Ухвала суду № 90036421, 23.06.2020, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/476/20

Номер провадження № 1-кс/315/215/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

слідчого судді Романько О.О.,

за участі секретаря судового засідання Сухової С.М.

прокурора Бабаченка В.І.,

представника володільця речей та документів Лобурець Т. ОСОБА_1 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Гуляйполе заяву прокурора у кримінальному провадженні Бабаченка Вячеслава Івановича, про відвід слідчого судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Яроша Сергія Олександровича у кримінальному провадженні № 42019081350000197 від 20.11.2019 року за ч. 3 ст. 191 КК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження № 315/476/20 (провадження 1-кс/315/185/20) з розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, які перебувають у володінні Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2020 року до суду звернувся прокурор у кримінальному провадженні Бабаченко В.І. з заявою про відвід слідчого судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Яроша Сергія Олександровича у кримінальному провадженні № 42019081350000197 від 20.11.2019 року за ч. 3 ст. 191 КК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження № 315/476/20 (провадження 1-кс/315/185/20).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2020 року, кримінальному провадженню щодо відводу судді присвоєно № 315/476/20, номер провадження 1-кс/315/215/20 та передано у провадження слідчого судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Романько О.О.

В обґрунтування своєї заяви прокурор зазначив, що слідчим суддею Гуляйпільського районного суду Запорізької області Ярошем С.О. здійснюється судовий розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні Таврійської сільської ради ОТГ Оріхівського району Запорізької області, у кримінальному провадженні № 42019081350000197 (судова справа № 315/476/20, провадження № 1-кс/315/185/20).

Далі прокурор зазначив, що виходячи з того, що в ході розгляду ряду клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів у пов`язаному з цим кримінальним провадженням, іншому провадженні № 42019081350000193 від 06.11.2019 року за ч. 2 ст. 191 КК України, було винесені рішення про відмову у їх задоволенні (ухвали від 26.02.2020 року, 30.03.2020 року, 03.04.2020 року та 10.06.2020 року), слідчим суддею вже сформовано об`єктивне враження та безсумнівне бачення результату розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, мають місце сумніви щодо відсутності безсторонності слідчого судді при прийнятті рішень за поданими стороною обвинувачення клопотаннями.

Також у заяві зазначив, що виходячи з положень ст. 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Вважає, що вказані обставини також викликають об`єктивний сумнів, так як систематичні відмови у задоволенні клопотань слідчим суддею, не дають змоги стороні обвинувачення повно, і всебічно, об`єктивно в розумні строки прийняти рішення про подальший рух кримінального провадження.

У зв`язку з зазначеним, вважає, що вказане може призвести до порушення принципу змагальності, передбаченого ст. 22 КПК України та може свідчити про «упереджене ставлення» слідчого судді до сторони обвинувачення в кримінальному провадженні.

Прохав відвести слідчого суддю Гуляйпільського районного суду Запорізької області Яроша Сергія Олександровича від участі у розгляді клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів у кримінальному провадженні №42019081350000197 від 20.11.2019 року за ч.3 ст. 191 КК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження (судова справа 315/476/20, номер провадження 1-кс/315/185/20) на підставі п.4 ч. 1 ст. 75 КПК України.

В судовому засіданні прокурор Бабаченко В.І. свою заяву підтримав та просив її задовольнити з тих підстав, які в ній зазначені. Додатково пояснив, що ОСОБА_2 є слідчим суддею на стадії досудового розслідування кримінального провадження №42019081350000197 від 20.11.2019 року за ч.3 ст. 191 КК України та кримінального провадження № 42019081350000193 від 06.11.2019 року за ч. 2 ст. 191 КК України, які на його думку, є пов`язаними між собою, бо обидва стосуються об`єктів, що знаходяться на території Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області. Підозра за даними кримінальними провадженнями нікому не пред`явлена, Таврійська сільська рада Оріхівського району Запорізької області в провадженнях має статус потерпілої сторони. Вважа, що неодноразова відмова слідчим суддею у задоволенні клопотань сторони обвинувачення за іншим кримінальним провадженням, яке є пов`язаним з даним провадженням, може свідчити про упереджене ставлення до такого учасника провадження. Так, на думку прокурора, слідчим суддею не були взяті до уваги всі документи, які долучалися до вказаних клопотань, ставилися додаткові вимоги щодо доведення наявності підстав внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне провадження, що породжує у сторони обвинувачення ґрунтовні сумніви щодо об`єктивності прийнятих слідчим суддею рішень та відсутності упередженого ставлення з його боку. На теперішній час, у сторони обвинувачення є достатні сумніви у прийняті будь-якого іншого рішення щодо клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, а тому вони вважають за необхідне відвести слідчого суддю Яроша С.О. від участі в їх розгляді. Також, вказав на необхідність при вирішенні питання про відвід прийняття до уваги практики ЄСПЛ, зокрема положень викладених у рішенні по справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року (п. 66).

В судовому засіданні представник Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області Лобурець Т.С. вважала заяву прокурора необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Пояснила, що дана заява подана в межах кримінального провадження за № 315/476/20 (провадження № 1-кс/315/185/20) за яким не було проведено ще жодного судового зсідання. Прокурором при звернені з заявою про відвід слідчому судді не виконані вимоги ч. 5 ст. 80 КПК України, оскільки така заява не містить мотивів для відводу. Вона як учасник всіх засідань щодо розгляду клопотань про тимчасовий доступ з боку володільця таких документів жодного разу не була свідком будь-якої некоректної поведінки слідчого судді Яроша С.О. або ж виказування ним прихильності будь-якій із сторін провадження. Вважає рішення, які були прийняті слідчим суддею за іншим кримінальним провадженням за № 42019081350000193 від 06.11.2019 року були правильними та об`єктивними, але будь-якого відношення до провадження, в якому заявлено відвід відношення не мають. Вважає всі припущення сторони обвинувачення щодо упередженого до них ставлення надуманими та необ`єктивними. Окремо зазначила, що прокурор Бабаченко В.І. безпосередньо не брав участі в жодному з засідань з розгляду таких клопотань, тому незрозуміло з чого саме він зробив висновки щодо упередженого ставлення слідчого судді до сторони обвинувачення. Вважає таку заяву безпідставною та просила залишити її без задоволення.

Особа, якій заявлено відвід, в судове засідання не з`явилася, заяв чи клопотань про його відкладення не надала. Відповідно до ч. 3 ст. 81 КПК України така неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Вирішуючи питання, які порушені в заяві про відвід суддя виходить з такого.

Правове регулювання відводу судді визначається статтями 75, 76 КПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суддя безумовно підлягає відводу.

Частини 1, 2 статті 80 КПК України передбачають, що за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Відповідно до частини першої статті 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Обставинами, на які посилається прокурор у своїй заяві про відвід слідчого судді, є передбачені у п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України інші обставини, які викликають сумнів у його неупередженості.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р.; (далі – Конвенція) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).

У ряді рішень Європейський суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) намагається більш широко підходити до вирішення питання щодо впливу «досудової» діяльності судді на рівень безсторонності суду.

Так, у справі «Нортіер проти Нідерландів» ЄСПЛ зауважив, що «один лише факт про те, що суддя приймав рішення на досудовому етапі не можна вважати підставою для сумнівів щодо його безсторонності; основне значення у справі мають обсяг і характер цих рішень”.

У справі «Сен-Марі проти Франції» двоє з трьох членів суду раніше приймали рішення про відмову у звільненні заявника з-під варти, що не було визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки попереднє рішення обмежувалося лише короткою оцінкою представлених фактів з метою встановити, чи є обґрунтованими підозри поліції та чи дають вони підстави побоюватися, що обвинувачений втече з-під варти.

На питання неупередженості суду звертає увагу Європейський суд з прав людини і у рішенні Суду від 10 грудня 2009 р. в справі «Мироненко і Мартенко проти України» було констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Цим рішенням Європейським судом визнано порушення принципу безсторонності суду. Так, у п. 66, 69 і 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім.

Наведе свідчить про те, що підстави для відводу судді можуть бути оціночною категорією, що з одного боку дає змогу реалізувати конституційну засаду незалежного розгляду справи суддею, а з іншого боку, є площиною для зловживань з боку недобросовісних учасників.

Таким чином, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на існування двох елементів безсторонності суду: суб`єктивної, яка полягає у тому, щоб жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість, а також об`єктивної, що передбачає існування достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви щодо цього.

Зі змісту ст. 6 Конвенції неупередженості суду вбачається, що правосуддя має не тільки здійснюватися, а повинно також демонструватись. Під сумнівом - довіра до суду, яку суд має вселяти громадянам у демократичному суспільстві. Як правило, неупередженість означає відсутність упереджень або упередженості, при цьому її наявність або відсутність можуть бути перевірені різними способами (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «Мікаллеф проти Мальти», п. 93). Європейський Суд з прав людини у своїй практиці проводить відмінність між суб`єктивним підходом, тобто прагненням переконатися в суб`єктивному обвинуваченні або інтересі певного судді у конкретній справі та об`єктивним підходом, тобто визначенням, чи були судді надані достатні гарантії, щоб виключити будь-які обґрунтовані сумніви в цьому відношенні (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «П`єрсак проти Бельгії», п. 30; справа «Грівз проти Сполученого Королівства», п. 69).

Частина 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначає, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 48 даного Закону встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Згідно пунктів 1, 2 ч. 7 ст. 56 зазначеного Закону суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Відповідно до ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікувавши зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

У справі «Преда і Дардарі проти Італії» Суд вказав, що метою норми ст. 17 Конвенції є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція. У разі ж незгоди з винесеним по справі рішенням чи ухвалою, сторона по справі не позбавлена можливості оскаржити постановлене по справі рішення чи ухвалу у порядку і строки, визначені чинним процесуальним законом.

Відповідно до Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України, а суддя при здійсненні правосуддя незалежний і підпорядковується лише закону.

Таким чином, в руслі суб`єктивної складової поняття безсторонності ЄСПЛ притримується позиції, що не потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Така позиція викладена у рішеннях Суду по справам «Хаушильд проти Данії» та «Ветштайн проти Швеції».

Неупередженість є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Презумпція неупередженості має значну вагу. Особа, яка заявляє про упередженість, повинна бути здатна довести реальну або очевидну відсутність неупередженості у судді. Але простої заяви недостатньо, необхідно навести достовірні докази. Особиста думка або незгода з рішеннями судді не є доказом упередженості. У будь-якому випадку, припущення щодо упередженості є правовим питанням, яке має бути винесеним на розгляд суду. За виключенням надзвичайних обставин, заява про справжню або можливу упередженість не є питанням поведінки судді.

Отже, існує презумпція неупередженості судді, а протилежне необхідно доводити належними та допустимими доказами.

Таким чином, визначаючись щодо наявності підстав для відводу слідчого судді за даним кримінальним провадженням, суддя враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв.

З огляду на зазначене вище, ЄСПЛ у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості: 1) суб`єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; 2) об`єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції. У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу.

Як було встановлено у судовому засідання, справа № 351/476/20 (провадження № 1-кс/315/185/20) перебуває у провадженні слідчого судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Яроша С.О.. Справа була призначена до розгляду лише одного разу, де в першому ж засідання прокурором Бабаченком В.І. було заявлено відвід судді. Тому, розгляд справи по суті не розпочався і будь-яких рішень у конкретній справі прийнято ще не було. Поведінка судді при розгляді цієї справи також не може бути предметом дослідження, оскільки фактично такого розгляду не відбувалося. З огляду на зазначене, робити висновки щодо упередженого ставлення до сторони обвинувачення у конкретно визначеній справі, саме через призму суб`єктивного критерію безсторонності, не виявляється за можливе. Зокрема, також суддею не може бути залишена поза увагою та обставина, що прокурор, який звернувся з заявою про відвід, сам жодного разу участі в судових засіданнях не брав, тому висновки щодо будь-яких його об`єктивних сумнівів в неупередженності слідчого судді, суд вважає передчасними.

Суб`єктивний критерій полягає у з`ясуванні особистих переконань конкретного судді у певній справі. Оскільки доказів протилежного не надано, то по суб`єктивному критерію особиста безсторонність слідчого судді презюмується.

Щодо об`єктивного критерію оцінки неупередженості, то необхідно визначити, поза межами особистої поведінки судді, чи немає підтверджених фактів, які могли б спричинити сумніви щодо неупередженості судді. При вирішенні питання про те, чи існують обґрунтовані причини вважати, що цих вимог не було дотримано, точка зору сторони є важливою, але не є вирішальною. Вирішальним є те, чи таке побоювання може бути об`єктивно виправданим (рішення Європейського суду з прав людини у справі Клейн та інші проти Нідерландів).

Так, з пояснень прокурора у судовому засіданні з`ясовано, що у сторони обвинувачення є ґрунтовні припущення чекати знову від слідчого судді відмови у задоволенні їхнього клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, приймаючи до уваги наявність схожих рішень по попереднім аналогічним справам.

Таким чином, на думку суду, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа №800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа №9901/673/18).

Також, Верховний Суд вважає відвід завідомо безпідставним, якщо у заяві про відвід відсутні будь-які докази, які свідчили б про необ`єктивність чи упередженість судді щодо заявника, тобто підстави для відводу ґрунтуються на власних припущеннях заявника, або якщо підставою для відводу є непогодження сторони з процесуальними рішеннями судді.

Наприклад, в ухвалі від 18 грудня 2018 року у справі №910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення — зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».

Крім цього, згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року, процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Також, на думку суду, відсутність у КПК України норм, які б передбачали можливість оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, при цьому не будь-яких, а тільки тих, що не посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність, не може бути підставою для відводу такого судді, оскільки від нього таке право не залежить.

Таким чином, за окремою підставою відводу визначеною саме як наявність «інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді», особа яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Cумнів у безсторонності судді повинен бути розумним, інакше будь-який судовий процес можна було б перетворити у безкінечну недовіру до суду та відповідно змін його складу.

Здобути будь-які докази упередженості судді у розгляді справи під час судового засідання не виявилося за можливим. Як в самій заяві, так і у промові прокурор посилався як на підставу відводу - наявність рішень судді у попередніх окремих справах, які перебували у його провадження протягом періоду з лютого по квітень 2020 року, з якими сторона обвинувачення не погоджується. До самої заяви про відвід будь-яких документів на підтвердження, викладених в ній обставин, додано не було.

Натомість, згідно пояснень інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, встановлено, що головуючим Ярошем С.О. на всіх судових засіданнях у іншому кримінальному провадженні № 42019081350000193 від 06.11.2019 року, яке прокурор зазначає як пов`язане з кримінальним провадженням № 42019081350000197 від 20.11.2019 року, роз`яснювалося право заявлення відводу. При цьому, під час судових засідань стороною обвинувачення жодного разу відвід слідчому судді у справах, які розглянуті 26.02.2020, 30.03.2020, 03.04.2020 року, не заявлявся. Вважають, що суд був об`єктивним при ухваленні рішень, а тому сторона обвинувачення тільки може припускати, що результат по справі буде не такий, який би їх задовольнив, при цьому припущення не можуть бути підставами для відводу.

Підсумовуючи, суд наголошує на важливості інституту відводу судді для забезпечення безстороннього розгляду справи. Але вмотивованість заяви про відвід судді є процесуальним обов`язком учасника, який повинен добросовісно реалізовувати надане йому право.

Згідно чт. 81 КПК України у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду).

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, вважаю, що заява про відвід є необґрунтованою, безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 75, 80, 81, 309, 369-372, 376 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву прокурора у кримінальному провадженні Бабаченка Вячеслава Івановича, про відвід слідчого судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Яроша Сергія Олександровича у кримінальному провадженні № 42019081350000197 від 20.11.2019 року за ч. 3 ст. 191 КК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження № 315/476/20 (провадження 1-кс/315/185/20) з розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, які перебувають у володінні Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області– залишити без задоволення.

Повний текст ухвали складено та проголошено 25.06.2020 року о 8.30 год.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: О. О. Романько