Рішення № 90019057, 18.06.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/48019/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Литвинової І. В.

при секретарі судових засідань Винник С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про стягнення грошових коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справах.

Ухвалою судді від 11 вересня 2019 року у справі відкрито провадження та встановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження /а. с. 26-27/.

07 жовтня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив, у якому вимоги позову ОСОБА_1 не визнано, свої доводи мотивував тим, що позивач не навів обґрунтування позовних вимог та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому шкоди та її розміру, не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою /а. с. 30-45/.

04 листопада 2019 року від позивача надійшла заява про розгляд справи у режимі відеоконференції з Конотопським міськрайонним судом, посилаючись на існування у нього труднощів пов`язаних із приїздом до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті, ухвалено провести судове засідання у справі у режимі відеоконференції, згідно з клопотанням сторони позивача /а. с. 66/.

20 березня 2020 року на електронну пошту суду надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду справи, вмотивована постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, та про проведення у подальшому розгляду справи за допомогою відеоконференції з Конотопським міськрайонним судом, яка ухвалою суду від 18 травня 2020 року задоволена /а. с. 88-89/.

Позивач просив стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями у сумі 136 843, 32 грн за період з 07 грудня 2012 року по 09 вересня 2017 року, тобто за 4 роки 9 місяців, як за дострокову пенсію за віком учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1987 року, яка не була призначена йому, та моральну шкоду у сумі 100 000, 00 грн /а. с. 2-6/.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 17 грудня 2013 року позивачеві було видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 року категорії 2 серії НОМЕР_2 . Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства праці та соціальної політики України позивачеві визначено статус учасника ліквідації 3 категорії. На заяву позивача від 07 грудня 2012 року про призначення дострокової пенсії за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії рішенням Конотопського об`єднаного управління ПФУ Сумської області у призначенні такої пенсії відмовлено у зв`язку із відсутністю підтвердження роботи у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, для зменшення пенсійного віку на 8 років або від 10 до 14 календарних днів - на 5 років. Рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 818/1578/18 від 21 травня 2018 року, яке набрало законної сили 21 червня 2018 року, виконано частково 20 лютого 2019 року шляхом розгляду на засіданні Комісії та підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Таким чином, як стверджує позивач, з вини Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства соціальної політики України, яка є постійно діючим колегіальним органом, що створюється при Міністерстві праці та соціальної політики України відповідно до п. 1.1 Положення про Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2006 року за № 626/12500, яка 31 жовтня 2007 року (протокол № 10) визнала йому видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 (серії НОМЕР_2 ) безпідставною та визначила його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3, позивач був позбавлений можливості на призначення дострокової пенсії за віком як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, згідно із заяви від 07 грудня 2012 року.

Також позивачем вказано, що відповіддю від 18 червня 2019 року Конотопське об`єднане Управління ПФУ Сумської області № 7672/03 повідомило, що станом на червень 2019 року сума пенсійної виплати становить 2 400, 76 грн, тобто починаючи з 07 грудня 2012 року позивачеві з вини посадових осіб, які входили до складу Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства соціальної політики України не була призначена дострокова пенсія за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Від позивача на електронну поштову скриньку суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримуються стороною у повному обсязі та просить задовольнити /93-95/.

Представник відповідача у відзиві просив розглянути справу без присутності представника Міністерства і відмовити у задоволенні позову /а. с. 33/.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

17 грудня 1993 року позивачеві видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році 2-ї категорії серії НОМЕР_2 , замість якого Сумською облдержадміністрацією повторно було видано посвідчення серії № НОМЕР_5 від 12 квітня 2019 року безстроково також 2-ї категорії /а. с. 9, 24/.

07 грудня 2012 року позивач звернувся із заявою про призначення йому дострокової пенсії за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році рішенням Конотопського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Сумської області у призначенні пенсії відмовлено, у зв`язку із відсутністю підтвердження роботи у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, для зниження пенсійного віку на 8 років, або від 10 до 14 календарних днів для зниження на 5 років.

Позивач є пенсіонером за віком, згідно з виданим Пенсійним фондом України 22 листопада 2017 року посвідченням № НОМЕР_4 /а. с. 24/.

Листом № 07/375 від 10 березня 2011 року Управління праці та соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, за підписом Начальника Кохана Н. Г. , повідомлено представника позивача про визначення Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства праці та соціальної політики України, відповідно до протоколу № 10 від 31 жовтня 2007 року, ОСОБА_1 статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3, відповідно до рішення Комісії Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і видано 14 грудня 2007 року посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_3 /а. с. 9/.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року у справі № 818/1804/17, що набрало законної сили 13 березня 2018 року, визнано протиправною відмову у розгляді на Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України особової справи ОСОБА_1 щодо визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 і видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, викладену в листі від 07 листопад 2017 року № 468/0/78-17/291; і зобов`язано Комісію розглянути на засіданні особову справу ОСОБА_1 щодо визначення йому статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 та видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії /а. с. 11-13/.

Як вбачається із змісту вказаного рішення суду, серед встановлених судовим розглядом обставин, встановлено також і те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 07 листопада 2017 року № 468/0/78-17/291 особова справа позивача була повернута без розгляду на засіданні Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України, тобто фактично Комісією не було розглянуто подання Сумської обласної державної адміністрації і додані до нього документи щодо встановлення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 ОСОБА_1 , не надано їм належної оцінки та не було прийнято відповідне рішення, чим порушено норми Положення про Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яким встановлено, що рішення Комісії оформлюється протоколом та може бути оскаржено в установленому законодавством порядку. Проте, даним Положенням не передбачено повернення без розгляду особової справи особи Комісією на своєму засіданні.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі № 818/1578/18, що набрало законної сили 21 червня 2018 року, визнано скасовано рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України від 27 лютого 2018 року у частині визначення відносно ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорія 3, а також зобов`язано Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорія 2 /а. с. 14-18/.

Як вбачається з листа № С-4206/20.1/21 від 18 березня 2019 року Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за підписом заступника директора Департаменту Клименка Р. В., у відділі перебувало виконавче провадження № 57814602 з примусового виконання виконавчого листа № 818/1578/18 від 28 серпня 2018 року, виданого Сумським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Комісії із спірних питань визначити статус осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства соціальної політики України прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 /а. с. 19/.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05 березня 2019 року № 155/0/76-19/291 та витягу з протоколу № 1 засідання Комісії від 20 лютого 2019 року, ОСОБА_1 підтверджено статус учасника ліквідації категорії 2, про що міститься посилання у повідомленні № С-4206/20.1/21 від 18 березня 2019 року /а. с. 19, 20 (зворотна сторона аркуша)/.

Тобто рішення суду від 21 травня 2018 року у справі № 818/1578/18 фактично виконано 20 лютого 2019 року і постановою Відділу примусового виконання рішень прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 57814602, відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» /а. с. 35-36/.

Мінсоцполітики листом № 728/0/78-19 від 26 квітня 2019 року повідомило позивача, що його особова справа 20 лютого 2019 року, згідно з протоколом 1, розглянута на засіданні Комісії та відповідно до рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року й окремої ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, підтверджено його статус як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, а також проінформовано про прийняте рішення Сумську обласну державну адміністрацію листом від 11 березня 2019 року № 191/0/76-19/291 /а. с. 20/.

26 червня 2019 року позивач звернувся із письмовою заявою до Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства праці та соціальної політики України, у якій просив відшкодувати йому непризначену та не виплачену дострокову пенсію за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, яку він не отримав з вини Комісії, починаючи з 07 грудня 2012 року (з часу звернення) по вересень 2017 року /а. с. 21/.

У відповідь на подану позивачем 26 червня 2019 року заяву до Мінсоцполітики надано лист від 02 липня 2019 року № 1118/0/78-19/293, за підписом Директора Департаменту Дейнега О., про те, що, згідно із документами, які були розглянуті на засіданнях Комісії, позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987 році у зоні відчуження 9 календарних днів, що надає право на визначення статусу учасника ліквідації аварії категорії 3. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та окремої ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, позивачеві 20 лютого 2019 року визначено статус учасника 2 категорії з часу набрання чинності ним, якщо інше не зазначено у рішенні суду /а. с. 22/.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою-четвертою ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, які і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, визначені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов`язань.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 частини 2 статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Згідно з ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини другої ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною сьомою статті 81 ЦПК України.

ОСОБА_1 звернувся до суду, мотивувавши позов тим, що йому не було призначено дострокову пенсію внаслідок дій і рішень Комісії, на яку позивач, на його думку, має право згідно з законодавством України.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що стороною позивача не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, на які посилається як на підставу позову про стягнення суми у розмірі 136 843, 32 грн за 4 роки 9 місяців в якості відшкодування грошової суми за непризначену та неотриману дострокову пенсію за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1987 року, відтак у його задоволенні суд відмовляє.

Відповідно до положень частини першої, другої ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною першою ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Позивач, посилаючись на протиправність дій посадових осіб, що входили у склад Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства соціальної політики України, вказує, що був позбавлений права на отримання пільг, гарантованих статтею 21 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 797-Х11, чим заподіяні великі душевні та моральні страждання як особі, яка перебувала в зоні відчуження ЧАЕС у 1987 році і виконувала свій громадський обов`язок.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставами позову.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного слідує, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

З аналізу наведених норм процесуального права можна зробити висновок про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави.

Європейським судом з прав людини визнано презумпцію моральної шкоди, що полягає у тому, що у разі порушення майнових або немайнових прав, «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку, людина відчуває страждання (моральну шкоду).

З урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, а саме характеру та глибини душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з необхідністю відстоювати свої законні права у судовому порядку, суд приходить до висновку, що розмір компенсації, яка буде достатньою, для відшкодування спричиненої моральної шкоди та відновлення душевного стану позивача, має складати 10 000, 00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними у залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України, з відповідача в дохід Держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 768, 40 грн.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-16, 22, 23, 1166, 1167, 1174 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 289, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про стягнення грошових коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, та моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 8/10) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.

Стягнути з Міністерства соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 8/10) в дохід Держави судовий збір у розмірі 768, 40 грн.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. В. Литвинова