Рішення № 9017527, 23.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.12.09 р.                     Справа № 15/323                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Максус Україна” м. Харків (код ЄДРПОУ 35586997)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Бон Одор” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 25578197)

про стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 168738,05 грн., пені в сумі 165461,58 грн., 3% річних у розмірі 2719,92 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельниченко Є.О. за довіреністю б/н від 06.08.2009 р. (в останнє судове засідання не з’явився)

від відповідача: не з’явився

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Максус Україна” м. Харків до товариства з обмеженою відповідальністю “Бон Одор” м. Донецьк про стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 168738,05 грн., пені в сумі 165461,58 грн., 3% річних у розмірі 2719,92 грн.

Ухвалою суду від 20.11.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/323, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

У порушення вимог ухвал суду від 20.11.2009 р., 08.12.2009 р. відповідач в судові засідання 08.12.2009 р., 23.12.2009 р. не з’явився без повідомлення про причину неявки, витребувані документи до суду не надіслав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи міститься довідка Державного комітету статистики України Головного управління статистики у Донецькій області № 14/4–20/6381 від 18.12.2009 р. з якої вбачається, що ТОВ „Бон Одор”, ідентифікаційний код 25578197, зареєстровано за адресою: 83018, м. Донецьк, вул. Путилівська, 81. В позовній заяві позивач крім юридичної адреси вказав також і фактичну адресу відповідача: 83017, м. Донецьк, вул. Сєрова, 56. Саме за цими адресами суд направляв відповідачу ухвали у даній справі. Факт отримання ухвал суду відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень з ухвалами господарського суду представнику відповідача.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

20.06.2008 р. сторони уклали договір поставки товару № 345, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався в порядку та в строки, передбачені договором, в кількості, якості та за ціною, погодженими сторонами, передати у власність покупця товар, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що постачальник передає по договору покупцю товар згідно накладних, що є невід’ємною частиною договору.

Згідно п. 1.5 договору право власності на товар, ризики та зобов’язання, пов’язані з правом власності, переходить від постачальника до покупця при підписанні уповноваженим представником покупця акту прийому–передачі, накладних та вручення довіреності на отримання товару постачальнику.

Відповідно до п. 2.2 договору загальна сума договору визначається згідно накладних.

Пунктом 3.2.2 договору передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар, витрати та дії постачальника в порядку та в строки, встановлені даним договором.

Згідно п. 4.1 договору оплата за отриманий від постачальника товар здійснюється протягом 50 календарних днів з моменту поставки товару, свідоцтвом якої є підписання покупцем накладної.

Відповідно до п. 4.2 договору оплата товару здійснюється по безготівковому розрахунку.

Пунктом 5.1, 5.2 договору передбачено, що прийом товару по якості та по кількості здійснюється відповідно до Інструкцій Про порядок прийому продукції виробничо–технічного призначення та товарів народного споживання по якості та по кількості № П–6 та № П–7.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.2 договору він вступив в силу з моменту підписання його сторонами та діяв до 31.12.2008 р. (або до повного виконання сторонами своїх зобов’язань). Даний договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Угода про зміну або розірвання договору вчинюється в письмовій формі за підписом обох сторін.

Завірена копія договору додана до позову, підписана сторонами та скріплена печатками.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 345 від 20.06.2008 р. ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 173251,19 грн. за видатковими накладними: № 106 від 31.07.2008 р. на суму 154975,00 грн., № 195 від 23.09.2008 р. на суму 4465,01 грн., № 124 від 10.03.2009 р. на суму 13811,18 грн. Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписами представника відповідача – Рябих Г.О., який фактично отримав товар, на видаткових накладних в графі „Отримав” та відбитками печатки; а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей: серії ЯПВ № 025132 від 31.07.2008 р., серії ЯПВ № 025137/43 від 23.09.2008 р., серії ЯПВ № 025162/68 від 11.03.2009 р., виданими на Рябих Г.О.; рахунками на оплату № 107 від 31.07.2008 р., № 194 від 23.09.2008 р., № 127 від 10.03.2009 р.; податковими накладними № 107 від 31.07.2008 р., № 196 від 23.09.2008 р., № 124 від 10.03.2009 р. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 345 від 20.06.2008 р. суд робить виходячи з того, що підставою поставки у спірних видаткових та податкових накладних, рахунках та довіреностях вказаний договір № 345 від 20.06.2008 р.

В позовній заяві позивач стверджував, що відповідач частково повернув отриманий товар на суму 9427,84 грн., що підтверджується накладною на повернення № 1 від 10.03.2009 р. Таким чином, станом на 17.11.2009 р. неоплаченим залишився товар, поставлений за спірними видатковими накладними, на суму 163823,35 грн. (173251,19 грн. – 9427,84 грн. = 163823,35 грн.).

Крім того, у акті звірки розрахунків між сторонами, завірена копія якого представлена позивачем до суду, зазначено, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.09.2008 р. складала 159440,01 грн. Акт звірки підписаний сторонами та скріплений печатками, тому приймається судом до уваги як письмовий доказ у даній справі відповідно до ст. 36 ГПК України.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 345 від 20.06.2008 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі № 345 від 20.06.2008 р. передбачили відстрочення платежу на 50 календарних днів від моменту здійснення поставки, тобто від дати підписання видаткової накладної.

Виходячи з того, що за останньою спірною видатковою накладною № 124 товар був отриманий відповідачем 10.03.2009 р., строк оплати наступив у період з 11.03.2009 р. по 29.04.2009 р. включно, а вже з 30.04.2009 р. для відповідача почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цією партією товару. За іншими спірними видатковими накладними строк оплати наступив раніше. Таким чином, по всім спірним видатковим накладним для відповідача строк оплати наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити товар в передбачений договором № 345 від 20.06.2008 р. строк в сумі 163823,35 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 165461,58 грн., 3% річних у розмірі 2719,92 грн., інфляцію в сумі 4914,70 грн. (розрахунки додані до позову).

Позивач надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій у зв’язку із перерахуванням суми пені з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” зменшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 163823,35 грн., пеню в сумі 18043,01 грн., 3% річних у розмірі 2719,92 грн., інфляцію в сумі 4914,70 грн.

Ухвалою від 08.12.2009 р. суд зобов’язав позивача надати докази фактичного направлення відповідачу копії заяви про зміну розміру позовних вимог з додатком нового розрахунку суми позову.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач в порушення вимог суду (ухвала від 08.12.2009 р.) не надав належних доказів направлення копії заяви про зміну розміру позовних вимог в частині стягнення пені відповідачу. Неповідомлення відповідача про зміну розміру позову є порушенням його процесуальних прав, що є недопустимим в судовому процесі.

На підставі викладеного суд заяву про зменшення позовних вимог залишив без розгляду та в подальшому розглядав первісно заявлені позовні вимоги.

На підставі п. 8.2 договору за прострочення виконання грошового зобов’язання позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 165461,58 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми поставленого товару за кожний день прострочення.

Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені. Пункт 8.2 договору не передбачає вказівки на незастосування норми ст. 232 ч. 6 ГК України або умови нарахування пені до дати фактичного виконання зобов’язання за договором. Нарахування пені за кожний день прострочення означає встановлений порядок такого нарахування, а не період нарахування.

Перевіркою розрахунку пені судом встановлено, що позивач вищевказаних вимог чинного законодавства при нарахуванні пені не дотримувався.

Таким чином розрахунок позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума пені нараховується за період з 30.04.2009 р. (початок нарахування пені, визначений самим позивачем) до 29.10.2009 р. (закінчення шестимісячного строку нарахування пені згідно ч. 6 ст.232 ГК України) та складає: (163823,35 грн. х 24% х 46 днів : 365 днів) + (163823,35 грн. х 22% х 58 днів : 365 днів) + (163823,35 грн. х 20,50% х 79 днів : 365 днів) = 4955,10 грн. + 5727,08 грн. + 7268,82 грн. = 17951,00 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 168738,05 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 17951,00 грн. В частині стягнення пені на суму 165461,58 грн. – 17951,00 грн. = 147510,58 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов’язання позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 2719,92 грн., інфляцію в сумі 4914,70 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми інфляції судом встановлено, що позивач помилково при нарахуванні інфляції за період з 30.04.2009 р. по 17.11.2009 р. застосовує середній індекс інфляції – 103,0%, тоді як фактично індекс за вказаний період складає 104,16%. Це призвело до зменшення суми інфляції у розрахунку позивача. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення інфляції на суму 4914,70 грн.

Перевіркою розрахунку суми 3% річних судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2719,92 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач будь-які заперечення на позовні вимоги на день судового слухання не надав, тобто не скористався своїм правом на судовий захист.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволення позову – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позовних вимог – на позивача.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 825 від 05.08.2009 р. на день подання позову до суду – 18.11.2009 р. розмір витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу складав 236,00 грн., тому саме ця сума підлягає врахуванню при пропорційному стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат. Переплата позивача щодо розміру витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу (фактично сплачено 325,00 грн., підтверджено квитанцією банку) підлягає поверненню позивачу з бюджету в установленому порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 75; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Бон Одор” (юридична адреса: 83018, м. Донецьк, вул. Путилівська, 81; фактична адреса: 83017, м. Донецьк, вул. Сєрова, 56; код ЄДРПОУ 25578197; рахунок 260081406 в ДОД „Райффайзен банк Аваль” м. Донецьк, МФО 335076) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Максус Україна” (юридична адреса: 61029, м. Харків, проїзд Краснодарський, 18; код ЄДРПОУ 35586997; рахунок 26005175926400 в АКІБ „УкрСиббанк” м. Харків, МФО 351005) суму 189408,97 грн. (а саме: основний борг на суму 163823,35 грн., пеню в сумі 17951,00 грн., 3% річних в розмірі 2719,92 грн., інфляцію в сумі 4914,70 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 1894,09 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 132,67 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на суму 147510,58 грн.

У судовому засіданні 23.12.2009 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати позивачу довідку про повернення з державного бюджету надлишково сплаченої суми на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 89,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя