Рішення № 89967751, 22.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3016/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я.

розглянувши у письмовому провадженні у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) в якому просить:

визнати протиправними дії та бездіяльність позивача в частині виплати допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.

стягнути недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у сумі 5435 грн. 49 коп.

визнати протиправними дії та бездіяльність позивача в частині невиплати у 2017 році підйомної допомоги передбаченої п. 3 ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Інструкцією про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 19.08.2016 року № 848.

зобов`язати нарахувати та виплатити підйомну допомогу за 2017 рік, передбачену п. 3 ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Інструкцією про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 19.08.2016 року № 848 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.

визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2013 - 2018 роки.

зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2013 - 2018 роки.

Аргументами позовних вимог є те, що із особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016, 2017 та 2018 роки вбачається, що до складу грошового забезпечення, з якого йому було здійснено обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення 2016 - 2018 роках не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» у загальному розмірі 6381 грн. 17 коп., яку ОСОБА_1 отримував щомісячно з 01.01.2016 року по день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби. Окрім того, із отриманих документів, щодо проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 із військової служби вбачається, що Львівським прикордонним загоном не здійснено виплату позивачу компенсацію за невикористані додаткові відпустки передбачені ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року за № 702 за 2013 - 2018 роки. Також ОСОБА_1 наказом начальника 7 прикордонного загону від 07.11.2017 року № 284-ос зараховано до списків особового складу Львівського прикордонного загону, однак, виплату підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення відповідачем не проведено відповідно п. 3 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що згідно з п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 02.02.2016 року за № 73, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Відтак, на думку позивача, системний аналіз положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року за № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкції про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 73 від 02.02.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 року за № 217/28347, дає підстави стверджувати, що винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошова допомога на оздоровлення. Крім того, відповідач зазначає, що ураховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Щодо визнання протиправними дій та бездіяльності в частині невиплати у 2017 році підйомної допомоги, то відповідно до довідки № 280, реєстру перерахувань на особисті вклади за грудень 2017 року на суму 221703 грн. 09 коп., платіжного доручення № 2658 від 21.12.2017 року на суму 221703 грн. 09 коп. позивачу нарахована та виплачена підйомна допомога при переміщенні до нового місця служби у сумі 4692 грн. 39 коп. Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, то у відповідності до абзацу 3 пункту 4 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця, а також пунктів 17-19 статті 10 зазначеного Закону в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено. Окремо зазначає, що з аналізу ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» слід дійти висновку, що передбачена пунктом 1 ст. 10 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов при вибутті військовослужбовця у щорічну основну відпустку. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, передбачені до ст.122 КАС України.

Ухвалою суду від 22.04.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.

Наказом начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України м.Львів від 07.11.2017 року за №284-ос «По особовому складу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.04.2018 року солдата ОСОБА_1 , молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Рава-Руська» 1 категорії (тип Б), звільненого в запас за статтею 26 частиною 8 пунктом «В» (у зв`язку із позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі – Закону).

Позивача наказом начальника 7 прикордонного загону від 07.11.2017 року № 284-ос зарахований до списків особового складу Львівського прикордонного загону, однак, виплату указаної вище підйомної допомоги ОСОБА_1 відповідачем не проведено.

Відповідно до наказів про проходження служби, упродовж 2013 - 2018 років ОСОБА_1 проходив військову службу у підрозділах Державної прикордонної служби України на посадах інспектора прикордонної служби 1-2 категорій, однак до документів, щодо проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 із військової служби, що Львівським прикордонним загоном не здійснено виплату останньому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2013 - 2018 роки.

Із наданих Львівським прикордонним загоном (військова частина 2144) документів з питань грошового та матеріального забезпечення забезпечення установлено, що під час проходження військової служби та звільнення із неї, ОСОБА_1 не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які останній набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із порушенням, на думку позивача, порядку нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, а також компенсації за невикористані додаткові відпустки.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Згідно із статтями 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за № 2011-XII, з наступними змінами та доповненнями, соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Як передбачено п.1 ст.10-1 даного Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацами 1, 2 ч.4 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Підпунктом 5 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (в редакції згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року за №704, яка набрала чинності з 01.01.2016 року) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Судом під час судового розгляду встановлено, що не заперечується сторонами, що щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889 виплачувалася щомісяця з дня застосування (січень 2016 року) по лютий 2018 року, тобто мала постійний характер.

Однак, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення у 2016-2018 роках, не включено.

Підставою для виплати позивачу допомоги на оздоровлення без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди стали положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України за №425 від 20.05.2008 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 року за №37/15228).

Так, за змістом підпункт 3.7.4 пункту 3.7 розділу ІІІ наведеної Інструкції, розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Аналогічні норми щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 02.02.2016 року за №73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 року за №217/28347.

Разом з тим, застосовуючи вищенаведені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

При цьому, суд звертає увагу, що частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.

Окрім цього, суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 року у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків:

Згідно з ч.2 та ч.3 ст.9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, перед звільненням додаткова грошова винагорода у 2016-2017 роках, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому, на думку суду, за жодних обставин така винагорода не може вважатись одноразовою.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №826/11679/17, а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльність позивача в частині виплати допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як наслідок підлягають задоволенню також вимоги про стягнення з відповідача недоплаченої допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у сумі 5435 грн. 49 коп.

Що стосується вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені ч.4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, то суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 1 ч.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Абзацом 3 ч.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” даної статті визначено, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В той же час, абзац.3 ч.4 даної статті встановлено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Частиною 8 цієї ж статті визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до наказів до про проходження служби які наявні у матеріалах справи, упродовж 2013 - 2018 років ОСОБА_1 проходив військову службу у підрозділах Державної прикордонної служби України на посадах інспектора прикордонної служби 1-2 категорій.

Згідно до додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

З огляду на викладене, суд вважає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2013 року по 2018 рік.

Окрім того, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позов про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № №620/4218/18, а тому суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.291 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні та обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2013 року по 2018 рік, то позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 3 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ, при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Порядок виплати указаної підйомної допомоги передбачений Інструкцією про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 19.08.2016 № 848.

Щодо визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання виплатити Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) в частині невиплати ОСОБА_1 у 2017 році підйомної допомоги передбаченої п. З ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкцією про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 19.08.2016 року № 848 слід відмовити, так як в матеріалах справи наявна довідка №280, реєстр перерахувань на особисті вклади за грудень 2017 року на суму 211703 грн. 09 коп. та платіжне доручення №2658 від 21.12.2017 року, відповідно до яких и позивачу нарахована та виплачена підйомна допомога при переміщенні до нового місця служби у сумі 4692 грн. 39 коп.

Відтак, суд вважає, що дані вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Як передбачено ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 даної статті установлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині визнання протиправними дій та бездіяльності позивача в частині виплати допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889; стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у сумі 5435 грн. 49 коп.; визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2013 - 2018 роки та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2013 - 2018 роки., а тому в цій частині позов підлягає задоволенню. В іншій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не належить стягувати зі сторін.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним протиправними дії та бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (код ЄДРПОУ 14321653) що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Личаківська, 74, на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), що проживає за адресою АДРЕСА_1 , недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 у сумі 5435 (п`ять тисяч чотириста тридцять п`ять) грн. 49 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2013 - 2018 роки.

Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) (код ЄДРПОУ) що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Личаківська, 74, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) що проживає за адресою АДРЕСА_1 , компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за 2013 - 2018 роки.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Я.Мартинюк