Рішення № 90146007, 30.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м.Київ №320/5277/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог,

у с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з вимогами до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог від 05.02.2019 №Ф-149700-52 про сплату боргу у розмірі 9828,72 грн. та від 15.05.2019 №Ф-149700-52 про сплату боргу у сумі 12582,90 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він не зареєстрований у якості фізичної-особи підприємця, не здійснює підприємницьку діяльність та не значиться у якості ФОПа у ЄДР, а тому він не є платником ЄСВ і не має правових підстав погашати документально непідтверджену недоїмку з ЄСВ. Додатково вказує, що він звертався до Броварського управління ГУ ДФС з заявами щодо пояснення причин нарахування йому недоїмки, однак відповіді не отримав. Вважає податкові вимоги відповідача від 05.02.2019 та 15.05.2019 протиправними та просить їх скасувати.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 було відкрито спрощене позовне провадження у даній справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними доказами.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, у якому пояснив, що згідно ІТС "Податковий блок" позивач значиться зареєстрованим як ФОП з 05.02.1999 та перебуває на обліку у ГУ ДПС у Київській області як платник податків за основним місцем обліку; вид діяльності за кодом КВЕД - 52.62 - роздрібна торгівля з лотків та на ринках. Оскільки він перебував на загальній системі оподаткування відомості його реєстраційної картки надані державним реєстратором були внесені податковим органом до реєстру страхувальників, за даними якого позивач і рахується таким, що перебуває на обліку як платник ЄСВ з 12.12.2000 за реєстраційним номером 895/10065. Починаючи з 01.01.2017 у зв`язку з набранням законної сили змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", ФОПи на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані були сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 - не менше 704 грн. за місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн. за місяць; у 2019 - не менше 918,06 грн. за місяць. На думку відповідача ОСОБА_1 є платником податків незважаючи на те, що він не отримував дохід у звітному році або окремому місяці та не здійснював підприємницької діяльності. Оскільки за даними податкового органу за ОСОБА_1 рахується податковий борг з ЄСВ відповідачем були сформовані та направлені на його адресу податкові вимоги, які відповідач вважає законними та обґрунтованими. Просив у задоволенні позову відмовити.

Частиною 5 статті 262 КАСУ, передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 КАСУ, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав:

як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що сформований станом на 23.03.2020 року, у ньому відсутні відомості про реєстрацію ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) у якості фізичної особи-підприємця (а.с. 90).

Водночас, ГУ ДФС у Київській області було виставлено ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-149700-52 від 05.02.2019 на суму 9828,72 грн. та №Ф-149700-52 від 15.05.2019 на суму 12582,90 грн.

Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам у відповідності до встановлених обставин справи, суд керується зважає на наступне:

відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Між сторонами виникли правовідносини щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які підпадають під правове регулювання Закону України №2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. У разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність і не одержують доходи від такої діяльності, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд при вирішенні спору повинен перевірити в числі іншого, наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання доходу у періоді, за який податковим органом здійснено нарахування єдиного внеску; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Крім того, обов`язок сплати єдиного внеску безпосередньо пов`язаний з наявністю або відсутністю у особи статусу фізичної-особи підприємця.

З метою встановлення наявності такого статусу у позивача, суд звертає увагу на наступне правове регулювання:

01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року №3384-VI викладено в наступній редакції, який передбачував, що усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, позивач наполягає на тому, що він ніколи не здійснював господарської діяльності як фізична особа-підприємець, жодних звітів до контролюючих органів не подавав, ніякої реєстрації або перереєстрації як фізична особа-підприємець не здійснював, свідоцтва про реєстрацію фізичною особою-підприємцем не отримував.

Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які ОСОБА_1 нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2018 рік та 1 квартал 2019 року), позивач взагалі має статус фізичної особи-підприємця, має свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця та воно є дійсним.

Разом з тим, з додатково наданих представником відповідача пояснень у відзиві від 09.06.2020 слідує, що згідно з інформаційною базою даних органів ДПС, ОСОБА_1 протягом 2018-2019 звітність не подавалась.

При цьому, як зазначалося вище, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості щодо реєстрації ОСОБА_1. як фізичної особи-підприємця, взяття його на облік в контролюючих органах як платника податків та як платника єдиного внеску тощо відсутні.

Щодо посилання відповідача як на підставу нарахування позивачеві ЄСВ наявність відомостей про нього у Реєстрі страхувальників, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру страхувальників.

Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей; в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви; в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону - здійснюється на підставі подання копії свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

На виконання положень статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" наказом Міністерства фінансів України №1162 від 24 листопада 2014 року затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У пункті 2 Порядку зазначено, що цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється контролюючим органом шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру страхувальників (пункт 4 Порядку).

Водночас, Порядком розмежовано особливості взяття на облік тих платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (розділ ІІ Порядку) та тих, на яких дія такого Закону не поширюється (розділ ІІІ Порядку).

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку визначено, що взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", здійснюється контролюючим органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", у день отримання зазначених відомостей контролюючим органом.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку).

Відтак, аналіз наведених приписів Порядку свідчить про те, що підставою для взяття на облік платника єдиного внеску є отримання контролюючим органом від державного реєстратора реєстраційної картки (у випадку застосування розділу ІІ Порядку) або подання відповідної заяви відповідної особи (у разі застосування розділу ІІІ Порядку).

Однак, відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_1 подавалася контролюючому органу заява, встановленої форми, або доказів надходження від державного реєстратора реєстраційної картки стосовно ОСОБА_1 , що свідчить про безпідставність таких дій податкового органу.

Більше того, на безпідставність дій щодо взяття позивача 12.12.2000 року на облік платників єдиного внеску вказує й та обставина, що за відсутності доказів наявності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця у податкового органу не існувало підстав для взяття його на такий облік.

Отже, встановлені обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2018рік та 1 квартал 2019 року, тому спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149700-52 від 05.02.2019 та №Ф-149700-52 від 15.05.2019 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 77 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню та слід визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДПС у Київській області.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ - 43141377, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5а) про визнання протиправними та скасування податкових вимог, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ЄДРПОУ - 39393260, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5а) про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 №Ф-149700-52.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ЄДРПОУ - 39393260, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5а) про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-149700-52.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Брагіна О.Є.