Рішення № 90058584, 26.06.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/7923/19

Провадження №2/265/436/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/7923/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення,

за участі позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є співвласником кв. АДРЕСА_1 . Однак після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 відповідачка не дає йому можливості мешкати у належному йому житловому приміщенні за такою адресою. Вказував, що іншого житла він не має. Через порушення його прав він звертався до компетентних органів, однак вирішити у добровільному порядку спір не вдалось, через що він вимушений шукати судових захист свого права на проживання у кв АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 , куди просив суд його вселити, усунувши йому, як співвласнику нерухомого майна, перешкоди у користуванні таким майном.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідачка, ОСОБА_2 , подала суду письмовий відзив, в якому зазначала, що за умовами договору про поділ майна між колишнім подружжям сторін ОСОБА_1 ще 4 січня 2016 року отримав від неї грошову компенсацію за 1/2 частки належної йому спірної квартири, тим самим добровільно відмовився від такого житлового приміщення на користь ОСОБА_2 . Вказаний договір було укладено відповідно до норм діючого законодавства. При цьому за умовами такої угоди позивач строком до 10 січня 2016 року зобов`язався укласти нотаріально посвідчений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Однак, незважаючи на те, що він фактично отримав грошові кошти в рахунок компенсації вартості 1/2 частки такого житла, свого обов`язку позивач щодо дарування такої нерухомості відповідачці не виконав, чим змусив останню на умовах договору від 4 січня 2016 року подати позов до суду з вимогою визнати за нею у судовому порядку право власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна. Додавала, що 17 жовтня 2016 року рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ майна між колишнім подружжям від 4 січня 2016 року недійсним було відмовлено, та дане рішення набуло чинності 23 листопада 2016 року на підстав ухвали суду апеляційної інстанції, судове рішення якої було підтверджено 18 жовтня 2018 року постановою Верховного Суду. Також рішенням суду від 29 червня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у проведенні поділу майна подружжя сторін. На підставі наведеного просила суд повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні поданого ним позову про вселення в кв АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 .

Позивач, ОСОБА_1 , у судовому засіданні на задоволенні поданого ним позову наполягав, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, вказуючи при цьому, що він на теперішній час є співвласником кв. АДРЕСА_1 , через що має право проживати у належному йому майні. Додавав, що на теперішній час він змушений мешкати в орендованій квартирі, будучи по АДРЕСА_3 лише прописаним. Просив суд задовольнити позов повністю.

Відповідачка, ОСОБА_2 , у судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення поданого до неї позову, вказувала, що грошові кошти за 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 було отримано ще до підписання договору від 4 січня 2016 року про поділ спільного майна колишнього подружжя. Також протягом тривалого часу з 10 січня 2016 року вона неодноразово намагалась примусити виконати відповідача умови договору від 4 січня 2016 року в частині переоформлення ним на відповідачку 1/2 частки спірної квартири. Просила суд відмовити у задоволені позову.

Представник відповідачки ОСОБА_2 , адвокат Бубнова Л. В., в суді, підтримуючи письмові заперечення відповідачки, вказувала, що ОСОБА_1 не є власником 1/2 частки кв. АДРЕСА_1 з 4 січня 2016 року, оскільки на підставі договору про поділ спільного майна колишнього подружжя позивач вже отримав компенсацію вартості належної йому до укладення такого договору 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 . Таким чином лише формально ОСОБА_1 був співвласником спірної квартири. Отже через ухилення від виконання ним умов договору від 4 січня 2016 року ОСОБА_2 була змушена звернутись до суду із позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частку права власності спірної квартири замість ОСОБА_1 . Додавала, що позивач на отримані від ОСОБА_2 на умовах договору від 4 січня 2016 року кошти придбав собі квартиру, де наразі зареєстрований та мешкає. Отже, ОСОБА_1 має житлове приміщення для свого проживання. Вказані факти були підтверджені численними судовими рішення про відмову у проведенні поділу спільного майна подружжя сторін та про визнання недійсним договору від 4 січня 2016 року про поділ майна подружжя. Таким чином просила суд повністю відмовити у позові.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

На підставі ст. 358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За ст. 383 ЦК власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання, зокрема, для власного проживання.

Відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом було встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 10 грудня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом, реєстр № 6135, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за сторонами на підставі реєстраційного посвідчення Маріупольського БТІ від 10 грудня 2002 року (а. с. 8, 9).

В той же час суд встановив, що 4 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про поділ майна між колишнім подружжям, посвідчений нотаріально, реєстр № 1, який мав на меті припинення права спільної сумісної власності подружжя щодо визначеного у цьому договорі майна. Так за пп. 2.6 договору у власність ОСОБА_2 переходить кв. 57 (загальна площа 60,5 кв. м АДРЕСА_4 . При цьому сторони дійшли згоди, що до 10 січня 2016 року буде укладено нотаріально посвідчений договір дарування ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частини такої квартири (п. 2.6.2). Також договором передбачено (п. 2.6.3), що в разі ухилення сторонами виконання умов п. 2.6.2 договору, інша сторона має право визнати у судовому порядку право власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 на підставі такого договору. За п. 3 договору внаслідок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та передачі частини майна ОСОБА_1 ОСОБА_2 остання виплатила ОСОБА_1 компенсацію у сумі 356967 грн. до підписання цього договору, про що свідчить підпис позивача у такому договорі. Зі змісту такої угоди вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення суду від 13 листопада 2014 року, що було в суді підтверджено сторонами (а. с. 38-39).

З огляду на викладене, суд зауважує, що відповідно до змісту ст. 64, 69 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Суд зазначає, що рішенням від 29 червня 2016 року Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області по справі № 265/7173/14-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя сторін було відмовлено. Вказане рішення набуло чинності на підставі ухвали суду апеляційної інстанції від 11 жовтня 2016 року (а. с. 54-56, 57-60).

Суд також зазначає, що 17 жовтня 2016 року рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області по справі № 265/4011/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ майна між колишнім подружжям від 4 січня 2016 року недійсним було повністю відмовлено (а. с. 43-44).

Вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2016 року, яка також була 18 жовтня 2018 року постановою Верховного Суду залишена без змін (а. с. 45-48, 49-53).

Суд звертає увагу, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 червня 2020 року по справі № 265/7633/19 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку квартири було задоволено шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 за умовами договору від 4 січня 2016 року про поділ майна сторін із відповідним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану 1/2 частку кв АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 .

Також суд врахував, що позивач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_3 , що вбачається з копії паспорту останнього НОМЕР_1 НОМЕР_2 ) та зазначено ним у позовній заяві, як місце його проживання (а. с. 2, 5-7).

Враховуючи наведені правові норми та встановлені судом обставини справи у сукупності, суд дійшов висновку, що права ОСОБА_1 не порушені ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог.

Так судом було встановлено, що договором про поділ спільного майна подружжя від 4 січня 2016 року позивач, отримавши від ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку належної йому кв АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 , зобов`язався зі свого боку передати у власність відповідачки 1/2 частку такої нерухомості на підставі договору дарування у передбачений угодою сторін строк, чого однак не дотримався, внаслідок чого ОСОБА_2 реалізувала надане їй право на умовах такого договору шляхом визнання за собою права власності на спірну 1/2 частку кв АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 відповідно до рішення суду, яке безпосередньо було винесено на її користь 16 червня 2020 року.

При цьому суд зазначає, що договір про поділ майна сторін від 4 січня 2016 року є чинним та таким, що підлягає виконанню його підписантами.

Враховуючи викладене вмотивування, на підставі рішення суду від 16 червня 2020 року, яким було підтверджено положення договору від 4 січня 2016 року в частині припинення права власності позивача на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 , то посилання ОСОБА_1 на положення цивільного законодавства, що регулюють питання реалізації особою належного їй права власності на майно, є у даному випадку безпідставними.

Також, зважаючи на те, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання, яке відрізняється від адреси спірної кв АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 , то суд вважає, що у такому разі його права на житло також не порушені відповідачкою.

На підставі переліченого обгрунтування, суд дійшов переконання, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 , як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 26 червня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований в АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована в АДРЕСА_5 .

Представник відповідача: Бубнова Людмила Василівна, адвокат, знаходиться в м. Маріуполі по вул. Маріупольській 71.

Суддя