Ухвала суду № 90177348, 30.06.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/9767/14-к

Провадження №1-кп/127/407/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

Колегія суддів в складі:

судді доповідача Каленяка Р.А.

суддів Антонюка В.В., Воробйова В.В.,

при секретарі Жовмір А.І.,

за участю:

прокурора Серветника В.П.,

захисника Гайдамаки С.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42013010010000524, внесеного в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань 17 грудня 2013 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні колегії суддів Вінницького міського суду Вінницької області перебувають матеріали кримінального провадження №42013010010000524 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

В судовому засіданні прокурор Серветник В.П. заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою на 60 діб. Повідомив, що вироком Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 , було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в подальшому ухвалою Вінницького апеляційного суду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було продовжено. У даному кримінальному провадженні існують ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого від суду, оскільки ОСОБА_1 , усвідомлює тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні; незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого оскільки згідно ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Перебуваючи на волі ОСОБА_1 , матиме можливість незаконно впливати на потерпілого з метою створення сприятливих для себе умов; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_1 , на протязі тривалого часу не працює, постійного джерела доходів не має, що вказує на те, що злочини пов`язані з шахрайством є одним з його джерелом доходів.

Також зазначив, що застосування до підозрюваного іншого більш м`якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, оскільки: особисте зобов`язання, є недостатньо дієвим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу підозрюваного, його репутацію та соціальні зв`язки; особиста порука, не може бути застосована, оскільки у ОСОБА_1 , відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити останнього до суду на першу вимогу; застава, не може бути застосована оскільки у ОСОБА_1 відсутнє постійне місце роботи та необхідні кошти; домашній арешт, є недостатньо суворим запобіжним заходом, оскільки ОСОБА_1 , враховуючи тяжкість злочину може переховуватися від суду, а також враховуючи складність контролю за виконанням обвинуваченим покладених на нього обов`язків під час такого запобіжного заходу;

Всі вищевказані обставини, у своїх сукупності, на думку прокурора, свідчать про те, що застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_1 , в рамках даного кримінального провадження є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам. Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 , обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину – шахрайство, заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, вчинене в особливо великих розмірах, що свідчить про антисоціальну поведінку підозрюваного та те, що він перебуваючи на волі може продовжити свою злочину діяльність з метою незаконного збагачення, вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується характером кримінального правопорушення. Крім того, ОСОБА_1 , офіційно не працює, не має постійного джерела доходів, що вказує на те, що злочини пов`язані із шахрайством є одним із джерел його доходу, не має стійких соціальних зв`язків, тобто може переховуватись від суду, перешкоджати в розгляді кримінального провадження іншим чином, що передбачено ризиками визначеними у п. п. 1,3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та беручи до уваги, що більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти зазначеним ризикам, просив суд продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 діб.

Обвинувачений ОСОБА_1 з приводу клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечив, суду пояснив що за сім років судового розгляду сторона обвинувачення не може довести його причетність до скоєного, вважає що його утримують незаконно і далі утримувати його під вартою є недоцільним. Обвинувачений планує працювати та довести свою невинуватість. Також доповнив, що має нерухомість, має де жити, має дитину. Просить суд замінити йому запобіжний захід на особисте зобов`язання чи цілодобовий домашній арешт.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 С ОСОБА_3 заперечила проти клопотання прокурора, вважає що підстав для його задоволення немає, ризики на які посилається прокурор нічим не підтверджуються, потерпілий та свідки судом допитані, тому обвинуваченому немає сенсу на них впливати. Повідомила, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, тому немає доказу того, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення. Вважає, що суд при обранні найбільш суворого запобіжного заходу має враховувати не тільки те, що скоєно особливо тяжкий злочин, а і інші обставини. Зокрема те, що обвинувачений довгий час перебуває під вартою, має постійне місце проживання, а саме власний будинок в смт. Стрижавка, який належить йому на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, завжди вчасно з`являвся на судові засідання. Тому вважає що в заявленому клопотанні прокурора слід відмовити, а клопотання обвинуваченого задовольнити та змінити обвинуваченому запобіжний захід.

Заслухавши думку учасників процесу, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

При вирішенні питання про продовження терміну дії обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує вимоги ст. 178 КПК України, а саме: вік та стан здоров`я обвинуваченого, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Крім того, суд враховує вимоги ст. 177 КПК України, а саме те, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Також суд, враховує вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання у їх взаємозв`язку з можливими ризиками по справі.

Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, «Ілійков проти Болгарії», зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи. При цьому тримання особи під вартою може відбуватися лише на підставі відповідного рішення компетентного суду.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд також враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, якій не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Оцінюючи тяжкість вчиненого злочину, який інкримінується обвинуваченому, колегія суддів враховує ступінь суспільної небезпечності злочину в конкретних умовах місця і часу та враховує, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано за мотивом однієї лише небезпечності злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком понад три роки, крім виняткових випадків.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти власності, за який передбачено покарання у вигляді позбавленні волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, що може спонукати обвинуваченого до втечі, намагання уникнути покарання або незаконно впливати на потерпілого, свідків, у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу, колегія суддів, враховуючи, що судовий розгляд кримінального провадження не завершено та остаточне рішення не винесено, дійшла висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне залишити обвинуваченому раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Суд вважає, що встановлені під час розгляду клопотання обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, тому переконується в доцільності задоволенні клопотання прокурора та продовженні обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою на 60 діб.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 197, 199, 369-370, 372 КПК України, ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні клопотання захисника Гайдамаки С.В. та обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання чи цілодобовий домашній арешт - відмовити.

Клопотання прокурора Серветника В.П. про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб – задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб.

Ухвала суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою діє з 30 червня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно.

Копію ухвали суду направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для виконання.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду впродовж 7 діб з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя доповідач:

Судді: