Рішення № 90130565, 30.06.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/1952/20

Провадження № 2/201/80/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 червня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Чонкою А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищенаведеним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, у якому просить позбавити відповідача права користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття її з реєстрації місця проживання.

В обґрунтування доводів позову позивач посилається на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 . За цією адресою також зареєстрована, але з 2005 року не проживає ОСОБА_2 . Оскільки на даний час реєстрація відповідача в належній позивачу квартирі створює йому додаткові витрати на утримання квартири і перешкоджає вільному користуванню і розпорядженню своїм майном, він був вимушений звернутися до суду з відповідним позовом (а.с.1-4).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 26 лютого 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.13).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 14).

До суду 23 березня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.15).

Ухвалою судді від 23 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 16)

02 квітня 2020 року ухвалою судді відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації (а.с.22).

Позивач в судове засідання не з`явився надав заяву про слухання справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надала, про дату та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 24 жовтня 1991 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 . Викладене підтверджується копією зазначеного свідоцтва (а.с.8).

Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації ГУДМС України в Дніпропетровській області, отриманими на запит суду, за адресою квартири АДРЕСА_2 зареєстрована ОСОБА_2 (а.с.15)

З акту від 21 лютого 2020 року складеного ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вбачається, що ОСОБА_2 не проживає у квартирі, що належить позивачу (а.с.10).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Частина 2 ст. 405 ЦК України передбачає, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 листопада 2016 року Верховний Суд України вирішував справу № 6-709цс16 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації вказав на те, що положення статей 383, 391, 405 ЦК України, статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, зокрема у випадку втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач спільним побутом із позивачем з 2005 року не пов`язані, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність відповідача за місцем реєстрації з 2005 року, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи вимоги про зняття відповідача з реєстрації за зазначеною адресою, слід зазначити, що відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Отже, вказана норма закону прямо вказує на те, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є прямою підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання і не потребує інших додаткових рішень суду для скасування реєстрації.

Виходячи з того, що позивача було звільнено від сплати судового збору при подачі указаної позовної заяви, враховуючи результати вирішення справи суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.О. Демидова