Рішення № 89997901, 24.06.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1020/20

24 червня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.02.2020 № Ф-52121-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 10098,66 грн.

Позов обґрунтовано тим, що недоїмка згідно з оскаржуваною вимогою нарахована у зв`язку із наявністю у позивача права на зайняття адвокатською діяльністю як незалежною професійною діяльністю, що, на думку контролюючого органу, зобов`язує самозайняту особу сплачувати єдиний внесок.

Проте, позивач стверджує, що наявність права на зайняття адвокатською діяльністю не зобов`язує особу займатись незалежною професійною діяльністю як адвокат - самозайнята особа, і не забороняє перебувати в трудових відносинах в межах цієї професійної діяльності. Позивач незалежну професійну діяльність як адвокат - самозайнята особа не здійснювала та не отримувала кожного місяця 2019 року доходів від такої діяльності, оскільки весь період, за який відповідачем нараховано єдиний внесок, перебувала в трудових відносинах у межах професійної діяльності і її роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» нараховано та сплачено у встановленому порядку та розмірі єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З огляду на положення Податкового кодексу України та беручи до уваги те, що позивач не здійснювала і не здійснює незалежної професійної діяльності, не отримує доходів як самозайнята особа, вважає, що вона не є платником єдиного внеску згідно із пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку з чим звернулась до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.02.2020 № Ф-52121-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 10098,66 грн.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 28.04.2020 отримано відповідачем 04.05.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 20).

01.06.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.23-27), у якому зазначено, що позивач у період 2018-2019 років перебувала на обліку в податкових органах як самозайнята особа за ознакою незалежної професійної діяльності – адвокат. Заяви про зняття з обліку платником ОСОБА_1 до контролюючого органу не подавалась, а тому за вказаний період вона мала сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно витягу з інтегрованої картки платника у ОСОБА_1 із врахуванням здійснених проплат наявний податковий борг по сплаті єдиного соціального внеску за І-ІІІ квартали 2018 року та 2019 рік у сумі 10098,66 грн, на яку винесено оскаржувану податкову вимогу.

Представник відповідача у відзиві на позов посилається на положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI, Закону України «По збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI), вважає оскаржувану вимогу правомірною та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

01.06.2020 на адресу суду від Головного управління ДПС у Тернопільській області надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом до суду сторін.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

12.06.2020 до суду найшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 (а.с.42-43), у якому позивачка зазначає про сплату роботодавцем єдиного внеску за неї також у період 2018 року, про що надає відповідні докази. Враховуючи, що єдиний внесок сплачений роботодавцем, то мета захисту прав застрахованої особи, тобто позивачки як працівника, досягнута. Крім того, ОСОБА_1 самостійно сплачувала єдиний внесок у 2018 році, проте це не дає їй права на отримання страхових виплат у подвійному розмірі. Вважає, що в даному випадку відбувається не захист, а дискримінація її прав як застрахованої особи. На користь позивачки свідчить і прийняття 13.05.2020 змін до Закону №2464-VI, який передбачає звільнення самозайнятих осіб, фізичних осіб-підприємців, які мають основне місце роботи, від сплати за себе єдиного соціального внеску за місяці, за які роботодавець сплатив страховий внесок за них.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, згідно з інформацією, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» розділ «Реєстраційні дані», взята на облік Головним управлінням ДПС у Тернопільській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, вид діяльності – діяльність у сфері права (код ВЕД 69.10), 26.04.2018 за позивачкою встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, за ознакою діяльності – адвокат (а.с.31-32).

За даними інтегрованої картки платника податків за ОСОБА_1 станом на 31.01.2020 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, з урахуванням сплачених сум, у розмірі 10098,66 грн із терміном сплати 20.01.2020 (а.с.28-30).

На суму недоїмки 10098,66 грн зі сплати єдиного внеску 11.02.2020 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області було сформовано ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52121-54 (а.с.4).

05.03.2020 позивачкою подано до Державної податкової служби України скаргу на вимогу про сплату боргу №Ф-52121-54 (а.с. 5-6). У скарзі ОСОБА_1 вказувала на те, що з 09.11.2011 по даний час працює за основним місцем роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», роботодавець сплачує за неї, як працівника єдиний внесок відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За 2019 рік позивачка не отримувала кожного місяця дохід як самозайнята особа, лише у грудні 2019 року отримала дохід від здійснення незалежної професійної діяльності адвоката та 17.01.2020 сплатила єдиний внесок за грудень 2019 року у сумі 918,06 грн. Враховуючи вказане, просила скасувати вимогу про сплату боргу від 11.02.2020 №Ф-52121-54.

Рішенням Державної податкової служби України від 09.04.2020 за результатами розгляду скарги вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-52121-54 залишено без змін, а скаргу фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвоката), ОСОБА_1 від 05.03.2020 – без задоволення (а.с. 9-10).

Вказане рішення позивач отримала засобами поштового зв`язку 13.04.2020, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту «Укрпошти» із результатами пошуку поштових відправлень (а.с. 11).

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-52121-54, позивачка 23.04.2020 звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється положеннями статті 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Тобто, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може проводитися фізичною особою - підприємцем.

Разом з тим, для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.

Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Під час виплати суб`єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов`язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VI.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей; в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви; в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону - здійснюється на підставі подання копії свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

Згідно із пунктом 1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1.

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом третім частини восьмої статті 9 зазначеного Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз положень підпункту 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 ПК України та статей 4, 7 Закону №2464-VI свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19.

Як встановлено судом позивачка має право на заняття адвокатською діяльністю, однак у 2018-2019 роках реалізовувала його не як самозайнята особа, а як найманий працівник – Товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», працюючи на посаді начальника юридичного відділу. Зокрема, із довідок про доходи, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» 04.03.2020 № 14/Т (а.с. 7) та 11.06.2020 №57/Т (а.с. 44) слідує, що ОСОБА_1 у 2018-2019 роках перебувала у трудових відносинах із товариством, обіймала посаду начальника юридичного відділу, у період з січня по грудень 2018 року отримала загальний дохід у сумі 45721,02 грн, з якого роботодавцем щомісячно було нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у сумі 10086,58 грн, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць, у період з січня по грудень 2019 року отримала загальний дохід у сумі 54356,86 грн, з якого роботодавцем щомісячно було нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у сумі 11958,52 грн, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Щодо доводів представника відповідача про включення у суму податкового боргу по сплаті єдиного соціального внеску, на яку винесено оскаржувану податкову вимогу, періоду І-ІІІ кварталів 2018 року та 2019 року, то суд з цього приводу зазначає наступне.

За даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 були розраховані нарахування єдиного внеску, а саме:

за 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.07.2018;

за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.10.2018;

за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, граничний строк сплати до 21.01.2019;

за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, граничний строк сплати до 19.04.2019;

за 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, граничний строк сплати до 19.07.2019;

за 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, граничний строк сплати до 21.10.2019;

за 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, граничний строк сплати до 20.01.2020.

Протягом 2018 року позивачкою сплачено нараховану суму єдиного внеску, що підтверджується відомостями інтегрованої картки платника податків, у яких відображено зарахування від 19.07.2018, 13.11.2018 та 18.01.2019 по 2457,18 грн (а.с. 27-29).

Отже, в даному випадку судом встановлено, що за період 2018 року з моменту отримання свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю (29.03.2018) позивачем самостійно подано звіт про суми отриманого доходу від такої діяльності, обчислено і сплачено єдиний внесок у розмірі, визначеному законодавством.

17.01.2020 позивачем у зв`язку із отриманням доходу як самозайнята особа у грудні 2019 року здійснено оплату єдиного внеску за грудень 2019 року у сумі 918,06 грн відповідно до квитанції № 0.0.1584962441.1 (а.с. 8).

Станом на 31.01.2020 відповідно до даних інтегрованої картки платника податків за ОСОБА_1 обліковується недоїмка у розмірі 10098,66 грн по сплаті єдиного соціального внеску за 2019 рік, на суму якої сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-52121-54.

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункт 4.1 стаття 4 ПК України).

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в розумінні Закону №2464-VI позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачкою як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Оскільки у позивачки відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальних підставах як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, то податковим органом безпідставно нараховано ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-52121-54.

Оскаржувана вимога не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям щодо рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивачки, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення. Позов підлягає до задоволення шляхом прийняття рішення про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.02.2020 № Ф-52121-54 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 10098,66 грн.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивачки необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 840,80 грн за подання позовної заяви до суду, сплачений згідно з квитанцією від 21.04.2020 №0.0.1683971241.1 (а.с.12).

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.02.2020 № Ф-52121-54 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 10098,66 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Тернопільській області (46003, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Білецька, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43142763).

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2020.

Суддя Чепенюк О.В.