Рішення № 90069945, 25.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/6036/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Житомирській області від 19.11.2019 №Ф - 92770-50 на суму 26 539,26 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 03.08.1995 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа, а в 2001 році припинив свою підприємницьку діяльність, про що повідомив Бердичівську ОДПІ відповідною заявою. З того часу та по даний час підприємницької діяльністю не займаюсь. В зв`язку з чим не подавав жодної звітності до податкового органу. Зазначає, що з 2004 року працював різноробочим, єдині внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувались роботодавцями. Вказує, що починаючи з 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснювалась в порядку та на підставах, визначених Законом №755-VІ, а оскільки позивач, будучи зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що він набув статусу фізичної особи-підприємця. Водночас ані основні положення, ані перехідні положення Закону №755-VІ не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом. Звертає увагу, що прийнятий у 2010 році Закон №2390-VІ мав на меті провести інвентаризацію підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, але не включених до Єдиного державного реєстру, а також фактично визначав механізм внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про таких підприємців без їхньої згоди, тобто в обов`язковому порядку. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи ОСОБА_1 , станом на 18.02.2020 у Єдиному державному реєстрі міститься запис за номером 23041750000010890 від 13.12.2012 "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію, вважається недійсним". Відтак видане в 1995 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності в силу вимог закону стало недійсним ще з 2012 року. Отже, з цього часу я втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого набув до набрання чинності Законом №755-VІ, тобто до 01.07.2004 та не міг здійснювати підприємницьку діяльність у 2017-2018 роках, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи визнано недійсним, про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі, а тому позивач не вважався фізичною особою-підприємцем у спірний період (протягом 2017-2018 рр.) та у зв`язку з цим не був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок. Вказує, що Закон №2464-VІ, як на дату набрання ним чинності 01.01.2011, так і протягом спірного періоду до платників єдиного внеску відносив фізичних осіб-підприємців, зокрема тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Але, як вже зазначалось, позивач такого статусу не набув, а тому не може визнаватися платником єдиного внеску відповідно до Закону №2464-VІ. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 25.05.2020. Зобов`язано Головне управління ДПС у Житомирській області надати в судове засідання:

- належні докази направлення на адресу ОСОБА_1 Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92770-50 від 19.11.2019 та докази її отримання;

- розрахунок недоїмки зі сплати єдиного внеску, що увійшла до Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92770-50 від 19.11.2019.

У період із 27.04.2020 по 20.05.2020 головуюча суддя перебувала у відпустці.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 08.05.2020. У відзиві представник відповідача вказує, що мінімальний страховий внесок встановлений з 01.12.2017 по 31.12.2017 становив 704,00 грн. Заборгованість за 2017 рік - 8448 грн. Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.01.2018 по 31.12.2018 становив 819,06 грн. Заборгованість за 2018 рік - 9828,72 грн. Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.01.2019 становив 918,06 грн. Заборгованість за І-ІІІ квартал 2019 року - 8262,54 грн. Тому ГУ ДПС у Житомирській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-92770-50 від 19.11.2019 на суму 26539,26 грн. Вказує, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464 платники єдиного соціального внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок. Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що набрали законної сили 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Фізичні особи-підприємці, (в т. ч., які перебувають на спрощеній системі оподаткування), нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При ньому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з даними інформаційної системи державної фіскальної служби, державну реєстрацію щодо припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснено 19.12.2019, а тому, на момент нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску та вине сення оскаржуваної вимоги, позивач мав статус фізичної особи-підприємця. Просить відмовити у задоволенні позову. До відзиву надано витягу з інтегрованої картки за 2017-2019 роки.

Відділом документального забезпечення суду 20.05.2020 зареєстровано клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

У судове засідання, призначене на 25.05.2020 позивач не прибув.

Представники відповідача з`явились до суду та не заперечували щодо розгляду адміністративної справи за відсутності позивача. Подали заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд протокольною ухвалою постановив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

До суду 27.05.2020 надійшло клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи докази направлення вимоги позивачу.

Відповідь на відзив надійшов до суду 03.06.2020.

Ухвалою суду від 25.06.2020 поновлено строк звернення до суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно інформації, що міститься в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 із 1997 року перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Житомирській області як платник єдиного внеску, а 13.12.2012 включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним.

Відомості про припинення підприємницької діяльності позивача та про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП за її рішенням внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.12.2019.

Головне управління ДПС у Житомирській області 19.11.2019 винесло Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92770-50 якою вимагає ОСОБА_1 сплатити недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 26539,26 грн.

Згідно інформації, що міститься в інтегрованій картці платника податків, за 2017 рік нараховано єдиного внеску в сумі 8448, сума недоїмки за 2017 рік становить 8448 грн. За І квартал 2018 року нараховано єдиного внеску 2457,18 грн, недоїмка станом на кінець І кварталу 2018 року становить 10905,18 грн; за ІІ квартал нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн, а на кінець ІІ кварталу недоїмка становить 13362,36 грн; за ІІІ квартал 2018 року нараховано єдиного внеску 2457,18 грн, а на кінець звітного періоду недоїмка становить 15819,54 грн; за ІV квартал 2018 року нараховано єдиного внесу в сумі 2457,18 грн, сума недоїмки становить 18276,72 грн.

За І квартал 2019 року нараховано єдиного внеску в сумі 2754,18 грн, сума недоїмки становить 21030,90 грн; за ІІ квартал 2019 року нараховано єдиного внеску в сумі 2754,18 грн, недоїмка на кінець ІІ кварталу 2019 року становить 23789,08 грн; за ІІ квартал 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн, сума недоїмки на кінець ІІІ кварталу 2019 року становить 26539,26 грн (а.с. 38-40).

Інформацію про плату ОСОБА_1 сум єдиного внеску інтегрована картка платника податків, що долучена до матеріалів адміністративної справи, - не містить.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказує, що у період із 2017 по кінець 2019 року перебував у трудових відносинах з різними суб`єктами, які сплачували єдиний внесок за працівника. Окрім того зазначає, що у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи ОСОБА_1 , станом на 18.02.2020 міститься запис за номером 23041750000010890 від 13.12.2012 "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію, вважається недійсним". Відтак видане в 1995 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності в силу вимог закону стало недійсним ще з 2012 року. Отже, з цього часу я втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого набув до набрання чинності Законом №755-УІ, тобто не міг здійснювати підприємницьку діяльність у 2017-2018 роках, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи визнано недійсним, про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі, а тому позивач не вважався фізичною особою-підприємцем у спірний період (протягом 2017-2018 рр.) та у зв`язку з цим не був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок.

Вважає оскаржувану вимогу протиправною та такою, що порушує її права, а тому просить її скасувати.

Щодо твердження позивача про те, що свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності в силу вимог закону стало недійсним ще з 2012 року, а тому з цього часу втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого набув до набрання чинності Законом №755-VІ, тобто не міг здійснювати підприємницьку діяльність у 2017-2018 роках та не має обов`язку сплачувати єдиний внесок.

Відносини, які виникали у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулювались Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" .

Із введенням в дію Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що ЄДР - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. ЄДР створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Приписами ч. 1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції від 01.07.2010 року) (далі - Закон) процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, у відповідності до п.3 Закону, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно п.4 Закону, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що ОСОБА_1 із 1995 року перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Житомирській області як платник податків, а із 1997 року як платник єдиного внеску.

Відповідна інформація міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 16-17).

Матеріалами справи підтверджується, що 13.12.2012 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним.

У п.7 Закону закріплено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до вимог п.8 Закону, після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У п.1.2 Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 року за № 569/20882 (далі - Положення), визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб`єкти).

Комісія, у відповідності до вимог п.4.3 Положення, розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.

Відповідно до п.5 наказу Міністерства юстиції України «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №575/5 від 12.04.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 13.04.2002 року за №569/20882, державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Статтею 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи - підприємця; постановляння судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що реєстрація особи, як фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених чинним законодавством. Факт реєстрації такої особи засвідчується свідоцтвом про державну реєстрацію. У зв`язку зі змінами Закону про реєстрацію було розпочато процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004. Процес включення повинен був завершитися через рік з дня набрання чинності цим Законом, тобто 03.03.2012, оскільки Закон набрав чинності 03.03.2011. Разом з тим, особи, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці до 01.07.2004 року, зобов`язані були протягом цього часу подати реєстраційну катку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтва про їх державну реєстрацію. Свідоцтва про державну реєстрацію старого зразка, в свою чергу, визнавались недійсними. Інформація про тих осіб, які самостійно не звернулися до державних реєстраторів для включення інформації про них до ЄДР та заміни свідоцтва, була включена до ЄДР самостійно державними реєстраторами на підставі інформації, наданої спеціально створеними міжвідомчими комісіями. Державні реєстратори, вносячи інформацію про таких осіб робили відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. При цьому, недійсність свідоцтва про державну реєстрацію не означає припинення здійснення підприємницької діяльності такою особою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичної особи 14.12.2012, що підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вже зазначалось, розділом ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» передбачено створення тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, за результатами роботи яких відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, та до 03.03.2012 не включених до ЄДР, будуть включатись до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними.

Оскільки позивач у добровільному порядку не звернувся до державного реєстратора для включення його до ЄДР, то 13.12.2012 була проведена реєстраційна дія №23041750000010890 про включення до реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним.

Суд звертає увагу позивача на те, що вважається недійсним саме свідоцтво про державну реєстрацію старого зразка, а не факт реєстрації особи у якості фізичної особи - підприємця. У даному випадку, позивач лише не отримав свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.

Позивач безпідставно ототожнює недійсність свідоцтва із недійсністю реєстрації та позавлення його статусу фізичної особи-підприємця. Відмітка про визнання недійсним свідоцтва, зазначена у витязі з ЄДР, не свідчить про припинення підприємницької діяльності.

Суд звертає увагу позивача, що підстави для припинення підприємницької діяльності, визначені ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Згідно вказаного Закону припинення здійснюється шляхом внесення до ЄДР відповідного запису. До 01.07.2004 порядок припинення підприємницької діяльності визначався Законом України «Про підприємництво», зокрема ст.8, якою визначено підстави для скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Жоден з цих нормативно-правових актів не визначає такої підстави припинення підприємницької діяльності, як визнання нечинним свідоцтва про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію є документом встановленого зразка, що засвідчує таку реєстрацію.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що 19.12.2019 до Єдиного державного реєстру внесено рішення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності.

Отже, у період із 1995 по 19.12.2019 позивач мав статус фізичної особи - підприємця, а тому твердження про те, що такий статус ним втрачено у 2012 році є помилковим.

Щодо правомірності формування недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 26539,26 грн.

Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років була найманим працівником та його роботодавці сплачували за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі-ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що до оскаржуваної вимоги увійшли суми єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 8448 грн.

При розрахунку взято величину мінімального страхового внеску у 2017 році, що становив 704,00 грн (3200,00 грн (мінімальна заробітна плата згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік") *22%). За 12 місяців сума недоїмки, що визначена податковим органом, становить 8448 грн.

Відповідно до довідки ОК-5 "Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Індивідуальні відомості про застраховану особу" щодо: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у березні 2017 року позивачу нарахована заробітна плата в розмірі 1277,43 грн, з якої сплачено страхові внески роботодавцем (код ЄДРПОУ 38284211) та міститься відмітка про зарахування до страхового стажу даного періоду.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Отже, оскільки розмір заробітної плати у березні був меншим за мінімальну зробітну плату, то за вказаний період єдиний внесок за позивача сплачено роботодавцем у розмірі, встановленому ч. 5 ст. 8 Закону №2464, тобто 704,00 грн (3200,00 грн (мінімальна заробітна плата згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік") *22%).

Відповідачем не надано до суду доказів на спросування даної обставини.

Разом з тим, у період із січня по лютий та із квітня по грудень 2017 року відсутні докази отримання позивачем доходів, однак чинним законодавством України визначено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, за період із січня по лютий та із квітня по грудень 2017 року позивач повинен був сплатити єдиний внесок по 704,00 грн щомісяця, як фізична особа - підприємець.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що недоїмка зі сплати єдиного внеску позивачем за 2017 рік становить 7744,00 грн (704 грн * 11 місяців).

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що до оскаржуваної вимоги увійшли суми єдиного внеску за 2018 рік в розмірі 9828,72 грн.

При розрахунку взято величину мінімального страхового внеску у 2018 році, що становив 819,06 грн (3723,00 грн (мінімальна заробітна плата згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік") *22%). За 12 місяців сума недоїмки визначена податковим органом становить 9828,72 грн.

Відповідно до довідки ОК-5 "Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Індивідуальні відомості про застраховану особу" щодо: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :

- у період січень-квітень 2018 року позивач не перебував у трудових відносинах та не ортимував дохід;

- у період із травня по грудень 2018 року позивач отримував заробітну плату, як найманий працівник. Реєстр містить відмітку про сплату страхових внесків роботодавцями (код ЄДРПОУ 38284211, код ЄДРПОУ 39164804) та відмітку про зарахування до страхового стажу періодів.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Отже, у період із травня по грудень 2018 року єдиний внесок за позивача сплачено роботодавцями у розмірі, встановленому ч. 5 ст. 8 Закону №2464, тобто по 819,06 грн (3723,00 грн (мінімальна заробітна плата згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік") *22% ( ставка єдиного внеску).

Відповідачем не надано до суду доказів на спросування даної обставини.

Разом з тим, під час судового розгляду адміністративної справи встановлено, що у період із січня по квітень 2018 року відсутні докази отримання позивачем доходів, однак чинним законодавством України визначено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що недоїмка зі сплати єдиного внеску позивачем за 2018 рік становить 3276,24 грн (819,06 грн * 4 місяці).

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що до оскаржуваної вимоги увійшли суми єдиного внеску за І-ІІІ квартал 2019 року в розмірі 8262,54 грн.

При розрахунку взято величину мінімального страхового внеску у 2019 році, що становив 918,0600 грн (4173,00 грн (мінімальна заробітна плата згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік") *22%). За 9 місяців сума недоїмки визначена податковим органом становить 8262,54 грн.

Відповідно до довідки ОК-5 "Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Індивідуальні відомості про застраховану особу" щодо: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :

у січні - квітні 2019 року отримував заробітну плату, як найманий працівник. Реєстр містить відмітку про сплату страхових внесків роботодавцями (код ЄДРПОУ 38284211, код ЄДРПОУ 36533031) та відмітку про зарахування до страхового стажу періодів;

у травні та червні 2019 року позивач не перебував у трудових відносинах та не отримував дохід, а відповідно повинен був сплачувати єдиний внесок, як фізична особа-підприємець.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що розмір заробітної плати, нарахованої у вказаний період позивачу є нижчою, ніж мінімальна.

Отже, в у січні - квітні 2019 року єдиний внесок за позивача сплачено роботодавцем у розмірі, встановленому ч. 5 ст. 8 Закону №2464, тобто 918,06грн (4173,00 грн (мінімальна заробітна плата згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік") *22%).

Відповідачем не надано до суду доказів на спростування даної обставини.

Відповідно до інформації, що міситься в Довідці ОК-5 "Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Індивідуальні відомості про застраховану особу" щодо: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 : у липні - вересні 2019 року розмір отриманої позивачем заробітної плати становив 7000,00 грн, страхові внески сплачено, період зарахований до страхового стажу.

Отже, матеріалами адміністративної справи підтверджується, що за період із січня по квітень та із липня по вересень 2019 року страхові внески сплачені роботодавцями за найманого працівника у розмірі, встановленому чинним законодавством України, тобто не менше мінімального розміру.

За травень та червень 2019 року позивач повинен був сплачувати єдиний внесок, як фізична особа-підприємець.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що недоїмка зі сплати єдиного внеску позивачем за І-ІІІ квартал 2019 року становить 1836,12 грн (918,06 грн * 2 місяці).

Отже, під час судового розгляду адміністративної справи підтверджено правомірність віднесення податковим органом до Вимоги №Ф-92770-50 сум недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 12856,36 грн: Вимоги №Ф-92770-50 сум недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 12856,36 грн:

за 2017 рік - 7744 грн;

за 2018 рік - 3276,24 грн;

за І-ІІІ квартал 2019 року - 1836,12 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині недоїмки в сумі 13682,90 грн (26539,26 грн - 12856,36 грн).

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №50133 від 07.04.2020. (а.с. 18)

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог та сплатою судового збору у мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Житомирській області від 19.11.2019 №Ф-92770-50 на суму боргу 13682,90 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10000, код ЄДРПОУ 43142501) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) документально підтверджені судові витрати у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук