Рішення № 90146008, 30.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м.Київ №320/2718/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

у с т а н о в и в:

до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 № Ф-129634-56 в розмірі 29293 грн. 44 коп. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у податкового органу були відсутні підстави для нарахування єдиного внеску, оскільки незважаючи на те, що він 16.10.2009 отримав свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності, проте його право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 12.08.2019 на підставі його заяви від 12.08.2019. До цього, у періоди до 01.12.2016 позивач перебував у трудових відносинах з Університетом ДФС України на посаді доцента, з 01.12.2016 по 09.08.2019 на посаді головного радника Генерального директора ПрАТ "Санта Україна" та на посаді заступника директора ТОВ "Юридична фірма "СІ.ТІ.АР." за сумісництвом та був звільнений зв`язку з обранням його народним депутатом України. Рішеннями КОАС від 24.05.2019, 18.10.2019 вже визнавалися протиправними та скасовувалися попередні вимоги ГУ ДФС про сплату боргу з ЄВ, тому обставини встановлені цім рішенням не доказуються при розгляді іншої справи. Вважає вимогу від 14.02.2020 протиправною та такою, що винесена всупереч вимогам законодавства.

Ухвалою суду від 21.05.2020 було відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання.

Відповідач не погодившись з позовними вимогами, надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI фізичні особи-підприємці та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є окремими платниками страхових внесків і сплачують його на загальних підставах. Позивач перебуває за основним місцем обліку відповідача з 20.11.2009 як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат. Відповідно до реєстру страхувальників, ОСОБА_1 також перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 26.10.2009, реєстраційний номер платника єдиного внеску - 10-30-11-10069. Тому позивач повинен сплачувати ЄВ безвідносно до факту отримання доходу від підприємницької діяльності до моменту внесення інформації до Єдиного реєстру адвокатів України про зупинення адвокатської діяльності з 12.08.2019. Відповідач наголосив, що ОСОБА_1 не був позбавлений обов`язку, який передбачено п.п. 2-3 ст.7 Закону "2464, щодо нарахування і сплати ЄВ на зайняття подібною діяльністю, зокрема у розмірах внесків за кожен звітний період, тому у задоволенні позову просив відмовити.

Частиною 5 статті 262 КАСУ передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 262 КАСУ, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав:

16.10.2009, позивачеві було видане свідоцтво №4107/10 про право на заняття адвокатською діяльністю без обмеження строку дії на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 195 від 16.10.2009, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с. 24).

З 12.08.2019 право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі заяви ОСОБА_1 від 12.08.2019. (а.с. 24).

З відповіді ГУ ДПС у Київській області №15999/ФОП/10-36-33-01 від 15.05.2020 вбачається, що згідно ІТС "Податковий блок" самозайнята особа ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ірпінському управлінні ГУ ДПС у Київській області як платник податків та єдиного внеску з 20.11.2009. Стан платника податків 0 - платник податків за основним місцем обліку (а.с. 151).

З витягу з наказів №5-к від 16.02.2016 про прийняття на посаду та №580-к від 18.11.2016 про звільнення з посади вбачається, що позивач у період з 17.02.2016 до 30.11.2016 працював на доцента кафедри кримінального процесу та криміналістики Університету ДФС України (а.с. 92).

З 01.12.2016 ОСОБА_1 прийнятий на посаду головного радника Генерального директора ПрАТ "Санта Україна", що підтверджується витягом з наказу №166-к від 01.12.2016 (а.с. 86).

У зв`язку з переходом позивача на виборчу посаду на підставі п.5 ст.36 КЗпП України, його було звільнено 09.08.2019, про що свідчить наказ №72-к від 09.08.2019 (а.с. 87).

Крім того, у період з 01.01.2016 по 26.07.2019 ОСОБА_1 також працював на посаді заступника директора за сумісництвом в ТОВ "Юридична фірма "СІ.ТІ.АР." (а.с. 94, 95, 96, 97).

З довідок про доходи позивача вбачається, що у період з 2016 по серпень 2019 нарахування та утримання податків і зборів, у тому числі єдиного внеску з доходу позивача, проводилось його роботодавцями (а.с. 88, 89, 90, 91, 93, 94, 95, 96, 97).

З копії інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , наданої відповідачем як додаток до відзиву на позовну заяву вбачається, що позивачеві нарахований єдиний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн., за І квартал 2018 року - 2457,18 грн.; за ІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; за ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн.; за ІУ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.; за ІІ квартал 2019 року в сумі 2457,18 грн.; за ІІІ квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн.; за ІУ квартал 2019 року в сумі 2457,18 грн.; загальна сума заборгованості станом на день звернення позивача до суду склала 29293,44 грн.

На підставі наявної заборгованості, відповідачем була сформована та направлена позивачеві вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 №Ф-129634-56 на суму 29293,44 грн. (а.с. 83).

Рішеннями КОАС від 24.05.2019, залишеним без мін постановою ШААС від 01.11.2019, у справі №320/1344/19 та від 18.10.2019, залишеним без змін постановою ШААС від 02.04.2020, у справі №320/4886/19 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф129634-56 та від 06.11.2018 №Ф-129634-56У, від 13.08.2019 №Ф-129634-56, сформовані відповідачем за 2017-2019 роки (а.с. 100-105, 106-111, 114-120, 121-124).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак з огляду на положення статті 78 КАСУ, зазначені вище обставини мають силу преюдиції та не підлягають повторному доказуванню у цій справі, тому суд повторно їх не встановлював.

Вважаючи вимогу ГУ ДПС у Київській області від 14.02.2020 №Ф-129634-56 про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства:

пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту

Згідно з вимогами ст. 13 вказаного вище Закону адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VІ (далі - Закон № 2464) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Окремо вказана норма визначає, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Також, такими платниками є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

З вказаної норми випливає, що законодавець розрізняє платників ЄВ як роботодавців, ФОП, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Відтак, перед встановленням статусу позивача (ФОП або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) важливо з`ясувати, чи така особа не є працівником.

Вказаний висновок кореспондується також з положеннями пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, у відповідності до якого самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до вимог пункту другого частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами пункту третього частини першої статті 1 Закону № 2464, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як убачається з частин 2 та 3 статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до вимог пункту п`ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами підпункту другого пункту першого статті 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом першим частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ закріплено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Суд звертає увагу, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм убачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

У цьому контексті, суд звертає увагу, що Пунктом другим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з вимогами статті 13 вказаного вище Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Так, судом встановлено, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 жовтня 2009 року №4107/10.

В той же час, позивач у період з лютого 2016 року по листопад 2016 року перебував у трудових відносинах з Університетом Державної фіскальної служби України, на посаді доцента, а з грудня 2016 року по серпень 2019 позивач працював в ПрАТ «Санта Україна» на посаді головного радника Генерального директора ПрАТ "Санта Украхна" та за сумісництвом на посаді заступника директора ТОВ «Юридична фірма «СІ.ТІ.АР.».

Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховують та сплачують роботодавці в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа.

Таким чином, в розумінні положень Закону № 2464 та пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України платником ЄВ відносно позивача є роботодавець.

За таких обставин, доводи відповідача про необхідність нарахування позивачеві додатково ЄВ є безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 р. у справі № 460/943/19 зауважив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи вищевикладене, нарахування позивачеві ЄВ за період за 2017-2019 роки є безпідставним, а тому оскаржувана вимога Головного управління ДФС у Київській області за № Ф-294287-50/884 від 10.05.2019 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ - 43141377, м.Київ, вул.Народного Ополчення, буд. 5А) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 14.02.2020 №Ф-129634-56 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 29293 грн.44 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Брагіна О.Є.