Рішення № 90087585, 25.06.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1378/20

Провадження № 2/204/859/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення середньої заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив: зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» винести наказ про його звільнення та видати трудову книжку з внесеним записом про звільнення згідно інструкції; стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на його користь середню заробітну плату за затримку видачі трудової книжки, заробітної плати у розмірі 115 783,92 грн. (станом на 27.02.2020 року) по день винесення рішення суду, моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що з 12 серпня 2016 року він працював слюсарем у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод». 01 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, вказана заява була зареєстрована у відділі кадрів, начальник цеху, в якому він працював, на його заяві наклав резолюцію, щоб його звільнили. З 02 липня 2019 року він на роботу не виходив. До теперішнього часу наказ про звільнення позивача відповідач не видав, розрахунок з ним не провів, трудову книжку не видав. Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо звільнення та проведення розрахунку, однак відповідачем нічого зроблено так і не було. Така бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки порушує трудові права позивача як працівника. Не видаючи у день звільнення працівника трудову книжку, відповідач порушує вимоги трудового законодавства, тим самим, перешкоджає позивачу у реалізації гарантованого Конституцією України права на працю та позбавляє його можливості подальшого працевлаштування, що в свою чергу, призводить до фінансових труднощів та непорозумінь в сім`ї. Станом на 01 липня 2019 року відповідач не провів з позивачем розрахунку. За час затримки розрахунку з 02 липня 2019 року станом на 24 лютого 2020 року відповідач має виплатити позивачу середню заробітну плату за 168 днів вимушеного прогулу у сумі 115 783,92 грн. Також, зазначив, що протиправними діями відповідач завдав позивачу і моральну шкоду, так як позбавив позивача можливості працювати, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя. Без трудової книжки позивач не може ніде працювати, інших джерел доходу не має. Моральну шкоду позивач оцінює у сумі 10 000,00 грн., що менше ніж його середньомісячна заробітна плата. На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом.

30 квітня 2020 року представник відповідача - Федорченко А.А. надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Вважає, що розрахунки суми позову, наведені позивачем у позовній заяві, не обґрунтовані та спростовуються офіційними даними бухгалтерського обліку та обліку розрахунків між відповідачем та позивачем. Відповідач дійсно має заборгованість перед позивачем, яка складається з нарахувань середнього заробітку за період з вересня 2019 року по березень 2020 року у розмірі 36 782,00 грн. Отже, розмір існуючої заборгованості відповідача є значно меншим, ніж зазначено у позові. У зв`язку з невиплатою позивачу своєчасно нарахованих грошових коштів, відповідачем нараховується позивачу середній заробіток у повній відповідності до вимог чинного законодавства. За загальною практикою позовні вимоги про стягнення середнього заробітку по суті декілька разів або стягнення декількох видів компенсації за один і той самий період не відповідають приписам чинного законодавства та не можуть бути задоволені. Нарахування компенсаційних виплат здійснено відповідачем у повній відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, враховуючи скорочений графік роботи підприємства у період з листопада 2019 року. Крім того, жодних доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. позивачем не надано. Вважає, що у даному випадку невиплата відповідачем компенсаційних виплат - середнього заробітку за час, коли позивач фактично вже не працював і є тією формою відповідальності відповідача перед позивачем та компенсацією понесених позивачем життєвих незручностей, пов`язаних з затримкою виплати. Зазначив, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки розмір заявленої моральної шкоди позивачем жодним чином не обґрунтований і є неспівмірно завищеним відносно розміру заборгованості.

21 травня 2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що з позицією відповідача, наведеною у відзиві, позивач повністю не згодний. 01 липня 2019 року позивач подав заяву про звільнення, однак з цього часу відповідач, незважаючи на неодноразові вимоги позивача видати трудову книжку та провести повний розрахунок, ніяк не реагував, наказу про звільнення позивача не видавав. У відповідача не було перешкод у звільненні позивача та видачі трудової книжки, однак відповідач безпідставно цього не здійснив. Своїми діями або бездіяльністю відповідач порушив трудові права позивача як працівника та вимоги трудового законодавства. У відзиві відповідач визнає, що має заборгованість в сумі 36 782,00 грн. як нарахування середнього заробітку за період з вересня 2019 по березень 2020 року. Не зрозуміло як відповідач нараховував позивачу заробітну плату, якщо позивач не працював. У відзиві відповідачем зазначене про якесь подвійне стягнення середнього заробітку. В своєму позові позивач просить стягнути тільки заробітну плату за затримку видачі трудової книжки відповідно до ст. 235 КЗпП України, яка станом на 21 травня 2020 року складає 156 536,13 грн. Видача трудової книжки затримана з вини власника строком на 227 днів станом на 21.05.2020 року і цей строк вважається вимушеним прогулом згідно законодавства. Відповідач не надав суду доказів поважності затримки видачі трудової книжки. Відповідач не заперечує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 689,18 грн., про що суду була надана відповідна довідка. У зв`язку з цим просить: зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» винести наказ про його звільнення та видати трудову книжку з внесеним записом про звільнення згідно інструкції; стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на його користь середню заробітну плату за затримку видачі трудової книжки у розмірі 156 536,13 грн. (станом на 21.05.2020 року) та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., а також судові витрати по справі у сумі 4 257,84 грн.

У судове засідання позивач не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12 серпня 2016 року працював у Публічному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт 3 р. у виробництві відцентрових насосів, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 9), а також наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу № 2410К від 10 серпня 2016 року (а.с. 11).

Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод», зміни до статуту АТ (нова редакція) затверджені загальними зборами акціонерів (протокол від 15.11.2017 року № 22) та зареєстровані державним реєстратором 28.01.2019 року.

01 липня 2019 року ОСОБА_1 подав до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заяву, в якій просив звільнити його у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 10). Вказана заява була зареєстрована у відділі кадрів Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» того ж дня, тобто 01 липня 2019 року, за № 80-699. Звільнення Позивача було також погоджено начальником цеха Федоровим Є.А.

Написання позивачем - ОСОБА_1 заяви про звільнення слід розглядати як вчинення ним дій, направлених на зміну діючих між сторонами правовідносин, з метою настання відповідних правових наслідків (в даному випадку - звільнення працівника працюючого за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, та припинення між сторонами трудових правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

За загальним правилом, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При цьому, слід враховувати, що загальний двотижневий термін може бути і скорочено, якщо заяву працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу, в тому числі і у випадку виходу на пенсію, що передбачено частиною 1 статті 38 КЗпП України.

В даному випадку позивачем у заяві про звільнення від 01 липня 2019 року було зазначено, що заява про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу у зв`язку з виходом на пенсію.

Отже, в даному випадку роботодавець або уповноважений ним орган зобов`язаний був розірвати трудові відносини з позивачем у певний строк, зазначений у заяві, і видати наказ, у якому причини й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.

У заяві позивача про звільнення не було зазначено бажану дату звільнення, у зв`язку з чим датою припинення трудових відносин з працівником слід вважати дату подання заяви про звільнення, в даному випадку - 01 липня 2019 року. Крім того слід враховувати, що з пояснень позивача судом встановлено, що написавши заяву про звільнення з 02 липня 2019 року він на роботу більше не виходив.

За таких обставин, оскільки позивач у заяві про звільнення від 01.07.2019 року просив звільнити його у зв`язку з виходом на пенсію, суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок звільнити позивача та розірвати з ним трудові відносини в цей же день - тобто 01 липня 2019 року, про що видати відповідний наказ про звільнення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Судом встановлено, що 01 липня 2019 року трудові відносини між позивачем та відповідачем були фактично припинені. Однак, відповідач 01 липня 2019 року безпідставно не видав відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 та не видав йому належно оформлену трудову книжку, що є грубим порушенням вимог статті 47 КЗпП України.

Більш того, Відповідач діючи всупереч волевиявленню позивача, через місяць після написання ним заяви про звільнення від 01.07.2019 року, виніс наказ № 2934К від 01.08.2019 року та перевів позивача на іншу посаду без відома останнього, а саме до виробництва гідроемульсійної апаратури слюсарем з механоскладальних робіт 3 розряду, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача (зворотний бік а.с. 9). Судом встановлено, що позивач не був належним чином повідомлений про факт його переведення на іншу посаду та з наказом № 2934К від 01.08.2019 року його ознайомлено не було, оскільки починаючи з 01 липня 2019 року він не виконував будь-яких трудових обов`язків на підприємстві Відповідача оскільки ще 01 липня 2019 року написав заяву про звільнення та припини входити на роботу.

Згідно положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У позовній заяві позивач наполягає на тому, що наказ про його звільнення відповідач не видав і до теперішнього часу, а також не видає позивачу належно оформлену трудову книжку, що порушує вимоги трудового законодавства України. При цьому, доказів на спростування таких обставин стороною відповідача суду не надано. Крім того, у відзиві на позов відповідач не заперечував вказаних обставин, що судом розцінюється як визнання відповідачем факту не видачі позивачу трудової книжки та наказу про звільнення.

Отже, судом встановлено, що не видавши позивачу в день написання ним заяви про звільнення трудову книжку, відповідачем були порушені конституційні права позивача, а саме - право на працю та право на звільнення.

Наведені протиправні дії відповідача порушують право позивача на припинення існуючих трудових відносин та на можливість нового працевлаштування позивача, або можливість виходу на пенсію, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають судовому захисту.

У зв`язку з цим чуд вважає, що єдиним ефективним, належним та спів мірним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача по справі - Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» винести наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням та видати йому належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки, виданою Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод», середньоденна заробітна плата позивача становить 689,18 грн. за один робочий день (а.с. 44).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що згідно наказу голови правління Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» № 29/2/68 від 29.08.2019 року «Про графік роботи підприємства в режимі неповного робочого тижня» на підприємстві у період з 01.11.2019 року по 01.03.2020 року було встановлено для всіх працівників 2-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем (а.с. 35).

Крім того, згідно наказу голови правління Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» № 27/2/68 від 27.09.2019 року «Про графік роботи підприємства в режимі неповного робочого тижня» на підприємстві у період з 01.12.2019 року по 01.03.2020 року було встановлено для всіх працівників 1-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем (а.с. 36).

Також, наказом голови правління Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» № 25/1/68 від 25 березня 2020 року «Про режим роботи» у зв`язку з введенням карантинного режиму в Україні роботу підприємства було призупинено з 26 березня по 03 квітня 2020 року (а.с. 51). Дію наказу № 25/1/68 від 25 березня 2020 року було продовжено до 22 травня 2020 року наказами № 30/1/68 від 30.03.2020 року (а.с. 50 (зворотній бік), № 22/1/68 від 22.04.2020 року (а.с. 50), № 8/1/68 від 08.05.2020 року (а.с. 49 (зворотній бік).

Інших доказів, щодо скорочених режимів роботи на підприємстві Відповідача та сроків дії таких режимів, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 02.07.2019 року і по день розгляду справи судом, оскільки трудову книжку на день розгляду справи відповідачем позивачу так і не видано.

Кількість робочих днів, з урахуванням режиму роботи на підприємстві за період з 02 липня 2019 року по 25 червня 2020 року складає 148 днів, а саме: липень 2019 року - 22 дні, серпень 2019 року - 21 день, вересень 2019 року - 21 день, жовтень 2019 року - 22 дні, листопад 2019 року - 8 днів, грудень 2019 року - 5 днів, січень 2020 року - 4 дні, лютий 2020 року - 4 дні, березень 2020 року - 17 днів, травень - 5 днів, червень - 19 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, а саме за період з 02 липня 2019 року по 25 червня 2020 року складає: 148 днів х 689,18 грн. = 101 998,64 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки у розмірі 101 998,64 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім того, у частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23 ЦК України та стаття 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.

Судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» було порушено право позивача ОСОБА_1 на своєчасне розірвання трудового договору, припинення між сторонами трудових правовідносин та отримання трудової книжки. При цьому, суд враховує, що відповідач не видає наказ про звільнення позивача та не видає йому належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення ще з липня 2019 року, тобто більше одинадцяти місяців.

Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у порушенні його права на звільнення та отримання трудової книжки, що призвело до порушення права на працю, права на можливість нового працевлаштування та вправа на вихід на пенсію, та як наслідок до моральних страждань.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме у зв`язку з невидачею трудової книжки з внесеним записом про звільнення позивач був позбавлений можливості влаштуватись на нову роботу та отримувати дохід.

Виходячи з наведеного суд зазначає, що позивач як працівник має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому неправомірними діями відповідача, та саме відповідач є особою, внаслідок дії якого було завдано моральну шкоду позивачу.

При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди суд виходить з наступного.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, їх тривалості, а також інших негативних наслідків.

Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивача на своєчасне розірвання трудового договору, припинення між сторонами трудових правовідносин та отримання трудової книжки, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм життя позивача, він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з відсутністю трудової книжки був позбавлений можливості влаштуватись на нову роботу. Також суд враховую надмірну тривалість такого порушення, яка у часі розтягнулася майже на один рік, з 01 липня 2019 року позивачу так і не була видана трудова книжка.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що неправомірними діями відповідача позивачу також була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через неправомірну поведінку відповідача та вважає доведеним факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди суд враховує те, що відповідач не видає наказ про звільнення позивача та не видає йому належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення ще з липня 2019 року по теперішній час.

Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об`єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред`явлений до стягнення є завищеним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Отже, за таких обставин, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у вказаній справі надавав адвокат Бурчак Петро Іванович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0076, видане на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 11 вересня 1993 року (а.с. 24)), що підтверджується ордером серії ДП № 173/014 від 10 квітня 2020 року (а.с. 25).

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

27 лютого 2020 року ОСОБА_1 сплатив адвокату Бурчак П.І . 3 000,00 грн. за консультацію та складання позовної заяви, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 012 від 27 лютого 2020 року (а.с. 6).

За таких обставин, суд вважає, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн., та вказані витрати мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги майнового характеру задоволені на суму 101 998,64 грн. (тобто на 88,094%), то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 019,99 грн. (1 019,99 х 88,094% / 100). Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру, тобто по 840,80 грн. за кожну позовну вимогу. Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у загальному розмірі 2 701,59 грн. (1 019,99 грн. + 840,80 грн. + 840,80 грн. = 2 701,59 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 47, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 15, 23 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення середньої заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» винести наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням та видати йому належно оформлену трудову книжку з внесеним записом про звільнення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 101 998,64 грн. (сто одна тисяча дев`ятсот дев`яносто вісім гривень, 64 копійки) та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень, 00 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2 701,59 грн. (дві тисячі сімсот одна гривня, 59 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Л. Черкез