Рішення № 90070476, 15.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.006742

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Курпіта П.І.,

за участю:

представник позивача Каверін С.М.

представник відповідача Зданевич С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), в якому з урахуванням відповіді на відзив від 05.03.2020, просить суд:

- визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках, компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- визнати протиправним рішення Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), викладеного у формі наказу № 215-ос від 01.11.2017 в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги за 23 повних роки без урахування загальної 25 річної календарної вислуги років;

- зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) врахувати весь період календарної служби для виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” про що прийняти відповідне рішення;

- стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки у сумі 10322,97 грн;

- стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 23 календарні роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 із відрахуванням різниці раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у сумі 37560,15 грн;

- стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у сумі 4065,56 грн;

- стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у сумі 4430,5 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо ненарахування ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2017 роки загальним терміном 34 календарних днів;

- стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 — 2017 роки загальним терміном 34 календарних днів у сумі 11698,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до пп. “б” п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за станом здоров`я) та з 01.11.2017 виключений зі списків військової частини. Водночас, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках, компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Також вважає, що відповідач протиправно не виплатив вихідну допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік вислуги, а саме за 2 роки.

Ухвалою судді від 08.12.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою від 08.01.2020 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 10.02.2020 (вх. № 7169), у якому зазначає, що аналіз положень ст. 9, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 02.02.2016 № 73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 11.02.2016 № 217/28347 дає підстави стверджувати, що грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується та виплачується одноразова грошова допомога при звільненні, матеріальна допомоги на оздоровлення. Стверджує, що винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати.

Окремо звертає увагу, що позивач не оскаржував жодний наказ на підставі якого йому виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення під час її отримання.

Окрім того позивач не надав жодних доказів, що він не отримував вихідної допомоги при звільненні за оскаржений період (два роки).

Вважає дії Мостиського прикордонного загону щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди законними та вчиненні відповідно до приписів діючого на той час законодавства.

Відповідач, вважає, що ОСОБА_1 не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Окрім цього зазначає, що позивач підпадає під дію абз. 1 п. 14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у якому не зазначена норма щодо надання додаткової відпустки у зв`язку з тим, що він був звільнений на підставі закінчення терміну дії контракту. Просить у задоволенні позову відмовити.

13.03.2020 (вх. № 14054) представник позивача подав відповідь на відзив.

Ухвалою від 03.03.2020 суд ухвалив перейти із спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 1.380.2019.006742 за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

Відповідно до наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління державної прикордонної служби України від 26.10.2017 № 210-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії – начальника групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Шегині» звільнено з військової служби у запас за п. “б” (за станом здоров`я) ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Згідно з наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління державної прикордонної служби України по особовому складу від 01.11.2017 № 215-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років станом на 01.11.2017: календарна 25 років 07 місяців 01 день; пільгова 11 років 10 місяців 03 дні.

Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Адміністрації Держприкордонслужби України за № 425 від 20.05.2008 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за №37/15228) позивачу відповідно до наведеного наказу підлягала виплаті грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних років.

Представник позивача звертався до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) з запитами щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках, компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку з врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Відповідач листами від 12.07.2019 та від 23.09.2019 повідомив про відсутність підставі для нарахування вказаних виплат.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, допомогу на оздоровлення в 2016 та 2017 роках, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

У даному випадку, звільнення позивача з військової служби відбулося без проведення остаточного розрахунку.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Стаття 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII, в редакції чинній на час звільнення позивача із служби, (далі - Закон № 2011-XII) передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 15 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Щодо відмови відповідача у нарахувані та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням 25 повних календарних років, суд зазначає таке.

Згідно з наказом від 26.10.2017 № 210-ос позивача звільнено з військової служби у запас за п. “б” (за станом здоров`я) ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Як зазначено в наказі начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління державної прикордонної служби України по особовому складу від 01.11.2017 № 215-ос, вислуга років на військовій службі у календарному обчисленні складає 25 років 07 місяців 01 день, у пільговому обчисленні складає 11 років 10 місяців 03 дні.

Також в даному наказі вказано: «Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 18.06.2008 № 537/15228 старшому прапорщику ОСОБА_1 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних роки служби».

Адвокат Каверін С.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з адвокатським запитом до відповідача, у якому просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного забезпечення за 2 календарні роки служби з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом від 12.07.2019 № 21/4723, відповідач повідомив, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби ОСОБА_1 виплачена за 23 календарні роки служби за контрактом. Вказана грошова допомога за 2 календарні дні строкової служби не виплачена, оскільки при звільненні зі строкової служби в запас військовослужбовцю виплачувалась вихідна допомога.

Суд звертає увагу, що відповідачем до матеріалів справи не подано жодних доказів виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 за 2 календарні дні строкової служби.

Із доказів наявних у матеріалах справи слідує, що на момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 25 років 07 місяців 01 день, а тому, відповідно до частини другої статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Тому, суд дійшов висновку про протиправність дій Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо відмови у нарахувані та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням 25 повних календарних років, протиправність наказу начальника 93 прикордонногозагону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 01.11.2017 № 215-ос в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги за 23 повних календарних роки.

Разом з тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Тому достатнім способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є задоволення позовної вимоги про зобов`язання Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки.

У зв`язку із наведеним, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про зобов`язання Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) врахувати весь період календарної служби для виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” про що прийняти відповідне рішення.

Щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та допомоги на оздоровлення у 2016 та 2017 роках, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, суд зазначає таке.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" уряд встановив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Також ч. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються такі одноразові додаткові види грошового забезпечення, як щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

При цьому, суд також враховує аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17, викладені у постанові від 06.02.2019.

Суд встановив, що у період з 2016 року по листопад 2017 року щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісячно, що підтверджується особистими картками грошового забезпечення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого нараховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку позивачу, не включив.

Свої дії щодо неврахування додаткової грошової щомісячної винагороди відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до п. 2 Постанови № 889 та затвердженого фонду грошового забезпечення Наказом МВС України від 02.02.2016 року № 73 затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Згідно з п. 8 вказаної Інструкції винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Суд звертає увагу, що ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення, законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 826/3398/17 та у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджується, що перед звільненням додаткова грошова винагорода, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому, з урахуванням вищевикладених висновків, ця винагорода не може вважатись одноразовою.

Таким чином, суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку позивачу, щомісячну додаткову грошову винагороду, яка виплачувалась позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 № 889.

Суд звертає увагу, що позивач просить стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 і відрахуванням різниці раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у сумі 37560,15 грн; стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частіша 1494) на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у сумі 4065,56 грн; стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у сумі 4430,5 грн.

Позивач самостійно здійснив розрахунок суми недоплачених сум.

Суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку та визначення конкретного розміру зазначених допомог, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача.

Тому, стягнення розрахованих позивачем сум вказаних допомог є неналежним способом захисту порушених прав позивача, оскільки така компенсація відповідачем не нарахована позивачу.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов`язання Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки; зобов`язання Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум; визнання протиправними дій Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо відмови у нарахувані та виплаті ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; зобов`язання Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; зобов`язання Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено Перелік військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служб, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 – 5. Вказаною постановою Уряду затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що додається.

Відповідно до додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та Інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженою постановою КМУ № 702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Відповідно до п. І Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Відповідно до п. 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надасться в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Виходячи із розрахунку вислуги років ОСОБА_1 упродовж 2013 року до листопада 2017 року проходив військову службу у підрозділах кордону Львівського прикордонного загону на посаді інспекторського складу.

Відповідно до листа відповідача від 23.09.2019 № 11/6397 повідомлено, що згідно з п. 17-19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Позивач впродовж 2013 - 2017 років проходив військову службу на посадах, які надають право на щорічну додаткову відпустку передбачену абз. 1 ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, і відповідачем цей факт не заперечується, разом з тим така відпустка позивачу не була надана у зв`язку з настанням особливого періоду.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Посилання відповідача на п. 19 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка на його думку виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 ст. 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.

Так, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Тобто на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 № 702 з 2013 по 2017 роки.

Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2017 роки, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 — 2017 роки загальним терміном 34 календарні днів у сумі 11698,38 грн, суд зазначає таке.

Питання щодо визначення кількості днів додаткової відпустки, належить до компетенції відповідача при обчислені грошової компенсації за невикористану відпустку.

Отже, суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку календарних днів додаткової відпустки та визначення конкретного розміру компенсації, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача, який зобов`язаний здійснити остаточний розрахунок при звільненні та виплати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача компенсації за 34 календарних дні додаткової відпустки у сумі 11698,38 грн не підлягають задоволенню.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) (вул. Ярослава Мудрого, 113, м. Мостиська, Львівська область, 81300) про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення, зобов`язання вчинити дії -задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо відмови у нарахувані та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням 25 повних календарних років.

3. Визнати протиправним наказ начальника 93 прикордонногозагону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 01.11.2017 № 215-ос в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги за 23 повних календарних роки.

4. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки.

5. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 50% місячного грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

6. Визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо відмови у нарахувані та виплаті ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

7. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

8. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

9. Визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо відмови у нарахувані та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2017 роки.

10. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2017 роки.

11. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

12. Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) (вул. Ярослава Мудрого, 113, м. Мостиська, Львівська область, 81300, код ЄДРПОУ 14321699) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 305,20 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення складений 25.06.2020.

Суддя Кедик М.В.