Рішення № 90002010, 24.06.2020, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 237/5420/19

Номер провадження 2/237/352/20

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.20 року м. Курахове

Мар`їнського району Донецької області

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі

головуючого - судді Сметаняка О.Я.,

за участю:

секретаря судового засідання Куроп`ятник Н.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Курахове цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення незаконно утриманих коштів з пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 21.03.2011 року у розмірі 125055,61 гривень.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 21.03.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 8000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Позивач надав відповідачеві у користування грошові кошти, проте відповідач умов договору не дотримується, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 16.07.2019 року складає 324854,26 грн. та складається з наступного: 7810,00 грн. - заборгованість за кредитом та 317044.26 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

З урахуванням його права вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості, на підставі наведеного, просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 125055,61 грн., що складається з наступного: 7810,00 гривень - заборгованість за кредитом; 117245,61 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 07.04.2014 року по 02.05.2018 року; судові витрати у розмірі 1921 грн. ( т. 1 а.с. 2-5)

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення незаконно утриманих коштів із пенсії, в якому просив стягнути на його користь грошові кошти в сумі 10689,89 грн., що були списані з його рахунку, призначеного для пенсійних виплат та судові витрати.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що між ним та банком укладено договір про надання банківських послуг, а не кредитний договір, відповідно якого банком йому було надано картку для отримання пенсійних виплат.

Починаючи з 06.12.2018 року по 05.07.2019 року, відповідач без його згоди та будь-яких попереджень здійснював утримання коштів з його пенсійних виплат на загальну суму 10689,89 грн., у зв`язку із чим, банком, його було позбавлено пенсійних виплат. На підстави наведеного, ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити, та стягнути з банку безпідставно списані з його пенсійного рахунку грошові кошти (т. 1 а.с. 97-100).

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 17.10.2019 року відкрито провадження у справі за спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 27.02.2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду з первісним позовом АТ КБ «Приватбанк» та перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (Т. 1 а.с. 218).

Ухвалами Мар`їнського районного суду Донецької області від 23.03.2020 року та 15.04.2020 року від АТ КБ «Приватбанк» витребувано відомості про строк отриманої відповідачем суми кредиту та довідки про строк дії кредитних та соціальних карток (Т. 2 а.с. 25).

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 15.05.2020 року по цивільній справі, закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» про час та місце судового розгляду повідомлений в установленому законом порядку, до судового засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. У відповіді на відзив зазначив, що відповідач ОСОБА_1 звернувшись до банку 21.03.2011 року підписав заяву б/н чим підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, отримав грошові кошти та виконував грошові зобов`язання до певного часу, що свідчить про обізнаність відповідача про умови кредитування. Втім, існуючу заборгованість перед банком не виконав, зміна процентної ставки, що відбулась під час дії кредитного договору не порушувала прав відповідача, а тому позивач, просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі (т. 1 а.с.141-214, 230-238, т. 2 а.с. 107-110, 120-129).

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, представник банку просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на постанову НБУ «Про затвердження інструкції про безготівкові рахунки в національній валюті» від 29.03.2004 року, якою передбачено договірне списання банком коштів з рахунку клієнта без надання платіжного доручення, за договором б/н від 21.03.2011 року надав, а також до позовних вимог ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність (т. 1 а.с. 141-214, 222-238, т. 2 а.с. 107-118, 169, 171).

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги позивача визнав частково, зокрема в частині заборгованості за тілом кредиту, просив у їх задоволенні відмовити, але у судовому засіданні пояснив, що у 2011 році звернувся до банку із заявою та отримав кредит у розмірі 7000 гривень. Між тим, у відзиві на позов зазначив, що у 2011 році він звернувся до позивача з метою отримання картки для зарахування пенсійних виплат, разом із соціальною карткою йому було надано картку для здійснення розрахунків, при отриманні яких, йому не повідомили, що він отримав саме кредитку картку. Вважає, що банк не мав права нараховувати йому проценти та збільшувати відсоткову ставку, оскільки такої згоди банку він не надавав. Також просив до вимог банку застосувати позовну давність.

Щодо вимог за зустрічним позовом пояснив, що звернувшись до відповідача з метою отримання картки для виплати пенсії, уклав договір про надання банківських послуг, а не кредитний договір, відповідно якого банком йому було надано картку для отримання пенсійних виплат. Втім, з 06.12.2018 року по 05.07.2019 року, відповідач без його згоди та будь-яких попереджень здійснював утримання коштів з його пенсійних виплат на загальну суму 10689,89 грн., у зв`язку із чим, позбавив його засобі до існування, у зв`язку із чим зустрічний позов просив задовольнити (т. 1 а.с. 70, 89-92).

Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із фотокопією заяви, 21.03.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого до якого останній виявляє бажання оформити платіжну картку кредитка відомості про яку відсутні; кредитний ліміт відсутній; заявник погоджується з тим, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (т. 1 а.с. 9-10, 155, т. 2 а.с. 1-15).

До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Gold» 55 днів пільгового періоду», що відповідачем не підписані та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг від 06.03.2010 року за № СП 2010-256, в т.ч. розміщені на сайті позивачаhttps://privatbank.ua/terms/ (т. 1 а.с. 10-34, 188-210, т. 2 а.с.1-15).

За розрахунком банку, заборгованість відповідача по кредиту станом на 16.07.2019 року складає 324854.26 гривень та складається з наступного:

- 7810 грн. - заборгованість за кредитом;

- 317044, 26 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Проте, позивач просив стягнути з відповідача лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7810 грн. та загальний залишок заборгованості за відсотками за користування кредитом у період з 07.04.2014 року по 02.05.2018 року у розмірі 117245,61 грн. (т. 1 а.с. 5).

Згідно квитанції від 11.12.2019 року, виписок за картковими рахунками ОСОБА_1 погасив заборгованість позивачу з рахунку 2909…2895 в сумі 1000 грн., з рахунку 2909..95 в сумі 1200 грн., всього на загальну суму 2220 грн. (т. 1 а.с. 81, 174, 241).

Відповідно до скриншотів комп`ютерної програми АТ КБ « Приватбанк» із фотографіями з кредитною картою, виписками за картковими рахунками, довідкою про строк дії карток, ОСОБА_1 отримав наступні кредитні картки № НОМЕР_1 зі строком дії до 04/13 року, № НОМЕР_2 зі строком дії до 04/17 року, № НОМЕР_3 зі строком дії до 09/17 року, № НОМЕР_4 зі строком дії до 11/17, № НОМЕР_5 зі строком дії до 09/22 року та якими користувався (шляхом зняття грошей в банкоматі, розраховувався за надані послуги, періодично здійснював погашення заборгованості) до 04.01.2020 року(т. 1 а.с. 127-130, 173-192, 240-247, т. 2 а.с. 31-75, 84-103, 132-141, 149-157).

Відповідно до листів АТ КБ «Приватбанк», виписками за картковими рахунками, ОСОБА_1 отримував картку для отримання соціальних виплат, але довідку по вказаних картках надати технічно неможливо ( т. 1 а.с. 174- 187, т. 2 а.с. 31-75, 82, 84-103, 132-140, 149-157).

З довідки серії ДОН-05 № 128626 від 16.04.2008 року слідує, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи по зору на загальних підставах безстроково, має інші захворювання, одружений (т. 1 а.с. 57-59, 101-103).

Положеннями ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 264 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 1, 7 ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Між тим, пам`ятку клієнта, що є складовою договору про надання банківських послуг підписану відповідачем позивач до суду не надав, як і не надав до суду відомості щодо ознайомлення відповідача із витягом Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Gold» 55 днів пільгового періоду» під розпис.

Разом із цим відповідач не заперечував обставин встановлення йому кредитного ліміту у розмірі 8000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом та загального залишку заборгованості за відсотками за користування кредитом у період з 07.04.2014 року по 02.05.2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві від 21.03.2011 року, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, між тим, з матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитної картки позивача спливає 09/2022 року.

Втім, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.03.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Gold» 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» ресурс: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» ресурс: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи 21.03.2011 року заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин 21.03.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.10.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умови та правила банківських послуг та, зокрема пункту 1.1.7.31 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ятдесят років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в Постанові від 03 липня 2019 р. (Номер судового провадження: 14-131цс19), суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.03.2011 року шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Статті 610, 611 ЦК України зазначають, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, і за порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Разом з тим, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 21.03.2011 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів - суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 7810,00 гривень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог про стягнення процентів за користування кредитом, що буде відповідати принципу добросовісності, розумності та справедливості, а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 7810,00 гривень.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що ним отримано тільки картку для здійснення соціальних виплат суд відхиляє, оскільки, відповідачем не спростовано обставин того, що він не отримував кредитні кошти, навпаки, як встановлено скриншотами комп`ютерної програми АТ КБ «Приватбанк» із фотографіями з кредитною картою, виписками за картковими рахунками, довідкою про строк дії карток, ОСОБА_1 отримував кредитні картки № НОМЕР_1 зі строком дії до 04/13 року, № НОМЕР_2 зі строком дії до 04/17 року, № НОМЕР_3 зі строком дії до 09/17 року, № НОМЕР_4 зі строком дії до 11/17, № НОМЕР_5 зі строком дії до 09/22 року та якими користувався (шляхом зняття грошей в банкоматі, розраховувався за надані послуги, періодично здійснював погашення заборгованості) до 04.01.2020 року(т. 1 а.с. 127-130, 173-192, 240-247, т. 2 а.с. 31-75, 84-103, 132-141, 149-157).

Щодо застосування позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_1 суд зазначає, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Так, як встановлено з матеріалів справи, анкетою-заявою (т. 1 а.с. 9) не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), отже виконання зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів за таким договором відбувається за вимогою кредитора в будь-який час.

Поряд із цим, суд зазначає, що доводи щодо строків кредитування, які визначенні щомісячними платежами, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі умови передбачені Умовами та Правилами, проте останні не підписані відповідачем та ним не визнаються, тому не можуть бути прийняті як умови договору, укладеного між сторонами.

Щодо сплати судових витрат, суд враховує вимоги ст. 141 ЦПК України та п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», і зазначає, що відповідач ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю II групи, що підтверджено копією посвідчення інваліда серії НОМЕР_6 від 16.04.2008 року звільнений від сплати судового збору, судові витрати, що підлягають стягненню з останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 119,97 грн. (7810,00 грн. х 1921,00/125055,61 грн.), необхідно компенсувати/віднести за рахунок держави.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 за зустрічним позовом, суд виходить з наступного.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що між ним та банком укладено договір про надання банківських послуг, відповідно якого банком йому було надано картку для отримання пенсійних виплат.

Починаючи з 06.12.2018 року по 05.07.2019 року, відповідач без його згоди та будь-яких попереджень здійснював утримання коштів з його пенсійних виплат на загальну суму 10689,89 грн., а саме: 06.12.2018 року у розмірі 1931,10 грн.; 04.01.2019 року у розмірі 1931.10 грн.; 06.03.2019 року у розмірі 2232.46 грн.; 07.04.2019 року у розмірі 50 грн.; 08.04.2019 року у розмірі 14.45 грн.; 12.04.2019 року у розмірі 25,42 грн.; 09.05.2019 року у розмірі 27,35 грн.; 06.06.2019 року у розмірі 2239,68 грн.; 05.07.2019 року у розмірі 2238,33 грн., у зв`язку із чим, банком, його було позбавлено пенсійних виплат (т. 2 а.с. 97-100).

Як пояснив позивач за зустрічним позовом в судовому засіданні, із вимогами до банку в порядку досудового врегулювання він не звертався, вимог про визнання договору про надання банківських послуг недійсним або про розірвання договору банківських послуг позивач не заявляв. До суду звернувся лише після подання банком первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судовому засіданні встановлено, що згідно листів АТ КБ «Приватбанк» наданих на виконання ухвал про витребовування доказів, виписок за картковими рахунками, ОСОБА_1 отримав картки для отримання соціальних виплат, якими користувався, але довідку по вказаних картках надати технічно неможливо (т. 1 а.с. 174- 187, т. 2 а.с. 31-75, 82, 84-103, 132-140, 149-157), отже факт надання картки для отримання соціальних виплат банком не оспорюється.

Будь-яке рішення суду, яким з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість на користь АТ КБ «Приватбанк» відсутнє, а кредитні правовідносини за договором б/н від 21.03.2011 року не припинені..

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги щодо безпідставно набутих банком грошових коштів з пенсії, позивач посилається на положення Глави 72 ЦК України, що регулюють загальні положення про банківські рахунки, а також на відповідні положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Отже, предметом позову ОСОБА_1 згідно позовних вимог є повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Протягом дії договору його умови можуть бути змінені. Крім того, договір може бути розірвано з підстав, передбачених ст. 651-652 ЦК України. При цьому цивільне законодавство розділяє поняття укладення договору та виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до положень ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Із змісту п. 1, 4 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Пунктом 6.1. Постанови НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 року за № 22 банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.

Банком не заперечується факт отримання ОСОБА_1 картки для здійснення соціальних виплат, як і не заперечується сторонами і та обставина, що позивач користувався вказаною карткою, що підтверджується вищезазначеними виписками по банківським рахункам. Втім, позивач ОСОБА_1 пов`язує свої вимоги до банку, саме зверненням до нього із позовом про стягнення заборгованості.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України врегульовано випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є,зокрема, речі, у тому числі гроші. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вимогами ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202,ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601. 604, 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Отже, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

При цьому судом враховується і висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 відповідно до якого предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

На підстави викладеного, судом встановлено, що правовідносини між сторонами регулюються нормами зобов`язального права, на які посилається у зустрічному позові позивач та, які застосовуються до окремих видів угод, а не положеннями щодо безпідставного отримання майна, тобто ст. 1212 ЦК України.

Ураховуючи ці обставини, а також те, що ОСОБА_1 не заявляв вимог про розірвання договору банківського рахунку або про визнання договорубанківських послуг недійсним, до суду звернувся лише після подання банком первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, а будь-яке рішення суду, яким з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість на користь АТ КБ «Приватбанк» відсутнє, суд вважає, висновок щодо безпідставності отримання відповідачем АТ КБ «Приватбанк» коштів за договорами є помилковим, а його вимоги такими, що зводяться до незгоди із заявленим АТ КБ «Приватбанк» первісним позовом до нього про стягнення заборгованості.

За цих обставин, а також враховуючи те, що всі заявлені у даній справі позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовуються саме безпідставністю заволодіння його грошовими коштами банком, суд приходить до висновку, що в задоволені його позовних вимог до АТ КБ «Приватбанк» про повернення безпідставно сплачених коштів слід відмовити повністю.

Щодо позовної давності заявленою відповідачем АТ КБ «Приватбанк» до вимог за зустрічним позовом суд вважає, що така вимога не може бути задоволена у зв`язку із безпідставністю позовних вимог позивача ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач ОСОБА_1 є інвалідом другої групи та відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, судові витрати, що підлягають стягненню з останнього, необхідно віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263, 265-268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення незаконно утриманих коштів з пенсії - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором б/н від 21.03.2011 року в розмірі 7810,00 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом 7810,00 гривень.

В іншій частині вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

Сплачений судовий збір за подання позову Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, у розмірі 119,97 гривень компенсувати Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення незаконно утриманих коштів з пенсії - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", код ЄДРПОУ 14360570, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 24.04.2020 року.

Суддя О.Я. Сметаняк