Рішення № 90069905, 26.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року Справа № 160/5801/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі – відповідач), в якій позивач просить суд (з урахуванням уточнень позовних вимог від 02.06.2020 р.):

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі нижчому за 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді із обмеженням її максимальним розміром пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області виплачувати призначену ОСОБА_1 пенсію виходячи з 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді на підставі довідки прокуратури Запорізької області №18-405 від 25.05.2016 року без обмеження її максимальним розміром пенсії за віком.

В обгрунування уточненого позову позивач зазначає, що він з 19.03.2015 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХII. Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2016 року в адміністративній справі №202/6120/16-а було зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську здійснити перерахунок призначеної пенсії ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій працівників прокуратури відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року, №763 від 30.09.2015 року, №1013 від 09.12.2015 року на підставі довідки прокуратури Запорізької області №18-405 від 25.05.2016 року. Позивач 11.02.2020 р. звернувся до відповідача з заявою щодо перевірки здійснення перерахунку на підставі Постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2016 року в адміністративній справі №202/6120/16-а. Відповідачем було надано відповідь, якою, повідомлено, що на виконання постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2016 року в адміністративній справі №202/6120/16-а проведено перерахунок призначеної пенсії, розмір якої після перерахунку складає 60 відсотків від заробітної плати. Позивач зазначає, що при виплаті пенсії за вислугу років повинна застосовуватись стаття 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» №1789-XII та виплачуватись пенсія у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати без обмеження її максимальним розміром.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/5801/20 розподілена судді Віхровій В.С.

Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно частин 1, 2 статті 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до частини 1 статті 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито спрощене провадження без виклику учасників справи.

16.06.2020 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач повідомив суд про незгоду з позовними вимогами та зазначає, що на виконання постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2016 року в адміністративній справі №202/6120/16-а позивачу проведено перерахунок призначеної пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій працівників прокуратури на підставі довідки прокуратури Запорізької області №18-405 від 25.05.2016 року. Відповідач вважає вимогу позивача щодо виплати призначеної пенсії виходячи з 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді на підставі довідки прокуратури Запорізької області №18-405 від 25.05.2016 року без обмеження її максимальним розміром-такою що не підлягає задоволенню, оскільки суперечить нормам статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року.

До відзиву на вимогу суду додані копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи судом враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. (зі змінами та доповненнями) щодо впровадження загальнодержавного карантину та заходів, направлених на її виконання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з березня 2015 р. як пенсіонером органів прокуратури за вислугою років більше 22 років згідно із статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ.

В 2016 році Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на виконання постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2016 року в адміністративній справі №202/6120/16-а у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій працівників прокуратури на підставі довідки прокуратури Запорізької області №18-405 від 25.05.2016 року.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що призначена позивачу пенсія відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» виплачується у розмірі 60% заробітної плати з обмеженням її максимальним розміром. Виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії у розмірі 60% від заробітної плати відповідачем мотивовано зміною законодавства, зокрема, прийняттям Закону України "Про прокуратуру" 14.10.2014 р., про що орган пенсійного фонду вказує у відзиві та у відповідях на звернення позивача щодо пенсійних виплат.

Відтак, предмет дослідження у даній справі становлять правові підстави для виплати пенсії позивачу за вислугу років у розмірі нижчому за 90% від заробітної плати на відповідній посаді із обмеженням її максимальним розміром.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

На момент призначення та перебування позивача на посадах в органах прокуратури діяв Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року.

Питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, частина перша якої встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно інформації, наявної в трудовій книжці позивача та матеріалах пенсійної справи на момент призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років 19.03.2015 року його стаж на посадах прокурорів і слідчих прокуратури складав більше 22 років.

Отже, на момент призначення позивачеві пенсії відповідно до вимог частини 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, його стаж роботи був достатнім для призначення пенсії за вислугу років з розрахунку її на рівні 90% від суми місячного (чинного) заробітку.

Дані обставини підтверджуються матеріалами пенсійної справи.

15.07.2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII. Відповідно до розділу ХІІ Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII положення Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (крім окремих статей) визнано такими, що втратили чинність із набранням

Статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року – 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

В даному випадку, зміни законодавства про призначення пенсій за вислугу років працівникам прокуратури зменшують розмір пенсії у відсотковому значенні та збільшують стаж роботи на прокурорських посадах та посадах слідчих прокуратури.

Разом з тим відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

При вирішенні питання про застосування закону в часі (статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ) суд виходить з того, що згідно із статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що

Згідно пункту 4 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров`я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Крім того, у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-pn/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004,від1грудня 2004 року № 20-рп/2004).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив: "Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У відповідності до частини другої статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституції межах і відповідно до законів України.

Стаття 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані положення Закону, які призводять до звуження існуючих прав і свобод.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-348а13) та від 17 грудня 2013 року (справа №21-445а13).

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України і його територіальні підрозділи здійснюють керівництво та управління солідарною системою, проводять збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначають пенсії, підготовляють документи для їх виплат та виконують інші управлінські функції. Вони по суті є органами державної виконавчої влади і суб`єктами владних повноважень, а тому відповідно до вимог статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач при виплаті пенсії повинен був застосовувати статтю 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII з розрахунку 90% від суми місячного заробітку.

Щодо вимоги про зобовязання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром, суд зазначає наступне.

Так, виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася з урахуванням максимального розміру пенсії, встановленого частиною третьою статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме: у розмірі 10740,00 грн. з 21.11. 2016 року; у розмірі 13730,00 грн з березня 2018 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік"; у розмірі 14350,00 грн з липня 2018 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік"; у розмірі 14970,00 грн з грудня 2018 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік"; у розмірі 14970,00 грн з січня 2019 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"; у розмірі 15640,00 грн з липня 2019 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"; у розмірі 16380,00 грн. з грудня 2019 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік".

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Разом з цим, зазначені норми законів введено Законом України 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Отже, оскільки ОСОБА_1 призначено пенсію з 19 березня 2015 року, тобто до 1 січня 2016 року, тому дія положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії до нього не застосовується в силу пункту 2 Прикінцевих положень цього закону.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 року у справі № 127/4267/17, від 12.11.2019 року у справі № 360/1428/17 (№К/9901/17860/18).

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що при здійсненні виплати пенсії позивачу, у відповідача були відсутні підстави застосовувати обмеження розміру пенсії граничним розміром, який не повинен перевищувати десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Обираючи спосіб захисту (відновлення) порушеного права позивача на отримання пенсії в необхідному розмірі, суд звертає увагу на наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням вказаних вимог, перевіривши дії відповідача з виплати пенсії позивачу з застосуванням нижчого розміру відсотку відповідних сум грошового забезпечення та обмеживши виплату максимальним розміром, суд дійшов висновку, що відповідач, у такий спосіб діяв протиправно, чим позбавив права особи на належний рівень соціального захисту. Отже, позовна вимога щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі нижчому за 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді із обмеженням її максимальним розміром пенсії за віком підлягає задоволенню.

Крім того, підлягає задоволенню похідна позовна вимога позивача щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати призначену ОСОБА_1 пенсію виходячи з 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді на підставі довідки прокуратури Запорізької області №18-405 від 25.05.2016 року без обмеження її

Суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 245 Кодексу адміністративного судочинства України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також слід зазначити, що за приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Згідно частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частина 2 статті 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно частин 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

В порядку розподілу судових витрат у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду даної справи, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити;

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі нижчому за 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді із обмеженням її максимальним розміром пенсії за віком;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати призначену ОСОБА_1 пенсію виходячи з 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді на підставі довідки прокуратури Запорізької області №18-405 від 25.05.2016 року без обмеження її максимальним розміром.

Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова