Рішення № 90027683, 25.06.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2020 року Чернігів Справа № 620/1467/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДніпровської районної в м. Києві державної адміністраціїпровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі також – відповідач), в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язанти відповідача зареєструвати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача 15000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що в на підставі рішення військово-лікарської експертної комісії за № 050766 від 28.09.1999 позивач був визнаний непридатними до військової служби і йому була надана інвалідність II групи. У зв`язку з чим в силу пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» він був знятий з військового обліку і військовий квиток не видавався, йому призначено пенсію, як військовому пенсіонеру. Законодавець не встановив, що процедура виключення особи з військового обліку на підставі вимог статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» має супроводжуватись видачею якогось окремого офіційного документу з відображенням в ньому зазначеного факту. Інформація, яка є достатньою для того, щоб органами реєстрації позивач був знятий з реєстрації попереднього місця проживання і зареєстрований за новим місцем проживання, відображена у пенсійному посвідченні позивача, як військового пенсіонера. Вважає, що дії відповідача щодо відмови йому у реєстрації місця проживання є неправомірними і такими, що грубо порушують і обмежують законні права позивача на вільний вибір місця проживання і наносять йому моральну шкоду.

Відповідач, у встановлений судом строк надіслав відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, зокрема, військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). Підставою для відмови у здійсненні реєстрації місця проживання ОСОБА_1 став пункт 11 зазначених Правил, позивач не подав необхідних документів, а саме військового квитка або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). Твердження позивача, що копія посвідчення ветерана Збройних сил України та копія посвідчення військового пенсіонера підтверджують факт того, що він знятий з військового обліку є нікчемним. Позивач в своїй позовній заяві не довів причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням та наслідками такого правопорушення, а саме погіршення психічного стану, що привело до психічного напруження. Відсутнє обґрунтування розміру вказаної суми, а також до позову не додано паперового доказу, які б підтверджували факт погіршення психічного стану та психологічного напруження позивача.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Із Заявою про реєстрацію місця проживання від 08.02.2020 позивач звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної державної адміністрації, в якій просив зареєструвати його місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Із заяви вбачається наявність згоди власника житла – ОСОБА_2 , засвідчена підписом 08.02.2020. Прийняття заяви, перевірку наявності та правильності необхідних документів перевірив адміністратор ЦНАП ОСОБА_3 08.02.2020. У реєстрації місця проживання відмовлено на підставі пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, а саме відсутній військовий квиток. Дата відмови не зазначена (а.с. 8).

До вказаної вище заяви позивачем було додано:

копію посвідчення від 08.10.1999 серії П № 023907, яке підтверджує, що ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу строків служби, він є особою з інвалідністю ІІ групи, внаслідок захворювання, що виникло в період проходження служби (а.с. 28);

копію посвідчення від 22.04.2003 серії АА № 167455, яке підтверджує, що позивач є ветераном військової служби (а.с. 29);

копію довідки медико-соціальної експертної комісії від 19.04.2005 № 120018, яка підтверджує, що позивачу надана ІІ група інвалідності (а.с. 30);

копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 15.03.2006 серії НОМЕР_1 , із якого вбачається, що даною народження позивача є 21.11.1960 (а.с. 31);

копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 від 21.07.1992 серії НОМЕР_2 , із якого вбачається, що її місцем проживання є АДРЕСА_1 (а.с. 33);

копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.05.2018 № 125017205 із якого вбачається, що ОСОБА_2 є одноосібною власницею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34).

Листом від 13.03.2020 № 103103/К-331-1952 відповідач повідомив позивача, про те, що в реєстрації місця проживання йому було відмовлено, оскільки відповідно до пункту 2 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 58 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних» від 07.12.2016 № 921 та пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 02.03.2016 № 207 реєстрація місця проживання – призовників і військовозобов`язаних здійснюється лише в разі наявності в їх військово-облікових документах позначок районного військового комісаріату про взяття на військовий облік за місцем проживання або виключення з військового обліку. Посвідчення військового пенсіонера не несе інформацію щодо виключення з військового обліку або взяття на військовий облік за місцем проживання (а.с. 11).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 № 1382-IV (надалі також - Закон) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до статті 2 Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У статті 3 Закону визначено, що реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів встановлено Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (надалі також – Правила № 207).

Відповідно до пункту 8-9 Правил № 207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».

Згідно частин першої, третьої статті 12 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 № 5203-VI центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, що зазначений у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг. У містах і селищах, які є адміністративними центрами Автономної Республіки Крим, областей чи районів, а також у містах Києві та Севастополі центри надання адміністративних послуг можуть забезпечувати надання адміністративних послуг обласних, районних і відповідних міських державних адміністрацій на основі їх узгоджених рішень.

Частиною першою статті 6 Закону встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Зазначена норма кореспондується з пунктом 4 Правил № 207.

Частиною третьою статті 6 Закону визначено, що для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):

- письмову заяву;

- документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;

- квитанцію про сплату адміністративного збору;

- документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;

- військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Згідно з пунктом 18 Правил для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують:

- право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

- право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);

- проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

Судом встановлено, що позивач із Заявою про реєстрацію місця проживання від 08.02.2020 та пакетом документів звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної державної адміністрації, надавши замість військового квитка/посвідчення про приписку копії посвідчення від 08.10.1999 серії П НОМЕР_3 023907(а.с. 28), копії посвідчення від 22.04.2003 серії АА № 167455 (а.с. 29), копії довідки медико-соціальної експертної комісії від 19.04.2005 № 120018 (а.с. 30).

Частиною восьмою статті 6 Закону, пунктом 18 Правил № 207 встановлено, що забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

Працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві (пункт 19 Правил № 207).

Прийняття заяви позивача, перевірку наявності та правильності необхідних документів поданих ним 08.02.2020, тобто в день її подання, перевірив адміністратор Центру надання адміністративних послуг Трубіцька А.А., що підтверджується печаткою та підписом зазначеної посадової особи на Заяві про реєстрацію місця проживання від 08.02.2020 (а.с. 8).

Тобто, адміністратором Центру надання адміністративних послуг було проведено перевірку наявності та правильності необхідних документів, поданих позивачем для реєстрації місця проживання, і, оскільки, Заява була прийнята суд дійшов висновку про те, що представником центру було визнано наявність всіх необхідних документів, поданих для реєстрації місця проживання.

Статтею 9 Закону, пунктом 11 Правил № 207 визначені підстави для відмови в реєстрації, зокрема, якщо:

- особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;

- у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;

- для реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Із Заявою про реєстрацію місця проживання до відповідача позивач звернувся 08.02.2020 (а.с. 8). Про відмову в реєстрації місця проживання йому було повідомлено листом від 13.03.2020 № 103103/К-331-1952 (а.с. 11), тобто з порушенням строку, визначеного статтею 9 Закону, пунктом 11 Правил № 207. Підставами для відмови у реєстрації місця проживання зазначено пункт 2 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (надалі також - Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), пункт 58 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних» від 07.12.2016 № 921 та пункт 11 Правил № 207, а саме те, що реєстрація місця проживання призовників і військовозобов`язаних здійснюється лише в разі наявності в їх військово-облікових документах позначок районного військового комісаріату про взяття на військовий облік за місцем проживання або виключення з військового обліку. Посвідчення військового пенсіонера не несе інформацію щодо виключення з військового обліку або взяття на військовий облік за місцем проживання (а.с. 11).

З приводу вказаного суд зазначає, що пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером за вислугою строків служби, йому встановлено ІІ групу інвалідність внаслідок захворювання, яке виникло в період проходження служби на підставі Довідки військово-трудової експертної комісії від 28.09.1999 № 050766, що підтверджується копію посвідчення від 08.10.1999 серії П № 023907 (а.с. 28).

Із норм Положення про медичний огляд у військових силах СРСР (на мирний і військовий час), затвердженого наказом Міністерства оборони СРСР від 09.09.1987 № 260, вбачається, що військово-трудові експертні комісії, станом на 1999 рік, встановлювали причиновий зв`язок між захворюванням та проходженням військової служби.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивача виключено з військового обліку.

Крім того, відповідачем не зазначено про наявність сумніву про виключення позивача з військового обліку.

Суд зазначає, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом обов`язків призводить до порушення прав позивача. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, соціальних, медичних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.

З приводу позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн, суд зазначає таке.

В позовній заяві позивач зазначив, що в результаті відмови відповідача йому в реєстрації місця проживання він зазнав психічного напруження, викликаного дискримінацією при розгляді його заяви у порівнянні із розглядом заяв, поданих жінками, в яких такий документ, як військовий квиток, не вимагається, розчарувався в діяльності органів державної влади.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно пункту 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуального), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За правилами пункту 9 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У цій справі позивач не вказав на характер страждань, які він зазнав, суд не вбачає дії відповідача, які б свідчили про будь-які приниження з боку органу державної влади або його посадових осіб, яких зазнав позивач через відмову йому у реєстрації місця проживання.

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Частиною другою статті 65 Конституції України передбачено, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку). Військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та особливий період. Військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного (пункт 3, 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921). Враховуючи зазначене, військовому обліку в Україні в обов`язковому порядку підлягають всі громадяни чоловічої статі.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність дій відповідача, які б свідчили про дискримінацію позивача за статевою ознакою.

Також відсутнє обґрунтування позивача щодо суми заявленої позовної вимоги – 15000,00 грн.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Дніпровську районну в м. Києві державну адміністрацію зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: Дніпровська районна в м.Києві державна адміністрація, бульвар Праці, 1/1, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 37203257.

Дата складення повного рішення суду - 25.06.2020.

Суддя Ю. О. Скалозуб