Рішення № 90012819, 10.06.2020, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 540/1366/15-ц

Номер провадження 2/948/62/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2020 Машівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Косик С.М.,

за участю: секретаря Мотріченко О.В.,

представника позивача (відповідача) ОСОБА_1 ,

відповідача (позивача) ОСОБА_2 ,

представника відповідача (позивача) ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору позики неукладеним, -

відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦПК України в судовому засіданні 10.06.2020 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення, -

в с т а н о в и в :

у грудні 2015 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивована тим, що 12.06.2015 позивач позичив відповідачу грошові кошти в сумі 462 000 грн, що підтверджується письмовою розпискою, строком до 1 жовтня 2015 року. Однак відповідач кошти не повернув, на зв`язок не виходив, на неодноразові звернення позивача з метою досудового врегулювання спору, відповідач його уникав та ігнорував. У зв`язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача на його користь 462 000 грн основного боргу, 987,29 грн – 3% річних та 47 617,64 грн – процентів за користування позикою, а також судові витрати у розмірі 5106,06 покласти на відповідача (а.с. 2-4 т.1).

Ухвалою судді Хомінець І.В. від 13.01.2016 у справі відкрито провадження (а.с. 17 т. 1).

03.02.2016 відповідач подав заперечення проти позову, у яких просить відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог у зв`язку з протиправністю та безпідставністю позовних вимог. Одночасно просить стягнути з позивача понесених ним витрат на представництво його інтересів у суді 500 грн та 200 грн в рахунок відшкодування витрат на посвідчення довіреності, а також призначити у даній справі судово-почеркознавчу експертизу боргової розписки. Заперечення мотивовані тим, що жодних грошових коштів у позивача він не позичав, договору позики з ним не укладав. Зазначена позивачем розписка була складена ним за таких обставин: 20.05.2014 він був прийнятий на роботу в ТОВ «Прокар Трейдінг» на посаду менеджера по збуту. За прямою вказівкою керівництва підприємства він, як менеджер, та інші менеджери, були зобов`язані відпускати клієнтам, у разі їх відповідного прохання, товар у борг, що він і робив, при цьому менеджер повинен був надати керівництву заповнений бланк розписки в отриманні нібито позики на ту суму, на яку узяв клієнт у борг у підприємства запчастини. У разі відмови від заповнення такої розписки менеджера чекало негайне звільнення. Відповідач стверджує, що саме на таку вимогу керівництва ним і було відпущено клієнту в борг товар на загальну суму 462 000 грн. Він заповнив цю розписку частково, без заповнення графи щодо даних займодавця. Вважає, що надана позивачем розписка від 12.06.2015 є сфальсифікованою й недостовірною (а.с. 27-29 т. 1).

11.02.2016 від позивача ОСОБА_4 надійшли пояснення щодо заперечення проти позову, у яких він наполягає на задоволенні позовних вимог. При цьому зазначає, що боргова розписка від 12.06.2015 є договором позики та підтверджує отримання відповідачем від позивача коштів у визначеному розмірі. Що стосується різних почерків у розписці, то вона заповнювалась кредитором та боржником особисто, оскільки кожен вказував свої дані. Відповідач не спростовує те, що саме ним була заповнена та підписана дана розписка. Вважає, що відповідач, надаючи неправдиві свідчення, намагається уникнути відповідальності від зобов`язання. Крім того, законодавством не передбачено посвідчення договору позики свідками. Залучення свідків це було ініціативою позивача для додаткового підтвердження отримання відповідачем коштів. (а.с. 50- 51 т. 1).

У травні 2016 ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання договору позики неукладеним, у якому просить визнати неукладеним договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який оформлений письмовою розпискою за підписами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про отримання грошових коштів від 12.06.2015 на суму 462 000 грн, та стягнути з відповідачів солідарно судові витрати у розмірі 551,20 грн., а також у рахунок відшкодування понесених витрат на представництво його інтересів у суді 3500 грн та 200 грн за посвідчення довіреності у нотаріуса. Позов мотивований тим, що 20.05.2014 позивач був прийнятий на роботу в ТОВ «Прокар Трейдінг» на посаду менеджера по збуту та до його обов`язків входило спілкування з клієнтами підприємства з метою продажу їм автозапчастин. За прямою вказівкою керівництва підприємства, ОСОБА_6 , він, як менеджер, та інші менеджери, були зобов`язані відпускати клієнтам, у разі їх відповідного прохання, товар у борг, що він і робив. При цьому менеджер повинен був надати керівництву заповнений бланк розписки в отриманні нібито позики на ту суму, на яку узяв клієнт у борг у підприємства запчастини. У разі відмови від заповнення такої розписки менеджера чекало негайне звільнення. Відповідач стверджує, що саме на таку вимогу керівництва ним і було відпущено клієнту в борг товар на загальну суму 462 000 грн. При цьому зазначає, що він заповнив цю розписку частково, без заповнення графи щодо даних займодавця. Стверджує, що хто саме буде зазначений у розписці як займодавець та свідки він не знав. Отже вважає, що договір позики, який оформлений розпискою від 12.06.2015, є неукладеним, оскільки грошові кошти фактично не передавалися (а.с. 2 -4 т. 2).

26.05.2016 відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали до суду заперечення проти позову, у яких, кожен окремо, просять розглядати справу за їх відсутності та відмовити в позові ОСОБА_2 , мотивуючи тим, що вимоги є незаконним, необґрунтованими. Вони не є сторонами оскаржуваного договору та він жодним чином не стосується їх законних інтересів (а.с. 28, 29 т. 2).

14.06.2016 року відповідач ОСОБА_4 також подав заперечення проти позову, у яких просить відмовити повністю в позові ОСОБА_2 за безпідставністю, посилаючись на те, що вимоги позивача не обґрунтовані належними й допустимими доказами і націлені на умисне затягування судового позову по справі ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики з ОСОБА_2 . Зазначає, що сам ОСОБА_2 визнає факт укладення договору позики, але дає цьому факт власну надуману трактовку, яка націлена на ухилення від виконання взятих на себе боргових зобов`язань. Також позивач не заперечує, що саме ним була заповнена та підписана дана розписка. Зазначає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є сторонами оскаржуваного договору, а тому є неналежними відповідачами. Вважає, що працевлаштування позивача в ТОВ «Прокар Трейдінг» не має жодного відношення до того, що він особисто позичив грошові кошти в сумі 462 000 у ОСОБА_4 і зобов`язався їх повернути в обумовлений термін і ці зобов`язання порушив (а.с. 46-48 т. 2).

20.07.2016 вказана справа надійшла до Машівського районного суду Полтавської області з Київського районного суду м. Полтави на підставі ухвали суду від 14.06.2016 про передачу справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначена для розгляду судді Хомінець І.В. (а.с. 65 т. 2).

Ухвалою судді від 25.07.2016 справу прийнято до провадження (а.с. 66 т. 2).

У подальшому, ухвалою суду від 21.09.2016 об`єднано в одне провадження цивільні справи: за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яка зареєстрована з №2\540\55\16, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання договору позики неукладеним, яка зареєстрована за №2\552\1085\16 (а.с. 78 т.2).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2017, у зв`язку зі звільненням судді Хомінець І.В., справу передано на розгляд судді Кравець С.В. (а.с. 140 т. 2).

У подальшому, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018, у зв`язку з перебуванням судді Кравець С.В. на лікарняному, справу передано на розгляд судді Косик С.М. (а.с. 251 т. 2).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у змісті позовної заяви, наполягав на задоволенні позову та пояснив, що 12.06.2015 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 в борг 462 000,00 грн, в еквіваленті 22 000,00 доларів США, про що свідчить надана боргова розписка в оригіналі. Оскільки відповідач кошти за розпискою не повернув, позивач просить стягнути з відповідача борг за розпискою та штрафні санкції.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином та завчасно, подав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності та позов підтримав (а.с.220 т.3).

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позов до ОСОБА_4 підтримали, натомість позов останнього не визнали та ОСОБА_2 пояснив, що він справді писав розписку про отримання боргу в сумі 462000,00 грн, але гроші не отримував, писав розписку як гарантію повернененя коштів клієнтами підприємства, де він на той час працював, але потім зріс курс долара та клієнти не віддавали гроші за товар і виникла така заборгованість. Він звільнився з роботи та пізніше дізнався про цей позов.

Представник відповідача наполягала на задоволенні позову ОСОБА_2 , в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 просила відмовити, посилаючись на не, що договір позики неукладений, оскільки кошти її довіритель не отримував. Зазначені в розписці свідки не були присутні під час передачі коштів, вони були керівниками ОСОБА_2 та розписка написана під впливом обману та тяжких життєвих обставин, оскільки відповідачу потрібна була робота, а тому він і написав таку розписку.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності та просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання договору позики неукладеним, пояснивши, що вони не є стороною оспорюваного правочину (а.с.28,84 т.2).

Суд, заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані письмові докази, дійшов такого висновку.

Судом установлено, що 12.06.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, оформлений у вигляді письмової розписки, за умовами якої ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_4 в борг кошти в сумі 462 000,00 грн, які в еквіваленті складають 22 000 доларів США по курсу НБУ 100 доларів США – 2100,00 грн, та які зобов`язався повернути не пізніше 01 жовтня 2015 року (а.с. 5 т.1).

Згідно з копією трудової книжки, заповненої 25.02.2005 ОСОБА_2 з 20.05.2014 по 24.09.2015 працював в ТОВ «Прокар Трейдінг» на посаді менеджера із збуту (а.с. 10-12 т.2).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з правовою позицією, висловленою 31 жовтня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18 (ЄДРСРУ № 77587120) при дослідженні питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Як стверджує позивач, відповідач ні у визначений договором строк, ні у подальшому, суму позики не повернув, на підтвердження чого надав оригінал боргової розписки (а.с.128 т.2, а.с. 76 т.4).

За висновком судово-технічної експертизи документів від 18.05.2018, в розписці, датованій 12.06.2015: записи і підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , виконані пишучою ручкою (ручками), спорядженою чорнилом чорного кольору; записи і підпис від імені ОСОБА_4 , виконані кульковою ручкою (ручками), спорядженими пастою чорного кольору; записи і підпис від імені ОСОБА_6 , виконані пишучою ручкою (ручками), спорядженою чорнилом синього кольору. В досліджуваній розписці, датованій 12.06.2015, ознак штучного зістарювання документа не виявлено. В розписці, датованій 12.06.2015, записи і підпис від імені ОСОБА_4 , виконані ймовірно раніше липня 2015 року, тобто не виключається, що досліджувані записи і підпис виконані у вказану дату. Встановити час виконання записів від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в розписці, датованій 12.06.2015, не видається можливим, у зв`язку з відсутністю в експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів і підписів, виконаних чорнилами (а.с. 35-52 т. 3).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 13.02.2020: технічне дослідження підпису від імені ОСОБА_4 у графі « ОСОБА_8 :» у Розписці від 12.06.2015 не проводилось у зв`язку з відсутністю у даному документі досліджуваного підпису (оскільки відсутні ділянки паперу, на одній з яких, ймовірно, містився вище вказаний підпис). Питання ухвали щодо виконання підпису від імені ОСОБА_4 у графі « ОСОБА_8 :» у Розписці від 12.06.2015, не вирішувалось. Рукописні записи % « ОСОБА_9 » у графі «полу сил от (Займодателя) та « ОСОБА_9 » у графі « ОСОБА_8 :» у Розписці від 12.06.2015, - виконані ОСОБА_4 (а.с. 241-247 т. 3).

Розглядаючи доводи відповідача щодо неотримання коштів та відповідно про те, що договір позики є неукладеним, суд зазначає таке.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16-ц, провадження № 61-20376св18.

Суд уважає що відповідачем не доведено, що кошти за договором позики він не отримував та склав розписку як гарантію повернення коштів у разі несплати їх клієнтами за місцем його роботи ТОВ «Прокар Трейдінг», оскільки належних та допустимих доказів в обґрунтування таких доводів суду не надано.

Саме так застосовано норми матеріального права Верховним Судом в постанові від 14 серпня 2019 року по справі № 195/1784/14-ц (провадження № 61-31437св18).

Згідно зі ст.78 ч.2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що за борговою розпискою від 12.06.2015 року відповідач ОСОБА_2 підтвердив отримання 12.06.2015 року 462 000 грн та обов`язок по їх поверненню до 01.10.2015 року.

Обґрунтовуючи факт написання розписки, ОСОБА_2 вказував, що ця розписка була написана ним внаслідок обману.

За змістом частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Тобто, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які вливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила би у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до пунктів 12, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Факт складення розписки у інший день, який би не відповідав даті її написання, відповідачем не доведено.

Факт підписання спірної розписки саме ОСОБА_2 останнім не оспорюється, факт підписання розписки ОСОБА_4 стверджується висновком експерта.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця.

З врахуванням зазначених вище мотивів суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_4 є обґрунтованими, а позовні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 26.09.2018 року у справі №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 року при розгляді справи №707/2606/16-ц.

Так, згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Отже, 3% з 02.10.2015 року по 27.10.2015 року за 26 днів становить 987,29 грн (462 000,00 грн *26*3 :100 :365).

Разом з тим, відповідно п.1 ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як убачається з матеріалів справи, з тексту боргової розписки не вбачається, що сторонами було передбачено нарахування пені за невиконання зобов`язання.

За умовами договору позики від 12.06.2015 року строк дії договору визначено до 01.10.2015 року.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України вимоги про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку дії договору.

В подальшому права та інтереси позивача підлягають захисту згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, вимоги позивача ОСОБА_4 про стягнення пені (процентів) за період з 16.06.2015 року по 01.10.2015 рік підлягають задоволенню, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 потрібно стягнути 40 368,67 грн (з 13.06.2015 до 27.08.2015 року за 76 днів 28 859,18 грн за розрахунком: 462 000,00 грн *76 днів * 0,082 %:100; з 28.08.2015 до 24.09.2015 року 9569,09 грн за розрахунком: 462 000,00 грн *28 днів * 0,074 %: 100; з 25.09.2015 до 01.10.2015 року 1940,40 грн за розрахунком: 462 000,00 грн *7 днів * 0,06 %: 100).

З урахуванням вищенаведених висновків, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 потрібно стягнути заборгованість за договором позики від 12.06.2015 року в загальному розмірі 503 355,96 грн, що складається з основної суми боргу в розмірі 462 000,00 грн, 3% річних в розмірі 987,29 грн та процентів в сумі 40 368,67 грн. та позов в цій частині задовольнити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позов ОСОБА_4 задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 5003,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 76-81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 12.06.2015 року в загальному розмірі 503 355,96 грн, що складається з основної суми боргу в розмірі 462 000,00 грн, 3% річних в розмірі 987,29 грн та процентів в сумі 40 368,67 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 5003,00 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору позики неукладеним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Машівський районний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач (відповідач) – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий 23.02.2004, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Позивач (відповідач) - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель с. Селещина-1 Машівського району Полтавської області, паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 , виданий 05.03.2002, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .

Відповідач - ОСОБА_5 , житель АДРЕСА_2 , інші відомості – відсутні.

Відповідач - ОСОБА_6 , жителька АДРЕСА_3 , інші відомості – відсутні.

Повний текст Рішення складено 22.06.2020 року.

Суддя С. М. Косик