Рішення № 89967758, 15.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2418/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Львівській області від 23.01.2020 р. № 0001803306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 9692,76 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Львівській області від 23.01.2020 р. № 0001813306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 11068,55 грн.

- судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18 листопада 2019 року № 2177 та направлень від 03 грудня 2019 року № 4321, від 03 грудня 2019 року № 4322, від 03 грудня 2019 року № 4323 та від 03 грудня 2019 року № 4324, виданих Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно затвердженого плану перевірки. За наслідками проведеної перевірки складено Акт № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року». На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято: вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001823306 від 23 січня 2020 року на суму боргу 22137,09 грн., вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001833306 від 23 січня 2020 року на суму боргу 74006,32 грн., рішення № 0001803306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 9692,76 грн. та рішення № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 11068,55 грн. Позивач зазначає, що 03 лютого 2020 року подав до Державної податкової служби України скаргу, у якій просив скасувати вищенаведені вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. 05 березня 2020 року Державна податкова служба України прийняла Рішення про результати розгляду скарги № 8464/6/99-00-08-06-01-06, яким вирішила вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 січня 2020 року № Ф-0001823306 та № Ф-0001833306 Головного управління ДПС у Львівській області скасувати та вважати відкликаними з дня прийняття, а рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23 січня 2020 року № 0001803306 та № 0001813306 Головного управління ДПС у Львівській області залишити без змін, скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 03 лютого 2020 року № б/н в частині оскарження зазначених виконавчих документів задовольнити частково. Позивач звертає увагу на те, що оскільки вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 січня 2020 року № Ф-0001823306 та № Ф-0001833306 Головного управління ДПС у Львівській області скасовані Державною податковою службою України, а нових станом на день звернення до суду з цією позовною заявою на його адресу не надходило, змушений оскаржувати лише рішення Головного управління ДПС у Львівській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23 січня 2020 року № 0001803306 та № 0001813306.

Зазначені рішення відповідача позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню з наступних підстав.

Щодо спірного рішення відповідача № 0001803306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 9692,76 грн. позивач зазначає, що в акті перевірки № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року контролюючим органом зроблено висновок про заниження ним бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму доходу (прибутку) від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, в результаті чого не донараховано єдиного внеску за 2017 – 2018 роки на загальну суму 74006,32 грн. Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що позивач занизив загальний оподатковуваний дохід на суму 336392,34 грн., в тому числі за період з 01 січня 2017 року по 09 серпня 2017 року на 52521,00 грн. (з ПДВ), за період з 10 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року на суму 51566,67 грн. (без ПДВ) та за 2018 рік на суму 232204,67 грн. (без ПДВ), оскільки не включив до загального оподатковуваного доходу надходження грошових коштів по розрахункових рахунках від ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 , ФО-П ОСОБА_4 з призначенням платежу «дебіторська заборгованість згідно акту звірки». З приводу цього позивач зазначає про те, що на розрахункові (поточні) рахунки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 2017 року по 2018 рік проведені зарахування сум коштів від ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 , ФО-П ОСОБА_4 , по яких у банківських виписках зазначені призначення платежу: «дебіторська заборгованість згідно акту звірки». Позивач стверджує, що у всіх наведених випадках переліченими вище контрагентами (ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 , ФО-П ОСОБА_4 ) допущено помилки при заповненні реквізитів платіжних доручень, а саме в частині реквізиту кожного з платіжних доручень «призначення платежу» помилково зазначено «дебіторська заборгованість згідно акту звірки» замість «поворотна фінансова допомога згідно договору від…». В подальшому невірно зазначені у платіжних дорученнях реквізити в частині призначення платежу були уточнені контрагентами позивача (ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 , ФО-П ОСОБА_4 ) шляхом надсилання отримувачу коштів - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 офіційних листів про уточнення (зміну) призначення платежу з «дебіторська заборгованість згідно акту звірки» на «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги». На думку позивача, оскільки отримана ним поворотна фінансова допомога (позика) відповідно до умов договору підлягає поверненню у визначений строк (протягом 12 місяців), то протягом строку дії такого договору сума поворотної фінансової допомоги не включається до складу доходу такого суб`єкта господарювання. Відтак, з урахуванням наведеного, позивач вважає, що в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року вірно обчислив свій загальний оподатковуваний дохід, у зв`язку з чим заниження такого доходу на суму 336392,34 грн. фактично не відбулося, оскільки зазначена сума доходу складається з сум отриманих поворотних фінансових допомог, які в свою чергу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, а тому не є об`єктом оподаткування єдиним внеском відповідно до пункту 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Таким чином, позивач стверджує, що не вчиняв порушень пункту першого частини четвертої абзацу першого, пункту другого частини першої статті сьомої, пункту п`ятого статті восьмої, пунктів другого, восьмого статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому рішення відповідача № 0001803306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 9692,76 грн. є неправомірним.

Щодо спірного рішення відповідача № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 11068,55 грн. позивач вказує, що викладені в акті перевірки № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року висновки контролюючого органу про те, що робота у вихідні та святкові дні працівникам, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не табелюється та не оплачується є хибними, а висновки про залучення до роботи працівників у вихідні дні в якості надурочного відпрацьованого часу ґрунтуються на власних розрахунках контролюючого органу, такі є безпідставними та не підкріплені будь-якими доказами, виходячи з такого. Позивач зазначає, що в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року уклав дев`ять трудових договорів з дев`ятьма працівниками. Звертає увагу на те, що фактично з 01 січня 2018 року у нього діє дві торгові точки (у 2016-2017 роках – одна торгова точка) з режимом роботи у вихідні дні. Тому на виконання вимог законодавства щодо дотримання норм робочого часу та організації роботи працівників запровадив підсумований облік робочого часу з місячним обліковим періодом робочого часу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 138 від 19 квітня 2006 року. Згідно табелів обліку робочого часу за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року в результаті реалізації методу обліку підсумованого робочого часу працівниками фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не перевищено норму робочого часу за відповідні облікові періоди, що свідчить про відсутність надурочних робіт, а тому, на думку позивача, у роботодавця (фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ) не було підстав здійснювати нарахування заробітної плати у подвійному розмірі. Крім того, позивач зауважує, що у вихідні дні фізична особа-підприємець ОСОБА_1 самостійно виконував функцію з реалізації товарів у власних торгових точках, що не суперечить вимогам законодавства, оскільки підприємець вправі самостійно вирішувати скільки часу і в які дні займатися обраним видом діяльності. При цьому, чинне законодавство не обмежує право підприємця самостійно реалізовувати товар, який йому належить. У свою чергу підприємець самостійно обирає режим роботи – у вихідні дні, у святкові дні, без оформлення відпустки, тощо. Відтак, у даному випадку підприємець не керується нормативними документами про працю, а тому виконання його роботи не потребує оформлення наказів або розпоряджень про покладення на себе обов`язків продавця.

З огляду на наведене позивач вважає, що при здійсненні своєї підприємницької діяльності не вчиняв порушень законодавства про працю, оскільки залучення працівників до роботи у вихідні дні, про що свідчать записи у табелях обліку використання робочого часу за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, здійснювалося виключно за встановленим графіком. За таких обставин, на думку позивача, донарахування контролюючим органом заробітної плати невизначеним (неідентифікованим) працівникам, які фактично не були залучені ним до роботи у вихідні дні в сумі 100392,76 грн., а саме за 2016 рік в сумі 16313,96 грн., за 2017 рік в сумі 3323,83 грн. та за 2018 рік в сумі 80754,98 грн. є неправомірним та суперечить чинному законодавству, тому правові підстави для включення цих сум до бази нарахування єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відсутні.

Таким чином, позивач стверджує, що не вчиняв порушень пункту 7.1 статті 7 та пункту п`ятого статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому рішення відповідача № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 11068,55 грн. є неправомірним.

У відповіді на відзив позивач додатково зазначає про те, що відповідно до пункту 57.4 статті 57 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції нараховані на суму грошового зобов`язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов`язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу. За такого правового регулювання позивач зауважує, що 05 березня 2020 року Державна податкова служба України за результатами розгляду його скарги від 03 лютого 2020 року прийняла Рішення про результати розгляду скарги № 8464/6/99-00-08-06-01-06, яким вирішила вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 січня 2020 року № Ф-0001823306 та № Ф-0001833306 Головного управління ДПС у Львівській області скасувати та вважати відкликаними з дня прийняття, а рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 23 січня 2020 року № 0001803306 та № 0001813306 Головного управління ДПС у Львівській області залишити без змін.

Також позивач звертає увагу на те, що при проведенні перевірки ним були подані усі необхідні документи, що стосуються ведення господарської діяльності, проте при складенні акту перевірки частина цих документів не була взята до уваги відповідачем. Зазначає, що чинним законодавством України встановлено обов`язок контролюючого органу скласти опис, яким би засвідчувався перелік документів, отриманий під час проведення документальної перевірки, однак у даному випадку контролюючим органом цього зроблено не було, що, на думку відповідача засвідчує необґрунтованість висновків, зроблених у акті перевірки № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року, а також доводить про неправомірність прийнятих рішень про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0001803306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 9692,76 грн. та рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 11068,55 грн.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує про те, що перевіркою правильності визначення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу, відображеного в деклараціях про майновий стан і доходи встановлено його заниження на загальну суму 336392,34 грн., в тому числі за 2017 рік на суму 104187,67 грн. та за 2018 рік на суму 232204,67 грн., в результаті допущених порушень, відображених в пункті 2.1 розділу 2 акту перевірки № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року. Зауважує, що зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту четвертого статті четвертої, абзацу першого пункту другого частини першої статті сьомої, абзацу першого частини п`ятої статті восьмої, абзаців третього, п`ятого частини восьмої статті дев`ятої Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку з чим донараховано єдиний внесок за 2017-2018 роки на загальну суму 74006,32 грн.

Також відповідач зазначає, що перевіркою питань виплати найманим працівникам заробітної плати встановлено, що робота у вихідні та святкові дні працівників, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не табелюється та не оплачується. Нарахування заробітної плати фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 здійснюється на підставі розрахунково-платіжних відомостей та табелів обліку використання робочого часу, книг КОРО, відповідно до яких встановлено, що працівники працюють з вихідними днями у суботу, неділю та святкові дні без оплати праці за виконану роботу. Згідно режиму роботи магазинів з 07.00 год. до 21.00 год. без перерви, що складає 14 годин, для обслуговування однієї торговельної точки необхідне залучення праці двох працівників. Відповідач наголошує, що позивачем у розрахунково-платіжних відомостях не відображено та не проведено нарахування доходу працівникам за роботу у вихідні та святкові дні з врахуванням подвійної денної ставки. Відтак, всього за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не відображено дохід залучених до роботи у вихідні та святкові дні працівників з врахуванням подвійного розміру середньоденної заробітної плати на загальну суму 100392,76 грн., а саме: за 2016 рік на суму 16313,96 грн., за 2017 рік на суму 3323,83 грн., за 2018 рік на суму 80754,98 грн. Таким чином перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, а також утримання єдиного внеску із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) встановлено заниження за рахунок заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні на суму 22137,09 грн. На думку відповідача, позивач, в порушення пункту другого статті 6, пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року занизив єдиний внесок на суму 22137,09 грн., за рахунок невключення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати залучених до роботи у вихідні дні працівників у кількості двох чоловік.

З огляду на вищенаведене, відповідач вважає, що спірні рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23 січня 2020 року № 0001803306 та № 0001813306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є правомірними та такими, що відповідають нормам податкового законодавства.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив. Відповідач зазначає, що в контексті норм пункту 57.4 статті 57 Податкового кодексу України, на які посилається позивач у відповіді на відзив, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 січня 2020 року № Ф-0001823306 та № Ф-0001833306 Головного управління ДПС у Львівській області підлягали скасуванню, оскільки були винесені не за формою, яка передбачена пунктом 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 07 травня 2015 року № 508/26953. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що Державна податкова служба України зобов`язала Головне управління ДПС у Львівській області винести і направити нові вимоги у відповідності до норм чинного законодавства.

Щодо тверджень позивача про те, що при проведенні перевірки ним були подані усі необхідні документи, що стосуються ведення господарської діяльності, проте при складенні акту перевірки частина цих документів не була взята до уваги відповідачем, відповідач зазначає, що контролюючим органом при проведенні перевірки були враховані усі документи, надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Водночас, на думку відповідача, із тверджень позивача незрозуміло, яка саме частина документів не була взята до уваги контролюючим органом при проведенні перевірки, а також яким чином неоформлення опису документів наданих до перевірки вплинуло на висновки, які викладені в акті перевірки.

Саме тому відповідач вважає вимоги позивача, викладені в позовній заяві необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з пунктом третім частини третьої статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 30 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 12 травня 2020 року у прийнятті заяви представника позивача від 24 квітня 2020 року про зміну предмета позову відмовлено.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

З 03 листопада 2019 року по 16 грудня 2019 року Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, за наслідками якої складено акт від 21 грудня 2019 року № 753/33.6-3/2963903616.

Вказаною документальною плановою виїзною перевіркою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) встановлено, зокрема, наступні порушення:

- пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.«а» п.176.1 ст.176, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України за неналежне ведення та перекручування книг обліку доходів і витрат;

- п.«б» п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме не відображено у податковій звітності суми нарахованого та виплаченого доходу фізичним особам-підприємцям, фізичним особам податкового розрахунку за формою 1ДФ за 2016-2018 роки;

- п.167.1 ст.167, п.177.1, п.177.2, пп.177.5.3 п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України донараховано податок на доходи фізичних осіб суб`єктів підприємницької діяльності на загальну суму 60550,62 грн., в тому числі за 2017 рік на 18753,78 грн., за 2018 рік на загальну суму 41796,84 грн.;

- п.1 ч.4 ст.1, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.5 ст.8, п.2, п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» донараховано єдиний внесок за 2017-2018 роки на загальну суму 74006,32 грн.;

- п.2 ст.6, п.7.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року донараховано єдиного внеску на суму 22137,09 грн.;

- пп.14.1.195 пп.14.1.222, п.14.1 ст.14, п.п.163.1 ст.163, п.п.164.1, п.п.164.2.1 п.п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1, пп.168.1.2, п.168.1 ст.168, п.167.1 ст.167, п.171.1, п.171.2 «а» ст. 171 Податкового кодексу України сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає нарахуванню та сплаті становить 18070,70 грн.;

Головним управлінням ДПС у Львівській області на підставі акту перевірки від 21 грудня 2019 року № 753/33.6-3/2963903616 прийнято:

- рішення № 0001803306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 9692,76 грн.

- рішення № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 11068,55 грн.

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 січня 2020 року № Ф-0001823306, відповідно до якої сума недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 становить 22137,09 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 січня 2020 року № Ф-0001833306, відповідно до якої сума недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 становить 74006,32 грн.;

Вважаючи рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0001803306 та № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску протиправними та такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності прийнятих Головним управлінням ДПС у Львівській області рішень № 0001803306 та № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо спірного рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0001803306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 9692,76 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом першим частини другої статті 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

База нарахування єдиного внеску визначається відповідно до статті 7 Закону № 2464-VI.

Так, згідно з абзацом першим пункту другого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно із пунктом другим частини першої статті 13 Закону № 2464-VI податкові органи мають право проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 13 Закону № 2464-VI податкові органи мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Пунктом третім частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI встановлено, що податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

З аналізу наведених норм права слідує, що базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичної особи підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування є сума доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Питання оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначено у статті 177 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як слідує зі змісту акта документальної планової виїзної перевірки позивача № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року, податковим органом зроблено висновок про заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 загального оподатковуваного доходу за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на суму 336392,34 грн., в тому числі за період з 01 січня 2017 року по 09 серпня 2017 року на суму 52521,00 грн. (з ПДВ); за період з 10 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року на суму 51566,67 грн. (без ПДВ); за 2018 рік на суму 232204,67 грн. (без ПДВ) а.с.25). Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що позивачем не включено до загального оподатковуваного доходу надходження грошових коштів по розрахункових рахунках від ФО-П ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ФО-П ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ФО-П ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з призначенням платежу «дебіторська заборгованість згідно актів звірки».

Водночас, позивач стверджує, що ним укладено договори про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги з ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 та ФО-П ОСОБА_4 , відповідно за період з 2017 року по 2018 рік на його поточні (розрахункові) рахунки проводились зарахування грошових сум від ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 та ФО-П ОСОБА_4 згідно укладених договорів, однак, у всіх наведених випадках переліченими вище контрагентами (ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 , ФО-П ОСОБА_4 ) допущено помилки при заповненні реквізитів платіжних доручень, а саме в частині реквізиту кожного з платіжних доручень «призначення платежу» помилково зазначено «дебіторська заборгованість згідно акту звірки» замість «поворотна фінансова допомога згідно договору від…». В подальшому невірно зазначені у платіжних дорученнях реквізити в частині призначення платежу були уточнені контрагентами позивача (ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 , ФО-П ОСОБА_4 ) шляхом надсилання отримувачу коштів - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 офіційних листів про уточнення (зміну) призначення платежу з «дебіторська заборгованість згідно акту звірки» на «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги». Тому, на думку позивача, оскільки отримана ним поворотна фінансова допомога (позика) відповідно до умов укладених договорів підлягає поверненню у визначений строк (протягом 12 місяців), то протягом строку дії таких договорів сума поворотної фінансової допомоги не включається до складу його доходу, як суб`єкта господарювання.

Оцінюючи вищенаведений висновок податкового органу та доводи позивача з його приводу, суд зазначає таке.

01 травня 2017 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Отримувач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Надавач) укладено договір № 2017/02 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (а.с.107) відповідно до пункту 1 якого Надавач надає отримувачу поворотну фінансову допомогу, а Отримувач зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. Згідно з підпунктами 2.1, 2.3 пункту 2 вказаного Договору поворотна фінансова допомога надається у національній валюті в межах суми 60000,00 (шістдесят тисяч) гривень без ПДВ. Внесення коштів на рахунок може відбуватись багаторазовими платежами, сума яких не перевищує вищезазначеної. Поворотна фінансова допомога надається на термін до 30 квітня 2018 року.

01 лютого 2017 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Отримувач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Надавач) укладено договір № 2017/01 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (а.с.109) відповідно до пункту 1 якого Надавач надає отримувачу поворотну фінансову допомогу, а Отримувач зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. Згідно з підпунктами 2.1, 2.3 пункту 2 вказаного Договору поворотна фінансова допомога надається у національній валюті в межах суми 350000,00 (триста п`ятдесят тисяч) гривень без ПДВ. Внесення коштів на рахунок може відбуватись багаторазовими платежами, сума яких не перевищує вищезазначеної. Поворотна фінансова допомога надається на термін до 31 грудня 2019 року.

01 серпня 2017 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Отримувач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Надавач) укладено договір № 2017/03 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (а.с.111) відповідно до пункту 1 якого Надавач надає отримувачу поворотну фінансову допомогу, а Отримувач зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. Згідно з підпунктами 2.1, 2.3 пункту 2 вказаного Договору поворотна фінансова допомога надається у національній валюті в межах суми 100000,00 (сто тисяч) гривень без ПДВ. Внесення коштів на рахунок може відбуватись багаторазовими платежами, сума яких не перевищує вищезазначеної. Поворотна фінансова допомога надається на термін до 31 липня 2018 року.

В наявних у матеріалах справи листах-уточненнях, адресованих фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (а.с.72-74) зазначено, що у платіжних дорученнях № 69 від 18 липня 2017 року на суму 9000,00 грн., № 91 від 01 серпня 2017 року на суму 13021,00 грн., № 40 від 31 травня 2017 року на суму 2000,00 грн., № 41 від 06 червня 2017 року на суму 9000,00 грн., № 48 від 16 червня 2017 року на суму 4000,00 грн., № 61 від 28 червня 2017 року на суму 10000,00 грн. було допущено помилку в реквізиті «призначення платежу»: замість «дебіторська заборгованість згідно акту звірки від…» має бути написано таке: «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 2017/02 від 01 травня 2017 року».

В наявних у матеріалах справи листах-уточненнях, адресованих фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (а.с.75-97) зазначено, що у платіжних дорученнях № 207 від 11 квітня 2017 року на суму 12000,00 грн., № 250 від 14 червня 2017 року на суму 2000,00 грн., № 268 від 28 червня 2017 року на суму 2000,00 грн. № 273 від 14 липня 2017 року на суму 900,00 грн., № 315 від 08 вересня 2017 року на суму 3000,00 грн., № 392 від 16 червня 2018 року на суму 5000,00 грн., № 394 від 23 січня 2018 року на суму 1000,00 грн., № 425 від 30 січня 2018 року на суму 9500,00 грн., № 436 від 17 лютого 2018 року на суму 11000,00 грн., № 446 від 05 березня 2018 року на суму 7500,00 грн., № 447 від 12 березня 2018 року на суму 6500,00 грн., № 447 від 20 березня 2018 року на суму 5700,00 грн., № 587 від 10 грудня 2018 року на суму 500,00 грн., № 593 від 17 грудня 2018 року на суму 3000,00 грн., № 525 від 14 листопада 2018 року на суму 15000,00 грн., № 587 від 04 грудня 2018 року на суму 6000,00 грн., № 525 від 08 серпня 2018 року на суму 12260,00 грн., № 525 від 02 жовтня 2018 року на суму 9000,00 грн., № 517 від 19 липня 2018 року на суму 1500,00 грн., № 525 від 24 липня 2018 року на суму 7000,00 грн., № 517 від 16 липня 2018 року на суму 2500,00 грн., № 524 від 16 липня 2018 року на суму 7300,00 грн., № 504 від 23 червня 2018 року на суму 9000,00 грн., № 509 від 02 липня 2018 року на суму 2000,00 грн., № 495 від 18 червня 2018 року на суму 18000,00 грн., № 495 від 19 червня 2018 року на суму 3000,00 грн., № 489 від 01 червня 2018 року на суму 1000,00 грн., № 495 від 08 червня 2018 року на суму 3000,00 грн., № 554 від 20 грудня 2018 року на суму 3000,00 грн., № 480 від 23 травня 2018 року на суму 10500,00 грн., № 480 від 26 травня 2018 року на суму 3000,00 грн., № 460 від 22 квітня 2018 року на суму 1800,00 грн., № 460 від 26 квітня 2018 року на суму 1500,00 грн., № 430 від 30 березня 2018 року на суму 4000,00 грн., № 430 від 20 квітня 2018 року на суму 2800,00 грн., № 430 від 17 лютого 2018 року на суму 2500,00 грн., № 437 від 20 лютого 2018 року на суму 500,00 грн., № 494 від 06 червня 2018 року на суму 1000,00 грн., № 494 від 02 липня 2018 року на суму 1000,00 грн., № 466 від 04 травня 2018 року на суму 10000,00 грн., № 468 від 14 травня 2018 року на суму 10000,00 грн., № 447 від 21 березня 2018 року на суму 100,00 грн., № 447 від 30 березня 2018 року на суму 5000,00 грн., № 447 від 07 квітня 2018 року на суму 16500,00 грн., № 447 від 19 квітня 2018 року на суму 2600,00 грн. було допущено помилку в реквізиті «призначення платежу»: замість «дебіторська заборгованість згідно акту звірки від…» має бути написано таке: «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 2017/01 від 01 лютого 2017 року».

В наявних у матеріалах справи листах-уточненнях, адресованих фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (а.с.98-106) зазначено, що у платіжних дорученнях № 1 від 08 серпня 2017 року на суму 500,00 грн., № 5 від 16 серпня 2017 року на суму 1500,00 грн., № 19 від 22 серпня 2017 року на суму 1000,00 грн., № 20 від 22 серпня 2017 року на суму 1000,00 грн., № 23 від 29 серпня 2017 року на суму 2000,00 грн., № 24 від 29 серпня 2017 року на суму 5000,00 грн., № 26 від 31 серпня 2017 року на суму 100,00 грн., № 29 від 31 серпня 2017 року на суму 1500,00 грн., № 36 від 04 вересня 2017 року на суму 900,00 грн., № 78 від 20 жовтня 2017 року на суму 6000,00 грн., № 79 від 23 жовтня 2017 року на суму 7000,00 грн., № 80 від 27 жовтня 2017 року на суму 15000,00 грн., № 85 від 01 листопада 2017 року на суму 6000,00 грн., № 101 від 27 листопада 2017 року на суму 5000,00 грн., № 107 від 05 грудня 2017 року на суму 16000,00 грн., № 122 від 19 грудня 2017 року на суму 3000,00 грн., № 143 від 05 січня 2018 року на суму 16819,88 грн. було допущено помилку в реквізиті «призначення платежу»: замість «дебіторська заборгованість згідно акту звірки від…» має бути написано таке: «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 2017/03 від 01 серпня 2017 року».

Отже, як слідує з наведеного та не заперечується сторонами, на виконання укладених з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 2017/02 від 01 травня 2017 року, № 2017/01 від 01 лютого 2017 року та № 2017/03 від 01 серпня 2017 року, фізичні особи-підприємці ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перерахували на рахунок позивача грошові кошти в сумах, які зазначені у вищеописаних платіжних дорученнях. У всіх цих платіжних дорученнях в реквізиті «призначення платежу» платниками зазначено: «дебіторська заборгованість згідно акту звірки». Однак, подальшому фізичні особи-підприємці ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 оформили відповідні листи-уточнення щодо кожного з платіжних доручень, у яких вказали про те, що у цих платіжних дорученнях було допущено помилку в реквізиті «призначення платежу», а саме: замість «дебіторська заборгованість згідно акту звірки від…» має бути написано таке: «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору від…».

З цього приводу суд зазначає про те, що згідно з пунктом 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут – і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Порядок розрахунків із застосуванням платіжних доручень визначений у главі 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 за №22 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Інструкція).

Відповідно до пункту 3.1 глави 3 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування та код банку платника; найменування/прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування та код банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.

Отже, реквізит «Призначення платежу» є обов`язковим реквізитом платіжного доручення.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 1.7 глави 1 Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з абзацом першим пункту 1.8 глави 1 Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією. Платники - фізичні особи мають право оформляти доручення про списання коштів зі своїх рахунків у довільній формі, погодженій у договорі з банком.

Отже, з системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. У даному випадку таке право визначення призначення платежу належить контрагентам позивача – фізичним особам-підприємцям ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Водночас, відповідно до пункту 2.29 глави 2 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.

Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.

Тобто до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит «Призначення платежу» шляхом відкликання платіжного доручення.

Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим, а питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку.

Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09 червня 2011 № 25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.

Суд також враховує те, що економічний зміст тієї чи іншої господарської операції визначається платниками податків самостійно та на власний розсуд, а не контролюючим органом. Отже, платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.

Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами.

(Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 809/34/17).

За встановлених обставин справи та наведеного правового регулювання суд дійшов висновку, що отримані позивачем грошові кошти згідно платіжних доручень № 69 від 18 липня 2017 року, № 91 від 01 серпня 2017 року, № 40 від 31 травня 2017 року, № 41 від 06 червня 2017 року, № 48 від 16 червня 2017 року, № 61 від 28 червня 2017 року від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 ; № 207 від 11 квітня 2017 року, № 250 від 14 червня 2017 року, № 268 від 28 червня 2017 року, № 273 від 14 липня 2017 року, № 315 від 08 вересня 2017 року, № 392 від 16 червня 2018 року, № 394 від 23 січня 2018 року, № 425 від 30 січня 2018 року, № 436 від 17 лютого 2018 року, № 446 від 05 березня 2018 року, № 447 від 12 березня 2018 року, № 447 від 20 березня 2018 року, № 587 від 10 грудня 2018 року, № 593 від 17 грудня 2018 року, № 525 від 14 листопада 2018 року, № 587 від 04 грудня 2018 року, № 525 від 08 серпня 2018 року, № 525 від 02 жовтня 2018 року, № 517 від 19 липня 2018 року, № 525 від 24 липня 2018 року, № 517 від 16 липня 2018 року, № 524 від 16 липня 2018 року, № 504 від 23 червня 2018 року, № 509 від 02 липня 2018 року, № 495 від 18 червня 2018 року, № 495 від 19 червня 2018 року, № 489 від 01 червня 2018 року, № 495 від 08 червня 2018 року, № 554 від 20 грудня 2018 року, № 480 від 23 травня 2018 року, № 480 від 26 травня 2018 року, № 460 від 22 квітня 2018 року, № 460 від 26 квітня 2018 року, № 430 від 30 березня 2018 року, № 430 від 20 квітня 2018 року, № 430 від 17 лютого 2018 року, № 437 від 20 лютого 2018 року, № 494 від 06 червня 2018 року, № 494 від 02 липня 2018 року, № 466 від 04 травня 2018 року, № 468 від 14 травня 2018 року, № 447 від 21 березня 2018 року, № 447 від 30 березня 2018 року, № 447 від 07 квітня 2018 року, № 447 від 19 квітня 2018 року від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ; № 1 від 08 серпня 2017 року, № 5 від 16 серпня 2017 року, № 19 від 22 серпня 2017 року, № 20 від 22 серпня 2017 року, № 23 від 29 серпня 2017 року, № 24 від 29 серпня 2017 року, № 26 від 31 серпня 2017 року, № 29 від 31 серпня 2017 року, № 36 від 04 вересня 2017 року, № 78 від 20 жовтня 2017 року, № 79 від 23 жовтня 2017 року, № 80 від 27 жовтня 2017 року, № 85 від 01 листопада 2017 року, № 101 від 27 листопада 2017 року, № 107 від 05 грудня 2017 року, № 122 від 19 грудня 2017 року, № 143 від 05 січня 2018 року від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 є поворотною фінансовою допомогою, отриманою ним відповідно до умов укладених договорів № 2017/02 від 01 травня 2017 року, № 2017/01 від 01 лютого 2017 року, № 2017/03 від 01 серпня 2017 року про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Підпунктом 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

В свою чергу відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу визначено, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, суд погоджується з доводами позивача про те, що кошти в сумі 336392,34 грн. правомірно не включені ним до загального оподатковуваного доходу, оскільки такі кошти, як вже було зазначено судом вище, є поворотною фінансовою допомогою, отриманою від фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідно до умов укладених договорів № 2017/02 від 01 травня 2017 року, № 2017/01 від 01 лютого 2017 року, № 2017/03 від 01 серпня 2017 року про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, яка в силу положень підпункту 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України не включається до загального оподатковуваного доходу платника податків.

За таких обставин, висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної планової виїзної перевірки позивача № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на суму 336392,34 грн., в тому числі за період з 01 січня 2017 року по 09 серпня 2017 року на суму 52521,00 грн. (з ПДВ); за період з 10 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року на суму 51566,67 грн. (без ПДВ); за 2018 рік на суму 232204,67 грн. (без ПДВ) за рахунок не включення до загального оподатковуваного доходу надходження грошових коштів по розрахункових рахунках від ФО-П ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ФО-П ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ФО-П ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з призначенням платежу «дебіторська заборгованість згідно актів звірки» є необґрунтованими та повністю спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на наведене, оскільки судом не встановлено факту заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на суму 336392,34 грн., а відтак, і бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спірне рішення відповідача № 0001803306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 9692,76 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо спірного рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 11068,55 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу третього пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Згідно із пунктом першим частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як зазначено в акті документальної планової виїзної перевірки позивача № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року (а.с.31) платником податків фізичною особою ОСОБА_1 у розрахунково-платіжних відомостях не відображено та не проведено нарахування доходу працівникам за роботу у вихідні та святкові дні з врахуванням подвійної денної ставки. Всього за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року фізичною особою ОСОБА_1 не відображено дохід залучених до роботи у вихідні та святкові дні працівників з врахуванням подвійного розміру середньоденного розміру заробітної плати на загальну суму 100392,76 грн.: за 2016 рік – 16313,96 грн., за 2017 рік – 3328,83 грн., за 2018 рік – 80754,98 грн. Розрахунок заробітної плати за вихідний день визначено з розрахунково-платіжних відомостей та табелів обліку робочого часу як середнє значення заробітної плати за один робочий день в подвійному розмірі, з врахуванням кількості вихідних днів у кожному місяці.

На підставі вищевикладеного контролюючий орган зробив висновок про те, що у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року позивач занизив єдиний внесок на суму 22137,09 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати залучених до роботи у вихідні дні працівників у кількості 2 чоловік (а.с.39).

Оцінюючи наведений висновок контролюючого органу суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За приписами підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами.

Судом з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що позивач в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року уклав дев`ять трудових договорів з найманими працівниками, а саме: ОСОБА_6 (прийнята на посаду з 02 лютого 2015 року), ОСОБА_7 (прийнята на посаду з 02 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року), ОСОБА_8 (прийнята на посаду з 01 квітня 2015 року по 31 липня 2017 року), ОСОБА_9 (прийнята на посаду з 01 червня 2017 року по 11 вересня 2017 року), ОСОБА_10 (прийнята на посаду з 01 червня 2017 року), ОСОБА_11 (прийнята на посаду з 01 серпня 2017 року по 11 вересня 2017 року), ОСОБА_12 (прийнятий на посаду з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року), ОСОБА_13 (прийнята на посаду з 06 вересня 2018 року по 31 грудня 2018 року), ОСОБА_14 (прийнята на посаду з 02 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року).

Наказом від 30 грудня 2015 року № 01-ОЧ «Щодо запровадження підсумованого обліку робочого часу» позивач, у зв`язку з виробничою необхідністю, запровадив з 01 січня 2016 року режим підсумованого часу працівників торгових точок з місячним обліковим періодом. Пунктом другим вказаного наказу визначено норму тривалості робочого часу за обліковий період за календарем п`ятиденного робочого тижня.

Відповідно до статті 61 Кодексу законів про працю України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики № 138 від 19 квітня 2006 року затверджені Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу (далі – Методичні рекомендації).

Згідно вказаних Методичних рекомендацій у них викладено умови та порядок застосування підсумованого обліку робочого часу з урахуванням чинного законодавства та їх може бути використано підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання з метою більш ефективного використання робочого часу та засобів виробництва. В окремих галузях господарства може бути розроблено методичні рекомендації з урахуванням специфіки їхнього функціонування.

Відповідно до пункту 6 Методичних рекомендацій обліковий період установлюється в колективному договорі підприємства. Він охоплює робочий час і години роботи у вихідні і святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді. Обліковим періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць.

Пунктом 10 Методичних рекомендацій передбачено, що при підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується згідно зі ст. 106 КЗпП 322-08. Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду. Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

Відповідно до пункту 11 Методичних рекомендацій у разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі.

Отже, у разі застосування роботодавцем підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві, а тому лише ті години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачуються у подвійному розмірі.

Як слідує з наявної у матеріалах справи копії наказу від 30 грудня 2015 року № 01-ОЧ «Щодо запровадження підсумованого обліку робочого часу» (пункт другий наказу) позивач як роботодавець, запроваджуючи метод підсумованого обліку робочого часу, встановив норму робочого часу для своїх працівників за обліковий період за календарем саме п`ятиденного робочого тижня.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу законів про працю України для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

Відповідно до частини першої статті 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Враховуючи, що позивач, запровадивши підсумований облік робочого часу, встановив місячний обліковий період з нормою робочого часу за календарем саме п`ятиденного робочого тижня, а при п`ятиденному робочому тижні відповідно до частини першої статті 50 Кодексу законів про працю України тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (або ж вісім годин на день) загальна сума годин роботи кожного з працівників позивача за обліковий період (в даному випадку місяць) не може перевищувати кількості годин, визначених шляхом множення восьми робочих годин (частина перша статті 50 Кодексу законів про працю України) на кількість робочих днів за відповідний місяць. Наприклад, якщо у певному місяці 22 робочих дні, то за таких обставин загальна сума годин роботи за цей період працівника позивача у зв`язку із застосуванням ним підсумованого обліку робочого часу не може перевищувати 176 годин роботи ((8 (норма робочого часу працівника в день) х 22 (робочі дні у відповідному місяці)). Тобто, з урахуванням наведеного, норма робочого часу в обліковому періоді (місяць) становитиме 176 годин, а тому ті години роботи, що перевищуватимуть цю норму, вважатимуться надурочними та повинні оплачуватися у подвійному розмірі.

Проте, суд дослідивши наявні у матеріалах справи табелі обліку робочого часу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за спірний період (з січня 2016 року по грудень 2018 року) (а.с.114-167) не встановив факту перевищення працівниками позивача норми робочого часу в кожному з облікових періодів, що свідчить про відсутність надурочних робіт. З огляду на наведене, суд погоджується з доводами позивача про те, що за відсутності факту надурочних робіт, у нього були відсутні підстави здійснювати нарахування заробітної плати працівникам у подвійному розмірі.

Водночас, контролюючим органом під час проведення перевірки позивача не було враховано обставину запровадження ним методу підсумованого обліку робочого часу, що й призвело до помилкового висновку про не відображення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у розрахунково-платіжних відомостях та не проведення нарахування доходу працівникам за роботу у вихідні та святкові дні з врахуванням подвійної денної ставки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що як встановлено вище, позивач в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року уклав дев`ять трудових договорів з найманими працівниками. Однак, зазначаючи в акті перевірки про те, що за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року фізичною особою ОСОБА_1 не відображено дохід залучених до роботи у вихідні та святкові дні працівників з врахуванням подвійного розміру середньоденного розміру заробітної плати на загальну суму 100392,76 грн.: за 2016 рік – 16313,96 грн., за 2017 рік – 3328,83 грн., за 2018 рік – 80754,98 грн. відповідач не конкретизував, дохід яких саме працівників та в які конкретно дні за спірний період не відобразив позивач.

За таких обставин, висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної планової виїзної перевірки позивача № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року про заниження позивачем єдиного внеску на суму 22137,09 грн. у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати залучених до роботи у вихідні дні працівників у кількості 2 чоловік є необґрунтованими та повністю спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на наведене, оскільки судом не встановлено факту заниження позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 22137,09 грн. у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, спірне рішення відповідача № 0001813306 від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції в розмірі 11068,55 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо посилань позивача на відсутність складеного відповідачем під час проведення документальної перевірки опису, яким би засвідчувався перелік документів, отриманий під час її проведення як на підставу необґрунтованості висновків, зроблених у акті перевірки № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року, а відтак, неправомірності прийнятих рішень про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Поряд з цим приписи пункту 85.7 статті 85 Податкового кодексу України визначають, що отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Суд зазначає, що в порушення вимог наведеної норми відповідачем не було складено опису отриманих від позивача документів, що також свідчить про порушення процедури оформлення акту перевірки № 753/33.6-3/2963903616 від 21 грудня 2019 року.

Посилання відповідача на те, що незрозуміло яким чином неоформлення опису документів наданих до перевірки вплинуло на висновки, які викладені в акті перевірки суд оцінює критично, оскільки обов`язок оформити отримання копій документів описом прямо передбачений пунктом 85.7 статті 85 Податкового кодексу України, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти відповідно до вимог статті 19 Конституції України, тобто лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано наведені приписи пунктів першого, третього, п`ятого, шостого частини другої статті 2 КАС України, а тому оскаржувані рішення від 23 січня 2020 року № 0001803306 та № 0001813306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов слід задоволити повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 54 від 20 березня 2020 року. Обґрунтовуючи таку суму судового збору позивач виходив з того, що заявлені ним позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.

Водночас, суд зазначає, що предметом розгляду в даній адміністративній справі є вимоги визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0001803306 від 23 січня 2020 року та № 0001813306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції на загальну суму 20761,31 грн.

Отже, заявлені позивачем позовні вимоги є вимогами майнового характеру.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання адміністративного позову фізичною особою або фізичною особою – підприємцем ставка судового збору позовних вимог майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, враховуючи ціну даного позову (20761,31 грн.), позивач при зверненні з позовною заявою до суду мав сплатити 840,80 грн. судового збору (не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Отже, сплативши 2102,00 грн. судового збору за заявлені позовні вимоги майнового характеру позивач вніс більший його розмір ніж встановлено законом.

Згідно із пунктом першим частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, за такого правового регулювання надмірно сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 1261,20 грн. може бути повернута йому ухвалою суду за його клопотанням.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що при зверненні з позовом до суду позивач мав сплатити 840,80 грн., а також беручи до уваги, що позов задоволено у повному обсязі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 840,80 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003) про визнання протиправними та скасування рішень - задоволити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23 січня 2020 року № 0001803306 та № 0001813306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 22 червня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.