Рішення № 90026981, 25.06.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2057/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2018 року;

- зобов`язати відповідача відновити виплату позивачу призначеної пенсії за віком з 01.12.2018 року по 29.02.2020 року.

Ухвалою суду від 30 березня 2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті місця реєстрації, позивач був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до с. Крижанівки, Комінтернівського району, Одеської області, де і став на облік як внутрішньо переміщена особа. Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Приморської районної державної адміністрації Одеської області про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000581560 від 19.07.2018 року, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 ;

- позивач є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Суворовському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі. З грудня 2018 року виплата ОСОБА_1 фактично припинилась з невідомих причин. 06.03.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало відповідь на адвокатський запит, в якому повідомило, що 13.12.2018 року до Суворовського управління надійшов протокол засідання комісії з питання призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської районної державної адміністрації від 27.11.2018 року № 57, яким прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування. Відповідно до вищевказаної відповіді, з 01.12.2018 року ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії «до з`ясування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують право на пенсійне забезпечення, що стало підставою для звернення до адміністративного суду;

- приписами норм законодавства передбачено, що умовами призначення та продовження виплат пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою. Фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 , відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 . Однак, на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської районної державної адміністрації від 27.11.2018 року № 57 Суворовським управлінням пенсійного фонду України прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування, з 01.12.2018 року ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії «до з`ясування»;

- рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 3 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18);

- позивач не згоден з відзивом відповідача, оскільки він є необґрунтованим та суперечить змісту рішення від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18). Так, у зазначеній зразковій справі судом надана оцінка дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу. Не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав. Таким чином, рішення пенсійного органу, за яким припинено нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 є незаконним та безпідставним.

Згідно з відзивом на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав:

- позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , та перебуває на обліку в Управлінні, як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Місце проживання за паспортними даними: АДРЕСА_1 ;

- Лиманським відділом обслуговування громадян 19.07.2018 року направлено запит № 98 щодо надіслання пенсійної справи з Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за фактичним місцем проживання. Пенсійна справа надійшла до управління 01.08.2018 року та поставлено на пенсійний облік як внутрішньо переміщена особа. Окрім того, відповідно до атестату № 362 пенсію було виплачено по 31.08.2018 року включно;

- протоколом № 57 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам від 27.11.2018 року, який надійшов до Лиманського відділу 13.12.2018 року вх. № 1422, виплату пенсії припинено у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. З 01.12.2018 року пенсію призупинено до з`ясування. Останній місяць нарахованої та виплаченої пенсії листопад 2018 року у розмірі 9845,44 грн. По теперішній час позивач до управління не звертався щодо відновлення виплати пенсії;

- станом на 08.04.2020 року окремого порядку для виплати таких сум пенсій Кабінетом Міністрів України не визначено, то і правових підстав для виплати не має.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером, вид пенсії: за віком (посвідчення № 113808). (а.с.14)

Відповідно до Довідки від 19 липня 2018 року № 0000581560, ОСОБА_1 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 . (а.с.96)

Позивач звернувся із заявою від 19.07.2018 року, в якій просив запросити пенсійну справу з УПФУ в Суворовському районі м. Одеси, із зазначенням, що раніше проживав за адресою: АДРЕСА_4 , пенсію отримував за віком. (а.с.97)

Згідно з протоколом № 49 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської районної державної адміністрації від 26 липня 2018 року, вирішено: призначити (відновити) соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного поживання/перебування, зокрема, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ). (а.с.103-105)

Відповідно до протоколу № 57 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської районної державної адміністрації від 27 листопада 2018 року (а.с.107-109), у відповідності до вимог Порядку призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджених Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами та доповненнями) здійснено обстеження умов проживання та місця фактичного перебування (проживання) 27 внутрішньо переміщених осіб, про що складено відповідні акти обстеження матеріально-побутових умов сімей, розглянувши списки осіб, поданих Суворовським об`єднаним управлінням пенсійного фонду України в м. Одеса, вирішили, зокрема:

відмовити у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з відсутністю їх за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальних виплат – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

На адвокатський запит від 27.02.2020 № 06-02/20 щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (а.с.16) повідомило про таке:

- ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , звернувся до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі – Суворовське управління) 19.07.2018 із заявою про переведення пенсійної справи. Разом із заявою були надані всі необхідні документи, в тому числі довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.07.2018 № 0000581560, в якій зазначено фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- пенсію ОСОБА_1 поновлено з 01.07.2018. У відомість на серпень 2018 року нарахована пенсія за серпень 2018 року Суворовським управлінням нараховано борг за липень та жовтень 2018 року у сумі 19690,88 грн.;

- 13.12.2018 до Суворовського управління надійшов протокол засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської районної державної адміністрації від 27.11.2018 № 57, яким прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальних виплат;

- з 01.12.2018 ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії «до з`ясування». Останній місяць нарахованої та виплаченої пенсії – листопад 2018 року, розмір виплаченої пенсії в листопаді 2018 року – 9845,44 грн.;

- на теперішній час ОСОБА_1 із заявою про поновлення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не звертався.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2018 року, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду надано копію пенсійної справи позивача. (а.с.43-112)

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частинами 1 та 3 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII), Порядком здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136 (далі – Порядок № 136), Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 (далі – Порядок здійснення контролю № 365), Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 (далі – Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат № 365), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1).

Відповідно до п. 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Згідно з п. 10 Порядку № 136 у рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати.

Зазначена рекомендація надсилається щомісяця до 10 числа розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Згідно з пп. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю № 365 соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Відповідно до п. 3 Порядку здійснення контролю № 365 структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Згідно з пп. 1 п. 4 Порядку здійснення контролю № 365 додаткова перевірка проводиться у разі наявності інформації про можливу зміну внутрішньо переміщеною особою фактичного місця проживання/перебування без повідомлення у десятиденний строк про це структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за новим фактичним місцем проживання/перебування або отримання такої інформації від територіальних органів Пенсійного фонду України, робочих органів Фонду соціального страхування, центрів зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати).

Відповідно до п. 5 Порядку здійснення контролю № 365 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення його керівником про проведення перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи або з дня отримання інформації від органів, зазначених у підпунктах 1-4 пункту 4 цього Порядку, проводить таку перевірку із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї з урахуванням положень пунктів 8 і 9 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365. За результатами такої перевірки структурний підрозділ з питань соціального захисту населення готує подання про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат до комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісія).

Згідно з п. 8 Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 за результатами проведення перевірки структурним підрозділом з питань соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики, який підписується всіма повнолітніми внутрішньо переміщеними особами та у визначених законодавством випадках - їх законними представниками, а також представниками структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Згідно з п. 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Відповідно до п. 10 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї (крім осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.

Питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 “Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива” (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.

Згідно з п. 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Згідно з п. 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 у разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Згідно з п. 17 Порядку здійснення контролю № 365 поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у разі їх припинення відповідно до підпункту 3 пункту 12 цього Порядку здійснюється на підставі рішення комісії за поданням структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, з місяця, що настає за тим, в якому було усунуто факти, виявлені під час здійснення верифікації.

Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

{Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно з п. 4.3 Порядку № 22-1, зокрема, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та на підставі встановлених судом обставин, а саме.

Згідно змісту заяв сторін по суті справи, ними визнаються фактичні обставини справи, зокрема, щодо: перебування позивача на обліку в управлінні; отримання позивачем пенсії за віком; взяття позивача на облік, як внутрішньо переміщеної особи; дати припинення виплати пенсії позивачу тощо.

Спірність позицій сторін стосується підстав та порядку припинення відповідачем виплати пенсії позивачу з 01.12.2018 року.

Виходячи зі змісту вищенаведеного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, припинення та поновлення (відновлення) виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з законодавчо визначених підстав.

Згідно зі змістом відповіді відповідача на адвокатський запит від 27.02.2020 № 06-02/20 щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, зокрема:

- 13.12.2018 до Суворовського управління надійшов протокол засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської районної державної адміністрації від 27.11.2018 № 57, яким прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальних виплат;

- з 01.12.2018 ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії «до з`ясування».

Також, відповідно до відзиву на позовну заяву, позиція відповідача зі спірних питань полягає в тому, що: протоколом № 57 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам від 27.11.2018 року, який надійшов до Лиманського відділу 13.12.2018 року вх. № 1422, виплату пенсії припинено у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання; з 01.12.2018 року пенсію призупинено до з`ясування.

Проте, по-перше, відповідачем на виконання ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України та ухвали суду про витребування належним чином засвідчених копій усіх доказів-підстав правомірності вчинення оскаржуваних дій, згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, не надане рішення відповідача, яким позивачу з 01.12.2018 року припинено виплату пенсії.

Надані відповідачем на виконання ухвали суду матеріали пенсійної справи позивача також не містять рішення відповідача, яким позивачу з 01.12.2018 року припинено виплату пенсії.

Про прийняття такого рішення позивача не повідомлено, в тому числі у вищенаведеній відповіді на адвокатський запит.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що наявні в матеріалах пенсійної справи позивача розпорядження про призначення, розпорядження та протоколи про перерахунок пенсії, розрахунки пенсії та стажу – не спростовують висновків суду про відсутність прийнятого відповідачем рішення, яким позивачу припинено виплату пенсії з 01.12.2018 року.

По-друге, як наведено вище, відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З наведених положень вбачається, що ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV не передбачена застосована відповідачем підстава для припинення пенсійних виплат позивача – у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, та відповідачем не наведено норм закону, яким передбачено такий випадок, як підстава для припинення пенсійних виплат позивача в порядку п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.

По-третє, щодо обґрунтування відповідача заперечень проти заявлених позовних вимог із посиланням на те, що станом на 08.04.2020 року окремого порядку для виплати таких сум пенсій Кабінетом Міністрів України не визначено, то і правових підстав для виплати не має, суд звертає увагу відповідача на те, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у ст. 46 Закону № 1058-IV, якою встановлено, що частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нормативно-правовим актом, яким визначено механізм виплати пенсій є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Крім того, вищенаведений нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України – Порядок № 365 відноситься до категорії підзаконних, та не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, тому у даному випадку пріоритетному застосуванню підлягають норми Закону № 1058-IV.

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Крім того, з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі « ОСОБА_2 та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п. 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п. 71).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. The United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями та п. 67 рішення у справі «Котій проти України» (Заява № 28718/09) від 5 березня 2015).

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховав висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 6 лютого 2018 року по справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) від 3 травня 2018 року по справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності вчинення оскаржуваних дій відповідачем суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- правова позиція відповідача зі спірних питань – є помилковою, такою що не відповідає змісту вищенаведених законодавчих норм, які регулюють спірні правовідносини, обмежує позивача у законодавчо встановленому праві, покладаючи на нього надмірний тягар негативних наслідків спірних правовідносин за відсутності його вини;

- оскаржені позивачем дії вчинені відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії, тому – вони є протиправними, зазначені вимоги позивача та похідні від них вимоги зобов`язального характеру – є такими, що підлягають задоволенню, відповідно

- адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

При цьому суд звертає увагу сторін, що фактично позивач у прохальній частині позову просить зобов`язати відповідача лише відновити виплату позивачу призначеної пенсії за віком з 01.12.2018 року по 29.02.2020 року.

Проте, виходячи зі змісту мотивувальної частини заяв сторін по суті справи, та встановлених судом обставин, суд, керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, та з урахування того, що виплата пенсії позивачу не була поновлена (відновлена), вважає за необхідне зобов`язати відповідача відновити виплату позивачу призначеної пенсії за віком та здійснити її виплату, починаючи з 01.12.2018 року, без зазначення граничної дати її поновлення (відновлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію № 14302 від 23.03.2020 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 840,80 грн. (а.с.26)

Відповідно, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Позивач у позовній заяві, керуючись ст.ст. 132, 134, 139 КАС України, також просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 3000,00 грн., із зазначенням:

- вартість (розмір) правової/правничої допомоги, визначеної в договорі про надання правової допомоги, яка погоджена та реально сплачена клієнтом є цілком обґрунтованою та співмірною з обсягом наданих послуг, витраченим часом, складністю спору та значенням справи для клієнта.

- детального опису робіт (наданих послуг) та остаточного розміру витрат на правничу допомогу, які наведено в таблиці:

1.Зустріч та консультація клієнта та узгодження правової позиції по справі 100 грн.2.Підготовка та подання адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області500 грн.3.Підготовка та подання до суду позовної заяви2400 грн. Всього3000 грн.На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником позивача суду надано копії, зокрема (а.с.10, 17-19):

- Ордера на надання правничої (правової) допомоги, Серія ВН, виданого Адвокатським бюро «ФОМІЧОВ І ПАРТНЕРИ» на підставі договору про надання правової допомоги № 4-02/20 від 25.02.2020 року, адвокату Фомічову Ігорю Олеговичу для надання правової допомоги ОСОБА_1 ;

- договору про надання правової допомоги № 4-02/20 від 25.02.2020 року, укладеного між позивачем, в подальшому «Клієнт», та Адвокатським бюро «ФОМІЧОВ І ПАРТНЕРИ», в подальшому «Бюро», зокрема, про те, що у порядку та умовах, визначених цим Договором, Бюро зобов`язується надати правничу (правову) допомогу, а Клієнт зобов`язується прийняти надану правничу (правову) допомогу. Під правничої (правовою) допомогою у цьому договорі розуміється багатоаспектна, різна за змістом, обсягом та формами діяльності, що може включати, зокрема, але не виключно: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва в усіх без винятку державних, суспільних установах та організаціях, органах місцевого самоврядування незалежно від форм власності та підпорядкування. Вибір форми надання такої правової такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тобто Клієнта;

- додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 4-02/20 від 25.02.2020 року, згідно з п. 2 якого, за надання Бюро правничої (правової) допомоги, визначеної в п. 1 Угоди, Клієнт зобов`язується сплатити гонорар у розмірі 3000 гривень, який підлягає сплаті на протязі 15 календарних днів з моменту підписання Договору;

- квитанції № 60 від 10.03.2020 року про перерахування позивачем на користь Адвокатського Бюро «ФОМІЧОВ І ПАРТНЕРИ» оплати правової допомоги по дог. № 4-02/20 від 25.02.2020р. у розмірі 3000,00 грн.

Відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подане.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача щодо судових витрат зазначено, зокрема:

- відповідно до копій наданих позивачем документів, відповідач вважає витрати значно завищеними відповідно до тих процесуальних дій, що виконував представник;

- на підтвердження понесених витрат представником позивача не надано акти надання послуг, рахунки на оплату, квитанція до прибуткового касового ордеру, квитанції про здійснення касових операцій фіскальні чеки, меморіальні ордери, а лише в тексті таблиця незрозумілого походження з непідтвердженими сумами;

- при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактичних наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі;

- при визначенні суми відшкодування суд повинен куруватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт;

- щодо запитів до відповідача, то складності в їх складанні немає зважаючи на те, що форма та зміст самого запиту вже є напрацьованою практикою та не повинні містити переліку назв науково-практичних монографій, коментарів, публікацій, які вивчалися.

Порядок та підстави розподілу витрат на професійну правничу допомогу передбачені ст. 134 КАС України.

Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено вище, відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подане.

Крім того, посилання відповідача у відзиві на те, що на підтвердження понесених витрат представником позивача не надано акти надання послуг, рахунки на оплату, квитанція до прибуткового касового ордеру, квитанції про здійснення касових операцій фіскальні чеки, меморіальні ордери, а лише в тексті таблиця незрозумілого походження з непідтвердженими сумами, – є законодавчо необґрунтованим, та таким, що не відповідає умовам договору, на підставі якого надавались відповідні роботи (надані послуги). Відповідачем також не наведено законодавчих вимог до форми та змісту детального опису робіт (наданих послуг), який в даному випадку викладений позивачем у позові у таблиці, тощо.

При цьому, на підставі вищенаведеного, враховуючи предмет спору, умови договору та обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для позивача тощо, судом не встановлено неспівмірності заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу, відповідно стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень).

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 262, 291, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107; ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити виплату ОСОБА_1 призначеної пенсії за віком та здійснити її виплату, починаючи з 01.12.2018 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.