Рішення № 90131449, 23.06.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2402/19

№ 2/183/734/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення частини вартості відчуженого майна,

в с т а н о в и в :

12 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою суду від 23 квітня 2019 року відкрите провадження у справі.

15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою суду від 17 січня 2020 року закрите підготовче провадження, призначений розгляд справи по суті.

На обґрунтування вимог, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що 18.04.2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції зареєстрований шлюб між ним і ОСОБА_3 , актовий запис № 326, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 присвоєне прізвище ОСОБА_3 .

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.02.2019 р. шлюб між ним і ОСОБА_3 було розірвано.

За час шлюбу ним та відповідачем було набуто (придбано) у спільну сумісну власність майно, зокрема: автомобіль «HYUNDAI ACCENT», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_2 ,) який був придбаний 18.11.2017р. у ПАТ «Завод Фрунзе» код ЄДРПОУ 00236010, розташованого за адресою: 61001, Харківська область м. Харків, вул. Плеханівська 57-А, за 444 800,00 грн.

Автомобіль зареєстрований в ТСЦ МВС №1246 в Дніпропетровській області 23.11.2017 року.

Оригінал Договору купівлі-продажу автомобіля разом з відомостями про комплектацію транспортного засобу знаходиться в ТСЦ МВС № 1246 в Дніпропетровській області.

Позивач також зазначив, що протягом подружнього життя за його рахунок на автомобіль було встановлено додаткове обладнання, а саме: автомобільна сигналізація «StarLine А95» та мультимедійний головний пристрій.

З моменту припинення сімейних відносин, з грудня 2018 року зазначений автомобіль залишився у володінні Відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 , всупереч вимогам ст.ст. 63, 65, 68 Сімейного кодексу України та ст.ст. 368, 369 ЦК України розпорядилась вищезазначеним майном без його згоди, уклавши у СГ ФОП « ОСОБА_6 » договір купівлі-продажу № 6228/19/002011 від 15.01.2019р., предметом якого був автомобіль HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , 2017 року виготовлення, VIN: НОМЕР_1 , який в розумінні ст. 60 СК У`країни є спільним майном подружжя і перебуває у спільній сумісній власності

Доказом зазначених дій відповідача є відповідь на запит від 31.05.2019р. до ТСЦ МВС № 1246 в Дніпропетровській області за вих. № 31/4-1246/51-Б від 04.06.2019р., відповідно до якого спірний колісний транспортний засіб зареєстрований на іншого власника згідно договору купівлі-продажу №6228/19/002011 від 15.01.2019р., укладеному у СГ ФОП « ОСОБА_6 ».

Позивач ОСОБА_1 в заяві зазначив, що 12.04.2019 р. він уклав договір №3302 з ФОП ОСОБА_7 , предметом якого було виконання експертного дослідження щодо визначення середньої ринкової вартості автомобіля HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_2 та отримано висновок експертного авто-товарознавчого дослідження №3302 про оцінку транспортного засобу, відповідно до якого середня ринкова вартість автомобіля HYUNDAI ACCENT 1.4 Comfort 4 AT (RB), реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2017 року виготовлення, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , власник ОСОБА_3 станом на 21.01.2019р. склала 365 150,00 грн.

Таким чином, вартість належної позивачу Ѕ частки спірного майна становить 182 575, 00 грн.

В зв`язку з наведеним, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на приписи ч.1 ст. 60, ч.1 ст. 70, ч.1 ст. 71 Сімейного кодексу України, просив суд:

-стягнути з ОСОБА_3 на його, ОСОБА_1 користь 1/2 частину вартості відчуженого майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя та підлягало поділу, станом на дату його продажу, а саме - автомобіля HYUNDAI ACCENT 1.4 Comfort 4 AT (RB), реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2017 року виготовлення, в сумі 182 575,00 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов, посилався на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просив суд задовольнити вимоги. Крім того на заперечення відповідача зазначив, що ОСОБА_3 зазначає про наявність договорів дарування, відповідно до яких, ОСОБА_3 отримала за договорами дарування від його матері ОСОБА_8 та своєї матері ОСОБА_9 грошові кошти за рахунок яких придбаний автомобіль, в той же час, він заперечує наявність договорів дарування. Грошові кошти були подаровані йому та дружині на весілля, але зазначені грошові кошти не були задекларовані ним та дружиною, як суб`єктами декларування, оскільки неможливо було визначити дарувальників, які на весіллі подарували їм зазначені кошти. Без його згоди та відома відповідачем ОСОБА_3 у 2017 р. була подана дані про суттєві зміни в майновому стані, в якій відобразила те, що їй подаровані грошові кошти в сумі 490 000,00 грн. При поданні декларації за 2017 рік він був вимушений також відобразити зазначені грошові кошти, які отримані відповідачем.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що автомобіль не є спільним сумісним майном подружжя, є приватною власністю відповідача, оскільки придбаний за її особисті грошові кошти. Так, на початку 2017 році ОСОБА_3 отримала за договорами дарування від матері позивача, ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 270 000,00 грн. та від своєї матері, ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 220 000,00 грн. Саме за зазначені кошти був придбаний спірний автомобіль, який був власністю ОСОБА_3 . Не заперечував проти того, що 15.01.2019 р. автомобіль був проданий власником

Суд, заслухавши вступні промови учасників, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 18.04.2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , актовий запис № 326, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 присвоєне прізвище ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб.

Встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.02.2019 р. шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується копією рішення суду.

У відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, відповідач ОСОБА_3 була власником автомобілю «HYUNDAI ACCENT», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

Згідно приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Сторонами не надано суду договору купівлі-продажу спірного автомобіля, в той же час, сторони не оспорювали факт придбання автомобіля саме 20.11.2017 року, що визнано учасниками справи, відображено у поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Крім того, в щорічних деклараціях за 2017 рік позивача ОСОБА_1 і відповідача ОСОБА_3 (які є суб`єктами декларування), ними відображено, що 20.11.2017 р. ОСОБА_3 придбала автомобіль «HYUNDAI ACCENT», 2017 р.в. за 444 800,00 грн., що підтверджується відповідними деклараціями.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірне рухоме майно, автомобіль «HYUNDAI ACCENT», 2017 р.в. був придбаний в період шлюбу за договором купівлі-продажу.

Судом встановлено, що в наступному, 15.01.2019 р. ОСОБА_3 уклала у СГ ФОП «ОСОБА_6 » договір купівлі-продажу № 6228/19/002011, предметом якого був автомобіль HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , 2017 року виготовлення, VIN: НОМЕР_1 , автомобіль перереєстрований на нового власника, що підтверджується договором та листом Територіального сервісного центру № 1246 від 04.06.2019 р.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 12.04.2019 р. уклав договір №3302 з ФОП ОСОБА_7 , предметом якого було виконання експертного дослідження щодо визначення середньої ринкової вартості автомобіля HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за результатами виконання договору отримано висновок експертного авто-товарознавчого дослідження №3302 про оцінку транспортного засобу, відповідно до якого середня ринкова вартість автомобіля HYUNDAI ACCENT 1.4 Comfort 4 AT (RB), реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2017 року виготовлення, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , власник ОСОБА_3 станом на 21.01.2019р. склала 365 150,00 грн.

Відповідно до положень ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини(дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно,витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Норми законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до положень ст. 57 Сімейного кодексу України, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Суд приходить до переконання, що спірне майно було особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3 , з наступного.

Суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що грошові кошти були подаровані йому та дружині на весілля, але не були задекларовані ним та дружиною, а також те, що без його згоди та відома відповідачем ОСОБА_3 у 2017 р. була подана декларація про суттєві зміни в майновому стані, в якій відобразила те, що їй подаровані грошові кошти в сумі 490 000,00 грн., оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує зазначені обставини.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем не надано суду договорів дарування, з наступного.

На підставі ст. 717 ЦК України, 1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У відповідності до ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

У відповідності до приписів ст. 719 ЦК України,

1. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.

2. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

3. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

4. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

5. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, законодавством України не вимагається укладення договорів дарування в письмовій чи нотаріальній формі, зазначені вимоги встановлені для договорів дарування рухомих речей, які мають особливу цінністьта договорів дарування валютних цінностей.

Крім того, статтею 218 Цивільного кодексу України визначено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

В той же час, судом встановлено, що 27.11.2017 р. ОСОБА_3 подано повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб`єкта декларування, відповідно до якого остання повідомила про те, що вона:

- 20.11.2017 р. отримала за договорами дарування від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 270 000,00 грн. та від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 220 000,00 грн.,

- 20.11.2017 р. придбала автомобіль «HYUNDAI ACCENT», 2017 р.в. за 444 800,00 грн.

(ІНФОРМАЦІЯ_1)

Зазначені дані відповідач ОСОБА_3 зазначила також в своїй декларації за 2017 рік. (ІНФОРМАЦІЯ_2)

Позивач ОСОБА_1 в своїй щорічній декларації за 2017 рік, як суб`єкт декларування також зазначив відомості про те, що його дружина ОСОБА_3 у 2017 році отримала за договорами дарування від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 270 000,00 грн. та від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 220 000,00 грн., а 20.11.2017 р. придбала автомобіль «HYUNDAI ACCENT», 2017 р.в. за 444 800,00 грн. (ІНФОРМАЦІЯ_3).

Оскільки відповідач ОСОБА_3 отримала грошові кошти за договорами дарування 20.11.2017 р. в сумі 490 000,00 грн., в той же день, а саме - 20.11.2017 р. придбала автомобіль «HYUNDAI ACCENT», 2017 р.в. за 444 800,00 грн., суд приходить до переконання, що автомобіль придбаний нею саме за грошові кошти, отримані нею в дар.

Позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що спірний автомобіль придбаний за інші грошові кошти, які є спільним сумісним майном подружжя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідності до ст. 57 Сімейного кодексу України, грошові кошти в сумі 490 000,00 грн. були особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3 , оскільки отримані за договорами дарування, а також те, що спірний автомобіль також був особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3 , оскільки був придбаний на грошові кошти, які були їй подаровані, а тому, автомобіль не є спільним сумісним майном подружжя і не підлягає поділу.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача;

В зв`язку з вищенаведеним, враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати належить покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268, 315 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення частини вартості відчуженого майна - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 26 червня 2020 року.

Суддя Д.І. Городецький