Ухвала суду № 90118508, 25.06.2020, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/2380/17

Провадження № 2/159/211/20

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в особі головуючого – судді судді Логвинюк І.М.,

при секретарі судового засідання Щесюк Н.Й.,

з участю: прокурора Романюк Н.М.,

представника відповідача – юридичної особи – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі Волинської області цивільну справу за позовом першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області до Ковельської міської ради Волинської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про визнання незаконним та скасування підпункту 1.1 п. 1 рішення відповідача - юридичної особи - № 14/32 від 29.09.16 р., визнання недійним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами; скасування рішення третьої особи у справі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов"язання відповідача - фізичної особи - до вчинення дій,

в с т а н о в и в:

Прокурор 29.06.17 р. звернувся до суду із зазначеним вище позовом (а. с. 2 – 9), просить визнати незаконним та скасувати пп 1.1 п. 1 рішення відповідача - Ковельської міської ради Волинської області – (далі – відповідач – міськрада) № 14/32 від 29.09.16 р. «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки для городництва» (далі - оспорюване рішення); визнати недійсним договір № 1/157 від 17.10.16 р. оренди земельної ділянки пл. 0, 0 827 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для ведення городництва, укладений між відповідачами, зареєстрований за рішенням про держреєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32178462 від 02.11.16 р., номер запису про інше речове право: 17235191, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (далі – оспорюваний договір); скасувати рішення державного реєстратора - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32178462 від 02.11.16 р., номер запису про інше речове право: 17235191, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; зобов`язати відповідача – фізичну особу - звільнити вказану вище земельну ділянку (далі – спірна земельна ділянка), передану їй відповідачем – міськрадою – на підставі оспорюваного договору та акта приймання – передачі земельної ділянки від 17.10.16 р.. Свої вимоги обгрунтовує тим, що прокурором встановлено, що пп 1.1 п. 1 рішення відповідача - міськради було затверджено проект землеустрою щодо відведення відповідачеві – фізичний особі – в оренду на 5 р. спірної земельної ділянки (кадастровий номер 0710400000:23:0007;0087) за рахунок земель Ковельської міськради Волинської області, не наданих у власність чи користування. Підставою прийняття оскаржуваного рішення стала заява відповідача – фізичної особи. Оспорюване рішення затверджено з врахуванням рішення міськради № 6/19 від 22.02.16 р., яким відповідачеві – фізичній особі надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. На підставі оскаржуваного рішення 17.10.16 р. між відповідачами було укладеного оспорюваний договір строком на 5 р., тобто, до 29.09.21 р. включно. Згідно з п. п. 14, 15 оспорюваного договору, цільове призначення спірної земельної ділянки – для городництва. За актом приймання – передачі спірної земельної ділянки як орендованої від 17.10.16 р., що є дод. № 1 до оспорюваного договору, спірна земельна ділянка передана відповідачеві – фізичній особі – у строкове платне користування для городництва. Згідно з додатком до оспорюваного договору розмір орендної плати, яку повинна сплачувати відповідач – фізична особа – з врахуванням нормативно – грошової оцінки спірної земельної ділянки (226 грн, 36 коп.), складає 27 грн, 16 коп. в рік. Покликаючись на ч. 1 ст. 20 ЗК України, п. 2 ч. 1 ст. 4, ч. ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 17 Закону України «Про оренду землі», ч. 3 ст. 640 ЦК України, зазначає, що право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано за відповідачем - фізичною особою 31.10.16 р.. Вважає оспорювань рішення відповідача – міськради – незаконним і таким, що підлягає скасуванню, а оспорюваний договір – визнанню недійсним. Покликаючись на ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 12, ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 18, ст. ст. 38, 39, ч. 1, п. «а» ч. 3 ст. 22, ст. 36 ЗК України, Наказ Держкомзему України № 548 від 23.07.10 р. щодо Класифікації видів цільового призначення земель, зазначає, що земельні ділянки, розташовані у м. Ковелі Волинської області, за функціональним призначенням належать до земель садибної житлової забудови, що передбачено і Генпланом м. Ковеля. Тому спірна земельна ділянка не може бути надана для сільськогосподарських потреб. Покликаючись на ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судову практику, ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 152 ЗК України, ст. ст. 131 – 1, 13, 14 Конституції України, рішення КС України № 3 – оп/99 від 08.04.99 р., зазначає, що відповідачем – юридичною особою – при прийнятті оскаржуваного рішення та укладенні оспорюваного договору порушено вимоги земельного законодавства. Покликаючись на ст. ст. 177, 181, 324 та гл. 30, ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, просить позов задовольнити.

Провадження у справі відкрито за ухвалою судді від 12.07.17 р. (а. с. 29).

Копію вказаної вище ухвали суду з копією позовної заяви та доданих до неї документів відповідачем – фізичною особою – отримано під розпис 28.08.17 р. (а. с. 32), відповідачем – юридичною особою – 17.08.17 р. (а. с. 34), а третьою особою – 14.08.17 р. (а. с. 33).

21.09.17 р. відповідачем – юридичною особою - подано до суду письмове заперечення проти позову (а. с. 5 – 41), обґрунтоване тим, що позовні вимоги прокурора вважає безпідставними. Покликаючись на ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 3, 12, ч. 1 ст. 116, ст. 122, ч. 2, п. 3 ст. 93, ст. 36, ч. 3 ст. 124, ч. 1 ст. 123 ЗК України, зазначає, що Головне управління Держземагенства у Волинській області листом від 02.04.15 р. № 18 – 3 – 0.7 – 3 390/2 – 15 надало роз`яснення щодо застосування земельного законодавства з означеного вище питання. Покликаючись на ст. 79 – 1 ЗК України, зазначає, що поняття цільового призначення земель – це встановлені законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки. Цільове призначення земельної ділянки, що надана в оренду, визначається у договорі оренди. Покликаючись на ст. 14 Закону України «Про оренду землі»? ст. 19 ЗК України, зазначає, що земельні ділянки, віднесені до однієї категорії земель, також використовуються за різним цільовим призначенням. Покликаючись на ст. ст. 20, 38, 39 ЗК України, зазначає, що використання земель житлової та громадської забудови повинно відбуватись лише відповідно до містобудівної документації. У випадку невизначення території за цільовим призначенням, вона відноситься до земель запасу. Використання землі має відповідати не лише земельному, а й містобудівному законодавству. Покликаючись на ч. 3 ст. 8, ст. ст. 1, 17, 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначає, що Генеральний план міста є основним видом містобудівної, а не землевпорядної документації, що розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, і строк дії якого не обмежується. Покликаючись на ст. ст. 1, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначає, що Генплан є видом містобудівної, а не землевпорядної документації. Покликаючись на ст. 21 Закону України «Про основи містобудування», зазначає, що у відсутності необхідної містобудівної документації (детального плану території), що передбачає будівництво будівель та споруд громадського чи житлового призначення на цих територіях, та до моменту затвердження необхідної містобудівної документації, всі землі перебувають у запасі і, відповідно до п. 2 ст. 19 ЗК України, не належать до будь - якої з категорій земель. Покликаючись на ч. ч. 1, 2 ст. 25 ЗК України, зазначає, що Генпланом населеного пункту категорії земель за основним цільовим призначенням чи цільове призначення окремих земельних ділянок не визначається. Зазначає, що позивач безпідставно вказує, що спірна земельна ділянка з конкретно визначеним кадастровим номером за Генпланом віднесена до земель житлової та громадської забудови і з цих підстав не повинна використовуватись для ведення городництва, що суперечить положенням ст. 21 Закону України «Про основи містобудування». Покликаючись на п. 4.3 ДБН Б. 1.1 – 15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту», зазначає, що тимчасове надання земельних ділянок для городництва не порушує чинного законодавства - не суперечить містобудівному законодавству у частині використання земель для містобудівних потреб, у т. ч. не перешкоджає реалізації Генплану м. Ковеля Волинської області. Відповідач – фізична особа – мешканець м. Ковеля Волинської області – звернулась до Ковельської міськради Волинської області із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 р. орієнтовною пл. 1 000 кв. м., по АДРЕСА_1 для ведення городництва, долучивши всі необхідні документи та матеріали, що визначені ст. 123 ЗК України. На підставі цих наданих матеріалів, відповідно до ч. 5 ст. 4 – 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Ковельська міськрада Волинської області не мала правових підстав для відмови у наданні такого дозволу без право зміни цільового призначення земельної ділянки. На виконання вказаного вище рішення відповідач – фізична особа – звернувся до ліцензованої землевпорядної організації для виготовлення проекту землеустрою. Покликаючись на ст. ст. 1, 22, 25 Закону України «Про землеустрій», зазначає, що такий вид документації як проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, відсутній. Покликаючись на ст. ст. 29, 50 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 186, 186 – 1 ЗК України, зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачеві - фізичній особі – був виготовлений відповідно до вимог чинного законодавства. Спірна земельна ділянка відноситься до земель секції А 01.07 і передбачена для городництва. Управління Держгеокадастру у Ковельському районі Волинської області контролювало питання віднесення спірної земельної ділянки за Українським класифікатором угідь згідно з формою 6 – зем до сільськогосподарських угідь відповідно до бажання відповідача – фізичної особи - отримати спірну земельну ділянку у короткострокову оренду для ведення городництва. Тому проект землеустрою щодо відведення отримав схвальний висновок управління Держгеокадастру у Ковельському районі Волинської області. Після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачеві – фізичній особі - для городництва, вказаний проект було подано до кадастрового реєстратора - управління Держгеокадастру у Ковельському районі Волинської області – для формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав і присвоєння кадастрового номера. 04.08.16 р. відповідачеві – фізичній особі – було надано витяг № НВ – 0702241902016 із Держземкадастру про земельну ділянку, де визначено кадастровий номер спірної земельної ділянки, вказано її цільове призначення – 01.07 – для городництва, категорію земель - землі сільськогосподарського призначення і вид використання – для городництва. Спірна земельна ділянка була внесена до публічної кадастрової книги, за записами у якій – перебуває у комунальній власності з вказаним вище цільовим призначенням. Покликаючись на ст. ст. 26, 42 ЗК України, зазначає, що питання про передачу землі у користування є виключним правом ради і вирішується виключно на її пленарному засіданні. Покликаючись на ч. 1 ст. 317 ЦК України, ст. 186 ЗК України, зазначає, що оспорюване рішення є законним, раціональним з огляду на використання земельних ресурсів, що тимчасово не освоєні відповідно до містобудівної документації, що дозволяє громадянам використовувати їх для власних сільгосппотреб на законних підставах, та відповідає інтересам територіальної громади в частині надходжень орендної плати до місцевого бюджету. При цьому витримується довгострокова стратегія планування і зберігається перспектива забудови території. З метою врахування вимог Генплану м. Ковеля щодо довгострокової стратегії планування та забудови території, у т. ч. – етапності її освоєння, Ковельською міськрадою Волинської області і встановлено короткостроковий термін оренди спірної земельної ділянки. Згідно з оскаржуваним рішенням було укладено оспорюваний договір. Покликаючись на ст. ст. 125, 126 ЗК України, ч. ч. 1, 3 ст. 3, п. 6 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зазначає, що відповідачем – фізичною особою – було проведено держреєстрацію прав. Покликаючись на ст. 36 – 1 Закону України «Про прокуратуру», зазначає, що позивачем не зазначено, у чому полягає порушення прав, або інтересів держави. Покликаючись на рішення судову практику, рішення КС України № 18 – рп/2004 від 01.12.04 р., зазначає, що позовні вимоги прокурора є неналежними та його повноваження не ґрунтуються на законі. Просить у задоволенні позову відмовити.

01.10.17 р. відповідачем – юридичною особою – подано до суду додаткові письмові пояснення до заперечення проти позову (а. с. 53 – 56). Покликаючись на наявність у нього дискреційних повноважень з питань врегулювання земельних відносин, положення ст. ст. 193, 194 ЗК України, зазначає, що довідка 6 – зем з держстатзвітності про наявність та розподіл земель є складовою проекту землеустрою і враховується при вирішенні питання про надання земельної ділянки. Вважає, що саме управління Держгеокадастру у Ковельському районі Волинської області має контролювати питання про віднесення спірної земельної ділянки за Українським класифікатором угідь за цією формою. Саме тому проект відведення спільної земельної ділянки відповідачеві – фізичній особі отримав схвальне рішення. Спірна земельна ділянка до надання її в оренду відповідачеві – фізичній особі – перебувала у складі земель запасу та знаходилась у охоронюваній санітарній зоні. Покликаючись на ст. ст. 140, 141, п. 2 ст. 19, ст. 92, п. 6 Перехідних положень ЗК України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності», ст. 122 ЗК України, зазначає, що прийняття рішень по земельних питаннях належить до його компетенції. Покликаючись на судову практику, ст. 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини, просить у задоволенні позову відмовити.

10.11.17 р. відповідачем – юридичною особою – подано до суду додаткові письмові пояснення до заперечення проти позову (а. с. 72 – 74). Покликаючись на п. 2 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, що затверджене постановою КМ України від 14.01.15 р. № 15, зазначає, що ним визначено повноваження Держгеокадастру, до яких належить і організація та здійснення держнагляду (контролю) у сфері земельного законодавства. Покликаючись на ст. 19 Конституції України, зазначає, що прокурор безпідставно стверджує, що спірна земельна ділянка як віднесена до земель житлової та громадської забудови, не повинна використовуватись для городництва, що суперечить положенням ст. 21 Закону України «Про основи містобудування». Так спірна земельна ділянка до надання її в оренду перебувала серед земель запасу. 10.10.16 р. кадастровим реєстратором - управлінням Держгеокадастру у Ковельському районі Волинської області - було видано відповідну довідку – сільськогосподарські землі. Покликаючись на п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України, зазначає, що доводи прокурора є надуманими. Просить у задоволенні позову відмовити.

19.01.18 р. відповідачем – юридичною особою – подано до суду письмові заперечення проти позову (а. с. 87 – 90). У якому зазначено, що прокурор, закладаючи розглядуваний позов, хибно вважав, що відповідачем – міськрадою – прийнятим оспорюваним рішенням порушено земельне законодавство. Вважає позов закладеним прокурором упереджено та протизаконно. Покликаючись на ст. ст. 12, 19, 122 ЗК України, ст. 21 Закону України «Про основи містобудування», зазначає, що відсутність Генплану м. Ковеля не є підставою для відмови відповідачеві – фізичній особі у її заяві про надання спірної земельної ділянки в оренду із земель запасу. Покликаючись на судову практику та ст. 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини, зазначає, що отримана в оренду спірна земельна ділянка було поліпшена орендарем, а закладення розглядуваного позову прокурором є втручанням у здійснення відповідачем - міськрадою - своїх повноважень у земельній сфері. Покликаючись на ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України «Про прокуратуру», зазначає про нікчемність представництва прокурором інтересів держави у розглядуваній справі. Покликаючись на судову практику, просить у задоволенні позову відмовити.

У своїй відповіді на відзив від 15.01.18 р. позивач підтвердив свою позицію, закладену позові; зазначив, що підставою для пред`явлення ним розглядуваного позову стало порушення відповідачем – міськрадою – земельного законодавства. Покликаючись на ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначає, що за листом Ковельської міськради Волинської області від 03.11.16 р. № 3.14/2 040 землі у м. Ковелі Волинської області належать до земель садибної забудови. Мало місце незаконне встановлення та зміна цільового призначення спірної земельної ділянки. Покликаючись на п. «а» ч. 3 ст. 22, ч. 2 ст. 19 ЗК України, зазначає, що відповідач – міськрада – на власний розсуд трактує поняття про землі запасу та цільове призначення земель, що входять до складу земель запасу. Спірна земельна ділянка за цільовим призначенням віднесена до земель житлової та громадської забудови і до земель запасу до моменту надання її в оренду відповідачеві – фізичній особі. Покликаючись на ч. ч. 2, 3 ст. 123 ЗК України, судову практику, просить позов задовольнити.

За ухвалою суду від 02.02.18 р. справа була вперше призначена до судового розгляду (а. с. 96, 97).

За рішенням Ковельського міськрайсуду Волинської області від 22.05.18 р. (а. с. 132 – 135), позов було задоволено повністю.

За постановою Апеляційного суду Волинської області від 17.07.18 р. рішення Ковельського міськрайсуду Волинської області від 22.05.18 р. було залишено без змін (а. с. 187 - 191).

Однак за ухвалою ВС від 31.10.18 р. рішенням Ковельського міськрайсуду Волинської області від 22.05.18 р. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17.07.18 р. було скасовано (а. с. 240 - 247).

Справа надійшла на новий судовий розгляд до Ковельського міськрайсуду Волинської області 26.11.19 р..

26.11.19 р. справа була прийнята до провадження та 04.02.20 р. справу було призначено до судового розгляду.

05.12.19 р. до суду надійшов відзив відповідача – міськради – на позовну заяву, суть якого є аналогічною попередньо викладеним доводам відповідача – міськради. Просить у задоволенні позову відмовити з огляду на те, що позов закладений прокурором за відсутності повноважень на звернення до суду з розглядуваним позовом.

12.12.19 р. до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача – міськради – на позову заяву, суть якої є аналогічною попередньо викладеним доводам позивача по суті справи. Просить позов задовольнити.

17.12.19 р. до суду надійшло заперечення відповідача – міськради – на відповідь позивача на відзив на позовну заяву, суть якого є аналогічною попередньо викладеним доводам відповідача – міськради.

У судовому засіданні прокурором позовні вимоги підтримано у повному обсязі, наведено їх обгрунтування, що є аналогічним вище наведеними доводами позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву. Просить позов задовольнити. Суду додатково, зокрема, прокурор пояснила, підстав для залишення позовної заяви без руху задля надання прокурором доказів на підтвердження наявності законних підстав для його представництва не вбачає, так як матеріали справи містять вичерпні докази цього і додаткові прокурор надавати наміру не має. Вважає, що розглядуваний позов прокурором надано з усією повнотою права на представництво. Просить позов задовольнити розглядом по суті, так як підстав для залишення позову без розгляду за положеннями п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України немає.

Представник відповідача - юридичної особи – у судовому засіданні позову не визнав, надав суду пояснення, аналогічне доводам, викладеним у письмових запереченнях проти позову та письмових поясненнях по суті позову. Суду також пояснив, що інтереси держави оскаржуваним рішенням не порушено. Спірна земельна ділянка сформована відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар сплачує плату за користування нею. Орган, що уповноважений за законом контролювати надання земельних ділянок та у випадку порушення вимог земельного законодавства звертатись до суду – Держгеокадастр – будь- яких заперечень щодо оспорюваних рішень не має і прокурора на представництво не уповноважував. Просить у задоволенні позову відмовити, а також – з врахуванням доводів свого заперечення проти позову щодо відсутності у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави у справі, вважає, що є підстави для залишення позову без розгляду за положеннями п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Відповідач – фізична особа - судове засідання не з`явилась, хоча належно повідомлена. Про причини неявки суду не повідомила. Заяви про відкладення розгляду справи до суду не подала.

За станом на 25.06.20 р. письмового заперечення проти позову чи відзиву на позовну заяву до суду не подала.

Представник третьої особи у судове засідання також не з`явився, хоча третя особа – належно повідомлена. Про причини неявки свого представника суду не повідомила. Попередньо – подала до суду заяву про розгляд справи у відсутності її представника, зазначивши, що просить справу розглядати у відсутності її представника. Заяви про відкладення розгляду справи до суду не подала.

За станом на 25.06.20 р. письмового пояснення по суті позову чи відзиву на позовну заяву до суду не подала.

На думку суду, розгляд справи можливий у відсутності осіб, які не з`явились.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача – міськради, дослідивши докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що є підстави для залишення позову без розгляду за положеннями п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Як зазначено у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів місцевого самоврядування.

За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до змісту ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із положеннями ст. 11 ЦПК України, вона визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Як слідує із змісту ст. 45 ЦПК України (в ред. від 18.03.04 р.), що була чинною на дату подання прокурором розглядуваного позову до суду, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

З метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених Законом України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених ст. 121 цього Кодексу.

Як зазначено у ст. 56 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Як зазначено у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у її редакції, чинній за станом на дату пред`явлення прокурором позову у даній справі, представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю ВР України, Президента України, створенням та діяльністю ЗМІ, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі КМ України та Нацбанку України може здійснюватися прокурором Генпрокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генпрокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом,:

1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь - якому етапі судового провадження;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справи;

5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;

7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Як визначено ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Судом встановлено, що за змістом ч. 3 ст. 121 ЦПК України (в ред. від 18.03.04 р.), що була чинною на дату подання прокурором розглядуваного позову до суду, заява повертається, коли заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

Закладаючи розглядуваний позов до суду, прокурор зазначив, що цей позов ним закладено в інтересах власника спірної земельної ділянки – територіальної громади м. Ковеля Волинської області, та з огляду на виявлене прокурором порушення відповідачем – міськрадою – вимог земельного законодавства; а всі земелі України є об"єктами цивільних прав, держава ж і територіальні громади через свої органи беруть участь у цих відносинах. Прокурор визначив, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтував необхідність їх захисту. При цьому ним вказано, що є орган, який уповноважений на даний час державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, і це є саме відповідач – міськрада.

Такими доводами прокурор заперечив відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, однак, не обґрунтував відсутність у Ковельської міськради Волинської області повноважень щодо звернення до суду з приводу спірних правовідносин і те, що ним попередньо було зроблено відповідне повідомлення про намір звернутись з цим позовом до суду з тих чи інших, передбачених законом, підстав.

Таким чином на час закладення розглядуваного позову до суду прокурор зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, одночасно заклавши до позов до цього ж органу як відповідача – юридичної особи.

Таке обгрунтування прокурором своїх повноважень на представництво відповідача у справі та такого характеру представництво у суді містить, на думку суду, процесуальне несумісництво .

При цьому суд зауважує, що за змістом ч. ч. 2, 3 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Як слідує із змісту ст. 123 ЗК України нею врегульовано порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування», що здійснюється органами місцевого самоврядування за їх рішеннями.

Та обставина, що спірна земельна ділянка до прийняття оскаржуваного рішення перебувала у землях запасу і належала до земель комунальної власності, учасниками справи не оспорюється.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам - учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення у справі «Менчинська проти Росії», № 42454/02, від 15 січня 2009 року).

П. 3 ст. 131 - 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 131 - 1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Суд схиляється до вагомості доводів відповідача – юридичної особи - у тій їх частині, що звернення прокурора з таким позовом до суду є незаконним та безпідставним, не обгрунтованим.

Також суд вважає такими, що не заслуговують на увагу суду доводи прокурора про законність, підставність та обґрунтованість його повноважень у справі.

Так законодавець надає прокурору право звернутись до суду з позовом лише у випадку відсутності відповідного компетентного органу або нездійснення або неналежного здійснення останнім чи іншим суб`єктом відповідних владних повноважень. Прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав такого представництва та надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави, на захист яких, як він стверджує, подав такий позов.

Однак таких доказів прокурор суду не надав.

Крім того підставою для представництва інтересів держави прокурор не зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, вказавши, що цим органом є саме відповідач – юридична особа.

Прокурор не надав також доказів вчинення ним дій, спрямованих на встановлення іншого відповідного органу, зокрема, ГУ Держгеокадастру у Волинській області, до компетенції якого могли б бути віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, та того, що він звертався попередньо до цього органу з вимогою виконання його обов`язків по належному захисту порушених інтересів та повідомляв його попередньо про звернення до суду з таким позовом.

Тому суд вважає, що прокурор не обґрунтував переконливо наявність підстав (виключного випадку) для здійснення такого представництва у справі, що передбачене ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", підстав вважати, що у цій справі прокурор належно довів законність своїх повноважень та участі як позивача і представника Ковельської міськради Волинської області. Тому цей позов закладено прокурором як особою, яка не має належної цивільної процесуальної дієздатності.

Тому відповідно до нині чинного цивільно – процесуального законодавства - п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України - позов слід залишити без розгляду.

Керуючись П. 3 ст. 131 - 1, ч. 2 ст. 19, Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 257, 11 ЦПК України, ст. 45 ЦПК України (в ред. від 18.03.04 р.), що була чинною на дату подання прокурором розглядуваного позову до суду, ст. ст. 56, 121, ч. 1 ст. 417 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у її редакції, чинній за станом на дату пред`явлення прокурором позову у даній справі, суд

УХВАЛИВ:

Позов залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня її проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач – заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Шевченка, 7;

прокурор – прокурор Ковельської місцевої прокуратури Волинської області Романюк Надія Миколаївна, юридична адреса місця роботи: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Шевченка, 7;

відповідач – Ковельська міська рада Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 04051402;

представник відповідача – юридичної особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., юридична адреса місця роботи: АДРЕСА_2 ;

відповідач – ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , і. н. НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 04051313.

Головуючий:І. М. Логвинюк

Повний текст ухвали суду складено 01.07.20 р..