Рішення № 9016997, 22.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.12.09 р.                     Справа № 25/128                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

При секретарі судового засідання Х.Р. Косьміній

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” м. Київ

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіверський доломіт” м.Сіверськ

Предмет спору: про стягнення заборгованості у сумі 114658, 32 грн., інфляційних у сумі 25124, 90 грн., 3% річних у сумі 4116, 91 грн., 7% штрафу у сумі 12175, 23 грн., пені у сумі 13521, 93 грн.

За участю представників:

від позивача: Перепечай А.М. – дов.

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:                     

Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2009р. у справі №25/128 скасовано рішення господарського суду Донецької області від 22.06.09р. та направлено дану справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 10.11.2009 р. справа №25/128 передана на новий розгляд судді Е.В. Сгарі.

Ухвалою суду від 10.11.2009р. справа прийнята до провадження.

Предметом спору даної справи є стягнення суми основного боргу – 114658, 97 грн., суми інфляційних нарахувань – 27440, 08 грн., 3% річних – 4029, 47 грн., 7% штрафу – 12175, 23 грн., суми пені – 14116, 60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір на транспортування природного газу №116-774 від 07.12.2006р. з додатковими угодами; акти здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу від 30.04.2008р., від 31.05.2008р.; постанови НКРЕ України від 23.05.2006 № 589 „Про затвердження тарифів на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами”, від 19.12.2006 № 1682 „Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу”, від 21.06.2007 № 775 „Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу”, розпорядження КМУ від 12.03.2005 № 64-р „Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки”.

21.12.2009р. через канцелярію господарського суду Донецької області надійшла заява позивача №15351/6 від 10.12.2009р. про уточнення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 114658, 32 грн., інфляційні у сумі 25124, 90 грн., 3% річних у сумі 4116, 91 грн., 7% штрафу у сумі 12175, 23 грн., пеню у сумі 13521, 93 грн. Зазначена заява подана в порядку ст. 22 ГПК України, тому справа розглянута судом з урахуванням заяви №15351/6 від 10.12.2009р.

У відзиві б/н від 24.11.2009р. відповідач визнав суму основного боргу – 114658, 32 грн., пояснень щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних не надав, просить зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій, посилаючись на той факт, що підприємство працює тільки на 10 % своєї потужності, разом з цим відповідач не зазначив, до якого саме розміру слід зменшити нараховані позивачем штрафні санкції.

В обґрунтування свого клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач разом із клопотанням від 10.12.2009р. надав суду додаткові документи для залучення їх в матеріали справи.

Позивач проти зменшення суми нарахованих штрафних санкцій категорично заперечив, посилаючись на тяжкий фінансовий стан свого підприємства.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між позивачем та відповідачем укладено договір на транспортування природного газу №116-774 від 07.12.2006р. (далі по тексту Договір). Договір укладено з додатковими угодами.

11.01.2007р., 14.05.2007р., 24.07.2007р., 10.12.2007р., 15.01.2008р., 01.09.2008р. сторони підписали додаткові угоди №1, № 2, № 3, №4, №5 та № 6 до договору № 116-774 на транспортування природного газу від 07.12.2006р., якими пролонговували строк дії договору, змінювали тарифи на послуги з транспортування природного газу та вносили зміни та доповнення в розділи стосовно предмету договору, порядку оформлення здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу, порядку та умов проведення розрахунків.

Таким чином, строк дії Договору сторонами було продовжено в частині надання послуг до 31.12.2009р., в частині проведення розрахунків за надані послуги – до повного виконання своїх зобов’язань замовником за даним Договором (п.2 додаткової угоди №6 від 01.09.2008р. до Договору).

Таким чином, з пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що на момент виникнення спірного боргу сторони перебували у договірних відносинах.

Відповідно до п.1.1 Договору, газотранспортне підприємство (позивач) зобов’язується здійснити транспортування трубопровідним транспортом природного газу, далі газу, замовника (відповідача) від пунктів прийму-передачі газу в магістральні трубопроводи до пункту призначення – газорозподільної станції, надалі ГРС, а замовник зобов’язується сплатити за транспортування газу встановлену плату.

Порядок та умови проведення розрахунків передбачені сторонами в розділі 6 Договору.

Вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг по транспортуванню газу за звітний місяць визначається на підставі акта здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу, зазначеного в п.4.1 Договору (п.6.1 Договору).

Послуги по транспортуванню газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу (п.4.1 Договору).

Відповідно до п.6.2 Договору, оплата послуг по транспортуванню газу здійснюється замовником щомісячно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства в такому порядку:

-          90% вартості послуг по транспортуванню запланованого місячного обсягу газу, зазначеного в п.п.2.1 та 2.2 Договору, оплачується замовником в строк до 30 числа місяця, в якому ці послуги надаються;

-          остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу в звітному місяці здійснюється замовником на підставі акта здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу в строк до 15 числа, наступного за звітним місяця.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок та зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивач свої зобов’язання за Договором у січні та квітні 2008р. виконав належним чином, надав відповідачу послуги по транспортуванню газу на загальну суму 173931, 84 грн., що підтверджено матеріалами справи, у тому числі здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу за вказаний період, та обома сторонами у судовому засіданні.

Відповідач свої зобов’язання стовно оплати отриманого газу у повному обсязі не виконав, чим порушив умови Договору.

У зв’язку з викладеним позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 114658, 32 грн.

Відповідач у відзиві та у судовому засіданні вказану суму боргу визнав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників обох сторін, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума боргу за Договором у розмірі 114658, 32 грн. підтверджена матеріалами справи, визнана відповідачем та підлягає стягненню з відповідачу у повному обсязі.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищезазначеного, позивач просить стягнути з відповідача за період з 30.01.2008р. по 18.06.2008р. 3% річних в сумі 4 116, грн. та інфляційні в сумі 25124,90 грн.

Відповідач пояснень стосовно зазначених сум не надав.

Судом перераховані 3% річних та інфляційних, які відповідно складають:

Інфляційні - 25185, 72 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 25124, 90 грн., що не суперечить умовам чинного законодавства;

3% річних – 4116, 92 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 4116, 91 грн., що не суперечить умовам чинного законодавства

Таким чином, вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4116, 91 грн. та інфляційних у сумі 25124, 90 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.216–218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.7.2 Договору, в разі неоплати, або несвоєчасної сплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені у п.6.2 Договору, замовник сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Разом з цим, згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені вище приписи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 13521, 93 грн. за період з 30.01.2008р. по 18.06.2008р.

Судом перерахована сума пені у відповідності до приписів чинного законодавства, яка відповідно складає 13496, 27 грн.

Таким чином, вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені підлягають задоволенню частково у розмірі 13496, 27 грн.

Вимоги щодо стягнення пені в залишковій частині задоволенню не підлягають у зв’язку з безпідставністю заявлення.

Позивач також вимагає стягнути з відповідача 7% штрафу в сумі 12175, 23 грн. нарахування якої він обґрунтовує ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України та належністю його підприємства до державного сектору економіки.

Умовами Договору, на підставі якого стягнуто спірну заборгованість, розмірів штрафів за порушення строків оплати, окрім пені із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, не передбачено.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Із змісту п.2 ст.231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов’язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов’язання. До того ж, даний вид відповідальності сторонами у вищевказаному договорі не узгоджено.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7% штрафу в розмірі 12175, 23 грн. задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача стосовно зменшення суми штрафних санкцій.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається на збитковість свого підприємства, надав довідку №04-02/286 від 18.03.2009р., довідку №15 від 04.03.2009р., акт звірки розрахунків з 01.01.2008р. по 30.06.2008р.

Разом з цим, відповідач не зазначив до якого саме розміру він просить зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Позивач заперечує проти зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, посилаючись на скрутне фінансове становище свого підприємства, пояснив, що договором та чинним законодавством передбачене право кредитора вимагати сплати штрафних санкцій у разі прострочення платежу основного зобов’язання за договором, а отже, просить відмовити відповідачу у задоволенні його клопотання.

У відповідності до вимог ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобов’язанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд об’єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язання, причини неналежного виконання (невиконання) зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та його наслідків.

Враховуючи наведене, той факт, що відповідач не вказав на яку суму (на скільки відсотків) він просить зменшити розмір стягуваних штрафних санкцій, з огляду на те, що позивачем стягнута сума пені є меншою, ніж заявлена позивачем, сума боргу відповідачем не сплачена, не доведено винятковість випадку прострочення грошового зобо’язання, а також враховуючи інтереси обох сторін, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

У судовому засіданні оголошено рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 526, 527, 549, 551, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 67, 193, 216-218, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004р., керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіверський доломіт” м.Сіверськ про стягнення заборгованості у сумі 114658, 32 грн., інфляційних у сумі 25124, 90 грн., 3% річних у сумі 4116, 91 грн., 7% штрафу у сумі 12175, 23 грн., пені у сумі 13521, 93 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіверський доломіт” (84523, Донецька область, м.Сіверськ, вул.Пушкіна, 6, ЄДРПОУ 31727250, п/р 2600771050601 в ЗАТ „Донгорбанк” відділення №1 в м.Сіверськ, МФО 334970) на користь Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (01021, м.Київ, Кловський узвіз, 9/1, ЄДРПОУ 30019801, п/р 26009001200001 в ОПЕРУ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 300023) заборгованість у сумі 114658, 32 грн., інфляційні у сумі 25124, 90 грн., 3% річних у сумі 4116, 91 грн., пеню у сумі 13496, 27 грн., державне мито у сумі 1573, 96 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 290 ,02 грн.

У задоволені вимог в залишковій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дати прийняття.

Суддя