Рішення № 9004895, 21.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.12.09 р.                     Справа № 37/284пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали справи

за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код13511245

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 24810815

про: розірвання договору оренди №235/1997 від 14.07.1997р. та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, протягом 57 днів з наступного числа місяця від дня набрання рішенням суду законної сили.

із залученням у якості Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача:

Третя особа 1: Міністерство транспорту та зв’язку України, м. Київ

Третя особа 2: Міністерство промислової політики України, м. Київ

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Манжула А.М. (довіреність № 70 від 29.07.09 р.);

від Відповідача – не з’явився;

від Третьої особи 1 – не з’явився;

від Третьої особи 1 – не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 09.11.2009р. на 01.12.2009р., з 01.12.2009р. на 21.12.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (далі – Відповідач) про визнання договору оренди №235/1997 від 14.07.1997р. розірваним відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України та зобов’язання Відповідача повернути за згодою Позивача Міністерству транспорту та зв’язку України орендоване майно – цілісний майновий комплекс „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь за актом приймання-передачі, протягом 57 днів з наступного числа місяця від дня набрання рішенням суду законної сили відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України №847 від 07.08.1997р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди №235/1997 від 14.07.1997р., відмову Орендодавця від означеного договору та не повернення Орендарем об’єкту оренди у встановленому порядку.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди №235/1997 від 14.07.1997р. з додатками та додатковими угодами, лист №11-06-02-09540 від 02.09.2009р., розгорнутий розрахунок заборгованості з орендної плати.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 26, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 782, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 13, 15, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем на виконання вимог ухвал суду та задля обґрунтування своєї процесуальної позиції надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.52-56, 67-71, 74-87, 90), у тому числі – заява про залучення до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Міністерства промислової політики України як уповноваженого органу управляти спірним майном, на користь якого воно і має бути повернуто; письмові пояснення про: строк орендних правовідносин, відсутність у Позивача правоустановчих документів на об’єкт оренди, перебування спірного майна у сфері управління Міністерства промислової політики України, вжиті заходи з повернення орендованого майна до державної власності та відносно підвідомчості господарському суду заявленої позовної вимоги про встановлення юридичного факту розірвання договору оренди.

Відповідач у листі №01/59 від 03.11.2009р. (а.с.57) повідомив суд про те, що не заперечує проти розірвання договору оренди, та про те, що саме Позивач не здійснював дії з повернення орендованого майна, у зв’язку з чим просив не розглядати позов за відсутністю предмету спору.

Крім того, Відповідачем надані додаткові документи для залучення до справи (а.с.а.с. 58 -62).

Ухвалою суду від 23.10.2009р. до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача залучено Міністерство транспорту та зв’язку України, м. Київ (далі – Третя особа 1).

Третя особа 1 своєї позиції до відома суду не довела, хоча належним чином повідомлялась про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження. Обізнаність Третьої особи про судовий розгляд підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.а.с.47, 72)

Ухвалою від 01.12.2009р. суд за клопотанням Позивача залучив до участі у справі у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача – Міністерство промислової політики України, м. Київ (далі – Третя особа 2).

Третя особа 2 своєї позиції до відома суду не довела, хоча належним чином повідомлялась про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка у судові засідання належним чином повідомлених представників Відповідача та Третіх осіб і ненадання ними окремих документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду учасниками справи докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

14.07.1997р. між Позивачем (Орендодавець) та Закритим акціонерним товариством „Лікувально-діагностичний центр” (Орендар – правопопередник Відповідача) був укладений договір оренди №235/97 (а.с.а.с.6-10), згідно умов п.п. 1.1., 10.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування державне майно – цілісний майновий комплекс державного підприємства „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь, вартість якого визначено у відповідності з актом оцінки та передавальним балансом указаного підприємства, складеного станом на 01.07.1997р. та складає 361,7 тис.грн., строком на 5 років – до 14.07.2002р. Означений договір був укладений за погодженням Третьої особи 2, викладеним у листі від 09.07.1997р. №08-24/1059 (а.с.56)

У п. 2.4. сторони дійшли згоди, що вартість майна Підприємства, яке Орендар повертає Орендодавцю (або юридичній особі, які вкаже Орендодавець), визначається на підставі передавального балансу Підприємства та акту оцінки, складених за даними інвентаризації на момент припиненні дії цього договору. Орендар повертає Підприємство у порядку, визначеному чинним законодавством та цим договором, і Підприємство вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі. Зазначені положення відповідають обов’язку Орендаря, визначеному п. 5.4. договору оренди, у разі його припинення або розірвання повернути орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до умов розділу 3 договору оренди №235/97 на Відповідача були покладені грошові зобов’язання із сплати орендної плата, визначеної згідно діючого законодавства у відповідності до розрахунку: 100% - до Державного бюджету, щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, з врахуванням щомісячного індексу інфляції. За умовами п. 5.2. договору своєчасне і повне здійснення орендних платежів до державного бюджету віднесено до обов’язків Орендаря.

14.07.1997р. об’єкт оренди згідно із п.2.1. договору був переданий Відповідачеві, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі (а.с.14) за ціною, визначеною в акті оцінки від 09.07.1997р. (а.с.а.с.17-19).

Додатковими угодами №№ 1,2, 4, 5 (а.с.а.с.20, 22, 29, 30) сторонами вносилися зміни до істотних умов договору оренди, у тому числі – про продовження строку дії договору з 14.07.1997р. по 15.07.2007р.

У зв’язку із укладанням додатковою угоди №3 від 04.10.2000р. (а.с.24) стосовно переліку майна та його вартості сторонами 04.10.2000р. був підписаний новий акт приймання-передачі (а.с.27), у відповідності до акту оцінки від цієї дати (а.с.а.с.24-26).

Після закінчення визначеного додатковою угодою №4 від 17.07.2002р. строку дії договору (15.07.2007р.) орендні правовідносини сторін повторно автоматично продовжувались на той же строк і на тих же умовах за відсутністю заяв про зміну або припинення договору – до 15.07.2012р., в порядку п. 10.6. договору.

Листом №11-06-02-09541 від 02.09.2009р. (а.с.43), отриманим Відповідачем 10.09.2009р. (а.с.45), Позивач повідомив останнього про наявність заборгованості перед державним бюджетом по орендній платі в сумі 8291,31грн. (за 6 місяців), відмову від договору оренди в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України та необхідність повернення об’єкту оренди до сфери управління. Крім того, Позивач просив надати кандидатури для прийняття участі у роботі відповідних комісій по поверненню майна із оренди до державної власності та надіслав акт звірення розрахунків (а.с.а.с.54, 55), підписаний у подальшому Відповідачем без зауважень.

З представлених Позивачем у розгорнутому розрахунку відомостей про виконання Орендарем грошових зобов’язань з орендної плати (а.с.а.с.31-42) вбачається, що з березня 2009р. Відповідач повністю припинив орендні платежі.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи згідно заяви від 20.11.2009р. №10-14-12936 (а.с.а.с.69,70) встановлення юридичного факту розірвання договору та зобов’язання Відповідача повернути об’єкт оренди до сфери управління Третьої особи 2

Відповідач проти розірвання договору не заперечує, але вважає відсутнім предмет спору через невжиття Позивачем заходів з повернення орендованого майна, про що виклав у листі №01/59 від 03.11.2009р. (а.с.57).

Треті особи процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, іншими актами законодавства та умовами укладеного договору оренди №235/1997 від 14.07.1997р.

При цьому, триваючий характер правовідносин між сторонами зумовлює вирішення судом питання щодо обґрунтованості заявлених вимог і з застосуванням норм Цивільного та Господарського кодексів України з огляду на приписи ст. 5, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень та п. 4 Прикінцевих положень означених нормативних актів відповідно, діючих в період існування орендних правовідносин. Виходячи із змісту орендних правовідносин, визначених положеннями ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України, випливає, що внаслідок укладання договору оренди Орендар набуває право тимчасового правомірного володіння та користування майном, приналежним іншій особі, в розглядуваному випадку – державним цілісним майновим комплексом, який знаходиться у сфері управління Третьої особи 2.

В свою чергу, згідно положень ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України час реалізації Орендарем здобутого права відносно об’єкту оренди визначається строком дії відповідного договору, припинення якого відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” зумовлює зникнення правової підстави для реалізації Орендарем права володіння та користування майном.

Частиною 6 ст.283 Господарського кодексу України до відносин оренди допускається застосування відповідних положень Цивільного кодексу України. В свою чергу, за змістом ст. 782 Цивільного кодексу України у разі невнесення наймачем (орендарем) плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, наймодавець (орендодавець) має право відмовитися від договору, що кореспондується із ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України. При цьому, згідно ч.2 ст. 653 цього Кодексу у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

За змістом наведених приписів можливість припинення правовідносин за договором оренди у зв’язку із відмовою Орендодавця покладена у залежність від наявності наступної сукупності умов:

- наявність прострочення орендних платежів не менше ніж за три місяці підряд на момент відмови від договору;

- одержання орендарем повідомлення про відмову від договору.

Як вбачається із матеріалів справи та Відповідачем не заперечується, останнім на момент надсилання Позивачем листа №11-06-02-09541 від 02.09.2009р. (а.с.43) про відмову від договору понад 5 місяців підряд не здійснювалися орендні платежі, що зумовлює висновок про наявність однієї з зазначених вище обов’язкових умов. Будь-яких доказів іншого Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

В свою чергу, факт отримання цього листа Відповідачем 10.09.2009р. достатньою мірою підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції (а.с.45), а відтак – наявність іншої обов’язкової умови для припинення орендних правовідносин у зв’язку із відмовою від договору.

Таким чином, судом встановлено, що орендні правовідносини між сторонами за договором оренди №235/1997 від 14.07.1997р. припинились 10.09.2009р.

Разом із цим, встановлення судом цього факту як складового елементу предмету доказування для вимоги про зобов’язання повернути об’єкт оренди, не створює підстав для задоволення відповідної вимоги Позивача встановити цей факт в контексті способу судового захисту. Дійсно, як правомірно зазначено останнім у поясненнях (а.с.а.с.86,87), позиція Вищого господарського суду України, викладена в п. 3 Рекомендації „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” визначає підвідомчість господарським судом справ про визнання фактів, що мають значення для суб’єктів господарювання.

Водночас, суд як орган державної влади, здійснюючи функцію правосуддя, за змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язаний діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законами. Означений принцип у повній мірі стосується із застосування певних способів судового захисту, які, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, визначаються законом або договором.

Між тим, діюче законодавство, і це визначає Позивач, безпосередньо не передбачає у якості самостійного способу судового захисту встановлення факту розірвання договору – суд управнений саме розривати договір, припиняючи відповідні правовідносини, або застосовувати наслідки такого розірвання, встановляючи, при цьому, факт його наявності. Аналогічний підхід до застосування способу судового захисту у вигляді встановлення юридичного факту запроваджено Верховним Судом України у постанові від 20.02.2007р. у справі за позовом ТОВ "Поліс-Плюс" до ТОВ "ВП "Укрметал", ТОВ "Укрресурс" про визнання добросовісним набувачем та визнання договору недійсним (розміщена в Іформаціно-пошуковій базі „ЛІГА”).

Відтак, підвідомчість цього питання господарському суду не впливає на висновок про відмову у задоволені означеної вимоги Позивача, що узгоджується із позицією Верховного Суду України, згаданій в п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Положеннями ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Виходячи з положень, наведених в ст.173 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов’язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов’язків його учасників, припинення зобов’язання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема – для подальшого перебування у Відповідача майна, отриманого за договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” наслідком припинення договору оренди є обов’язок орендаря повернути об’єкт оренди на умовах, визначених у договорі. Аналогічні положення щодо обов’язку повернення із вказівкою на негайність його здійснення закріплені і в ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та безпосередньо визначені в п. 5.4. договору оренди.

Між тим, до матеріалів справи на надано належного у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказу – акту приймання-передачі – про повернення об’єкту оренди до сфери управління Третьої особи 2 або іншої особи, визначеної у встановленому порядку. Відсутність такого акту спростовує твердження Відповідача про відсутність предмету спору.

Суд наголошує, що наявний в матеріалах справи лист Третьої особи 2 від 09.07.1997р. №08-24/1059 (а.с.56) про погодження укладання договору оренди у світлі процедури укладення, закріпленій ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та за відсутністю доказів зміни органу управління об’єктом оренди в подальшому у відповідності до Закону України „Про управління об’єктами державної власності”, достатньою мірою обґрунтовує твердження Позивача про необхідність повернення спірного майна саме до сфери управління Третьої особи 2, що безпосередньо випливає із змісту абз. 2 ч. 3 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна.”

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов’язання виконати певну дію (в розглядуваному випадку – повернути об’єкт оренди) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Враховуючи, що об’єктом оренди, який має бути повернутим, є цілісний майновий комплекс, а положення п. 2.4. договору передбачають встановлення вартості майна на підставі передавального балансу та акту оцінки на момент припинення договору, складання яких має передувати поверненню об’єкту оренди за актом приймання-передачі, суд дійшов висновку про необхідність встановлення строку вчинення відповідних дій з урахуванням приписів Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 07 серпня 1997р. N 847. Отже, зважаючи на строки вчинення відповідних дій в межах процедури повернення, зазначених в п.п. 3, 10 вказаного Порядку, а також позиції Позивача, суд визначає строк для повернення орендованого майна у відповідності до приписів Порядку за актом приймання-передачі протягом 57 днів з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому рішення набере законної сили.

Оскільки первісною причиною виникнення розглядуваного спору є неправомірне ухилення Відповідача від вжиття заходів, спрямованих на повернення об’єкту оренди, остільки суд відповідно до ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне у повному обсягу судові витрати віднести на рахунок Відповідача та стягнути в доход державного бюджету, так як Позивач у встановленому порядку звільнений від сплати таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 24810815) про визнання договору оренди №235/1997 від 14.07.1997р. розірваним та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, протягом 57 днів з наступного числа місяця від дня набрання рішенням суду законної сили задовольнити частково.

2. Відмовити у задоволені вимоги про визнання договору оренди Відмовити у задоволені вимоги про визнання договору оренди №766/2001 від 28.04.2001р. розірваним.

3. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 24810815) повернути Міністерству промислової політики України, м. Київ державне майно – цілісний майновий комплекс державного підприємства Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь, вул. Коксохіміка, 5 за актом приймання-передачі протягом 57 днів з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому рішення набере законної сили, відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України №847 від 07.08.1997р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 24810815) в доход державного бюджету державне мито в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 21.12.2009р. оголошено та підписано повний текст рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя