Ухвала суду № 89994663, 22.06.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/16660/20

Провадження № 1-кс/947/8764/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2020 року

Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси Чаплицький В.В., за участю секретаря судового засідання Гаврасієнко М.В., прокурора Захар`єва О.Б., підозрюваного ОСОБА_1 , та його захисника Чекман М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області Паєвської О.А., погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області Захар`євим О.Б. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12019160000000469 від 23.04.2019 року відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Криве озеро, Миколаївської області, українця, громадянина України, працюючого на посаді голови житлово-будівельного кооперативу «Сонячний», який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшло клопотання сторони обвинувачення про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Як вбачається з клопотання, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості за яким внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160000000469 від 23.04.2019 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Нагляд за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснюється прокуратурою Одеської області.

Досудовим розслідуванням установлено, що, приблизно навесні 2015 року, у невстановленому місці у ОСОБА_1 (більш точна дата та місце під час досудового розслідування не встановлені) виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, шляхом обману, з метою його подальшої реалізації та використання отриманих грошових коштів на власний розсуд.

Об`єктом злочинного посягання ним обрано земельну ділянку кадастровий номер 5123755800:01:003:1957, що розташована за адресою: масив АДРЕСА_3 , яка перебувала у власності ОСОБА_2 .

З набранням чинності 01.01.2013 постанови Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», постанова Кабінету Міністрів України № 1021 від 09.09.2009 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» втратила чинність.

Починаючи з 01.01.2013 року Порядки, на підставі яких здійснювалась державна реєстрація земельних ділянок, державна реєстрація та видача державних актів на право власності на земельні ділянки, втратили свою чинність відповідно до положень частини 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння земельною ділянкою, кадастровий номер 5123755800:01:003:1957, яка розташована за адресою: масив АДРЕСА_3 , що перебувала у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , не маючи встановлених законодавством підстав для набуття права власності на неї, вирішив ввести в оману відповідні органи державної влади, до компетенції яких входить реалізація державної політики у сфері земельних відносин та реєстрації прав на нерухоме майно, залучивши до свого злочинного плану свого знайомого ОСОБА_3 , який є фахівцем в області права, але не був обізнаний про дійсні злочинні наміри ОСОБА_1 , на заволодіння чужим майном шляхом обману.

Приблизно в жовтні 2015 року (більш точна дата та місце, під час досудового слідства не встановлені), ОСОБА_1 з метою оформлення на нього земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:003:1957, що розташована за адресою: масив АДРЕСА_3 , звернувся до ОСОБА_3 , з проханням надання відповідної юридичної допомоги.

При цьому, ОСОБА_1 вводячи в оману ОСОБА_3 , запевнив останнього в тому, що земельна ділянка належить йому на праві власності, однак державний акт на право власності на земельну ділянку він втратив, в зв`язку з чим необхідно відновити всі правовстановлюючі документи на зазначену земельну ділянку та здійснити реєстрацію права власності на неї, відповідно до вимог діючого на той час законодавства.

Перебуваючи в невіданні дійсних злочинних намірів ОСОБА_1 , направлених на заволодіння чужим майном, не маючи підстав не довіряти останньому, з яким був знайомий на протязі тривалого терміну, ОСОБА_3 погодився на пропозицію ОСОБА_1 про надання допомоги у оформленні на ОСОБА_1 вищевказаної земельної ділянки та, виконуючи процедуру відновлення втраченого документу, звернувся до службових осіб відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, до компетенції яких входить реалізація державної політики у сфері земельних відносин та реєстрації прав на нерухоме майно, з метою встановлення втраченого документу.

Таким чином, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 отримано всі документи, передбачені діючим на той час законодавством, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку кадастровий номер 5123755800:01:003:1957, що розташована за адресою: масив АДРЕСА_3 , реєстрація якого проведена до 01 січня 2013 року, відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, за процедурою відновлення втраченого документа.

У подальшому, ОСОБА_3 , діючи за вказівкою ОСОБА_1 , не будучі обізнаним у злочинному умислі останнього, направленого на заволодіння чужим нерухомим майном, шляхом обману, з метою реєстрації права власності на об`єкт свого злочинного посягання, тобто на земельну ділянку кадастровий номер 5123755800:01:003:1957, що розташована за адресою: масив АДРЕСА_4 ділянка АДРЕСА_5 , 25.12.2015 звернувся до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області із заявою № 15111983, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) за ОСОБА_1 , на зазначену земельну ділянку, площею 1,5348 га.

З цією метою, до заяви ОСОБА_3 , як уповноважений представник ОСОБА_1 , надав відповідь відділу Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеської області № 31-1520-99.12-2281/15-15 від 27.10.2015, з відповідними вищевказаними документами.

На підставі наданого ОСОБА_3 пакету документів, 31.12.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеської області винесено рішення № 27735778, про державну реєстрацію права приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1 та видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно номер 51377152 від 04.01.2016.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 328 Цивільного кодексу України та ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 , у незаконний спосіб, фактично набув формального законного права власності на земельну ділянку, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , вартістю 3 616 920 грн.

У подальшому ОСОБА_1 , завершуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на отримання грошових коштів від відчуження, незаконно набутої, земельної ділянки, 19.05.2016, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса ОСОБА_4 , надав довіреність ОСОБА_5 , на представлення його інтересів при здійсненні продажу земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:003:1957, що розташована за адресою: масив АДРЕСА_3 .

Довести свій злочинний умисел на отримання грошових коштів від відчуження, незаконно набутої, вищевказаної земельної ділянки, ОСОБА_1 не зміг з причин, які від нього не залежали, а саме, у зв`язку з наявністю накладених арештів на його нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_1 , не маючи встановлених законодавством підстав для набуття права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5123755800:01:003:1957, що розташована за адресою: масив АДРЕСА_3 , що фактично та юридично перебувала на праві приватної власності у ОСОБА_2 , шляхом обману службових осіб відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, до компетенції яких входить реалізація державної політики у сфері земельних відносин та реєстрації прав на нерухоме майно, 25.12.2015 фактично заволодів зазначеною земельною ділянкою, чим спричинив збитки законному володільцю ОСОБА_2 в особливо великих розмірах, на суму 3 616 920 грн., що більше ніж в 600 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Сторона обвинувачення звертається з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обґрунтовуючи своє клопотання наступними доводами на посиланням на наступні ризики.

Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, в разі не застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перебуваючи під посиленим контролем, з урахуванням тяжкості кримінальної відповідальності, яка йому загрожує за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, є реальні ризики того, що підозрюваний ОСОБА_1 може здійснювати спроби переховуватися від органу досудового розслідування та суду.

Крім того, ОСОБА_1 має можливість спілкуватись з іншими особами, які на теперішній час не допитані у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим може знищити, сховати або спотворити будь яку із речей та документів, які можуть мати значення для встановлення обставин кримінального провадження, впливати на свідків, які на теперішній час не допитані в ході досудового розслідування.

Окрім іншого, ОСОБА_1 може використовувати наявні в нього зв`язки для здійснення впливу на свідків у вказаному кримінальному провадженні.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Захисник підозрюваного в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання сторони обвинувачення надавши письмові заперечення на яких наполягав з підстав викладених в них, та надав характеризуючи дані підозрюваного, які підтверджують міцність його соціальних зв`язків. Також, захисник вказав на те, що повідомлена його підзахисному підозра не обґрунтована та ризики на які посилається орган досудового розслідування не доведені. Крім того, зазначив, що підозра була вручена підозрюваному лише 19.06.2020 року. Разом з тим, посилаючись на необґрунтованість підозри та недоведеність ризиків, захисник просив обрати відносно підозрюваного запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Підозрюваний в судовому засіданні підтримав думку свого захисника.

Вивчивши клопотання та матеріали які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

При розгляді клопотання слідчого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, слідчий суддя враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст.5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).

Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Разом з тим, згідно п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов`язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.

Як вбачається з матеріалів клопотання, 19.06.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Так, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_1 підтверджується долученими до клопотання та дослідженими безпосередньо слідчим суддею матеріалами.

Враховуючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить до переконання про наявність достатніх підстав вважати про наявність ризику у вигляді можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Беручи до уваги обґрунтованість підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, враховуючи кваліфікуючі ознаки даного діяння, які ставляться у вину підозрюваному, ймовірний спосіб його вчинення, слідчий суддя приходить до переконання про наявність ризику у вигляді можливого впливу підозрюваного на свідків, які на теперішній час не допитані у кримінальному провадженні, та ризику у вигляді можливого знищення, сховання або спотворення будь яких із речей та документів, які можуть мати значення для встановлення обставин кримінального провадження.

Таким чином, беручи до уваги, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, а також встановлені в судовому засіданні ризики у вигляді можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, можливого знищення, приховання або спотворення підозрюваним речей та документів, які мають значення для досудового розслідування та можуть бути використані як докази в рамках даного кримінального провадження, незаконного впливу на свідків в рамках даного кримінального провадження, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення є обґрунтованим, а відповідний запобіжний захід достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Беручи до уваги встановлені в судовому засіданні ризики та обставини, специфіку інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, а також обґрунтованість клопотання сторони обвинувачення, підстав для застосування більш м`яких запобіжних заходів відносно підозрюваного в судовому засіданні встановлено не було.

Згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно абзацу 2 ч.5 ст.182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

З урахуванням викладеного, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди, майновий стан підозрюваного, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя приходить до переконання, що розмір застави, передбачений п.3 ч.5 ст.182 КПК України не здатний забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, у випадку внесення застави, а тому в даному випадку доцільним є застосування застави у розмірі 1720 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме вказаний розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку підозрюваного, під загрозою звернення застави в дохід держави, та забезпечити виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов`язків.

На підставі встановленого, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області Паєвської О.А., погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області Захар`євим О.Б. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12019160000000469 від 23.04.2019 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеській установі виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області № 21.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язків, передбачених КПК України в розмірі 1720 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 3 615 440 (три мільйони шістсот п`ятнадцять тисяч чотириста сорок) гривень.

Роз`яснити підозрюваному, що він або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок № UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача – ДКСУ м. Київ, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

У разі внесення застави підозрюваного звільнити з-під варти негайно та покласти на підозрюваного ОСОБА_1 , обов`язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:

- прибувати до слідчого або прокурора, суду за першою вимогою;

- не відлучатися з міста Одеси та Одеської області без дозволу слідчого, прокурора, суду;

- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання, реєстрації, контактних номерів мобільного телефону;

- утримуватися від спілкування з учасниками та сторонами кримінального провадження;

- здати на зберігання до органу досудового розслідування свій паспорт для виїзду за кордон.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч.ч.8, 10, 11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Строк дії ухвали обчислюється з моменту проголошення ухвали 22.06.2020 року та діє до 17.08.2020 року, включно.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Чаплицький В. В.