Рішення № 89966736, 22.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5924/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання здійснити призначення і виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФ України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 05.02.2020 №032950003247 про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з дати подання відповідної заяви до пенсійного органу - з 27.01.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є потерпілим (категорії 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що довідкою Заліської сільської ради Камінь-Каширського району від 19.09.2019 №1343 підтверджується його реєстрація та проживання в період з 10.06.1986 по 06.02.1987, з 10.04.1987 по 31.05.1988, з 15.10.1988 по даний час в селі Залісся Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України УРСР №106 від 23.07.1993 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Посилаючись на пункт 3 частини першої статті 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зазначає, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Відтак, станом на 01.01.1993 позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення більше 6 років та продовжує проживати на даний час, що підтвердив довідкою Заліської сільської ради від 19.09.2019 №1343. Тому, на його думку, він має право на зниження пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 6 років, у зв`язку із чим 27.01.2020 (після досягнення 54 річного віку) звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії із зниженням пенсійного віку.

Листом від 13.02.2020 відповідач повідомив, що рішенням від 05.02.2020 позивачу відмовлено у призначенні пенсії із 54-річного віку (із урахуванням зниження пенсійного віку на 6 років) з тих підстав, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 від 10.05.1983, ОСОБА_1 працював в колгоспі «Красне Знамя» Упоровського району Тюменської області з 20.06.1986 по 19.10.1991, а з 05.05.1984 по 24.05.1986 проходив строкову військову службу поза межами населеного пункту, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, тому право на пенсію відповідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.

Позивач вказує на те, що записи в трудовій книжці не спростовують факту його постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення.

Вважає, що відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право на зниження пенсійного віку на 6 років (3 роки початкова величина + 6 років проживання, але не більше 6 років) та достатній страховий стаж для надання пенсії із зменшенням пенсійного віку.

З наведених підстав просить позов задовольнити та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

У відзиві на позов від 07.05.2020 №0300-0802-7/11761 (а.с.47-51) представник відповідача позовних вимог не визнала. Вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” прийняте правомірно. Зокрема, відповідно до записів у трудовій книжці позивача в період з 10.05.1983 по 22.05.1984 та з 20.06.1986 по 19.10.1991 останній працював в колгоспі “Красное Знамя” Упоровського району Тюменської області, на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а з 05.05.1984 по 24.05.1986 позивач проходив строкову військову службу. Даний період не може бути зарахований для зниження пенсійного віку, оскільки ОСОБА_1 не міг одночасно перебувати у с. Залісся Камінь- Каширського району та на території Тюменської області. Отже, позивач фактично проживав у Тюменській області, а був зареєстрований на території с. Залісся Камінь-Каширського району.

Враховуючи період роботи та період проходження строкової військової служби на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідачем встановлено, що ОСОБА_1 станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 прожив та відпрацював в зоні гарантованого добровільного відселення 1 рік 02 місяці 20 днів, а відтак не має права на пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Щодо стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Враховуючи те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час, а дана справа є справою незначної складності, вважає, що зазначені витрати не підлягають до відшкодування.

З наведених підстав просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

У відповіді на відзив позивач підтримав вимоги заявлені у позовній заяві, просить їх задовольнити.

Ухвалою судді від 21.04.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі та на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (а.с.30).

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що стверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 06.12.1993 (а.с.14).

Відповідно до довідки Заліської сільської ради Камінь-Каширського району від 19.09.2019 №1343 ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає з 10.06.1986 по 06.02.1987, з 10.04.1987 по 31.05.1988, з 15.10.1988 по даний час в селі Залісся Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії відповідно до п. 3 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (а.с.11).

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 від 10.05.1983, останній працював в колгоспі «Красне Знамя» Упоровського району Тюменської області водієм з 10.05.1983 по 22.05.1984 та з 20.06.1986 по 19.10.1991, а з 05.05.1984 по 24.05.1986 проходили строкову військову службу, що підтверджується військовим квитком НК №4568053 (а.с.8,8 зворот, 90-91).

ОСОБА_1 27.01.2020 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” . До заяви долучив: трудову книжку та документи про стаж; військовий квиток НК №4568053; диплом (довідка) про навчання від 09.10.209 №93; документи (довідки) про місце проживання (реєстрації) особи від 19.09.2019 №1343, від 29.10.2019 №1063/2; посвідчення постраждалого від ЧАЕС серії НОМЕР_1 (3 категорія) (а.с.54-92).

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області листом №0300-0315-8/1737 від 13.02.2020 повідомило позивача про прийняття рішення № 032950003247 від 05.02.2020, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відмова мотивована тим, що на момент звернення ОСОБА_1 досяг 54-річного віку. Відповідно до статті 55 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсії із зменшенням пенсійного віку призначаються особам, з числа потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема: - які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсія призначається із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, на три роки та додатково на один рік за два роки проживання, роботи, але не більше як шість років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Згідно із довідкою Заліської сільської ради від 19.09.2020 №1343, яка видана на підставі погосподарських книг, ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав в с. Залісся Камінь-Каширського району з 10.06.1986 по 06.02.1987, з 10.04.1987 по 31.05.1988 та з 15.10.1988 по даний час. Наявне посвідчення від 03.12.1993 Серія НОМЕР_1 (3 категорія), як громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи. За записами трудової книжки від 10.05.1983 та архівної довідки від 06.12.2019 №С-423 ОСОБА_1 працював в колгоспі “Красное Знамя” Упоровського району Тюменської області з 20.06.1986 по 19.10.1991 а також проходили строкову військову службу з 05.05.1984 по 24.05.1986.

Враховуючи факт роботи та проходження строкової служби на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення встановлено, що ОСОБА_1 прожив та відпрацював в зоні гарантованого добровільного відселення 1 рік 02 місяці 20 днів, тому права на пенсію відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ немає (а.с.15).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом враховано таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Так у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV).

Зокрема, як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV право на пенсію за віком, особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Таким чином, пенсійний вік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без урахування статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), становить 60 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28 лютого 1991 року (далі – Закон №796-XII).

Статтею 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

За змістом пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

У пункті 3 частини першої статті 14 Закону №796-XII визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону №796-XII.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини другої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому приміткою до цього пункту визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і цього Закону (частина третя статті 55 Закону №796-XII).

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Село Залісся, Камінь-Каширського району, Волинської області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи” від 23.07.1991 №106 відносилося до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Приписами підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, іншими актами законодавства.

За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Отже, аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.

Поряд з цим суд наголошує, що документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-XII, є виключно посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”. Різного роду довідки про період роботи у зоні відчуження, евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06 та від 04 вересня 2015 року у справі №690/23/15-а. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17 (2а/333/122/17), від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17.

Отже, видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії Б (категорія 3) підтверджує той факт, що станом на 1 січня 1993 року він прожив або відпрацював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Таке посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 06.12.1993 видано позивачу, долучення якого до заяви про призначення пенсії відповідач не заперечив.

Судом установлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданого 06.12.1993 Волинською обласною державною адміністрацією, також надано довідку Заліської сільської ради Камінь-Каширського району від 19.09.2019 №1343.

Із зазначеної довідки вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає з 10.06.1986 по 06.02.1987, з 10.04.1987 по 31.05.1988, з 15.10.1988 по даний час в селі Залісся Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії відповідно до п. 3 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (а.с.59).

Факт проживання ОСОБА_1 у вказані періоди в селі Залісся Камінь-Каширського району Волинської області підтверджується також довідкою ГУ ПФ України у Волинській області від 29.10.2019 №1063/2 позапланової перевірки Заліської сільської ради у висновку якої вказано, що при перевірці з питань дотримання вимог законодавства щодо достовірності поданих відомостей для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно довідки від 19.09.2019 №1343 про реєстрацію проживання в с. Залісся. Камінь-Каширського району, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до п. 3 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” протягом періодів з 10.06.1986 по 06.02.1987, з 10.04.1987 по 31.05.1988, з 15.10.1988 по даний час, встановлено, що у погосподарських книгах за 1986-2020 роки Заліської сільської ради, с. Залісся, Камінь-Каширського району, Волинської області вчинені записи реєстрації проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , протягом періодів з 10.06.1986 по 06.02.1987, з 10.04.1987 по 31.05.1988, з 15.10.1988 по даний час (а.с.61-62).

Разом з тим, суд зазначає, що оскільки довідкою Заліської сільської ради Камінь-Каширського району від 19.09.2019 №1343 підтверджено фактичне проживання позивача з 10.06.1986 по 31.07.1986 у визначеному населеному пункті, це свідчить про можливість застосування до позивача початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, передбаченої статтею 55 Закону №796-XII, так як обов`язковою умовою для такого застосування є постійне проживання особи у зонах відчуження з моменту аварії на ЧАЕС (з 26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Таким чином, ОСОБА_1 на території зони гарантованого добровільного відселення в селі Залісся Камінь-Каширського району Волинської області був зареєстрований та фактично проживав з 10.06.1986 по 06.02.1987, з 10.04.1987 по 31.05.1988, з 15.10.1988 по даний час, що становить більше 6 років. Тому, на переконання суду, позивач має право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (згідно із статтею 55 Закону № 796-ХІІ - 1 рік за 2 роки проживання) та на застосування до позивача початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, що в загальному становить 6 років, тобто на призначення пенсії після досягнення 54-річного віку, за наявності відповідного стажу.

Отже, позивач має право на зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та призначення пенсії за віком при досягненні ним 54 років.

З положень статті 55 Закону №796-XII, умовами надання пенсії за віком ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону №796-XII. Початкова величина зниження пенсійного віку (на три роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 від 10.05.1983 вбачається, що у позивача наявний необхідний страховий стаж. Вказану обставину відповідач не заперечив та не застосував при відмові у призначенні пенсії.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду належними та допустимими доказами правомірність своїх дій щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, з огляду на що позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ України у Волинській області від 05.02.2020 №032950003247 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з дати подання відповідної заяви до пенсійного органу - з 27.01.2020.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1681,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 гривень.

Перевіряючи доводи сторін та докази, якими позивач підтверджує понесені витрати, суд встановив, що сплата судового збору у сумі 1681,60 грн підтверджується квитанцією від 14.04.2020 №119.

Водночас, при зверненні до суду з даним позовом позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 840, 80 грн.

Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги від 23.03.2020; акту виконаних робіт (надання послуг) №1 від 27.04.2020; детального опису послуг до акту виконаних робіт від 27.04.2020; квитанції від 27.04.2020 0.0.1689894766.1, адвокатським об`єднанням «Західна правова група» було надано послуги ОСОБА_1 на суму 5000,00 грн (а.с.39-44).

Як вбачається з детального опису послуг до акту виконаних робіт від 27.04.2020 адвокатським об`єднанням «Західна правова група» були вчинені наступні дії: надання правової інформації, консультацій та роз`яснень щодо законодавства, що регулює спірні правовідносини - 750,00 грн (1,5 год); аналіз наданих документів та пошук судової практики - 1000,00 грн (2 год); написання та надіслання адвокатського запиту – 750,00 грн (1,5 год); підготовка та подання позовної заяви – 2500,00 грн (5 год).

Відповідач вважає, що розмір правової допомоги є необгрунтованим, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час, а дана справа є справою незначної складності.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд враховує те, що провадження у справі здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у позові, що спрощувало роботу адвоката при його підготовці.

Окрім того, відповідно до статті 12 КАС України дана категорія справи відноситься до незначної складності.

З огляду на вказані обставини справи, суд дійшов висновку, що вартістю таких послуг адвоката не є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Відтак, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, суд (враховуючи також позицію відповідача) вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відтак, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Волинській області необхідно стягнути судові витрати у розмірі 840, 80 грн, сплачені квитанцією від 14.04.2020 №119 та витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. Решту витрат залишити за позивачем.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання здійснити призначення і виплату пенсії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.02.2020 №032950003247 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 27.01.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000, 00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026 Волинська область, місто Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, код ЄДРПОУ 13358826)

Суддя Т.М. Димарчук