Постанова № 9010059, 09.12.2009, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

09.12.09                                                                                           Справа № 14/298

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Р. Марко

суддів Т. Бонк

С. Бойко

За участю представників сторін:

Від позивача- з»явився

Від відповідача 1- з»явився

Від відповідача 2- не з»явився

Від тр. особи- не з»явився

Від прокуратури- з»явився

розглянувши апеляційну скаргу апеляційне подання першого заступника військового прокурора центрального регіону України

на рішення господарського суду Рівненської області від 27.08.09

у справі № 14/298

за позовом – ВНЗ»Європейський університет»в особі Рівненської філії

до відповідача –Міністерства оборони України

-          Квартирно-експлуатаційного відділу

Третя особа- Кабінет міністрів України

про визнання права спільної власності

Встановив:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27.08.09

у справі № 14/298 позов ВНЗ»Європейський університет»в

особі Рівненської філії задоволено частково. Визнано Вищий

навчальний заклад “Європейський університет”(код ЄДРПОУ

24366800) співвласником (право спільної часткової власності)

перероблених нежитлових приміщеннь (будівель) загальною

площею 762,8 м2, з часткою власності 75%, які знаходятся за

адресою: м.Рівне, вул.Шевчен-ка,67-А. В решті вимог - в

задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, перший заступник

військового прокурора центрального регіону України

подав апеляційне подання, в якому просить рішення суду

скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Вимоги

апеляційного подання обґрунтовує тим, що рішення суду

прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно

з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки,

викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

Зокрема прокурор як і представник Міністерства оборони

України зазначили, що відповідно до вимог статті 1 Закону

України від 21.09.1999 №1075 “Про правовий режим майна у

Збройних Силах України” (надалі - Закон), майно, закріплене

за військовими частинами, закладами, установами та

організаціями Збройних Сил України являється державним майном

та має особливий статус військового майна.

Стаття 3 Закону передбачає, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. Міністерство оборони України, військові частини Збройних Сил України, не являються власниками закріпленого за ними військового майна.

Також апелянт зазначає, що підставою для звернення Позивача до суду є договори оренди № 690, № 689, № 688 укладені з Міністерством оброни України у 2000 році.

Орендарем, відповідно до преамбули договорів оренди №690, №689, №688 визначено Рівненський відокремлений підрозділ Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. Разом з цим відповідно до Довідки від 02.11.1999 №2194 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій України (Додаток 2) Рівненський відокремлений підрозділ Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу не є юридичною особою. Згідно вимог статті 31 Цивільного кодексу Української РСР, керівник філіалу або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від відповідної юридичної особи, тобто діє не самостійно, а представляє юридичну особи і діє від її імені. Договори оренди №690, №689, №688 були укладені орендарем - не юридичною особою, з перевищенням директором Рів-ненського відокремленого підрозділу Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу свої повноважень, а тому виходячи із вимог частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР зазначені договори оренди є недійсними, оскільки не відповідають вимогам закону. А тому вимоги Позивача щодо визнання останнього власником будівель комплексу дитячого садка з часткою у праві спільної часткової власності 80% грунтуються на угодах недійсних з моменту їх вчинення.

Крім того, апелянт посилається на те, що обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач посилається на вимоги частини 4 статі 778 Цивільного кодексу України. Разом з цим, відповідно до вимог пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003) положення останнього, в частині цивільних відносин, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються лише до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Отже, положення Цивільного кодексу України не застосовуються до правовідносин щодо надання погодження на проведення поліпшення орендованого Позивачем майна, що мало місце у 2001 році. Вважає, що при вирішенні справи в частині надання згоди на поліпшення та набуття прав на новостворене майно необхідно керуватися положеннями Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), що діяв на момент вчинення відповідного правочину.

Відповідно до вимог статті 272 Цивільного кодексу Української РСР в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат. Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

Тобто, апелянт вважає, що цивільне законодавство яке діяло на час виникнення спірних правовідносин не передбачало можливості визнання права власності орендаря на орендоване майно - пропорційно до вартості виконаних поліпшень майна, а тому вимоги Позивача - безпідставні.

Представник Міністерства оборони України повністю підтримав доводи та вимоги апелянта.

В судовому засіданні, представник позивача заперечив проти доводів апелянта, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.

При цьому колегія виходила з наступного.

Предметом даного спору є вимога про визнання права спільної власності з часткою 80% на орендовані і перероблені з дозволу Міністерства оборони України нежитлові приміщення (будівлі) комплексу дитячого садка по вул.Шевченка, 67-А у м.Рівне загальною площею 762,8 м2.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, на підставі заяв Позивача на ім’я Начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління (надалі в тексті –Головне КЕУ) Міністерства оборони України та після відповідного погодження, в тому рахунку з Регіональним відділенням Фонду державного майна по Рівненській області, 29 вересня 2000р. Міністерством оборони України-орендодавцем та Рівненським відокремленим підрозділом Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, правонаступником якого є Рівненська філія приватного вищого навчального закладу “Європейський університет” орендарем згідно з п.1.1 її Положення, затвердженого загальними зборами учасників, протокол №40 від 18.08.2004р., були укладені договори оренди нежитлових приміщень, розташованих на території військового містечка №41 в гарнізоні міста Рівне за адресою вул.Шевченка, 67-А, а саме №690 (№204/2000/ГоловКЕУ), №688 (№204/2000/ГоловКЕУ) та №689 (№205/2000/ ГоловКЕУ).

За умовами вказаних договорів орендарю було передано в платне строкове користування нежилі приміщенння комплексу дитячого садка (власне дитсадка, складу та кухні цього дитсадка) по вул.Шевченка, 67-А в м.Рівне площею 583,5 м2, 60,8 м2 та 118,5 м2 відповідно (інвентарні №№ 1, 2, 4 загальна площа 762,8 м2) з метою функціонування в них вищого навчального закладу. Загальна експертна вартість переданого майна становила 198 622 грн. з врахуванням уточнених інвентаризаційних даних без ПДВ.

Згідно довідки Рівненської КЕЧ району №109 від 15.08.2005р. загальна залишкова (балансова) вартість орендованих будівель станом на 01.01.2005р. становить 49 200 грн.: а саме, будівля №1 (дитячий садок) –30 300 грн., будівля №2 (склад) –2 200 грн., будівля №4 (кухня) –16 700 грн.(т.1, арк.справи 49).

На виконання вимог п.2.1 договорів орендовані приміщення (будівлі) передані орендарю на підставі актів прийому-передачі.(т.1, арк.справи 20, 29, 37).

Пунктами 6.2, 8.2 названих договорів передбачено, що за погодженням з орендодавцем орендар має право за рахунок власних коштів проводити реконструкцію, поліпшення орендованого майна вартістю не більше 24% його балансової вартості в разі, якщо ці поліпшення неможливо відокремити від відповідного об’єкта без заподіяння йому шкоди. Даний вид робіт оформляється окремою угодою між орендодавецм і орендарем. Строк дії договорів оренди визначено сторонами до 1 вересня 2005 року (пункти 10.1).

Як встановлено судом, в подальшому сторонами було укладено Додаткові договори до договорів оренди №690 (№ 206/2000/ ГоловКЕУ), №688 (№ 204/2000/ГоловКЕУ) та № 689 (№ 205/2000/ГоловКЕУ), якими сторони продовжили строк оренди до 01 січня 2007р.(а.с.52-56, Том 1).

Разом з тим умовами договорів оренди №690 (№ 206/2000/ГоловКЕУ), №688 (№ 204/2000/ГоловКЕУ) та №689 (№ 205/2000/ГоловКЕУ) передбачено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення чи зміну оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договорів останні вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах, які були предбачені договорами.

В матеріалах справи відсутні заяви про припинення чи зміну оренди, направлених протягом одного місяця після закінчення терміну дії договорів, договорів про розірвання чи припинення договорів оренди тощо.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як вище вже було встановлено, що оскільки відповідні права й обов’язки сторін щодо об’єктів оренди продовжують існувати, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірні правовідносини мають регулюватись положеннями ЦК України.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Згідно з ч.4 ст.778 ЦК України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, якщо покращення зроблені орендарем за згодою орендодавця, то виникає правовий режим спільної часткової власності на об’єкт оренди.

Згідно з ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Як встановлено колегією суддів, позивач на підставі п.6.2 договорів оренди листом за №112 від 14 березня 2001р. звернувся до Відповідача за погодженням провести за власний рахунок реконструкцію (поліпшення) орендованого майна, визначивши обсяг робіт та їх кошторисну вартість (станом на час укладення кошторису) в розмірі 107 000 грн.

Листом №144/1/6/868 від 02.04.2001р. Відповідачем-2 в особі його керівника був наданий дозвіл на проведення капітального ремонту орендованих приміщень за рахунок власних коштів позивача (без обумовлення вартості капітального ремонту)(т.1, арк.справи 40, на звороті).

Також на підставі додаткового договору №98д/2001/ГоловКЕУ до спірних договорів оренди, погодженого та підписаного в травні-червні 2001 року, який є невід’ємною частиною останніх, орендодавець надав дозвіл на проведення капітального ремонту та реконструкції орендованих нежитлових приміщень - доведення технічного стану відповідно до вимог використання як навчального закладу за рахунок власних коштів орендаря на суму, що перевищує 24 % їх балансової вартості, що стверджується матеріалами справи.(т.1, арк.справи 41).

Пунктом 1 зазначеної додаткової угоди передбачено узгодження робіт по капатільному ремонту та реконструкції об’єкта оренди в об’ємі кошторису (107 000 грн.), який є невід’ємною частиною додаткового догово-ру.

За результатами обстеження орендованих будівель сторонами 6 червня 2001р. був складений та погоджений дефектний акт на виконання робіт з відновлення експлуатаційної надійності будинку №67-А по вул. Шевченка в м.Рівне, що є невід’ємною частиною додаткового договору, яким визначено види й об’єми ремонтно-будівельних робіт.(т.1, арк.справи 42).

На виконання додаткового договору №98д/2001/ГоловКЕУ до договорів оренди, Позивач виконав роботи по поліпшенню орендованого майна на суму 203 238 грн. за рахунок власних коштів, що підтверджується аудиторським висновком від 05.09.2005р., складеним аудиторською фірмою “Аналітик-ХХІ”(м.Рівне) (т.1, арк. справи 43-44), який містить розшифровку періодів освоєння, напрямків і джерел фінансування поліпшень, підтверджуючих платіжних документів, а також Актом контрольного обміру виконаних орендарем робіт з відновлення експлуатаційної надійності об’єкта - нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Рівне, вул.Шев-ченка, 67-А (в/м №41, інв. №№ 1, 2, 4), погодженим та затвердженим повноважними представниками сторін, що стверджується матеріалами справи.(т.1, арк.справи 45-47).

Тобто вище досліджене свідчить про те, що орендар здійснив реконструкцію орендованих приміщень (будівель) у межах дозволеного (погодженого) орендодавцем обсягу робіт, але з перевищенням кошторисної їх вартості на суму 96 238 грн (вико-нано фактично на суму 203 238 грн. замість 107 000 грн. кошторисних). Обсяги робіт виконані без перевищення їх меж, перевищення кошторисної вартості робіт, визначеної у 2001 році, зумовлене подорожчанням будівельних матеріалів та робіт на ринку, оскільки капітальний ремонт триває протягом декількох років. Окрім того, орендодавцем було погоджено проведення робіт по капітального ремонту та реконструкції, п.1 додаткового договору №98д/2001/ГоловКЕУ до договорів оренди, який є невід’ємною частиною останніх, передбачено, що вартість зазначених робіт може перевищувати 24 % вартості приміщень (т.1, арк.справи 41), однак не обумовлено той факт, що вартість робіт не має перевищувати 107 000 грн., тобто кошторисної вартості робіт по капітальному ремонту орендованих приміщень (будівель).

Як вбачається із висновку судової будівельно-технічної експертизи №0516 від 30.11.2007р., складеного Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз: - ринкова вартість будівель та споруд дитячого садка, що знаходяться в м.Рівне по вул.Шевченка, 67-А, становить 1 548 717 грн.; - загальна вартість здійснених поліпшень в орендованих ним приміщеннях у м.Рівне по вул.Шевченка, 67-А становить 1 167 392 грн.;          - розмір частки поліпшень, проведених позивачем в орендованих ним приміщеннях у м.Рівне по вул. Шевченка, 67-А, становить 75,4%.(т.1, арк.справи 85-230). Крім того, висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи №0141 від 14.05.2008р., складеним Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що Позивачем внаслідок поліпшень будівель комплексу дитячого садка: дитячого садка, складу та кухні, розташованого в м.Рівне по вул. Шевченка, 67-А, що Позивач орендував у Міністерства Оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне, створена нова річ і визначено її родові ознаки.(т.2, арк.справи 1-22).

Згідно Державних будівельних норм України, Проектування, склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва ДБН А.2.2-3-2004 від 20.01.2004 N8 , реконструкція –це перебудова існуючих об’єктів виробничого та цивільного призначення, пов’язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри.

Згідно п.2 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003р. N1891 з наступними змінами та доповненнями, невід’ємні поліпшення орендованого майна - здійснені орендарем заходи, спрямовані на покращання фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

З огляду на вище досліджене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки в результаті поліпшень будівель комплексу дитячого садка , а саме дитячого садка, складу та кухні створено новий об’єкт іншого функціонального призначення - вищий навчальний заклад, то в орендаря- позивача виникає право часткової власності на орендоване майно відповідно до ч.1 ст.332 і ч.4 ст.778 ЦК України.

Як вище було встановлено, розмір частки поліпшень, проведених Позивачем в орендованих ним приміщеннях у м.Рівне по вул.Шевченка, 67-А, становить 75,4 %.

Оскільки, як вище було встановлено, орендодавець надав орендарю згоду на поліпшення орендованого майна, останній виконав роботи в межах переліку робіт, вказаних в дефектному акті на виконання робіт з відновлення експлуатаційної надійності будівель, вартість виконаних робіт, що призвели до невід’ємних поліпшень, в порівнянні з вартістю орендованого майна є значною, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання Позивача співвласником (право спільної часткової власності) перероблених нежитлових приміщеннь (будівель) комплексу дитячого садка (а саме: дитсадка, складу та кухні цього дитсадка) по вул.Шевченка, 67-А у м.Рівне, загальна площа 762,8 м2, з часткою власності 75%.

Колегія суддів також погоджується із судом першої інстанції про безпідставність тверджень Відповідача 1 про недійсність договорів оренди з тих підстав, що орендар не є юридичною особою і не мав права укладати вказані договори, оскільки відповідно до статей 239, 241 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє. Проте правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Як вбачається з матеріалів справи, сторони за договорами оренди здійснювали певні дії, спрямовані на їх повне виконання.

Щодо пропуску строків позовної давності на звернення до суду за захистом свого цивільного права або інтересу, то такі доводи не грунтується на законі, так як орендні правовідносини виникли у 2000 році. Як зазначалось вище, договори оренди не припинили свою дію, тобто цивільні правовідносини, засносвані на вказаних договорах оренди нерухомого майна, продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність у три роки. Як вище вже встановлено, позивач є співвласником (право спільної часткової власності) перероблених нежитлових приміщеннь (будівель) комплексу дитячого садка (а саме: дитсадка, складу та кухні дит-садка) по вул.Шевченка,67-А у м.Рівне, загальною площею 762,8 м2, з часткою власності 75%. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Таким чином строк позовної давності в даному випадку слід обчислювати не з моменту завершення робіт по поліпшенню орендованого майна, а саме з моменту оспорення або не визнання Позивача співвласником створеної нової речі.

З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги.

керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

Постановив:

Рішення господарського суду Рівненської області від 27.08.09

у справі № 14/298 залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Рівненської області.

Суддя-доповідач Р. Марко

Судді С. Бойко

Т. Бонк