Рішення № 90079941, 04.06.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/4564/20

Провадження № 2/761/4390/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Бондар О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовір`я» про визнання трудових відносин припиненими, -

В С Т А Н О В И В:

11.02.2020 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовір`я», Центру надання адміністративних послуг Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання вчинити дії.

В позовних вимогах позивач просив: визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Благовір`я» з 26.02.2016 року, у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 за угодою сторін та зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про керівника (директора) ТОВ «Благовір`я» - Лісного В.І. у зв`язку з його звільненням з посади директора 26.02.2016 року, шляхом проведення реєстраційної дії за судовим рішенням.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 12 травня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовір`я», Центру надання адміністративних послуг Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання вчинити дії - закрито в частині вимог доЦентру надання адміністративних послуг Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 27.11.2015 року позивача було призначено керівником ТОВ «Благовір`я» та внесено відомості щодо нього як керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

11.02.2016 року позивач подав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін. 26.02.2016 року згідно Протоколу №1 Загальних зборів учасників ТОВ «Благовір`я» позивача було звільнено з посади директора ТОВ «Благовір`я». З того часу, як зазначає позивач, він не виконував обов`язки директора та фактично припинив трудові відносини з підприємством.

15.06.2019 року позивач випадково дізнався що згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань він значиться директором ТОВ «Благовір`я». Так як ТОВ «Благовір`я» не вчинило жодних дій щодо внесення інформації про припинення трудових відносин з позивачем, позивач для захисту власних прав звернувся до суду з цим позовом.

В судове засідання позивач не з`явився, звернувся до суду із заявою в якій просить слухати справу в його відсутність та задовольнити його позовні вимоги.

Відповідач представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, не скористався своїм правом та відзив до суду не направив.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Стаття 21 КЗпП України визначає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Стаття 36 КЗпП України передбачає підстави припинення трудового договору, зокрема, угода сторін.

Як встановлено в судовому засіданні, 11.02.2016 року ОСОБА_1 подав заяву загальним зборам учасників ТОВ «Благовір`я» та просив звільнити його з посади директора ТОВ «Благовір`я» за угодою сторін.

На загальних зборах учасників ТОВ «Благовір`я» які відбулись 26.02.2016 року, що підтверджується копією протоколу №1, вирішувалось питання про зміну керівного органу Товариства та вирішено звільнити з посади директора товариства ОСОБА_1 з 26.02.2016 року та призначити директором товариства ОСОБА_2 з 27.06.2016 року.

Як встановлено судом, зазначений протокол не було передано для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо керівника ТОВ «Благовір`я» і на час розгляду справи в суді, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Благовір`я».

Отже, в судовому засіданні встановлено, що трудові відносини позивача з ТОВ «Благовір`я» припинились 26.02.2016 року, що підтверджується протоколом загальних зборів від 26.02.2016 року, а зазначення позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань як керівника ТОВ «Благовір`я» не свідчить про продовження трудових відносин з ТОВ «Благовір`я».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4,77-83,89,95, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовір`я» про визнання трудових відносин припиненими- відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г.Притула