Рішення № 90145157, 19.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3862/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Філімоновій О.В.,

за участю представника позивача Матвіюк Н.Р.,

представника відповідача Андрусяка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брендборд» (далі – ТзОВ «Брендборд») звернулося з позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради (далі – Виконком Луцької міськради) про визнання протиправним та скасування рішення від 18.12.2018 року №854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька» та зобов`язання зробити перерахунок, нарахування коштів за період дії незаконного рішення.

В судовому засіданні представник позивача подала заяву про уточнення позовних вимог де просила визнати протиправним та нечинним рішення від 18.12.2018 року №854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька» та зобов`язання зробити перерахунок, нарахування коштів за період дії незаконного рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Виконавчий комітет Луцької міської ради 18.12.2018 року прийняв рішення №854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та нечинним, оскільки воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема без проведення регуляторної процедури. Вважає його дискримінаційним, оскільки ним встановлено необґрунтовано високий розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів. Також вказує, що дане рішення є ідентичним рішенню відповідача №111-1 від 21.02.2018 року, яке було визнано незаконним та скасоване Восьмим апеляційним адміністративним судом, про що відповідач не міг не знати на момент прийняття такого незаконного рішення повторно. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що виконавчий комітет Луцької міської ради 18.12.2018 року прийняв рішення «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».

В преамбулі рішення вказано, що вказаним рішенням, з метою виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луцька на 2018-2019 роки, наповнення та збільшення дохідної частини бюджету міста Луцька, було вирішено на період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року збільшити на 48 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, який затверджений рішенням виконавчого комітету міської ради від 20.09.2012 №629-1. Тобто вказане рішення прийняте на 2019 рік, та діє з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року.

Не погодившись з вказаним рішенням ТзОВ «Брендборд» оскаржило його в судовому порядку, подавши позов 26.12.2019 року – в період, коли оскаржуване рішення являлось чинним.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенні, суд приходить до таких висновків.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до положень ч. ч. 1-3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 у справі № 826/6102/18 (адміністративне провадження № К/9901/69578/18) зазначив, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням.

Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.

Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги багаторазове застосування та триваючу дію (тривалу чинність) нормативно-правового акту; дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула?

За умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.

Питання застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах уже вирішувалось Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/8985/17.

В подальшому Верховний Суд і надалі притримується таких висновків, зокрема, у постанові від 13.03.2020 у справі № 826/27282/15.

Таким чином, під час обчислення строків звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту адміністративний суд зобов`язаний взяти до уваги факт чинності спірного нормативно-правового акту.

Визначальним у вирішенні розглядуваного спору є питання про належність спірного рішення ВК Луцької MP від 18.12.2018 року №854-1 до категорії регуляторних актів.

Розглядувані правовідносини регулюються приписами Законів України № 280/97-ВР від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні» та № 1160-IV від 11.09.2003р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також локальними правовими актами (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Так, згідно із ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до вимог частин першої-другої ст.11 цього Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно ч.12 ст.59 вказаного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до приписів ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності – це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Стаття 9 цього Закону встановлює, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Відповідно до ст.36 вказаного Закону регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

Регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом (ст.1 зазначеного Закону).

З наведених вище визначень випливає, що для визнання нормативно-правового акта або іншого офіційного письмового документа регуляторним необхідно, щоб такий акт (документ) або окремі його положення були спрямовані на правове регулювання господарських відносин або адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; його приписи встановлюють, змінюють чи скасовують норми права.

Під час судового розгляду з`ясовано, що відповідачем, як регуляторним органом, здійснено правове регулювання відносин з питань визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Луцька, шляхом прийняття рішень № 629-1 від 20.09.2012р. «Про Порядок визначення розміру плати за тимчасове користувач місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька» та № 414-1 від 16.07.2017р. «Про доповнення до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».

Вказані рішення є чинними регуляторними актами, які пройшли повну регуляторну процедуру у відповідності до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та з дотриманням Регламенту роботи виконавчого комітету та виконавчих органів Луцької MP, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 110-1 від 23.02.2017р.

Вони надають право ВК Луцької MP визначати (змінювати) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу.

Оскаржуване рішення № 854-1 від 18.12.2018 року «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька», яким збільшено на період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року на 48 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, прийняте відповідачем відповідно до п.5 Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, затв. рішенням виконавчого комітету № 629-1 від 20.09.2012р., із внесеними змінами рішенням відповідача № 414-1 від 16.07.2017р., тобто в межах прав, наданих існуючим регуляторним актом.

Враховуючи, що питання можливості зміни розміру плати за тимчасове користування власності територіальної громади м.Луцька на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу, пройшло регуляторну процедуру, як одне із складових регуляторного акту рішення ВК Луцької МР № 414-1 від 16.07.2017р., а також ту обставину, що оскаржуване рішення передбачає збільшення базового тарифу у межах 50 відсотків базового тарифу, суд вважає, що рішення ВК Луцької MP № 854-1 від 18.12.2018 року «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька» є також регуляторним актом за своєю правовою природою та потребує проходження регуляторної процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Такий висновок стверджується тим, що спірне рішення розраховане на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, прийняте з метою визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право:

подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;

у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;

подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю;

бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;

одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Разом з тим, під час судового розгляду встановлено, що відповідачем ВК Луцької МР у встановлений законом спосіб, ні повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, ні проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу не оприлюднювались, що має наслідком порушення принципу прозорості та врахування громадської думки.

Відповідно до ст.9 вказаного Закону кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 вказаного Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

У відповідності зі ст.12 зазначеного Закону регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Крім того, відповідно до ст.21 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» діяльність місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування висвітлюється в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження.

Матеріали справи не містять достатніх доказів, що оскаржуваний регуляторний акт відповідача прийнятий з належним аналізом регуляторного впливу, а проекти регуляторних актів оприлюднені у відповідних друкованих засобах масової інформації.

Зокрема, при прийняті оскаржуваного рішення були порушені права громадян на участь у самоврядуванні, оскільки в порушення ч.3 ст.13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» пропозиції за результатами громадських слухань не розглядалися відповідачем. Відсутня інформація щодо проведення громадських слухань стосовно проекту вказаного рішення.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» орган місцевого самоврядування повинен скасувати або зупинити дію регуляторного акту, якщо він прийнятий без аналізу регуляторного впливу, або проект регуляторного акту не був оприлюднений.

Відповідач самостійно не скасував і не зупинив дію регуляторного акту, тому з питанням про перегляд регуляторних актів звернувся до суду позивач, якого позбавили прав, передбачених ст.6 зазначеного Закону. Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачем виконавчим комітетом Луцької міської ради не дотримано процедури підготовки та подальшого оприлюднення регуляторного акту, який порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

При вирішенні наведеного спору суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 31.01.2018р. у справі № К/9901/1428/18/490/2099/15-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Як встановлено судом, виконавчий комітет Луцької міської ради 18.12.2018 року прийняв оскаржуване рішення «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».

В преамбулі рішення вказано, що вказаним рішенням, з метою виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луцька на 2018-2019 роки, наповнення та збільшення дохідної частини бюджету міста Луцька, було вирішено на період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року збільшити на 48 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, який затверджений рішенням виконавчого комітету міської ради від 20.09.2012 №629-1. Тобто вказане рішення прийняте на 2019 рік, та діяло з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року.

Таким чином станом на даний час оскаржуване рішення втратило свою чинність у зв`язку із закінченням терміну його дії.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 по справі № 1-7/99 визначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.

Як зазначає Верховний Суд у своїх постановах від 14.02.2019 у справі № 826/5493/16 (адміністративне провадження № К/9901/14109/18), від 18.07.2019 у справі № 826/16725/17 (адміністративне провадження № К/9901/66655/18) оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.

Строк, встановлений ч. 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України є присічним, оскільки спеціальна норма пов`язує строк звернення до суду щодо оскарження нормативно-правового акта не з моментом, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушене таким актом право, а із строком (періодом) чинності такого нормативно-правового акта.

Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку, що рішення від 18.12.2018 року №854-1 втратило чинність у зв`язку з закінченням його дії, тому спірне рішення не може бути оскаржене в судовому порядку.

До того ж, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з урахуванням того, що спірне рішення від 18.12.2018 року №854-1 не діє з 01.01.2020 року, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання протиправним та нечинним оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень не підлягає до задоволення, а відтак не підлягає до задоволення і вимога про зобов`язання провести перерахунок.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Відтак, з вищевказаних підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в України», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 30.06.2020 року.