Рішення № 89998320, 23.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Київ № 826/13470/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури міста Києва

про визнання протиправними дій, стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Прокуратури міста Києва та просить визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 16 жовтня 2015 року включно, стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 93 894,02 грн. за зазначений період та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що з вересня 2010 року працював на різних посадах в органах прокуратури міста Києва, проте у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України його звільнено з посади слідчого в особливо важливих справах Прокуратури міста Києва. При цьому належну заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку виплачено не у повному обсязі.

Позивач стверджує, що при обрахуванні розміру посадового окладу у спірний період, відповідачем порушено вимоги статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що і призвело до не донарахування та не виплати йому заробітної плати та завдання моральної шкоди.

Зокрема, позивач вважає, що з набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» і до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, розмір посадового окладу працівника регіональної прокуратури повинен був обчислюватися відповідно до Закону України «Про прокуратуру», при цьому відсутність розробленого Урядом механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату у розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», через не внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, не є підставою для обмеження такого розміру, та порушує його права як звільненого працівника.

Посилаючись на такі обставини, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Іщука І.О. від 12 вересня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/13470/16, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд, витребувано від відповідача докази, а також запропоновано надати заперечення проти позову.

Прокуратурою міста Києва 09 грудня 2016 року надані письмові заперечення на позовну заяву, з яких вбачається, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством у сфері бюджетних правовідносин, які мають пріоритетне застосування та виходячи з яких функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури проводиться згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральною прокуратурою України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Органи прокуратури не наділені повноваженнями самостійно встановлювати підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти працівникам, оскільки Кабінетом Міністрів України не внесено відповідних змін до постанови №505 від 31 травня 2012 року щодо умов оплати праці, зокрема щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури.

В судовому засіданні 07 грудня 2016 року представник відповідача надав свої пояснення по суті позову, судом ухвалено продовжити розгляд в порядку письмового провадження.

У зв`язку з припинення повноважень судді Іщука І.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу від 11 квітня 2017 року для розгляду справи визначено суддю Клименчук Н.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року справу прийнято мною у своє провадження, призначено судове засідання.

В засідання 03 жовтня та 20 листопада 2017 року позивач не з`явився, подав заяву від 09 жовтня 2017 року про розгляд справи за його відсутності, у зв`язку з чим судом ухвалено закінчити розгляд справи в порядку письмового провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

З вересня 2010 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури міста Києва.

З 27 червня 2014 року у зв`язку зі зміною у структурі призначений на посаду слідчого в особливо важливих справах Прокуратури міста Києва та 16 жовтня 2015 року наказом №3645к звільнений із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Як вбачається з довідки про доходи (а.с.23), заробітна плата позивача у період з 01 липня 2015 року по 16 жовтня 2015 року нараховувалась, виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зокрема, виплачено посадовий оклад в таких розмірах: липень 2015 року - 1688,00 грн., серпень 2015 року - 1688,00 грн., вересень 2015 року - 1688,00 грн., жовтень 2015 р. - 482,29 грн.

Позивач не погоджуючись із вказаними нарахуваннями та вважаючи, що заробітна плата за вищевказаний період повинна була нараховуватись відповідачем, виходячи з посадових окладів, передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", звернувся до суду із вказаним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1 697-VII (тут і далі - Закон № 1697-VII в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

В силу частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оплату праці", плата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев`ятої статті 81 Закону № 1697-VII в якій передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону №1697-VIІ визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік", норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури.

Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505, зокрема, в частині розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, то відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників в інших, ніж установлені Кабінетом Міністрів України, розмірах.

Вищевикладене узгоджується з правовими висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справах № 810/1304/16, № 820/1119/16, від 14 березня 2018 року № 825/575/16, від 21.03.2018р. № 817/548/16.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Прокуратури міста Києва щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15 липня 2015 року до 16 жовтня 2015 року включно, стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати за період з 15 липня 2015 року до 11 березня 2016 року включно у розмірі 93 894, 02 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з Прокуратури міста Києва коштів на відшкодування моральної шкодиу розмірі 10 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування завдання моральної шкоди, позивач зазначав, що невиплата відповідачем заробітної плати у повному обсязі вимагала від нього додаткових зусиль для організації життя, оскільки на його утриманні перебуває дружина та двоє малолітніх дітей, а заробітна плата була його єдиним джерелом доходів. При цьому невірне визначення відповідачем розміру заробітної плати потягло наслідки у вигляді зменшеного розміру допомоги по безробіттю. Окрім того мінімальний розмір допомоги по безробіттю, як зазначає позивач, змушував його щодня думати про необхідність підтримання достатнього життєвого рівня родини, у якій він є єдиним годувальником.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань саме внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначено якими доказами це підтверджується; не підтверджено наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи те, що судом встановлена правомірність дій відповідача в частині нарахування та виплати сум розрахунку із позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва про визнання протиправними дій, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел.. НОМЕР_1 .

Відповідач: Прокуратура міста Києва, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019.

Суддя Н.М. Клименчук