС України, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

За наведених обставин у сукупності, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача, суд вважає, що вимоги позову підлягають задоволенню з коригуванням обраного позивачем способу захисту, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2020 року протиправною та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2020 року з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

Разом з тим, вимоги позову в частині зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії без означених обмежень не може бути задоволена судом, оскільки звернена на майбутнє, а згідно положень ст. 5 КАС України судовому захисту підлягає тільки порушене право особи.

Таке рішення, на переконання суду, матиме наслідком дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

У відповідності до ч.1 ст. 139 КАС України за наслідками розгляду даної справи документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2020 року протиправною;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2020 року з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова