Рішення № 9004884, 21.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.12.09 р.                     Справа № 37/283пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали справи

за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код13511245

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 24810815

про: визнання договору оренди №766/2001 від 28.04.2001р. розірваним та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, протягом 57 днів з наступного числа місяця від дня набрання рішенням суду законної сили

із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача – Міністерство транспорту та зв’язку України, м. Київ, ідентифікаційний код 00017584

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Манжула А.М. (довіреність № 70 від 29.07.09 р.);

від Відповідача – не з’явився;

від Третьої особи – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 09.11.2009р. на 01.12.2009р., з 01.12.2009р. на 21.12.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (далі – Відповідач) про визнання договору оренди №766/2001 від 28.04.2001р. розірваним відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України та зобов’язання Відповідача повернути за згодою Позивача Міністерству транспорту та зв’язку України орендоване майно – цілісний майновий комплекс „Цехова поліклініка”, м. Маріуполь за актом приймання-передачі, протягом 57 днів з наступного числа місяця від дня набрання рішенням суду законної сили відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України №847 від 07.08.1997р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди №766/2001 від 28.04.2001р., відмову Орендодавця від означеного договору та не повернення Орендарем об’єкту оренди у встановленому порядку.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди №766/2001 від 28.04.2001р. з додатками та додатковою угодою, лист №11-06-02-09540 від 02.09.2009р., розгорнутий розрахунок заборгованості з орендної плати.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 26, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 782, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 13, 15, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем на виконання вимог ухвал суду та задля обґрунтування своєї процесуальної позиції надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.50-56, 63-75), у тому числі – письмові пояснення про: строк орендних правовідносин, відсутність у Позивача правоустановчих документів на об’єкт оренди, перебування спірного майна у сфері управління Міністерства транспорту та зв’язку України, вжиті заходи з повернення орендованого майна до державної власності та відносно підвідомчості господарському суду заявленої позовної вимоги про встановлення юридичного факту розірвання договору оренди.

Відповідач у листі №01/59 від 03.11.2009р. (а.с.42) повідомив суд про те, що не заперечує проти розірвання договору оренди, та про те, що саме Позивач не здійснював дії з повернення орендованого майна, у зв’язку з чим просив не розглядати позов за відсутністю предмету спору.

Крім того, Відповідачем надані додаткові документи для залучення до справи (а.с.а.с. 43-47).

Ухвалою суду від 23.10.2009р. до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача залучено Міністерство транспорту та зв’язку України, м. Київ (далі – Третя особа).

Третя особа своєї позиції до відома суду не довела, хоча належним чином повідомлялась про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження. Обізнаність Третьої особи про судовий розгляд підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.а.с.38, 61)

Представник Позивача у судових засіданнях підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка у судові засідання належним чином повідомлених представників Відповідача та Третьої особи і ненадання ними окремих документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судових засіданнях представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2001р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди №766/2001 (а.с.а.с.6-10), згідно умов п.п. 1.1., 10.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно – цілісний майновий комплекс „Цехова політика”, м. Маріуполь, склад і вартість якого визначено у відповідності з додатками №№ 1, 2, 3 до договору оренди, протоколом про результати інвентаризації та передавальним балансом Підприємства, складеним станом на 31.03.2001р., вартість якого становить 418206грн., строком на 5 років – до 28.04.2006р.

У п. 2.4. сторони дійшли згоди, що вартість майна Підприємства, яке Орендар повертає Орендодавцю (або юридичній особі, яку вкаже Орендодавець), визначається на підставі передавального балансу Підприємства та акту оцінки, складених за даними інвентаризації на момент припиненні дії цього договору. Орендар повертає Підприємство у порядку, визначеному чинним законодавством та цим договором, і Підприємство вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі. Зазначені положення відповідають обов’язку Орендаря, визначеному п. 5.7. договору оренди, у разі його припинення або розірвання повернути орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до умов розділу 3 договору оренди №766/2001 на Відповідача були покладені грошові зобов’язання із сплати орендної плата, визначеної згідно діючого законодавства у відповідності до розрахунку: 100% - до Державного бюджету, щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, з врахуванням щомісячного індексу інфляції. За умовами п. 5.2. договору своєчасне і повне здійснення орендних платежів до державного бюджету віднесено до обов’язків Орендаря.

Пунктом 10.7. договору сторони визначили випадки припинення його чинності, у тому числі – наявності заборгованості по орендній платі понад 3-х місяців.

28.04.2001р. об’єкт оренди згідно із п.2.1. договору був переданий Відповідачеві, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі від 28.04.2001р. (а.с.14) за ціною, визначеною в акті оцінки від цієї ж дати (а.с.а.с.16-18). У зв’язку із укладанням додатковою угодою №1 від 29.03.2002р. (а.с.24) стосовно переліку майна та його вартості сторонами 29.03.2002р. був підписаний новий акт приймання-передачі (а.с.19), у відповідності до акту оцінки від цієї дати (а.с.а.с.21-23).

Рішенням Господарського суду Донецької області у справі №35/542пд від 14.12.2001р. (а.с.а.с.66, 67) відмовлено у задоволені позовних вимог Маріупольського транспортного прокурору в інтересах держави в особі Азовської центральної басейнової лікарні на водному транспорті до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр” про визнання недійсним договору оренди №766/2001 від 26.04.2001р. Зазначеним рішенням встановлено, що об’єкт оренди - цілісний майновий комплекс – відноситься до загальнодержавної власності і до передачі Орендарю перебував на балансі Державного підприємства „Азовське морське пароплавство”.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №8/481 від 10.03.2006р. (а.с.а.с.69-72) про задоволення позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про визнання незаконною бездіяльності Міністерства транспорту та зв’язку України та про спонукання останнього прийняти державне майно до сфери свого управління шляхом підписання акту приймання-передачі між орендним підприємством „Азовське морське пароплавство” та органом управління цим майном, серед іншого встановлено, що органом управління державним майном державного підприємства „Азовське морське пароплавство” є Міністерство транспорту та зв’язку України.

Після закінчення визначеного договором строку його дії орендні правовідносини сторін повторно автоматично продовжувались на той же строк і на тих же умовах за відсутністю заяв про зміну або припинення договору – до 28.04.2011р., в порядку п. 10.6. договору.

Листом №11-06-02-09540 від 02.09.2009р. (а.с.34), отриманим Відповідачем 10.09.2009р. (а.с.36), Позивач повідомив останнього про наявність заборгованості перед державним бюджетом по орендній платі в сумі 18208,98грн. (за 6 місяців), відмову від договору оренди в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України та необхідність повернення об’єкту оренди до сфери управління. Крім того, Позивач просив надати кандидатури для прийняття участі у роботі відповідних комісій по поверненню майна із оренди до державної власності та надіслав акт звірення розрахунків (а.с.а.с.52, 53), підписаний у подальшому Відповідачем без зауважень.

З представлених Позивачем у розгорнутому розрахунку відомостей про виконання Орендарем грошових зобов’язань з орендної плати (а.с.а.с.25-33) вбачається, що з березня 2009р. Відповідач повністю припинив орендні платежі.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи встановлення юридичного факту розірвання договору та зобов’язання Відповідача повернути об’єкт оренди до сфери управління Третьої особи.

Відповідач проти розірвання договору не заперечує, але вважає відсутнім предмет спору через невжиття Позивачем заходів з повернення орендованого майна, про що виклав у листі №01/59 від 03.11.2009р. (а.с.42).

Третя особа процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористалась.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, іншими актами законодавства та умовами укладеного договору оренди №766/2001 від 28.04.2001р.

При цьому, триваючий характер правовідносин між сторонами зумовлює вирішення судом питання щодо обґрунтованості заявлених вимог і з застосуванням норм Цивільного та Господарського кодексів України з огляду на приписи ст. 5, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень та п. 4 Прикінцевих положень означених нормативних актів відповідно, діючих в період існування орендних правовідносин. За природи орендних правовідносин, визначеної положеннями ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України, випливає, що внаслідок укладання договору оренди Орендар набуває право тимчасового правомірного володіння та користування майном, приналежним іншій особі, в розглядуваному випадку – державним цілісним майновим комплексом, який знаходиться у сфері управління Третьої особи.

В свою чергу, згідно положень ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України час реалізації Орендарем здобутого права відносно об’єкту оренди визначається строком дії відповідного договору, припинення якого відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” зумовлює зникнення правової підстави для реалізації Орендарем права володіння та користування майном.

Частиною 6 ст.283 Господарського кодексу України до відносин оренди допускається застосування відповідних положень Цивільного кодексу України. В свою чергу, за змістом ст. 782 Цивільного кодексу України у разі невнесення наймачем (орендарем) плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, наймодавець (орендодавець) має право відмовитися від договору, що кореспондується із ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України. При цьому, згідно ч.2 ст. 653 цього Кодексу у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

За змістом наведених приписів можливість припинення правовідносин за договором оренди у зв’язку із відмовою Орендодавця покладена у залежність від наявності наступної сукупності умов:

- наявність прострочення орендних платежів не менше ніж за три місяці підряд на момент відмови від договору;

- одержання орендарем повідомлення про відмову від договору.

Як вбачається із матеріалів справи та Відповідачем не заперечується, останнім на момент надсилання Позивачем листа №11-06-02-09540 від 02.09.2009р. (а.с.34) про відмову від договору понад 5 місяців підряд не здійснювалися орендні платежі, що зумовлює висновок про наявність однієї з зазначених вище обов’язкових умов. Будь-яких доказів іншого Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

В свою чергу, факт отримання цього листа Відповідачем 10.09.2009р. достатньою мірою підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції (а.с.36), а відтак – наявність іншої обов’язкової умови для припинення орендних правовідносин у зв’язку із відмовою від договору.

Таким чином, судом встановлено, що орендні правовідносини між сторонами за договором оренди №766/2001 від 28.04.2001р. припинились 10.09.2009р.

Разом із цим, встановлення судом цього факту як складового елементу предмету доказування для вимоги про зобов’язання повернути об’єкт оренди, не створює підстав для задоволення відповідної вимоги Позивача встановити цей факт в контексті способу судового захисту. Дійсно, як правомірно зазначено останнім у поясненнях (а.с.а.с.74,75), позиція Вищого господарського суду України, викладена в п. 3 Рекомендації „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” визначає підвідомчість господарським судом справ про визнання фактів, що мають значення для суб’єктів господарювання.

Водночас, суд як орган державної влади, здійснюючи функцію правосуддя, за змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язаний діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законами. Означений принцип у повній мірі стосується із застосування певних способів судового захисту, які, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, визначаються законом або договором.

Між тим, діюче законодавство, і це визначає Позивач, безпосередньо не передбачає у якості самостійного способу судового захисту встановлення факту розірвання договору – суд управнений саме розривати договір, припиняючи відповідні правовідносини, або застосовувати наслідки такого розірвання, встановляючи, при цьому, факт його наявності. Аналогічний підхід до застосування способу судового захисту у вигляді встановлення юридичного факту запроваджено Верховним Судом України у постанові від 20.02.2007р. у справі за позовом ТОВ "Поліс-Плюс" до ТОВ "ВП "Укрметал", ТОВ "Укрресурс" про визнання добросовісним набувачем та визнання договору недійсним (розміщена в Іформаціно-пошуковій базі „ЛІГА”).

Відтак, підвідомчість цього питання господарському суду не впливає на висновок про відмову у задоволені означеної вимоги Позивача, що узгоджується із позицією Верховного Суду України, згаданій в п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Положеннями ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Виходячи з положень, наведених в ст.173 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов’язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов’язків його учасників, припинення зобов’язання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема – для подальшого перебування у Відповідача майна, отриманого за договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” наслідком припинення договору оренди є обов’язок орендаря повернути об’єкт оренди на умовах, визначених у договорі. Аналогічні положення щодо обов’язку повернення із вказівкою на негайність його здійснення закріплені і в ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та безпосередньо визначені в п. 5.7. договору оренди.

Між тим, до матеріалів справи на надано належного у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказу – акту приймання-передачі – про повернення об’єкту оренди до сфери управління Третьої особи або іншої особи, визначеної у встановленому порядку. Відсутність такого акту спростовує твердження Відповідача про відсутність предмету спору.

Суд наголошує, що встановлений ст.ст. 124, 129 Конституції України загально обов’язковий статус згаданих рішень Господарського суду Донецької області у справі №35/542пд від 14.12.2001р. та Господарського суду м. Києва у справі №8/481 від 10.03.2006р. унеможливлює піддання сумніву факту перебування орендованого майна в сфері управління Міністерства транспорту та зв’язку України на моменту укладання договору оренди інакше, ніж шляхом скасування таких рішень за результатами перегляду у встановленому процесуальному порядку. Цей висновок суду у повній мірі узгоджується позицією Європейського суду з прав людини, сформульованою у Рішенням від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг” проти України”: „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів” (згадується в п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні” від 18.11.2003р. № 01-8/1427). Принцип верховенства права закріплений ст. 8 Конституції України, а згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів.

Таким чином, за відсутністю доказів скасування згаданих судових рішень або зміни органу управління об’єктом оренди в подальшому у відповідності до Закону України „Про управління об’єктами державної власності”, суд вважає доведеним з боку Позивача твердження про необхідність повернення спірного майна саме до сфери управління Третьої особи, що безпосередньо випливає із змісту абз. 2 ч. 3 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна.”

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов’язання виконати певну дію (в розглядуваному випадку – повернути об’єкт оренди) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Враховуючи, що об’єктом оренди, який має бути повернутим, є цілісний майновий комплекс, а положення п. 2.4. договору передбачають встановлення вартості майна на підставі передавального балансу та акту оцінки на момент припинення договору, складання яких має передувати поверненню об’єкту оренди за актом приймання-передачі, суд дійшов висновку про необхідність встановлення строку вчинення відповідних дій з урахуванням приписів Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 07 серпня 1997р. N 847. Отже, зважаючи на строки вчинення відповідних дій в межах процедури повернення, зазначених в п.п. 3, 10 вказаного Порядку, а також позицію Позивача, суд визначає строк для повернення орендованого майна у відповідності до приписів Порядку за актом приймання-передачі протягом 57 днів з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому рішення набере законної сили.

Оскільки первісною причиною виникнення розглядуваного спору є неправомірне ухилення Відповідача від вжиття заходів, спрямованих на повернення об’єкту оренди, остільки суд відповідно до ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне у повному обсягу судові витрати віднести на рахунок Відповідача та стягнути в доход державного бюджету, так як Позивач у встановленому порядку звільнений від сплати таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 24810815) про визнання договору оренди №766/2001 від 28.04.2001р. розірваним та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, протягом 57 днів з наступного числа місяця від дня набрання рішенням суду законної сили задовольнити частково.

2. Відмовити у задоволені вимоги про визнання договору оренди №766/2001 від 28.04.2001р. розірваним.

3. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 24810815) повернути Міністерству транспорту та зв’язку України, м. Київ (ідентифікаційний код 00017584) державне майно – цілісний майновий комплекс „Цехова політика”, м. Маріуполь за актом приймання-передачі протягом 57 днів з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому рішення набере законної сили, відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України №847 від 07.08.1997р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувально-діагностичний центр”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 24810815) в доход державного бюджету державне мито в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 21.12.2009р. оголошено та підписано повний текст рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя