Рішення № 90027133, 18.06.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2020 року м. Рівне №460/3621/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Шевчук В. С.,

відповідача: представник Шеремета В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області та Головного управління ДПС у Рівненській області, за змістом якого просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення ГУ ДПС у Рівненській області: №0002183304 від 07.11.2019 р. про застосування до позивача штрафу у розмірі 510 грн., №0002193304 від 07.11.2019 р. про визначенню позивачу зобов`язань за платежем «військовий збір» та штрафу у загальному розмірі 16 280,70 грн., №0002203304 від 07.11.2019 р. про визначенню позивачу податкових зобов`язань за платежем «податок на доходи фізичних осіб» та штрафу у загальному розмірі 194 205,04 грн., а також про визнання протиправною відмову Головного управління ДФС в Рівненській області, у наданні дозволу на розстрочення сплати податкових платежів за результатами річного декларування доходу отриманого ОСОБА_1 у вигляді додаткового блага за 2018 р., яка міститься у листі 4933/ФОП/17-00-50-02 від 21.05.2019 р. та зобов`язання Головного управління ДПС в Рівненській області, яке є функціональним правонаступником ГУ ДФС у Рівненській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 08.05.2019 р., про розстрочку сплати податкового зобов`язання, визначеного у зв`язку із прощенням боргу за кредитом на придбання житла у декларації за 2018 рік

Ухвалою суду від 02.12.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

До судового засіданні, що відбулося 21.04.2020 р., позивач та його не прибув, від представника позивача на електронну адресу суду надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі.

Представник відповідач до суду повторно не прибув. Відтак, враховуючи позицію позивача, а також рекомендації зафіксовані у листі Ради суддів України №9рс-186/20 від 16.03.2020 р. та у Постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» згідно яких установлено що з 12 березня 2020 р. до 24.04.2020 р. на період введення карантину рекомендується утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін, то судом було прийнято рішення перехід до розгляду справи за наявним у справі доказами в порядку письмового провадження.

Як вбачається із позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, 22.12.2006 позивачем було отримано в кредит грошові кошти в розмірі 51 580 дол. США відповідно до кредитного договору з ПАТ «УкрСиббанк». За наслідком мирового врегулювання кредитної заборгованості банк у 2018 р. прийняв рішення про прощення частини непогашеного боргу в 1 243 911,94 грн. та відсотків в сумі 392 117,.16 грн. Позивач самостійно визначив податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 67 609,37 грн. та військового збору у сумі 5634,12 грн., подавши відповідну декларацію. Одночасно з декларацією ОСОБА_1 подав до фіскального органу заяву про розстрочку сплати податкового зобов`язання з відповідними документами на обґрунтування поданої заяви. Однак, Головне управління ДФС в Рівненській області відмовило у наданні дозволу на розстрочення сплати податкових платежів, посилаючись на невідповідність поданої інформації вимогам законодавства та що надана у декларації інформація про обсяг самостійно визначених позивачем зобов`язань не відповідає дійсності та доданим до такої заяви документам. Однак, позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відсутні будь-які правові підстави для неї. Разом, із тим у своїй позовній заяві позивач вказує, що контролюючим органом було незаконно прийнято податкові повідомлення рішення за результатами подальшої перевірки його декларації. А саме вказується, що висновки акту перевірки №151/17-00-33-04/2599603334 від 07.10.2019 р., що слугував підставою для їх прийняття є такими, що суперечать чинному законодавству. При цьому, позивач вказав, що у зв`язку мирним врегулювання кредитної заборгованості, позивачем було самостійно визначено до сплати суму податкових зобов`язань із податку на доходи фізичних осіб у сумі та військового збору, про що до податкового органу 08.05.2019 р. було подано відповідну декларацію про доходи громадянина за 2018 р., а розрахунок розміру самостійно визначених позивачем податкових зобов`язань проводився із урахуванням положень п. 165.1 ст. 165 ПК України та п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України. В той же час, податковим органом зазначеної норми матеріального права в ході здійснення перевірки не було враховано. Окрім того, позивач у власному позові зауважив, що мало місце порушення порядку проведення перевірки, за наслідком якої і були винесені спірні рішення. З таких підстав просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідачі - Головне управління ДПС у Рівненській області та Головне управління ДФС у Рівненській області , реалізуючи власні процесуальні повноваження через своїх представників до суду повторно не прибули, причин не прибуття для суду не повідомили. Однак, через канцелярію суду ГУ ДПС у Рівненській області було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача зазначив, що визначена позивачем сума отриманого доходу у вигляді додаткового блага та зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору не відповідають наданій ним копії банківського повідомлення про анулювання боргу. Тобто, суми позивачем у декларації визначені неправильно, а відтак у фіскального органу були відсутні правові підстави для розстрочення сум податкового зобов`язання. Крім того, за результатами проведеної перевірки звітності позивача було виявлено недостовірність внесених ним даних про суми самостійно визначених податкових зобов`язань до сплати. А саме, в ході аналізу звітності позивача, відповідачем було встановлено, сума прощеного боргу не була в повній мірі відображена останнім у його декларації за 2018 рік, та відповідно не нараховані самостійно усі необхідні податки та збори, які мають бути сплачені із отриманого позивачем у формі прощеного боргу додаткового блага. Також, відповідачем зауважено, що положення п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України позивачем застосовано помилково. Як наслідок, під час податкової перевірки позивача, посадові особи відповідача дійшли до висновку про необхідність додаткового визначення позивачу сум податків та зборів, виходячи із суми прощеного позивачу боргу, яка заявлена банком у формі звітності 1 ДФ за 1 кварталі 2018 року.

У зв`язку із викладеним вище, в задоволенні позивних вимог представник відповідача просив відмовити.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю, з урахуванням такого.

Судом встановлено, що 22.12.2006 р. ОСОБА_1 було отримано в кредит грошові кошти в сумі 51 580 дол. США згідно договору про надання споживчого кредиту №11103838000 від ПАТ «УкрСиббанк» з цільовим призначенням для придбання житлової квартири у АДРЕСА_1 (п.1.1.1.4 Кредитного договору). Вказана квартира була водночас передана в іпотеку для банку на підставі іпотечного договору №40107 від 21.12.2006 р. та є єдиним житлом для позивача та членів його сім`ї.

В березні 2018 року за наслідком мирового врегулювання кредитної заборгованості, погашення якої перебувало на стадії примусового стягнення боргу, ПАТ «УкрСиббанк» було прийнято рішення про прощення частини непогашеного боргу, а саме тіла кредиту, в сумі 1 243 911,94 грн. та відсотків в сумі 392 117,.16 грн., й штрафних санкцій в сумі 7312,04 грн., про що позивачу надано повідомлення №24-2-01-09/124 від 29.03.2018 р.

В зв`язку із викладеними подіями, позивачем було самостійно визначено до сплати суму податкових зобов`язань із податку на доходи фізичних осіб у сумі 67 609,37 грн. та військового збору у сумі 5634,12 грн., про що до податкового органу 08.05.2019 р. було подано відповідну декларацію про доходи громадянина за 2018 р. Разом із вищезгаданою декларацією, позивачем подано заяву викладену у довільній формі, як це передбачено абз 2 та 3 пп. д) п. 164.2.17 ПК України, про розстрочку сплати податкового зобов`язання, визначеного у зв`язку із прощенням боргу за кредитом на придбання житла.

В обґрунтування такої заяви про розстрочку сплати податкових зобов`язань, позивач вказав, що його фактичний дохід позивача за 2018 рік, складав близько 20 тис. грн.; усі наявні в сім`ї кошти були витрачені для примирення із банком, шляхом сплати відповідного одноразового платежу; на утриманні позивача перебуває дочка – інвалід 2 групи, окрім того позивач також являться інвалідом 3 групи, що значно ускладнює, його фінансове становище та податкову платоспроможність.

В підтвердження викладених доводів, щодо існування у позивача права на отримання згаданої розстрочки, до заяви про розстрочку податкових зобов`язань позивачем було долучено копії повідомлення банку про анулювання боргу №24-2-01-09/124 від 29.03.2018 р., договору про надання споживчого кредиту від 22.12.2006 р. №11103838000, іпотечного договору №40107 від 21.12.2006 за реєстровим номером 6915, договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006 р. за реєстровим №6913, довідки МСЕК при присвоєння групи інвалідності В.І. Скаковському, довідки МСЕК при присвоєння групи інвалідності доньці заявника – ОСОБА_2 , виписки з картки хворого ОСОБА_1 , довідки ПФУ №3398 від 06.05.2019 р. про суму отримуваної заявником пенсії, свідоцтва про народження дочки.

Однак, листом Головного управління ДФС в Рівненській області №4933/ФОП/17-00-50-02 від 21.05.2019 р. (отриманий позивачем 05.06.2019 р.) у надані дозволу на розстрочення сплати податкових платежів за результатами річного декларування доходу отриманого Позивачем у вигляді додаткового блага за 2018 р. – було відмовлено. При цьому, в якості підстави для відмови було вказано, що інформація яка надана ОСОБА_1 для прийняття рішення про узгодження розстрочок, не відповідає вимогам законодавства, вказано, що надана у декларації інформація про обсяг самостійно визначених позивачем зобов`язань не відповідає дійсності.

В подальшому 17.07.2019 р. на адресу позивача надійшов запит відповідача №6820/ФОП/17-00-13-04-04 від 10.07.2019 р. про надання інформації та її документального підтвердження стосовно обставин прощеного кредитного зобов`язання.

У відповідь на вказаний запит ОСОБА_1 було надано лист відповідь від 25.07.2019 р., в якому останній надав вичерпні пояснення з приводу обставин складання податкової декларації за 2018 рік та обставин прощеного кредитного зобов`язання. Крім того, у такому листі позивач висловив прохання, що у випадку, якщо ГУ ДФС у Рівненської області, за наслідком отриманої від нього відповіді, дійде до висновку про необхідність проведення будь-якої документальної перевірки, то Позивач завчасно просив надати для нього відповідну копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, шляхом вручення їх через його представника адвоката Шевчука Віктора Сергійовича, як це передбачено п. 79.2. ст. 79 ПК України, оскільки позивач бажав взяти участь у такі перевірці. Також , у відповідності до п. 79.5 ст. 79 ПК України Позивач заявив у такому листі клопотання здійснення відповідної перевірки (у разі її призначення) виключно у виїзній формі за місцем знаходження представника ОСОБА_1 – адвоката Шевчука В.С., як повноважного представника Скаковського В.І., який володіє усіма матеріалами справи та усією інформацією, що стосується податкової звітності та податкових обов`язків ОСОБА_1 . Вказане прохання Позивач пояснює тим, що уклавши відповідний договір із адвокатом, уповноважив адвоката на представництво його інтересів у взаємо відносинах із податковим органом та на отримання відповідних документів від контролюючого органу. Крім того, позивач працевлаштувавшись на нову роботу водієм далекобійником, обмежений в можливості вчасного отримання відповідних документів від контролюючого органу за місцем свого проживання, оскільки систематично перебуває закордоном.

В подальшому, 06.09.2019 року ГУ ДПС у Рівненській області було видано наказ від № 56 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , початок проведення перевірки - 24 вересня 2019 року тривалістю п`ять робочих днів.

Вказаний наказ ГУ ДПС у Рівненській області від 06.09.2019 року № 56 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та повідомлення №14/17-00-33-04 від 06.09.2019 р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , направлений контролюючим органом на адресу позивача 06.09.2019 р., отримано позивачем не було, у зв`язку із закінченням строків зберігання на поштовому відділенні, що вбачається із наданої відповідачем копії наказу та доказів його надіслання/повернення без вручення.

За результатами, виконання вищевказаного наказу, відповідачем було проведено податкову невиїзну перевірку, результати якої оформлено актом №151/17-00-33-04/2599603334 від 07.10.2019 р.

Не погодившись із такими висновками контролюючого органу, позивачем 28.10.2019 року було подано заперечення на акт перевірки, яких позивач поставив під сумнів правильність висновків такого акту. Однак, згідно відповіді на заперечення №2429/ФОП/17-00-33-04-03 від 06.11.2019 р. ГУ ДПС у Рівненській області у врахуванні доводів позивача було відмовлено.

Відтак, за наслідком проведеної податкової перевірки ГУ ДПС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення, що складені на підставі вищевикладеного акту перевірки, а саме: №0002183304 від 07.11.2019 р. про застосування до позивача штрафу у розмірі 510 грн., №0002193304 від 07.11.2019 р. про визначенню позивачу зобов`язань за платежем «військовий збір» та штрафу у загальному розмірі 16 280,70 грн., №0002203304 від 07.11.2019 р. про визначенню позивачу податкових зобов`язань за платежем «податок на доходи фізичних осіб» та штрафу у загальному розмірі 194 205,04 грн.

Як вбачається із акту перевірки, підставою для винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень стало встановлення заниження позивачем оподаткованого доходу на суму 866 443,87 грн. отриманого у 1 кварталі 2018 року як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеної (анульованої) АТ «УкрСиббанк», в результаті чого перевіркою донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2018 рік в сумі 194 205,04 грн. та військовий збір за 2018 рік в сумі 16 280,70 грн. (включаючи застосовані штрафні санкції). А саме, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб ДПС України, інформації отриманої від ОСОБА_1 згідно листа від 25.07.2019 р. та ІС «Податковий блок» встановлено отримання фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 у 1 кварталі 2018 року доходу як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) АТ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 в сумі 1 243 911,94 грн.

Як наслідок працівниками контролюючого органу констатовано, що платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 08.05.2019 р. подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік, в якій задекларовано лише частину отриманого доходу як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) АТ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 в сумі 375 607,57 грн. Відтак, перевіркою повноти сплати (перерахування) cуми податку на доходи фізичних осіб, яка підлягає сплаті платником податку самостійно, встановлено заниження оподаткованого доходу у 2018 році в загальній сумі 866 443,87 грн. (1 243 911,94 -375 607,57).

Як вбачається із змісту листа - відповіді ОСОБА_1 на запит відповідача від 25.07.2019 р., останнім ще до початку перевірки надано пояснення, що ним було проведено розрахунки податкових зобов`язань із застосуванням положень п. 165.1 ст. 165 ПК України та п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України, а саме до суми прощеного боргу 1 243 911,94 грн., що дорівнює 47 108,51 дол. США (по курсу НБУ на день прощення) було застосовано пільгу передбачену пп.165.1.55 ПКУ України (25% від мін.зарплати, -930,75 грн.) та виключено із бази оподаткування різницю між базою оподаткування станом на день прощення, і такою ж базою, визначеною за курсом долара на 01.01.2014 року (п.8 підрозділу 1 розділу ХХ ПКУ), тобто застосовано формулу: 1 243 911,94 грн. – 930,75 грн. – (47 108,51 дол. * 7,9930 (= 858 946,92 грн.)) = 375 607,57 грн (база оподаткування за якою проводився розрахунок податкових зобов`язань у декларації за 2018 р.). За наслідком чого позивачем було визначено суму податкових зобов`язань: із ПДФО в розмірі 67609,37 грн. (375 607,57 грн. *18%), із військового збору в розмірі 5634,12 грн. (375 607,57 грн. *1,5%), що знайшло своє відображення у декларації позивача за 2018 рік.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що між сторонами існує спір щодо можливості застосування положень п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України до спірних правовідносин.

Згідно п.162.1 ст.162 ПК України платниками податку з доходів фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

За визначенням пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об`єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

За змістом п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

При цьому, слід зазначити, що загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп.164.1.2 .164.1 ст.164 ПК України).

В той же час, види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п.164.2 ст.164 ПК України.

Згідно абз. «д» пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України (у редакції станом ІІІ квартал 2017 р. – період прощення боргу згідно акту перевірки) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: д) основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

За кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов`язання, нарахованої на суму боргу (кредиту та/або відсотків), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов`язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов`язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання.

Суми розстрочених податкових зобов`язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання;

Відповідно до п.165.1 ст. 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

165.1.55. основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності;

165.1.59, згідно з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов`язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).

Згідно п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року..

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Як вбачається із повідомлення банку про анулювання боргу №24-2-01-09/124 від 29.03.2018 р., щодо позивача було прийнято рішення про прощення частини непогашеного боргу, а саме тіла кредиту, в сумі 1 243 911,94 грн. (що еквівалентно 47 108,51 дол. США по курсу НБУ станом на день прощення) та відсотків в сумі 392 117,16 грн. (що еквівалентно 14 849,97 дол. США по курсу НБУ станом на день прощення). Тобто із такого повідомлення вбачається, що кредитором під час прийняття рішення щодо прощення боргу, було зафіксовано, як його гривневий розмір, так і його валютний еквівалент.

Як вбачається із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб ДФС України, позивачем в період з 01.01.2018 р. по 31.03.2018 р. було отримано дохід виплачений АТ «УКРСИББАНК» у розмірі 1243911,94 грн. з ознакою доходів «126 – Додаткове благо», про що міститься згадка у акті перевірки.

За таких умов, суд приходить до висновку, що здійснюючи прощення боргу та подаючи відповідні відомості про виплачений для позивача дохід до Державного реєстру фізичних осіб ДФС України, банком було застосовано національну валюту для визначення обсягу прощеного зобов`язання за таким кредитом, виходячи з офіційного курсу Національного банку України станом на день такого прощення.

Поряд з тим, суд звертає увагу, що положеннями п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України не передбачено чіткий механізм реалізації умов щодо зміни валюти зобов`язання під час реалізації кредитором права на прощення боргу, не передбачено також конкретний перелік документів, які можуть підтверджувати обставини щодо такої зміни. Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції. Однак, варто зауважити, що наразі такий закон законодавцем не прийнятий, а тому будь-якого чіткого механізму реалізації п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України не існує.

А відтак, суд приходить до висновку, що внесення відомостей про виплачений для позивача дохід до Державного реєстру фізичних осіб ДФС України із застосуванням національної валюти, а також наявність відповідного посилання про гривневий розмір прощеного зобов`язання за валютним кредитом, що прощений кредитором у відповідному повідомленні про анулюванні боргу, є достатньою підставою вважати мають місце ознаки зміни валюти зобов`язання для цілей оподаткування таких доходів позивача.

Відповідно до п. 56.21. ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відтак, з урахуванням існуючої невизначеності правового регулювання порядку зміни валюти зобов`язання для цілей оподаткування доходів визначених пп. 165.1.55. п.165.1 ст. 165 ПК України із застосуванням положень п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України суд вважає обґрунтованим, з урахуванням принципу, встановленого п.56.21 ст.56 ПКУ (всі сумніви на користь Платника), застосування позивачем відповідної пільги передбаченої п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України при складання поданої ним декларації за 2018 рік.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

Як вбачається із постанови Верховного Суду у справі №1940/1610/18 від 21.05.2019 р., останній зайняв аналогічну позицію, що викладена вище. При цьому Верховний Суд вказав, що визначаючи суму отриманого доходу у гривнях, податковий орган проводить саме зміну валюти зобов`язання, та повинен враховувати приписи пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої згідно із Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, «майном», що є предметом розгляду справи, є сума податку яку платник має право.

Будь-яке втручання у право особи на мирне володіння майном та обмеження цього становитиме порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті. Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності». (див. рішення ЄСПЛ від 06.11.2008 р. у справі «Ісмаїлов проти Росії», від 22.11.2007 р. у справі «Україна-Тюмень» проти України», від 07.07.2011 р. у справі «Серков проти України»).

На практиці ЄСПЛ у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» були розроблені певні критерії для визначення того, чи було позбавлення права власності пов`язане з інтересами суспільства, а зокрема: 1) позбавлення права власності має обов`язково переслідувати громадський інтерес; 2) цей захід має бути пропорційний поставленим цілям; 3) позбавлення права власності має бути на підставі та в межах чинного законодавства відповідної держави.

Так, у Рішенні Європейського Суду по справі «АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ» від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються.

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято- Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007року).

Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Аналіз практики ЄСПЛ показує, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права. Передбачуваність законом в якості підстави недопущення перевищення державами меж свободи розсуду включає в себе певні умови правомірності втручання у здійснення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. До критерію «передбачуваність законом» («відповідності закону») належать, перш за все, будь-які положення, які не суперечать конвенційним правам, які повинні мати достатній рівень контролю над відповідною особою, яка приймає рішення. Це робиться з метою уникнення здійснення одностороннього самоуправління.

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку національним законодавством з недостатньою чіткістю врегульовано питання щодо порядку зміни валюти зобов`язання для цілей оподаткування доходів визначених пп. 165.1.55. п.165.1 ст. 165 ПК України із застосуванням положень п.8 підрозділу 1 Розділу ХХ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ПК України.

Окрім того, згідно висновків акту перевірки у ньому міститься твердження про порушення позивачем пп.16.1.2, п16.1.3, п. 16.1 ст. 16, абз. а) п. 176.1 ст. 176 ПК України, а саме відсутність ведення обліку доходів та витрат за 2018 р., за наслідком чого на підставі податкового повідомлення-рішення №0002183304 від 07.11.2019 р. до позивача застосовано штраф у розмірі 510 грн.

Однак, здійснюючи оцінку змісту акту перевірки, суд приходить до висновку, що зазначені твердженні акту перевірки, які містяться в розділі його висновків є очевидно необґрунтованими. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виконано обов`язок щодо декларування власних доходів, а також разом із декларацією позивачем було надано і документи що стосуються відповідних показників декларації – кредитний договір, іпотечний договір, повідомлення про прощення боргу, тощо. Крім того, позивачем у відповідь на запит контролюючого органу також надано ґрунтовні пояснення, що стосувалася внесених ним до декларації показників доходів та витрат. За таких умов, суд приходить до висновку, що позивач виконав свій обов`язок, як щодо декларування доходів, так і щодо зберігання документів, які стосуються таких доходів та надання їх для перевірки контролюючому органу, а відтак і ведення обліку таких доходів. Вказане прямо вбачається із акту перевірки, адже на його сторінках неодноразово міститься згадка, що в ході перевірки працівниками контролюючого органу використовувалась інформація надана позивачем, як у листі відповіді на запит від 25.07.2019 р., так і у декларації про доходи за 2018 р. та заяві про надання розстрочки податкових зобов`язань, яка подавалася разом із такою декларацією.

При цьому, суд звертає увагу, що положеннями ПК України, а саме п. 177.10 ст. 177 та п. 178,6 ст. 178 ПК України обов`язок щодо ведення книги обліку доходів та витрат покладено виключно на фізичних осіб підприємців та самозайнятих осіб, які провадить незалежну професійну діяльність. В той же час, позивач не має статусу фізичної особи-підприємця та самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, а відтак на нього не поширюється умова щодо ведення відповідної книги обліку доходів і витрат. Водночас, з огляду на відсутність у законі порядку ведення доходів і витрат фізичними особами платниками податків, які не мають статусу підприємця чи самозайнятої особи, то суд рахує достатнім для здійснення такого обліку збереження таким платником податків відповідних документів, стосуються показників декларації та подання їх за необхідності до контролюючого органу.

Відтак, суд рахує, що податкове повідомлення-рішення №0002183304 від 07.11.2019 р. містить в собі очевидні ознаки протиправності та підлягає скасуванню.

Окрім того, суд звертає увагу, що винесенню спірних рішень передували порушення, з боку контролюючого органу допущені під час проведення перевірки, які мають значення для правильного вирішення цього спору, однак мали місце.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно пункту 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Як зазначається в наказі ГУ ДПС у Рівненській області №56 від 06.09.2019 р., початок проведення перевірки – 24 вересня 2019 року тривалістю п`ять робочих днів.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем вказаний наказ отримано не було, що підтверджується наданим до суду примірником такого наказу разом із копією конверту в якому його надсилали, та не заперечується сторонами.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Разом із тим, суд звертає увагу, у відповіді на запит відповідача від 25.07.2019 р. позивач висловив прохання, що у випадку, якщо ГУ ДФС у Рівненської області, за наслідком отриманої від нього відповіді, дійде до висновку про необхідність проведення будь-якої документальної перевірки, то ОСОБА_1 , просив надати для нього відповідну копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, шляхом вручення їх через його представника адвоката Шевчука Віктора Сергійовича, як це передбачено п. 79.2. ст. 79 ПК України, оскільки позивач бажав взяти участь у такі перевірці. Також , у відповідності до п. 79.5 ст. 79 ПК України Позивач заявив у такому листі клопотання здійснення відповідної перевірки (у разі її призначення) виключно у виїзній формі за місцем знаходження представника ОСОБА_1 – адвоката Шевчука В.С., як повноважного представника Скаковського В.І., який володіє усіма матеріалами справи та усією інформацією, що стосується податкової звітності та податкових обов`язків ОСОБА_1 . Вказане прохання Позивач пояснив тим, що уклавши відповідний договір із адвокатом, уповноважив адвоката на представництво його інтересів у взаємовідносинах із податковим органом та на отримання відповідних документів від контролюючого органу, та на участь від його імені у відповідній перевірці. При цьому, позивач також вказав, що працевлаштувавшись на нову роботу водієм далекобійником, обмежений в можливості вчасного отримання відповідних документів від контролюючого органу за місцем свого проживання, оскільки систематично перебуває закордоном.

Однак, як вбачається із матеріалів справи всупереч викладеним законним вимогам позивача, жоден із відповідачів копії наказу про проведення перевірки на адресу представника позивача – адвоката Шевчука В.С. не надіслав, та не повідомив його в тому числі засобами телефонного чи електронного зв`язку про відповідне проведення перевірки щодо позивача. В той же час, наказ направлений на адресу позивача вручений йому не був.

Таким чином, на переконання суду, ГУ ДПС у Рівненській області було допущено порушення приписів статті 79 ПК України щодо порядку проведення документальної невиїзної перевірки. Оскільки, фактичне проведення перевірки, за відсутності обізнаності позивача та його представника, про необхідність повідомлення якого окремо позивач просив, щодо існування такого наказу, свідчить про протиправність дій відповідача щодо проведення зазначеної перевірки без законних на те підстав, що позбавило права позивача особисто або через представника бути присутнім під час проведення перевірки, права подавати заяви, пояснення та заперечення тощо.

Аналогічну позицію неодноразово займав Верховний Суд у своїх постановах №812/1283/17 від 22.08.2018 р.; №804/9880/14 від 17.12.2018 р.; №825/924/17 від 19.02.2019 р.; №804/2230/15 від 18.03.2018 р.№ 810/3188/17 від 05.05.2018 р., а саме, Верховний суд зауважував, що: з системного аналізу зазначених норм Податкового кодексу України випливає, що проведення, зокрема, невиїзної перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та винести податкове повідомлення-рішення.

Згідно положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, доводи ДФС про своєчасне направлення на адресу позивача наказу про проведення перевірки до її початку не узгоджуються з вимогами вищенаведених норм податкового законодавства, оскільки за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Враховуючи порушення порядку проведення перевірки (відсутність податкової перевірки як юридичного факту), що потягнуло за собою не дослідження податковим органом документів первинного та бухгалтерського обліку позивача, Верховний суд. прийшов до висновку, що наслідки такої перевірки у вигляді оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій також не можуть бути визнані правомірними, у зв`язку із чим останні підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень щодо визначення позивачу додаткових податкових зобов`язань із податку на доходи фізичних осіб, військового збору, а також застосування штрафу за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.

Щодо протиправності відмови у надані дозволу на розстрочення сплати податкових платежів за результатами річного декларування, то суд перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваних дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Згідно абз. 2 та 3 пп. д) п. 164.2.17 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

За кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов`язання, нарахованої на суму боргу (кредиту та/або відсотків), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов`язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов`язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання.

Суми розстрочених податкових зобов`язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання;

З аналізу положень пп. д) п. 164.2.17 Податкового кодексу України, вбачається що даним підпунктом закріплено особливий механізм отримання розстрочки за об`єктами оподаткування, які виникли за наслідком прощення кредитором платника податків основної суми боргу, за кредитами отриманими на придбання житла (іпотечний кредит).

Позивач одночасно з поданням податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік подав заяву про розстрочку сплати податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб та військовому збору, визначеного самостійно у зв`язку із прощенням боргу за кредитом на придбання житла. В заяві позивач вказав, що у нього недостатньо доходу для одноразової сплати податкового зобов`язання, оскільки усі наявні в сім`ї кошти були витрачені для примирення із банком, шляхом сплати відповідного одноразового платежу, а також що на його утриманні перебуває дочка – інвалід 2 групи. Окрім того, позивач вказав також, що являться інвалідом 3 групи, що значно ускладнює, його фінансове становище та податкову платоспроможність. Тому, він просив надати дозвіл на розстрочення податкового зобов`язання відповідно до вимог підпункту «д» пункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України. До такої заяви ОСОБА_1 додав повідомлення банку про прощення боргу, кредитний договір, іпотечний договір, договір-купівлі продажу нерухомого майна, свідоцтво про народження дитини та довідки МСЕК про встановлення відповідних груп інвалідності.

Як вбачається із оскаржуваної відмови ГУ ДФС у Рівненській області у наданні дозволу на розстрочення сплати податкового зобов`язання, що відображена у листі №4933/ФОП/17-00-50-02 від 21.05.2019 р., остання ґрунтується на тому, що існує невідповідність поданої інформації у декларації позивача за 2018 рік вимогам законодавства та відсутністю в базі ІС «Податковий борг» об`єкту оподаткування. Тобто, фіскальний орган вказує у своїй відмові, що позивач неправильно визначив об`єкт оподаткування та відповідно і саму суму податкового зобов`язання.

Однак, суд критично оцінює таку підставу для відмови у розстроченні податкового зобов`язання - як неправильне визначення об`єкту оподаткування, а висновки суду щодо неправильності обрахунку податкових зобов`язань позивача у його декларації відповідно вважає недоведеними належними та допустимими доказами.

При цьому суд зазначає, що відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Підпунктом 78.1.4. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (пункт 86.1 статті 86 ПК України).

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків (пункт 86.8 статті 86 ПК України).

Таким чином, послідовність дій фіскального органу при поданні платником податків податкової декларації про майновий стан і доходи визначена Податковим кодексом України. У разі виявлення невідповідності поданої у декларації інформації, неправильного визначення об`єкта оподаткування, розміру податку на доходи фізичних осіб та військового збору, контролюючий орган був зобов`язаний лише за результатами проведеної камеральної чи документальної позапланової перевірки оформити її результати та прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.

Однак, на час прийняття рішення про відмову у розстрочці податкових зобов`язань позивача ГУ ДФС у Рівненській області не надало в обґрунтування власних тверджень (про помилковість показників декларації позивача або не відповідність наданих до заяви про розстрочку платежу документів даним декларації) будь-яких доказів на підтвердження встановлених законодавством дій (акту перевірки чи податкових повідомлень-рішень). Тобто з наведеного слід констатувати, що така відмова прийнята передчасно та не ґрунтувалась на висновках акту перевірки.

В свою чергу, за наслідком встановлення фактів недостовірності поданих у декларації даних, суперечності визначення об`єкта оподаткування вимогам Податкового кодексу України не може бути відмова фіскального органу у розстроченні самостійного визначеного платником податку податкового зобов`язання.

На виконання вимог підпункту «д» пункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України позивач для розстрочення суми податкового зобов`язання подав до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містила фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання.

Будь-яких інших додаткових вимог та передумов для розстрочення такого податкового зобов`язання, нарахованого на суму боргу, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, норма Податкового кодексу України, яка регулює цей порядок та процедуру, не містить.

Посилання відповідача на той факт, що ОСОБА_1 всупереч поданій банком інформації про анульовану основну суму заборгованості боргу (кредиту) визначив суму податкового зобов`язання з суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, суд оцінює критично з огляду на те, що дана обставина вже оцінена судом в межах вирішення даного спору не на користь контролюючого органу під час перевірки законності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Як вбачається із положень ПК України, фізичні та юридичні особи вправі звернутись до податкового органу із заявою про надання їм розстрочення на сплату податкових зобов`язань, а податковий орган, у свою чергу, за результатом розгляду заяви приймає рішення про розстрочення або про відмову у розстроченні в межах своїх повноважень та норм податкового законодавства.

В той же час, із оскаржуваної відмови слідує, що податковий орган не знайшов підстав для надання позивачу розстрочення з мотивів не підтвердження останнім наявності об`єкту оподаткування та визначення податкового зобов`язання платником податків всупереч вимогам Податкового кодексу України. Тобто, відповідач, при з`ясуванні наявності чи відсутності підстав для прийняття рішення про розстрочення податкового зобов`язання, провів фактично та передчасно не невстановлений законом спосіб провів перевірку правильності визначення податкового зобов`язання ОСОБА_1 та вирішив питання про розмір податкових зобов`язань позивача.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, суд приходить до висновку, що дії фіскального органу щодо відмови у наданні дозволу на розстрочення сплати податкових платежів суперечать вимогам законодавства. В свою чергу, відповідачами не доведено правомірність оскаржуваної відмови в порядку статті 77 КАС України, а відтак заявлені позовні вимоги позивача про визнання протиправною відмови ГУ ДФС у Рівненській області у наданні дозволу на розстрочення сплати податкових платежів за результатами річного декларування доходу, отриманого позивачем у вигляді додаткового блага за 2018 рік, яка міститься у листі №4933/ФОП/17-00-50-02 від 21.05.2019 р. та зобов`язання контролюючого органу повторно розглянути заяву позивача підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно –правових відносин з метою ефективного захисту права, інтересів фізичних осіб.

За таких обставин позов слід задовольнити повністю.

Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 52, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Рівненській області №0002183304 від 07.11.2019 про застосування до позивача штрафу у розмірі 510 грн., №0002193304 від 07.11.2019 про визначення позивачу зобов`язань за платежем "військовий збір" та штрафу у загальному розмірі 16 280,70 грн., №0002203304 від 07.11.2019 про визначення позивачу податкових зобов`язань за платежем "податок на доходи фізичних осіб" та штрафу у загальному розмірі 194 205,04 грн.

Визнати протиправною відмову Головного управління ДФС в Рівненській області у наданні дозволу на розстрочення сплати податкових платежів за результатами річного декларування доходу отриманого ОСОБА_1 у вигляді додаткового блага за 2018 рік, яка міститься у листі 4933/ФОП/17-00-50-02 від 21.05.2019 (отриманий позивачем 05.06.2019) .

Зобов`язати Головне управління ДПС в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 08.05.2019, про розстрочку сплати податкового зобов`язання, визначеного у зв`язку із прощенням боргу за кредитом на придбання житла у декларації за 2018 рік.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) судовий збір в розмірі 2 869,37 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24 червня 2020 року.

Суддя Щербаков В.В.