Ухвала суду № 90027423, 25.06.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

УХВАЛА

25 червня 2020 р. м. ХерсонСправа № 540/1648/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Варняка С.О.,

при секретарі: Нікітенко А.В.,

за участю:

представника позивача - Тригубенка Ю.П. ,

представника відповідача - Димченко О.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову у справі за позовною заявою дочірнього підприємства "Таврія" товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал Агро ЛТД" до Чорноморської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення митного органу про коригування митної вартості товарів № UA508000/2020/000049/2 від 31.03.2020 року,

встановив:

24.06.2020 року до суду від дочірнього підприємство "Таврія" товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал Агро ЛТД" надійшла заява про забезпечення позову, обґрунтована тим, що предметом даного спору є рішення митного органу про коригування митної вартості товарів від 31.03.2020 р. за № UА508000/2020/000049/2. У зв`язку із прийняттям оскаржуваного рішення відповідачем, позивач для випуску імпортованого товару у вільний обіг, змушений був надати фінансові гарантії сплати різниці між сумами митних платежів, обчислених згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, та сумами митних платежів, обчислених згідно з митною вартістю товару визначеною відповідачем шляхом внесення грошової застави у розмірі вищезазначених різниць, що склало суму 474421,90 грн. із відстроченням їх списання 29.06.2020 року.

Списання вищезазначеної грошової суми може істотно ускладнити роботу підприємства, а також унеможливити виконання рішення суду.

Згідно п. 2 ч. 1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Просить суд заборонити Чорноморській митниці Держмитслужби вчиняти будь-яких дій щодо списання грошової застави у сумі 474421,90 грн., які були внесені дочірнім підприємством "Таврія" товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал Агро ЛТД" відповідно до платіжного доручення № 1450 від 31.03.2020 року, які були перераховані на рахунок № UА988999980355789000001101079, що відкритий у Казначействі України.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на заяві про забезпечення позову та просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні по суті даної заяви заперечувала та зазначала, що Чорноморська митниця Держмитслужби не є розпорядником коштів, сплачених позивачем в якості застави для сплати митних платежів і їх перерахування до бюджету України здійснюється органами Казначейства, тому здійснити забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких дій саме відповідачем неможливо.

Порядок розстрочення та відстрочення сплати митних платежів визначено ст. 304 МК України, відповідно до якої розстрочення та відстрочення сплати митних платежів здійснюється згідно із Податковим кодексом України на підставі Порядку надання розстрочення та відстрочення сплати митних платежів, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Рішення про списання коштів, вносяться платниками на депозитні рахунки митниць в органах державного казначейства приймаються органами Казначейства і таке рішення не є предметом спору за позовом, який подано позивачем до суду, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не допускається згідно з нормами КАС України.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, законодавець визначив, що заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом у разі якщо їх невжиття ускладнить та/або унеможливить виконання рішення, поновлення порушеного права, а також у разі очевидності ознак протиправності рішення.

При цьому частиною 2 ст. 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, відтак суд, виходячи з конкретних доказів, зобов`язаний встановити, чи існує хоча б одна із зазначених підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Частина 1 статті 151 КАС України визначає види забезпечення позову, згідно з якою позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. До того ж, забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту заявнику до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Предметом спору у справі за вказаним позовом є законність рішення Чорноморської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA508000/2020/000049/2 від 31.03.2020 року.

Судом встановлено, що позивачем на митну територію України ввезено товар за МД UA508040/2020/002841 від 31.03.2020 року, відповідно до якої заявлена митна вартість товарів у розмірі 46836,88 EUR.

Оскаржуваним рішенням про коригування митної вартості товару від 31.03.2020 року відповідачем митну вартість товару скориговано до рівня 123451,20 EUR.

Платіжним дорученням від 31.03.2020 року № 1450 позивачем, в якості фінансових гарантій, було перераховано на банківський рахунок Державної митної служби України 474430,00 грн.

Згідно з п.4 ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

На підставі ч.7 ст.55 Митного кодексу України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Згідно ч.8 ст. 55 Митного кодексу України протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митного органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Частиною 9 статті 55 Митного кодексу України передбачено, що у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.306 Митного кодексу України способами забезпечення сплати митних платежів є фінансові гарантії.

Частиною 1 статті 309 Митного кодексу України визначено, що забезпечення сплати митних платежів фінансовою гарантією здійснюється у таких формах:

1) надання фінансової гарантії, виданої гарантом (гарантія, що надається у вигляді документа);

2) внесення коштів на відповідний рахунок або в касу митного органу (грошова застава).

Відповідно до частин 9, 10 статті 313 Митного кодексу України при невиконанні зобов`язання, забезпеченого грошовою заставою, сума митних платежів, що підлягає сплаті, перераховується до державного бюджету із сум грошової застави.

Порядок внесення грошової застави та її повернення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Частинами 1, 3 статті 301 Митного кодексу України передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 43.1 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року (справа № 826/9263/17, адміністративне провадження № К/9901/44796/18).

Суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про скасування спірного рішення відповідача, або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи, що позивачем не доведено доцільність вжиття заходу забезпечення позову в обраний ним спосіб, у задоволенні його заяви необхідно відмовити.

Керуючись ст. 150-157, 243, 248 КАС України,

ухвалив:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

У разі постановляння ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 25 червня 2020 року.

Суддя С.О. Варняк