Ухвала суду № 90130815, 30.06.2020, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/4147/20

№ провадження 2-з/208/83/20

УХВАЛА

Іменем України

30 червня 2020 р. м. Кам`янське

Суддя Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Івченко Т.П., розглянув матеріали заяви ОСОБА_1 «про забезпечення позову»,-

встановив:

В провадженні Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Аланд», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна «про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню», відповідно до позовних вимог позивач прохає:

-визнати виконавчий напис № 10412 від 13.03.2020 року, приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 30087,49 грн. таким, що не підлягає виконанню;

-стягнути з відповідачів на користь позивача понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 червня 2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

30.06.2020 року через канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, згідно до якої позивач просить зупинити стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса від 13.03.2020 року№ 10412, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 30 087, 49 гривень у виконавчому проваджені ВП № 6228566, що відкрито приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою Оксаною Олександрівною.

В обґрунтування заяви зазначає, що підстави та предмет позову, а також обставини справи, описані у п.1 позовної заяви щодо здійснення виконання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, є достатніми для вжиття такого заходу забезпечення позову зупинення стягнення до ухвалення у справі відповідного судового рішення. Невжиття таких заходів при цих обставинах справи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Вивчивши доводи поданої заяви про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного.

За змістом ч. 1,2 ст.149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є заява учасника справи. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення.

За наслідками розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суддя відповідно до частин 9-10 ст.153ЦПК України може постановити ухвалу про повернення заяви заявникові, а також про вжиття заходів забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову, вказані ухвали підлягають оскарженню відповідно до статті 353 ЦПК України.

У відповідності до ч.ч.1-7 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:1)причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; 2)вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3)інші відомості, потрібні для забезпечення позову. 4)захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6)пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як роз`яснено у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову судом, між іншим, підлягають встановленню: наявність або відсутність спору, наявність або відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам, співмірність заявлених позовних вимог до майна, яким заявник просив забезпечити позов.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії. При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вимоги до заяви про забезпечення позову визначені в ч. 1 ст. 151 ЦПК України. Вона повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення "Броньовський проти Польщі" [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-...). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69).

В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).

Як вбачається з наданих позивачем доказів, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною винесено виконавчий напис № 13.03.2020 року№ 10412 року про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості в розмірі 30 087, 49 грн.

На підставі вказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою Оксаною Олександрівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.06.2020 року та постанову про звернення стягнення на доходи позивача.

З доводів заяви про забезпечення позову, позовної заяви та наданих позивачкою документів вбачається, що між сторонами виник спір щодо законності винесення нотаріусом вказаного вище виконавчого напису, зокрема з підстав небезспірності заборгованості та порушення процедури вчинення виконавчого напису.

Такий спосіб забезпечення позову, як зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, прямо передбачений ЦПК України.

При цьому суд враховує, що в даній справі таким виконавчим документом є не судове рішення, зупинення виконання якого іншим судовим рішенням порушуватиме принцип обов`язковості судових рішень, а виконавчий напис нотаріуса.

Невжиття заходів забезпечення позову, в разі ухвалення судом рішення про задоволення позову, може ускладнити ефективний захист та поновлення прав позивачки, оскільки вимагатиме від неї вжиття відповідних заходів щодо повернення стягнутого за виконавчим документом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Враховуючи наведене вище, ту обставину, що в даній справі вирішується питання про зупинення відрахувань із заробітної плати позивачки, суд вважає за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову, оскільки вказаний захід забезпечення позову є пропорційним заявленим позовним вимогам та не становитиме надмірний тягар для стягувача (відповідача).

Керуючись ст.ст. 150-153 ЦПК України, -

постановив:

Заяву позивача заяву ОСОБА_1 «про забезпечення позову» -задовольнити.

Зупинити стягнення на підставі виконавчого документу, яким є виконавчий напис вчинений 13.03.2020 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною, за реєстровим номером 10412, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованість в розмірі 30 087, 49 гривень, і знаходиться на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою Оксаною Олександрівною (провадження ВП 62285665).

Копію ухвали для виконання направити приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькій Оксані Олександрівні.

Відповідно до ч.1 ст.157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Відповідно до положень ч.10 ст.153 ЦПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до внесених змін до Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст. 492):, а саме в Розділ VI "Прикінцеві положення":

"3. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).".

Суддя Івченко Т. П.