Рішення № 90079206, 26.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2020Справа № 910/4735/20

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»

про стягнення 1 666,48 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення 1 666,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі договору постачання природного газу №5158/1718-ТЕ-24 від 18.09.2017 товару, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 394,36 грн. та 3% річних у розмірі 272,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

05.05.2020 через канцелярію суду від АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, враховуючи, що зобов`язання за договором постачання природного газу №5158/1718-ТЕ-24 від 18.09.2017 виконано добровільно та у повному обсязі.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

03.01.2017 між АТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) був укладений договір постачання природного газу №5158/1718-ТЕ-24 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природної газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

На виконання умов Договору, за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 737 042,00 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2017, від 30.11.2017, від 31.12.2017, від 31.01.2018, від 28.02.2018, від 31.03.2018 та від 30.04.2018, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідачем повністю оплачено поставлений на підставі Договору товар на суму 737 042,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача та стверджується сторонами.

Спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі Договору природного газу, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 394,36 грн. та 3% річних у розмірі 272,12 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується (акти прийому-передачі природного газу) факт поставки позивачем відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 737 042,00 грн.

Відповідачем повністю оплачено товар на суму 737 042,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача та стверджується сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.1 Договору відповідача мав сплачувати позивачу за поставлений на підставі Договору природний газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.

При цьому суд відзначає, що відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, поставлений згідно Договору природний газ відповідач мав оплачувати у такі строки: поставлений в жовтні 2017 року - до 27.11.2017 (включно), в той час як оплатив 28.11.2017, в листопаді 2017 року - до 25.12.2017 (включно), а оплатив 28.12.2017, в грудні 2017 року - до 25.01.2018 (включно), а оплатив 01.02.2018, у січні 2018 року - 26.02.2018 (включно), а оплатив 14.03.2018, у лютому 2018 року - до 26.03.2018, а оплатив 22.03.2018, у березні 2018 року - до 25.04.2018 (включно), а оплатив 24.04.2018, у квітні 2018 року - до 25.05.2018 (включно), а оплатив 29.05.2018.

Тобто, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого у жовтні, листопаді, грудні 2017 року, січні та травні 2018 року природного газу.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача за поставку у жовтні, листопаді, грудні 2017 року, січні та травні 2018 року товару на підставі Договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 394,36 грн. та 3% річних у розмірі 272,12 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 26.12.2017 по 28.05.2018.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.6 Договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 1 394,36 грн. та 3% річних у розмірі 272,12 грн.

Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, мотивовану скрутним майновим становищем та тим, що зобов`язання виконано добровільно та у повному обсязі суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України №6-100цс14 від 03.09.2014.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Враховуючи що відповідачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень не надано суду належних доказів щодо поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» пені у розмірі 1 394,36 грн. та 3% річних у розмірі 272,12 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03682, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (61052, м. Харків, вул. Є. Котляра, будинок 7; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081216) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 1 394 (одна тисяча триста дев`яносто чотири) грн. 36 коп., 3% річних у розмірі 272 (двісті сімдесят дві) грн. 12 коп. та судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий