Рішення № 90084807, 30.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №380/3312/20

30 червня 2020 року

зал судових засідань №10

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у порядку письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача №Ф-5024-55 від 04.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) на суму 26539,26грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що про винесення відповідачем даної вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивачу стало відомо лише 27.04.2020 після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 61337539 від 20.02.2020, винесеної державним виконавцем Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Карпою Р.П., та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Вважає, що не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок, оскільки ще в 2009році він був зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, проте жодного дня не здійснював діяльність як ФОП, звітної документації до контролюючого органу не подавав. На думку позивача, оскільки він не має статусу фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тому не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З 1994року працює як найманий працівник, на його зарплату роботодавець нараховує та сплачує єдиний соціальний внесок.Тому оскаржена податкова вимога не відповідає вимогам чинного законодавства, та винесена внаслідок виконання відповідачем своїх повноважень з порушенням вимог щодо діяльності органу державної влади на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак - підлягає визнанню протиправною і скасуванню.

Ухвалою від 07.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, надати (надіслати) суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази.

Представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з порушенням позивачем строку на звернення до суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 09.06.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено, у зв`язку із визнанням судом поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду в адміністративній справі за його позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

На виконання ухвали суду відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що позивач як ФОП перебував на обліку як платник податків з 27.03.2009 по 27.04.2020, тому він повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначений ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» як фізична особа-підприємець, залежно від обраної системи оподаткування. Натомість на дату формування оскарженої вимоги платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував у стані припинення чи ліквідації. Крім того, зазначає, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у скаржника пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 ЗаконуУкраїни «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». З огляду на зазначене, ГУ ДПС уЛьвівській області вважає, що у позивача наявна заборгованість по єдиному внеску та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд встановив таке.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.03.2020, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.04.2020 до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Згідно з відомостями, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску ( НОМЕР_2 ) за позивачем рахується борг у сумі 26539,26грн. як за особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Позивач як суб`єкт підприємницької діяльності перестав подавати звітність до органів доходів і зборів у 2009році.

На дату формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5024-55 від 04.11.2019 платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував у стані припинення чи ліквідації.

04.11.2019 ГУ ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5024-55, в якій позивача зобов`язано протягом 10 календарних днів від дня отримання вимоги сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 26539,26рн.

Нарахування вищевказаної суми єдиного внеску здійснено в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 15819,54грн. - за 2018рік; 10719,72грн. - за 2019рік.

Дана вимога була надіслана позивачу, однак не вручена у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Постановою державного виконавця Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Карпою Р.П. відкрито виконавче провадження (ВП № 61337539 від 20.02.2020) за заявою про примусове виконання вищезазначеної вимоги, а саме: стягнення заборгованості з ЄСВ у розмірі 26539,26грн.

Зазначена постанова була надіслана позивачу з супровідним листом.

Вважаючи отриману вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2018-2019років був найманим працівником та його роботодавцем сплачувався за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Статтею 2 Закону №2464-VI встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно із п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В п.п.3 і 10 ч.1 цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно із абз.2 п.1 ч.1 ст 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абз.1 п. 1 та п.2 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Однак, суд зазначає, що відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст. 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.

При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, та у постанові від 06.05.2020 у справі №400/1622/19.

Як вже встановлено судом свої вимоги позивач зокрема обґрунтовує тим, що він, перебуваючи на обліку в ГУ ДПС у Львівській області як фізична особа-підприємець, був найманим працівником, і єдиний внесок за нього у спірний період регулярно нараховував та сплачував роботодавець (Новояворівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступені №3) в розмірі не менше мінімального, на підтвердження чого надав: довідку відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 30.04.2020 №08; довідку відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області про нарахування та отримання заробітної плати від 29.04.2020 №313; Витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) (форма ОК-7).

З огляду на вказані обставини та надані докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав вважати позивача в 2017- 2019 роках застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцями. А отже, у позивача немає обов`язку сплачувати за ці роки єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю. Доказів отримання доходів позивачем від проведення господарської діяльності відповідачем не надано.

При цьому факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм ст.4, п.56.21 ст.56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес`АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/WestAllianceLimited» проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного»,«публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на вказане, враховуючи практику ЄСПЛ, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5024-55 від 04.11.2019 винесена контролюючим органом є протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Львівській області .

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в :

адміністративний ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки)№Ф-5024-55 від 04.11.2019 в сумі 26539,26грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840(вісімсот сорок)грн. 80коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.