Рішення № 90095211, 04.06.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/11206/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді - Бедьо В.І.

за участі секретаря судових засідань - Пазяк С.М.

розглянувши у відкритому судовму засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ФІНАНС» з третьою особою приватний нотаріус БРНО Київської області Колейчик Володимир Вікторович про визнання напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із зазначеним вище позовом, який обґрунтований тим, що 31 липня 2019 року приватним нотаріусом БРНО Київської області Колейчик В.В. було вчинено виконавчий напис N 2679, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ФІНАНС» стягнуто заборгованість в розмірі 18 273, 58 грн.

Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Колейчик В.В. з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів, і як наслідок, неправомірне провадження щодо виконання вказаного виконавчого напису про звернення стягнення на прострочену заборгованість.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що при вчиненні виконачого напису нотаріус не отримувала від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі є безспірними. Позивач вважає, що розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов`язання позивача по кредиту, процентах річних та пені не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника.

Позивач вважає, що вчиняючи виконавчий напис нотаріус не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені у виконавчому документі, не врахував думку та позицію позивача, вважає, що вказана у написі сума заборгованості на відповідає дійсній сумі боргу.

ОСОБА_1 вказує на те, що із заявою про вчинення виконавчого напису відповідач звернувся тільки 2019 року, тобто після спливу трирічного строку із дня виникнення права вимоги, так як зобов`язання могли виникнути ще в далеких 2011-2014 роках.

Також позивач вказує, що банком жодного разу не було надіслано йому письмову вимогу. Крім того зазначає, що виконавчий напис містить вказівку на те, що його вчинено на підставі Постанови Кабінету міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих документів нотаріусів», це на думку позивача дає підстави стверджувати, що оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення не входить до переліку документів, за якими стягнення провадиться в безспірному порядку.

Окремо додає, що ніяких кредитних договорів з банками чи кредитними установами не підписував, кредитів не оформляв, відтак у кредитних відносинах не перебуває.

Відтак у зв`язку з відмінністю сум до стягнення позивач просить суд визнати таким, що не підлягає до виконання виконавчий напис приватного нотаріуса БРНО Київської області Колейчик Володимира Вікторовичанапис N 2679 від 31.07.2019 року, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ФІНАНС» стягнуто заборгованість в розмірі 18 273, 58 грн.

УхвалоюУжгородського міськрайонного суду Закарпатської області в особі від 04.10.2019 року відкрито провадження у даній цивільній справі та ухвалено проводити розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач по справі не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом строк.

Третя особа також не подала до суду жодних пояснень по суті позову.

З огляду на те, що даний позов розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, є малозначним, позивач заяви про відкладення судого розгляду на подав, відповідач по справі, будучи належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, відзиву на позов чи заяви про відкладення не подав, суд вважає за можливе розглянути спір на підставі наданих письмових доказів.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, судом встановлено наступні обставини.

31 липня 2019 року приватним нотаріусом БРНО Київської області Колейчик В.В. було вчинено виконавчий напис N 2679, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ФІНАНС» стягнуто заборгованість в розмірі 18 273, 58 грн.

На виконання вказаного виконавчого напису було відкрито виконавче провадження ВП 59834174. В рамках даного виконавчого провадження приватним нотаріусом виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. 04.09.2019 року було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яким виступає ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що вчиняючи виконавчий напис нотаріус не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені у виконавчому документі, не врахував думку та позицію позивача, вважає, що вказана у написі сума заборгованості на відповідає дійсній сумі боргу.

Вказані обставини слугували підставою для оскарження виконавчого напису в судовому порядку.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу II цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172.

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання .

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність спору про право цивільне є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України "Про нотаріат"). Разом з тим суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що на момент вчинення виконавчого напису спір про право був відсутній, про що свідчать матеріали справи.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі N 137/1666/16-ц (провадження N 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі N 916/3006/17 (провадження N 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі N 640/5240/13-ц (провадження N 6-27цс15) викладено правовий висновок, який зводиться до того, що наявність судового спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника, а отже, свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку.

Вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України "Про нотаріат" слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України "Про нотаріат" і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.

Разом з тим вивчивши надані стороною позивача письмові докази, судом встановлено, що таким не надано суду копію оспорюваного виконавчого напису, що фактично позбавляє суд можливості вивчити його зміст та надати йому відповідної правової оцінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених ЦПК.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання стороною позивача про витребування оскаржуваного виконавчого напису не заявлялось.

Також матеріали справи не містять жодних відомостей сприводу труднощів позивача в отримання оспорюваного правочину, натомість судячи з його доводів, такий ознайомлений з його змістом.

Відтак, суд обмежений доказами, що додані до матеріалів цивільної справи.

Надаючи оцінку поясненням позивача, що містяться в змісту позовної заяви, суд знаходить суттєві суперечності.

Зокрема, з одного боку позивач вказує, що із заявою про вчинення виконавчого напису відповідач звернувся лише 2019 року, тобто після спливу трирічного строку з дня виникнення права вимоги, оскільки зобов`язання могли виникнути ще в далекому 2011 -2014 роках. Також вказує, що вказана сума заборгованості не відповідає дійсній сумі боргу.

З іншого боку позивач зазначає, що жодних кредитних договорів з банками чи фінансовими установами не підписував, кредитів не оформляв.

Узагальнюючи встановлене, суд приходить до переконання, що пояснення позивача по суті позову є неконкретизовані, суперечливі, адже з одного боку позивач не згідний з розміром боргу, з іншого - заперечує факт існування кредитних відносин.

Відтак, оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості чи будь-яких інших належних доказів, які б підтверджували твердження позивача, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства та порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами.Тому, враховуючи, що суд, обмежений доказами, що надані сторонами, не має можливості належним чином перевірити проведені банком нарахування у зв`язку з відсутністю необхідних документів, в тому числі, кредитного договору та розрахунку заборгованості за цим договором, тому суд приходить до переконання, що всупереч вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, ОСОБА_1 не довів обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім та проходить до переконання, що в задоволенні даного позову слід відмовити у звязку з його необґрунтованістю.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 15; 16; 18 ЦК України, Законом України "Про нотаріат", ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ФІНАНС» з третьою особою приватний нотаріус БРНО Київської області Колейчик Володимир Вікторович про визнання напису таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ФІНАНС» з третьою особою приватний нотаріус БРНО Київської області Колейчик Володимир Вікторович про визнання напису таким, що не підлягає виконанню, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.10.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: ТзОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ФІНАНС», 04053, м. Київ, вул.. Січових Стрільців, буд. 37-41.

Третя особа: приватний нотаріус БРНО Київської області Колейчик Володимир Вікторович,07401, Київська область, м. Бровари, вул.. Грушевського, 15, оф. 6.

На рішення може бути подана апеляційна скарга Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.06.2020 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

В.І. Бедьо