Рішення № 89996993, 16.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2020 року м. Ужгород№ 260/1543/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Костелей І.Ф.,

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_1 - в судове засідання не з`явився,

представник позивача - адвокат Свида Олександр Георгійович - в судове засідання не з`явився,

відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області – представник Заяць Романна Іванівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 16 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 22 червня 2020 року .

04 травня 2020 року, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, якою просить: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови в призначенні мені пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 ( в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001); 2) скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 071750003264 від 17.03.2020 про відмову у призначенні мені пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789- XII від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001); 3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити мені, ОСОБА_1 , з дня звернення, тобто з 10.03.2020, пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-11 1 від 12.07.2001), виходячи із розрахунку в розмірі 90% від суми щомісячного заробітку, обчисленого відповідно до довідки прокуратури Закарпатської області № 18-105 від 10.03.2020, за 60 календарних місяців роботи, без обмеження максимального розміру пенсії.

08 травня 2020 року, ухвалою суду відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.

26 травня 2020 року, ухвалою суду призначено судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

1. Позиції сторін

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що 11 березня 2020 року, він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», однак рішенням ГУ ПФУ у Закарпатській області йому було відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на статтю 86 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з необхідністю для виходу на пенсію вислуги років – 24 роки 6 місяців. Вважає дане рішення протиправним, оскільки на момент вступу на роботу до органів прокуратури (02.08.1999) діяв Закон України № 1789-XІІ, статтею 50-1 якого ( в редакції від 12.07.2001 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Положеннями статті 86 Закону України № 1697-7 від 14.10.2014 року збільшено стаж роботи, який дає йому право на пенсії за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закон України № 1789-XІІ (в редакції 12 липня 2001 року), з 20 до 24 років 6 місяців, що є звуженням його прав в розумінні Конституції України.

25 травня 2020 року, представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, де проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування відзиву вказує, що 15 липня 205 року, Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року втратив чинність у зв`язку з набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, яким станом на сьогодні визначені та врегульовані питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України. Отже, з 15 липня 2015 року відсутні підстави для призначення пенсії, згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року. Таким чином, враховуючи викладене, вислуга років позивача на момент звернення за призначенням пенсії (11.03.2020 року) мала складати 24 роки 6 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів – не менше 14 років 6 місяців. Звідси випливає, що наявний стаж роботи позивача на час звернення до органу ПФ (22 роки 11 місяців 28 днів) є недостатнім для призначення пенсії, тому рішення про відмову у призначені пенсії прийнято правомірно і скасуванню не підлягає. Разом з тим, враховуючи, що позивач не набув такого права, не можливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу.

11 червня 2020 року, позивачем та його представником подано до суду відповідь на відзив, де вказують, що діючий на сьогодні Закон України «Про прокуратуру» суттєво погіршує становище позивача та обмежує в реалізації його законних прав та інтересів, які гарантувалися державою упродовж 10 років Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року та на які позивач розраховував працюючи в органах прокуратури.

Позивач та його уповноважений представник у судове засідання не з`явилися, однак 15 червня 2020 року до суду надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

Під час розгляду справи по суті уповноважений представник відповідача проти задоволення позову заперечувала та просила суд відмовити у задоволенні такого з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 11 березня 2020 року, ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії.

До заяви була додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудова книжка НОМЕР_1 029922 від 02 серпня 1999 року, диплом про навчання ХА №11045407 від 30 червня 1999 року, довідка із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення, довідка, що визначає право пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій громадян № 18-105-вих.2020 від 10 березня 2020 року, (а.с. 8).

17 березня 2020 року, Головне управління ПФУ в Закарпатській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії № 071750003264.

Рішенням мотивовано тим, що відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають прокурори за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року – 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно з наданими документами стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років становить 22 роки 11 місяців 28 днів. в тому числі на посадах прокурорів 20 років 6 місяців 28 днів.

Позивач вважає, що прийняте відповідачем рішення є незаконним і таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ.

Зокрема, статтею 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 №213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень (чинним на момент звернення з заявою про призначення пенсії) визначено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, “Про прокуратуру”.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону №213-VIII, закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Отже, з аналізу пункту 5 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону №213-VIII, суд дійшов висновку, що ним скасовані діючі станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ.

Разом з тим, 15 липня 2015 року, набрав чинності Закон України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII “Прикінцеві положення” якого, норми Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1.

Статтею 86 Закону №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які і були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Про чинність Закону №1697-VII свідчить і внесення до нього змін, зокрема, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого установлено, що норми статті 86 Закону України “Про прокуратуру” щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Зміни вносились і безпосередньо до статті 86 Закону №1697-VII, зокрема, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 19 грудня 2017 року № 2249-VІІ, Законом України від 06 грудня 2016 року №1771- VІІ.

Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється статтею 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, який набув чинності 15 липня 2015 року та є діючим.

А тому, враховуючи дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (11 березня 2020 року), до спірних правовідносин застосовуються норми Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, а не стаття 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 червня 2020 року у справі № 265/2627/17 (провадження №К/9901/18108/18).

Відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 мав вислугу років 22 роки 11 місяців 28 днів, в тому числі на посадах прокурорів 20 років 6 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

У зв`язку з вказаним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії, відповідно до довідки прокуратури Закарпатської області від 10 березня 2020 року, починаючи з 11 березня 2020 року.

З доводів позовної заяви вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року, позивач пов`язував з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України “Про прокуратуру” №1697-VII, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

Оскільки позивач у період часу роботи в органах прокуратури не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, то у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції).

Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00).

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону №1697-VII, а в період дії статті 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством, що спростовує вимоги адміністративного позову як необґрунтованого та у задоволенні якого слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль