Рішення № 90079427, 23.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 р. Справа№200/5544/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Сіті Фінанс» про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (далі - відповідач), за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Сіті Фінанс» про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 15 квітня 2020 року № 61846406, зобов`язання зняти арешт з коштів на рахунках ОСОБА_1 , накладений в межах виконавчого провадження № 61846406, а саме: рахунок № НОМЕР_2, рахунок № НОМЕР_1 , які відкриті в ТВБВ №10004/0218 філії ДОУ АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва було відкрито виконавче провадження № 61846406, в рамках якого постановою від 15 квітня 2020 року було накладено арешт на карткові рахунки позивачки, відкриті в АТ «Ощадбанк».

Позивачка вважає, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем було порушено положення статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та не взято до уваги, що позивачка проживає та зареєстрована у Донецькій області, майна на території міста Києва не має.

Крім того, внаслідок арешту рахунків, на яких позивачка отримувала заробітну плату та виплати на дітей (аліменти, пенсію по втраті годувальника), вона залишилась без джерел існування, а тому просила суд зняти арешт із зазначених рахунків.

Ухвалою суду від 16 червня 2020 року відкрито провадження у справі, поновлено позивачці строк звернення до суду та звільнено від сплати судового збору. Судове засідання призначене на 23 червня 2020 року.

22 червня 2020 року на електрону адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повністю заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого напису, в якому зазначено місце проживання боржника, що знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва, а тому підстави для повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з пред`явленням не за місцем виконання були відсутні. Відповідач також зазначив, що положеннями чинного законодавства обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення на які заборонено законом. Водночас, визначено обов`язок банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання. Враховуючи те, що АТ «Ощадбанк» були прийняті постанови про арешт коштів боржника від 15 квітня 2020 року на рахунки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, зазначені рахунки не відносяться до рахунків із спеціальним режимом. Крім того, жодних документів з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника заборонено звертати стягнення від банківських установ, в тому числі АТ «Ощадбанк» на адресу приватного виконавця не надходило.

Відповідач також надав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду зв`язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду.

Позивач, відповідач та представник третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, до суду не з`явились.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивачка - ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 . Позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, 16 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір зі страхування життя позичальника №2046/4611ACLAPT6.

За даним договором банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасовк платне користування на поточні потреби, а позичальник зобов`язується повернути даний кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісії за дання та обслуговування кредиту, а також здійснити всі інші платежі за кредитом. Сума кредиту складає 11 800 грн., дата повернення кредиту - 20.05.2016 р.

Приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимировим Вікторовичем було вчинено виконавчий напис №2962 про звернення стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №2046/4611ACLAPT6, укладеним з ПАТ «Платінум Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «Фінансова компанія «Сіті фінанс» на підставі договору відступлення права вимоги за кредитними договорами від 22.02.2018 р. Загальна сума, що підлягає стягненню складає 9564,82 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс» звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича із заявою про примусове виконання виконавчого напису №2962 від 10 березня 2020 року.

15 квітня 2020 року приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавче провадження №61846406 з виконавчого напису №2962 від 10.03.2020 р., якою постановлено стягнути з божника на корить ТОВ «Фінансова компанія» «Сіті фінанс» заборгованість у розмірі 9564,82 грн. та виконавчий збір у розмірі 956,48 грн.

Постановою приватного виконавця від 15 квітня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать ОСОБА_1 .

Згідно відповіді ДФС України на запит приватного виконавця від 15.04.2020 №77993071 встановлено наявність доходу у позивача за ознакою 101 - «Заробітна плата нарахована (виплачена)», за ознакою 136 - «Майно надане роботодавцем безоплатно або у тимчасове користування в межах закону» та за ознакою 140 - «Аліменти».

30 травня 2020 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з рахунків № НОМЕР_2 , рахунок № НОМЕР_1 .

На вказаний запит відповідач листом від 11 червня 2020 року повідомив, що електронний лист неможливо ідентифікувати, що унеможливлює його виконання.

Спірним питанням у даній справі є правомірність постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та зобов`язання зняти арешт з рахунків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404).

Згідно із ст. 1 Закону № 1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 18 Закону № 1404 передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону № 1404 право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1404, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - Фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно п.1 ч.1 ст. 26 ЗУ від 02 червня 2016 року № 1404, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що в заяві про примусове виконання рішення та у виконавчому написі №2962 зазначено місце реєстрації боржника - АДРЕСА_3 та місце її проживання - АДРЕСА_2, яке територіально відноситься та підпорядковано приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Клименку Роману Васильовичу.

Суд зазначає, що Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII (далі - Закон № 3425) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 88 Закону № 3425).

Згідно ст. 89 Закону № 3425 у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (ст. 90 Закону № 3425).

Виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення (ст. 91 Закону № 3425).

Згідно ст. 50 Закону № 3425 нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Суд зазначає, що виконавчий напис приватного нотаріуса № 2962 за своїм змістом та формою відповідає вимогам встановленим ч.1 ст. 4 Закону №3425 та містить вказівку на адресу проживання боржника у місті Києві. Крім того, доказів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню або його скасування у судовому порядку, до суду не надано.

Таким чином, у приватного виконавця були відсутні правові підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а отже спірна постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідно до вимог Закону №1404.

При вирішенні даної справи, суд враховував позицію Верховного Суду в ухвалі від 25.01.2019 року у справі № 511/1342/17, згідно якої державний виконавець не має обов`язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі.

Щодо позовних вимог про зобов`язання приватного виконавця зняти арешт з коштів на рахунках позивачка, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404 виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону 1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейська обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно із частиною 3 статті 52 Закону 1404 не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до статті 56 Закон 1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.

Судом встановлено, що рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 , використовується для зарахування аліментів, рахунок НОМЕР_1 використовується для зарахування заробітної плати. Зазначене підтверджується виписками з рахунків за період з 01 травня 2020 року по 27 травня 2020 року.

Суд зазначає, що згідно статті 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Таким чином на аліменти не може бути звернено стягнення, оскільки таке стягнення позбавляє права дітей на забезпечення їх першочергових потреб, зокрема у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, тощо.

Положеннями статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону 1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19.

Відповідно до статті 59 Закону №1404-VIII, арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Таким чином, суд вважає неправомірним накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках № НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , які відкриті в ТВБВ №10004/0218 філії ДОУ АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 , а тому приходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача зняти арешт з грошових коштів на зазначених рахунках.

Щодо заяви відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду, суд зазначає, що при відкритті провадження у справі судом вирішувалось питання про поновлення строку звернення до суду. Дослідивши заявлене позивачкою клопотання, суд прийшов до висновку про поновлення строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, а отже підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Крім того, суд зазначає, що даний позов фактично спрямований на захист соціальних прав позивача та її дітей, вирішення поданого відповідачем клопотання у спосіб залишення позову без розгляду, позбавить позивачки доступу до правосуддя.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" вказав, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачка ухвалою від 16 червня 2020 року звільнена судом від сплати судового збору, судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Сіті Фінанс» про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (місцезнаходження: м. Київ, вул. Поправки Юрія, 6) зняти арешт з коштів на рахунках ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 , які відкриті в ТВБВ №10004/0218 філії ДОУ АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 23 червня 2020 року.

Рішення суду набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є.І. Грищенко