Рішення № 90026627, 25.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1979/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі – відповідач, Старобільське ОУПФУ Луганської області), з такими вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Старобільського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області від 17 грудня 2019 року № 124050001763, про відмову у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України від 09.07.2003 № 1058-1V «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;

2) зарахувати до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років період роботи з 14.07.2000 по 12.09.2000 в Старобільській філії ГІМП «Медтехніка» медичною сестрою;

3) зобов`язати Старобільське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Луганської області призначити та виплачувати позивачу починаючи з 16.12.2019 пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що позивач вважає, що має більше 30-ти років страхового стажу із них стаж за вислугою років за період роботи в закладах охорони здоров`я складає більше 26-ти років. З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 16 грудня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», додавши до заяви документи, що підтверджують трудовий стаж і відповідно право на даний вид пенсії. Позивач зазначає, що рішенням від 17 грудня 2019 року № 124050001763 відповідачем підтверджено факт, що її страховий стаж роботи склав 30 років 7 місяців 26 днів, в тому числі стаж за вислугою років склав 26 років 4 місяці 9 днів, але не зважаючи на це, відмовив у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Позивач з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, вважає протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 позовну прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 38-39).

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив те, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, визнано таким, що не відповідають Конституції Україну (є неконституційним), положення пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» зі Змінами, внесеними законами України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 не містить положень щодо порядку його виконання.

Пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788, з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11 жовтня 2017 року щодо віку визначеного на дату призначення пенсії. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 та переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів і установ освіти незалежно від віку за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015 - не менше 26 років 6 місяців. Відповідно до наданих документів загальний стаж роботи позивача складає 30 років 7 місяці 26 днів, з них на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років - 26 років 4 місяці 9 днів, що не відповідає вищевказаним вимогам, відповідно до чого 17.12.2019 управлінням винесено рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». До стажу за вислугою років не враховано період роботи з 14.07.2000 року по 12.09.2000 року на посаді медичної сестри в Старобільському філіалі ПМП «Медтехніка», оскільки відсутня інформація про акредитацію відповідно до якої визначається статус закладу охорони здоров`я, наявність в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги (арк. спр. 63-64).

Оглядом відзиву на адміністративний позов вбачається, що відзив не скріплений власноручним підписом представника відповідача, однак зважаючи, що він містить відмітку про використання для його скріплення електронного цифрового підпису, якій дозволяє ідентифікувати особу, яка створила зазначений документ, суд вважає за можливе прийняти зазначений відзив відповідача до уваги.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) (арк. спр. 12-17).

16 грудня 2019 року позивач звернулась до Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (арк. спр. 43).

До заяви про призначення пенсії позивачем були надані наступні документи: паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, диплом НОМЕР_1 від 27.02.1991, довідка дошкільного навчального закладу № 2 «Орлятко» від 04.01.2016 № 1, довідка Старобільської міської ради від 14.01.2016 № 2, свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 10.08.1995 та 1-ЕД № 137221 від 23.11.2011, свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 02.12.1997, свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 від 31.01.2012 (арк. спр. 44, 49-59).

Рішенням від 17 грудня 2019 року № 124050001763 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до статті пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Прийняте рішення обґрунтовано відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років. У рішенні зазначено, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 та переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів і установ освіти незалежно від віку за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015 - не менше 26 років 6 місяців. За наданими документами, страховий стаж роботи ОСОБА_1 склав 30 років 7 місяців 26 днів, в тому числі стаж за вислугою років 26 років 4 місяців 9 днів, при необхідному 26 років 6 місяців. До стажу за вислугою років не враховано період роботи з 14.07.2000 року по 12.09.2000 на посаді медичної сестри в Старобідьському філіалі ПМП «Медтехніка», оскільки відсутня інформація про акредитацію відповідно до якої визначається статус закладу охорони здоров`я, наявність в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги (арк. спр. 46-47).

На підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 надала суду трудову книжку БТ - ІІ № 7254003 від 25.02.1992 та довідку про наявний страховий стаж станом на 16.12.2019 (арк. спр. 20-22).

Відповідно до записів трудової книжки БТ - ІІ № 7254003 від 25.02.1992 ОСОБА_1 працювала:

з 01.04.1991 по 30.12.1992 медичною сестрою в дитячому садочку № 2;

з 04.01.1993 по 12.07.200 медичною сестрою в дитячому садочку № 58;

з 14.07.2000 по 12.09.2000 медичною сестрою в Старобільській філії ПМП «Медтехніка»;

13.09.2000 по 31.05.2018 медичною сестрою в КУ «Старобільське РТМО» (арк. спр. 20-21).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим. Отже, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

За приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону № 1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.

Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом № 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-ХІІ.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788-ХІІ випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Отже, на день звернення ОСОБА_1 до відповідача пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

При цьому як зазначає сам відповідач у відзиві, станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 26 років 4 місяців 9 днів (арк. спр. 64).

Відтак, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача позивач має право на пенсію за вислугу років.

Щодо неврахування до стажу періоду роботу з 14.07.2000 по 12.09.2000 на посаді медичної сестри в Старобільському філіалі ПМП «Медтехніка» суд зазначає таке.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909).

У розділі 2 «Охорона здоров`я» цього Переліку № 909 визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичний персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено Лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри, але не зауважено, що вони мають бути обов`язково акредитованими. Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Визначення поняття «заклад охорони здоров`я» наведено в статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Відповідно до частини 2 статті 16 цих Основ заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.

У чинній редакції частини п`ятої статті 16 Закону № 2108-XII наразі установлено добровільне проходження закладами охорони здоров`я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 затверджений Порядок акредитації закладу охорони здоров`я (далі – Порядок № 765).

Пунктами 1-2 Порядку №765 визначено, що акредитація закладу охорони здоров`я (далі - акредитація) - це офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров`я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров`я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам. Заклади охорони здоров`я (далі - заклади) незалежно від форми власності, в тому числі аптечні, можуть добровільно проходити акредитацію. Акредитація закладу проводиться після отримання ним ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів, крім активних фармацевтичних інгредієнтів.

Акредитацію закладів, крім аптечних закладів, проводить Головна акредитаційна комісія, а акредитацію аптечних закладів - Головна комісія з акредитації аптечних закладів, що утворюються при МОЗ (далі - головні акредитаційні комісії), та акредитаційні комісії, що утворюються при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділах охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - акредитаційні комісії) (пункт 3 Порядку № 765).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 765 для проходження акредитації заклад подає заяву про проведення акредитації (додаток 1) та документи згідно з переліком обов`язкових документів, що додаються до заяви про проведення акредитації (додаток 2).

На підставі розгляду поданих закладом документів, експертних висновків відповідна головна акредитаційна або акредитаційна комісія у місячний строк приймає рішення або про акредитацію закладу та присвоєння закладу певної акредитаційної категорії (друга, перша, вища), або про відмову в акредитації, або про необхідність проведення у місячний строк повторної експертної оцінки (пункт 8 Порядку № 765).

Протягом строку дії акредитаційного сертифіката заклад несе відповідальність за дотримання галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я (пункт 11 Порядку № 765).

Таким чином, приватне підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров`я на підставі акредитації.

Велика палата Верховного Суду у справі № 492/446/15-а від 29.08.2018 дійшла правого висновку, що «особи, які працювали на посадах фармацевтів в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. На працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров`я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.»

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення акредитації підприємством, на якому працював позивач, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинно порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення.

З огляду на вищевикладене, доводи відповідача щодо не зарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи з 14.07.2000 по 12.09.2000 з підстав відсутності відомостей про акредитацію ПМП «Медтехніка» судом відхиляються як необґрунтовані.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 17 грудня 2019 року № 124050001763 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи висновки про протиправність рішення відповідача від 17 грудня 2019 року № 124050001763, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення з заявою про призначення пенсії, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 14.07.2000 по 12.09.2000.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатила судовий збір у сумі 840,80 грн (арк. спр. 11).

На підставі статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 93704, Луганська область, м. Старобільськ, кв. Дружби, буд. 1 А, код ЄДРПОУ 41246506) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Старобільського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області від 17 грудня 2019 року № 124050001763 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.

Зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період роботи в Старобільській філії ПМП «Медтехніка» медичною сестрою з 14 липня 2000 року по 12 вересня 2000 року.

Зобов`язати Старобільське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16 грудня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова