Постанова № 90004112, 12.06.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 337/1439/20 2-а/335/171/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Гашук К.В., розглянувши адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Концур Олег Олесандрович, до поліцейського 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта Абдуллаєва Касума Азад огли, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Концур О.О., звернувся до суду з позовом до поліцейського 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта Абдуллаєва Касума Азад огли, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.04.2020 поліцейським УПП в Запорізькій області ДПП Абдуллаєвим К.А. огли відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕАК № 2356666 та призначено штраф у розмірі 425 грн. Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 08.04.2020 року о 09 год. 12 хв., керуючи транспортним засобом Ford Focus НОМЕР_1 , поза межами населеного пункту, не ввімкнув ближнє світло фар та не мав при собі полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, чим порушив п. 2.1 ґ ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Позивач вважає, що рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконним та необґрунтованим.

Вказує, що 08.04.2020 року у день, час та місці, що зазначені в постанові, він керував транспортним засобом Ford Focus НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить його сину ОСОБА_2 . Після зупинки транспортного засобу, працівники поліції повідомили йому, що в автомобілі не ввімкнуте ближнє світло фар, на що він пояснив та продемонстрував, що ближнє світло фар ввімкнуте. В подальшому, на вимогу працівників поліції він пред`явив свої документи, а саме: права, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, електронну копію полісу та посвідчення учасника бойових дій. Щодо полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, він повідомив працівникам поліції про те, що має його лише в електронному вигляді та вони можуть його перевірити за Централізованими базами даних МТСБУ за номером полісу, та надав його електронну копію з власного телефону. Також, він пояснив відповідачу, що він учасник бойових дій, у зв`язку із чим взагалі звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Разом з тим, поліцейський відмовився перевіряти його поліс за електронними базами даних, повідомивши йому про те, що згідно даних за вказаним автомобілем відсутній дійсний поліс страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, та проігнорував доводи позивача щодо того, що поліс оформлювався в той період, коли вказаний транспортний засіб мав інший номерний знак, також відмовився звіряти він-код автомобіля з він-кодом зазначеним у полісі, та не взяв до уваги той факт, що він є учасником бойових дій. Крім того, інспектор не роз`яснив йому його права, не взяв до уваги його пояснень та не розглянув клопотань.

Зазначив, що у постанові про накладення адміністративного стягнення також вказано, що рухаючись на транспортному засобі поза межами населеного пункту, він не ввімкнув ближнє світло фар, у зв`язку із чим його автомобіль і був зупинений співробітниками поліції, однак докази щодо складання відносно нього будь-яких матеріалів за статтею, яка передбачає відповідальність за ці дії, відсутні. Натомість, його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, за порушення п. 2.1 ґ ПДР України, а саме за те, що він не мав при собі полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Вважає, що оскільки поліцейський належним чином не задокументував факту порушення ним ПДР України, то його вимоги про пред`явлення водієм документів, в тому числі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є неправомірними.

Також, вказав, що оскаржувану постанову складено з порушенням закону, оскільки у п. 9 цієї постанови зазначено, що доказом вчинення адміністративного правопорушення є відео АР 238, однак вказана постанова не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Інших належних та допустимих доказів вчинення позивачем вказаних у постанові порушень ПДР України немає, та у постанові про них не зазначено.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 2356666 від 08.04.2020 року, винесену поліцейським 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Абдуллаєвим Касумом Азад огли відносно ОСОБА_1 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.

15.05.2020 вказана адміністративна справа надійшла до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю з Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою судді від 18.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Концур О.О., залишено без руху.

27.05.2020 на адресу суду надійшла заява представника позивача - адвоката Концура О.О., якою усунуто недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі судді від 18.05.2020.

Ухвалою судді від 28.05.2020 року прийнято до розгляду адміністративний позов, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження із особливостями, встановленими ст.ст. 268–272, 286 КАС України, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 12.06.2020 о 13-00 год. без повідомлення (виклику) сторін, надано учасникам справи строк для надання заяв по суті справи та роз`яснено наслідки їх неподання.

Копія ухвали суду від 28.05.2020 була вручена відповідачу - поліцейському 2 батальйону 1 роти УПП в Запорізькій області ДПП Абдуллаєву Касуму Азад огли 03.06.2020, відповідачу - ДПП НП України 04.06.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Станом на 12.06.2020 відзиву на адміністративний позов відповідачами не подано.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази, які в ній містяться, у сукупності, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В межах розгляду даної справи суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийнятої постанови, з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Судом встановлено, що 08.04.2020 поліцейським УПП в Запорізькій області ДПП Абдуллаєвим К.А. огли винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕАК № 2356666, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.

Згідно оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 08.04.2020 року о 09 год. 12 хв., керуючи транспортним засобом Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , поза межами населеного пункту, не ввімкнув ближнє світло фар та не мав при собі полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, чим порушив п. 2.1 ґ ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Відповідно до п. 2.1 ґ ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, суд доходить до висновку, що на вимогу поліцейського, особа, яка керує транспортним засобом повинна пред`явити для перевірки в тому числі поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на електронному або паперовому носії.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль Ford Focus НОМЕР_1 , яким у момент зупинки керував ОСОБА_1 , належить ОСОБА_2 .

Як зазначив у позові ОСОБА_1 , після зупинки транспортного засобу яким він керував, на вимогу поліцейського він пред`явив поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/ 1997126 від 05.09.2019 в електронному вигляді на власному телефоні. А також пояснив співробітнику поліції, що поліс № АО/1997126 від 05.09.2019 оформлювався в той період, коли автомобіль Ford Focus, яким він керував, мав інший номерний знак, однак він-код автомобіля та він-код, який зазначений у полісі є ідентичними, що свідчить про те, що поліс видавався саме на цей автомобіль.

Разом із тим, відповідачами вказані твердження позивача не спростовані, не надано жодних доказів правомірності прийнятої постанови (у т.ч. й відео боді-камери), а також не надано відзиву на позовну заяву і не зазначено будь-яких поважних причин неможливості його подання, що розцінюється судом як визнання позову відповідачами в порядку ч. 4 ст. 159 КАС України.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачі не виконали свого процесуального обов`язку з доказування правомірності прийнятого рішення суб`єктом владних повноважень, зокрема не довели, що 08.04.2020 року о 09 год. 12 хв., ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом Ford Focus НОМЕР_1 , не мав при собі полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, чим порушив п. 2.1 ґ ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова відповідача підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Щодо доводів позивача про те, що він є учасником бойових дій, а тому взагалі звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правої відповідальності на території України, то суд вважає їх необґрунтованими у зв`язку із наступним.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Тобто, від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України звільняються лише особи, які особисто керують належним їм транспортним засобом.

Разом з тим, як встановлено судом, автомобіль, яким керував позивач йому не належить на праві власності, також позивачем не доведено і будь-яких інших правових підстав належності йому вказаного автомобіля, у зв`язку із чим в даному випадку вказана норма закону не застосовується і вказаний автомобіль повинен мати поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

Крім того, в оскаржуваній постанові також зазначено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Ford Focus НОМЕР_1 , поза межами населеного пункту, не ввімкнув ближнє світло фар, однак згідно цієї ж постанови його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, диспозиція якої не передбачає притягнення особи до відповідальності за не ввімкнення світла фар, у зв`язку із чим судом не розглядаються вимоги позивача в цій частині.

Згідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (п. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Судовим розглядом встановлено, що 14.04.2020 між позивачем у справі ОСОБА_1 та адвокатом Концур О.О. укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту, а клієнт зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги адвоката.

На підтвердження виконання умов цього Договору суду подані наступні документи: договір про надання правової допомоги № 3/20 від 25.01.2020, додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги № 3/20 від 10.04.2020, ордер Серії АР НОМЕР_3 1013874 на надання правничої (правової) допомоги; рахунок на оплату №3/20 від 10.04.2020 на сумму 2000 грн., акт приймання-передачі послуг з правової допомоги за договором № 3/20 від 25.01.2020 та додаткової угоди від № 3/20 від 10.04.2020 на загальну суму 2000 грн.

Дослідивши вказані документи, суд встановив, що позивачем та його адвокатом підтверджена вартість надання послуг у справі, а тому суд вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000 грн..

Судові витрати зі сплати судового збору у даному випадку стягненню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 73–79, 134, 159, 205, 211, 217, 227–228, 241–246, 250, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2356666 від 08.04.2020, прийняту поліцейським 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції молодшим лейтенантом Абдуллаєвим Касумом Азад огли, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 425 (чотириста двадцять п`ять) гривень 00 копійок.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: м. Київ вул. Федора Ернста б.3, код в ЄДРПОУ 40108646).

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.В. Гашук