Ухвала суду № 89973456, 23.06.2020, Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/968/19

Провадження № 1-кп/382/31/20

У Х В А Л А

23 червня 2020 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.,

при секретарі Твердохліб Г.М.,

за участю прокурора Шишов О.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Титаренко О.М.

потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, які надійшли від прокуратури Київської області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Куп`єваха Богодухівського району Харківської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, розлученого, неповнолітніх дітей не має, пільг не має, працюючого в ТОВ «Богодухівський молзавод» на посаді формувальника сиру, раніше не судимого,

обвинуваченого в злочині, передбаченому ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Яготинського районного суду перебуває кримінальне провадження, яке надійшло від прокуратури Київської області у відношенні ОСОБА_1 в злочині, передбаченому ч.2 ст.286 КК України.

Під час судового розгляду даного кримінального провадження захисник обвинуваченого заявив клопотання про визнання очевидно недопустимим доказом диск наданий ОСОБА_4 , оскільки слідчим не було вчинено відповідних слідчих дій згідно КПК України.

Обвинувачений підтримав клопотання захисника.

Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що даний доказ є допустимим та отриманий у законний спосіб.

Потерпілі зазначили, що даний доказ отриманий у законний спосіб. При цьому, ОСОБА_2 не заперечував проведення даного судового засідання у відсутність його представника.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 1 статті 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч. 1 ст.89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Згідно із ч. 2 та ч. 3ст.89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості цього доказу на цій стадії судового провадження, без дослідження його у взаємозв`язку з іншими доказами, суд не вбачає та вважає вирішення питання про його недопустимість передчасним.

Суд вважає, що питання правомірності надання вказаного захисником доказу, недоцільно з`ясовувати та перевіряти на даній стадії судового процесу до завершення повного дослідження доказів у кримінальному провадженні, а дати йому належну оцінку разом з усіма наявними доказами в їх сукупності та взаємозв`язку після завершення судового розгляду у нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення.

Крім того, доказ щодо якого заявлено клопотання про визнання його недопустимим вже досліджений судом.

За таких обставин, суд не вбачає очевидної недопустимості вказаного доказу, а питання недопустимості зазначеного доказу в порядку, визначеному ст. 89 КПК України, вирішити під час ухвалення остаточного судового рішення по даному кримінальному провадженню.

Керуючись ст.ст.84, 86, 87, 89, 350, 369, 370, 372, 392 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання захисника Титаренко О.М. про визнання доказу очевидно недопустимим - відмовити.

Вирішити питання недопустимості вказаного доказу в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України, з рахуванням всіх досліджених судом доказів.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Кисіль О.А.