Рішення № 90001664, 24.06.2020, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/1486/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року м.Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Бєлостоцької О.В.,

за участі секретаря Теліціної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в якому зазначив, що перебував у трудових відносинах із відповідачем по справі. 17 липня 2017 року звільнений з роботи відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. З березня 2017 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату. На день звільнення відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період часу з березня по липень 2017 року у загальному розмірі 26935 грн 62коп: за березень 2017 року - 5136грн 03коп, за квітень 2017 року - 3841грн 49коп, за травень 2017 року - 2488грн 51коп, за липень 2017 року - 15469грн 59коп.

Позивач просить:

-стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період часу з березня по липень 2017 року в розмірі 26935грн 62коп ; допустити негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності.

Представник АТ «Українська залізниця» в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву, в якому просив розглянути справу за його відсутності та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с.46-51).

З наданого представником АТ «Українська залізниця» відзиву вбачається, що відповідач не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 та просить відмовити їх задоволенні в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію наступними обставинами:

- місце роботи позивача знаходилось на території проведення антитерористичної операції, з огляду на що та у зв`язку з відсутністю доступу до первинних документів нарахування заробітної плати було припинено з 16 березня 2017 року;

- виконання відповідачем своїх обов`язків, передбачених ст.ст.47,83,115,116 КЗпП України унеможливлено форс-мажорними обставинами, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року;

- позивачем до доведено право на отримання заробітної плати за спірний період, оскільки ним не надано доказів на підтвердження даної вимоги.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із відповідачем по справі, працював майстром локомотивного депо 1 групи виробничого підрозділу «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7-8).

17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7-8).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип та найменування відповідача по справі на акціонерне товариство «Українська залізниця».

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 Кодексу законів про працю Ураїни заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 надав розрахункові листи за березень -липень 2017 року, з яких вбачається, що за березень 2017 року йому нараховано заробітну плату в розмірі 5136 грн 03 коп, за квітень 2017 року - 3841грн 49коп, за травень 2017 року - 2488грн, за червень 2017 року - 0 грн 00коп, а всього - 11466грн 03коп (а.с.10-11).

Суд не приймає до уваги розрахунковий листок за липень 2017 року, наявний на аркуші справи 11, оскільки він стосується іншої особи - ОСОБА_2 , а не позивача по справі.

На виконання ухвали Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2020 року відповідачем надано довідку № 763 від 27 квітня 2020 року (а.с.52-53), з якої вбачається, що ОСОБА_1 за березень 2017 року нараховано заробітну плату з урахуванням обов`язкових утримань податків на доходи та інших зборів у розмірі 1932 грн 30коп, яка 26 липня 2017 року отримана ним у касі в м.Лиман. Стано на день звільнення ОСОБА_1 , заборгованість з виплати заробітної плати за період січень-липень 2017 року відсутня. На підконтрольній Україні території відсутні оригінали кадрових та фінансових документів.

Згідно довідки відповідача по справі від 27 квітня 2020 року № 763/2 ОСОБА_1 за березень нараховано заробітну плату в розмірі 2430 грн 01коп, до виплати - 1932 грн 30коп (утримання - 497 грн 71коп).

Відповідно до відомості на виплату грошей № 5 за березень 2017 року ОСОБА_1 26 липня 2017 року отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 1932 грн 30коп (а.с.55-56).

З індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 . Реєстру застрахованих осіб, сформованих станом на 08 квітня 2020 року вбачається, що страхувальником - регіональною філією «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (код 40150216) було нараховано ОСОБА_1 заробітну плату в березні 2017 року в розмірі 5136грн 03коп, з квітня 2017 року по липень 2017 року відсутні відомості про нарахування заробітної плати (а.с.35).

Суд вважає належними та допустимими доказами надані позивачем розрахункові листи (табуляграми) за березень - червень 2017 року, оскільки їх видача працівнику передбачена ст. 110 КЗпП України та ч.1 ст.30 Закону України «Про оплату праці», вказані в них відомості відповідачем не спростовані.

Суд зауважує, що довідка від 27 квітня 2020 року № 763/2 видана відповідачем, як вбачається з її змісту, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до п.п.3,4 вказаної Постанови не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження оплата простою, компенсація за невикористані дні відпустки.

З досліджених судом копій розрахункових листів (табуляграм) вбачається, що в період часу з березня по червень 2017 року ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата за час простою (код 340), що на переконання суду свідчить про те, що в довідці від 27 квітня 2020 року № 763/2 зазначені не всі суми, які були нараховані відповідачем позивачу за період роботи з березня по червень 2017 року.

З дослідженої виписки по рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 за період часу з 01 березня 2017 року по 01 липня 2017 року не вбачається надходження грошових коштів в рахунок заробітної плати (а.с.33).

Інших доказів, окрім відомості на виплату грошей № 5 про виплату ОСОБА_1 заробітної плати за першу половину березня 2017 року (а.с.55-56), суду не надано.

Оскільки, як вбачається з розрахункового листа (а.с.9) та індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 . Реєстру застрахованих осіб, сформованих станом на 08 квітня 2020 року (а.с.35) за березень 2017 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 5136грн 03коп, сплачено згідно довідки від 27 квітня 2020 року № 763/2 (а.с.54) та відомості на виплату грошей № 5 (а.с.55-56) 2430 грн 01 коп (за вирахуванням податків отримано 1932грн 30), заборгованість за березень 2017 року становить 2706 грн 02 коп (5136 грн 03коп - 2430 грн 01коп).

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог - стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період часу з березня по травень 2017 року (оскільки в червні заробітна плата не нараховувалась, а за липень надано розрахунковий листок стосовно іншої особи) в загальному розмірі 9036 грн 02 коп : за березень 2017 року - 2706грн 02коп, за квітень 2017 року - 3841 грн 49коп, затравень 2017 року - 2488грн 51коп.

Заборгованість в розмірі 9036 грн 02коп підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 до 17 липня 2017 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», майнові вимоги позивача щодо оплати його праці відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Припинення нарахування позивачу заробітної плати у зв`язку з відсутністю доступу до первинних документів, на яке посилається відповідач у відзиві, суперечить вимогам діючого законодавства та не приймається судом до уваги.

Посилання відповідача у відзиві на висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 відповідно до якого унеможливлення виконання ПАТ «Українська залізниця» регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, ст.ст.115,116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є неспроможним, оскільки зазначений висновок свідчить про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у невиконанні своїх обов`язків перед працівниками (а.с.57-65), проте, на переконання суду, не звільняє відповідача від обов`язку виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період часу з березня по травень 2017 року.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати слід покласти на відповідача по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. ст.ст.4,19,259,263, 264, 265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період часу з березня 2017 року по травень 2017 року в розмірі 9036 (дев`ять тисяч тридцять шість) гривень 02 копійки.

Зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період часу з березня 2017 року по травень 2017 року в розмірі 9036 гривень 02 копійки утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

В частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць допустити негайне виконання рішення суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 282 (двісті вісімдесят дві) гривні 09 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Цивільного процесуального кодексу України процесуальні строки, зокрема, на апеляційне оскарження рішення, передбачені ст.354 цього кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення суду виготовлений 24 червня 2020 року.

Суддя