Постанова № 9009703, 16.12.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2009                                                                                           № 4/173-09-27/376

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Будівельна компанія "ТАУР"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2009

у справі № 4/173-09-27/376 (суддя

за позовом                               ТОВ "ТопТехСервіс"

до                                                   ТОВ "Будівельна компанія "ТАУР"

про                                                   розірвання договору № 01.07-0020 (т) від 11.10.2007 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ТопТехСервіс” (далі - позивач) звернулось до суду з позовом про розірвання договору №01.07-0020 (т) від 11.10.2007р., укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ТАУР” (далі - відповідач), мотивуючи це тим, що відповідачем були порушені істотні умови вказаного договору, а саме в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що позивачем не було дотримано порядку досудового врегулювання спору, передбаченого ст. 188 Господарського кодексу України, у зв’язку з чим підстави для розірвання спірного договору у судовому порядку за відсутності узгодження між сторонами даного питання відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №4/173-09-27/376 позов було задоволено повністю, розірвано договір №01.07-002(т) від 11.10.2007р., укладений між позивачем та відповідачем, а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита у сумі 85,00 грн., та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №4/173-09-27/376 скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 651 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2009р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 08.12.2009р.

В судовому засіданні 08.12.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.12.2009р.

В судовому засіданні 16.12.2009р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №4/173-09-27/376 і прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 16.12.2009р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

11 жовтня 2007 року між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено договір №01.07-0020 (т) (далі - Договір).

У відповідності до умов Договору (п.1, п.2) Постачальник зобов’язався поставити та передати у власність Покупця металопродукцію (далі - Товар), а Покупець в свою чергу зобов’язався прийняти та оплатити товар. Покупець проводить розрахунки за товар на підставі рахунку-фактури та специфікації на партію товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на розрахунковий рахунок Продавця в розмірі 100% від загальної вартості партії товару протягом 10 банківських днів з моменту передачі товару Покупцю, якщо інше не передбачено додатковими угодами до даного Договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на загальну суму 237 318,56 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №ТТ-003861 від 24.10.2008р., №ТТ-003779 від 20.10.2008р., №ТТ-003674 від 10.10.2008р., №ТТ-003680 від 13.10.2008р., №ТТ-003661 від 10.10.2008р., №ТТ-003662 від 10.10.2008р., №ТТ-003531 від 01.10.2008р., №ТТ-003530 від 01.10.2008р., №ТТ-003587 від 06.10.2008р., які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками. Товар отримав уповноважений представник відповідача Токмина О.С., який діяв на підставі довіреностей серії НБК №667053 від 17.10.2008р. та серії НБК №667005 від 02.10.2008р.

Однак, відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, а саме в розмірі 6 490,10 грн., внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату звернення з позовом до суду та розгляду справи в суді першої інстанції 230 828,46 грн.

На думку позивача, порушуючи узгоджені сторонами порядок та строки оплати вартості поставленого товару, відповідач порушує істотні умови спірного договору, що у відповідності до ст. 651 Цивільного Кодексу України є підставою для розірвання договору.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що підписи на видаткових накладних, про які йде мова в позовній заяві, не належать представнику відповідача Токмині О.С. На думку відповідача, позивач не довів факт поставки відповідачу товару, про несплату вартості якого стверджує в позові. Окрім того, відповідач зазначає, що позивач не звертався до нього з пропозицією відносно розірвання Договору, внаслідок чого було порушено вимоги ст. 188 Господарського кодексу України.

Суд першої інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що відповідно до вимог діючого законодавства договір поставки є оплатним договором, тому порушення відповідачем зобов’язання з оплати поставленого товару є істотним порушенням умов договору, у зв’язку з чим спірний Договір підлягає розірванню у судовому порядку на підставі ст. 651 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №4/173-09-27/376 скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, з підстав, ідентичних тим, які були наведені під час розгляду справи у місцевому господарському суді.

Апеляційний суд не погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницький діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 611 Цивільного кодексу України розірвання договору віднесено до одної з форм відповідальності за порушення зобов’язання.

Підстави для зміни або розірвання договору наведені в ст. 651 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, в п.8.3, п.8.3 спірного Договору передбачено, що останній укладено терміном на один рік, починаючи здати його підписання, якщо жодна зі сторін не заявить бажання розірвати даний Договір по закінченню вищевказаного періоду, то цей Договір вважається автоматично пролонгованим на шість місяців, а після першої пролонгації надалі Договір пролонгується автоматично із застосуванням вищенаведеного правила. Усі суперечки, які виникають між сторонами в процесі виконання зобов’язань за даним договором, підлягають урегулювання шляхом переговорів. У випадку відсутності можливості зустрічі уповноважених представників сторін, такий спір вирішується шляхом пред’явлення претензії. Строк відповіді на претензію 10 календарних днів з моменту її одержання. Якщо спір неможливо врегулювати шляхом переговорів, він передається на розгляд до господарського суду в порядку, встановленому законодавством України.

Тобто, сторони під час укладання Договору узгодили порядок вирішення всіх суперечок, які можуть виникнути під час виконання ними своїх договірних зобов’язань.

Натомість, як було з’ясовано під час судового розгляду, в порушення вищенаведених умов Договору, позивач не звертався до відповідача з пропозицією щодо розірвання спірного Договору, тоді як ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Посилання позивача на те, що відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та ці норми права не передбачають обов'язкового застосування досудового врегулювання спору не можуть бути прийняті судом до уваги. Правила ст. 188 Господарського кодексу України є нормами матеріально-правовими, а не процесуальними, тому недодержання сторонами визначеного Господарським кодексом порядку внесення змін до договору або його розірвання позивач помилково кваліфікує, як порушення досудового врегулювання спору. До того ж, як уже зазначалось вище, пропозиції стосовно розірвання спірного договору позивач відповідачу не надсилав. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані апеляційному суду надано не було.

Апеляційний суд погоджується з твердженням місцевого господарського суду про те, що недотримання особою вимог ч.2 ст. 188 Господарського кодексу України з надіслання пропозиції про розірвання договору іншій стороні не позбавляє його права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову про розірвання оспорюваного договору. Однак колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що дана позиція стосується виключно реалізації особою свого конституційного права на судовий захист (звернення з позовом до суду), тоді як спір в будь-якому випадку вирішується судом з урахуванням поданих сторонами доказів, які оцінюються судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням вищевикладених обставин в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення вимог позивача про розірвання договору №01.07-0020 (т) від 11.10.2007р. відсутні.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного Рішення було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ТАУР” підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №4/173-09-27/376 – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за подання позову у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. покладаються на позивача.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, витрати по сплаті державного мита за її подання у розмірі 42,50 грн. також покладаються позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ТАУР” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №4/173-09-27/376 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТопТехСервіс” (40022, м. Суми, вул. Скрябіна, 38, ідентифікаційний код 32603113, п/р №26001501327293 у Філії ЗАТ „ОТП Банк”, МФО 337977, а у випадку відсутності коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ТАУР” (01001, м. Київ, вул. Софіївська, 2, оф.11, ідентифікаційний код 34966817, п/р №26007026772151 у Печерському відділенні КМФ КБ „Укрсоцбанк” м. Київ, МФО 322012) 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №4/173-09-27/376 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

21.12.09 (відправлено)