Рішення № 89965457, 19.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2020Справа № 910/4430/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство

«Трансінвест»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр

забезпечення виробництва»

про стягнення 260.578,43 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

30.03.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» про стягнення 260.578,43 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір поставки № ЦЗВ-03-06718-01 від 01.10.2018, на підставі якого позивачем здійснено відвантаження продукції, що підтверджується видатковими накладними. Умовами договору встановлено, що оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться відповідачем протягом 10-ти банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної. Враховуючи викладене, позивачем здійснено реєстрації наступних податкових накладних: № 2 від 02.11.2018, № 27 від 27.02.2019, № 28 від 27.02.2019, № 19 від 29.03.2019 та № 2 від 03.07.2019. Враховуючи те, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором по своєчасній оплаті продукції, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 260.578,43 грн, з яких 148.593,90 грн пені та 111.984,53 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/4430/20 від 02.04.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

14.04.2020 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 відкрито провадження у справі № 910/4430/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 21.04.2020 було направлено АТ «Українська залізниця» 22.04.2020 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5 (номер відправлення 0105471815990), яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 31.03.04.2020 є місцезнаходженням відповідача.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 21.04.2020 було направлено філії «Центр забезпечення виробництва» 22.04.2020 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 11/15 (номер відправлення 0105471816007).

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

АТ «Українська залізниця» ухвалу суду від 21.04.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримало 27.04.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105471815990.

Філія «Центр забезпечення виробництва» ухвалу суду від 21.04.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримала 24.04.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105471816007.

12.05.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. При цьому відповідач підтверджує ту обставину, що поставлений у період з 02.11.2018 по 03.07.2019 товар відповідачем сплачено з порушенням строку з огляду на ряд об`єктивних та поважних причин, в тому числі погіршення фінансового стану товариства. Стосовно заявлених позивачем витрат на правничу допомогу зазначає, що позивачем не подано жодного доказу в підтвердження їх понесення.

12.05.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій посилаючись на те, що стягнення штрафних санкцій матиме наслідком порушення майнових та економічних інтересів відповідача, зокрема безперебійного, належного функціонування залізниць та підприємств залізничної галузі України, а також соціальні інтереси: виплата заробітної плати працівникам підприємства, безперебійне перевезення пасажирів тощо. Отже, обставини для зменшення пені є соціально значимими та винятковими, оскільки існує нагальна необхідність спрямовування наявних коштів на здійснення поточних розрахунків на енергоносії, матеріали, паливо електроенергію на інші виробничі потреби, та забезпечення безперервного виробничого циклу з метою забезпечення безаварійного виробничого процесу. В свою чергу позивачем не надано до матеріалів жодних доказів спричинення йому матеріальної або будь-якої іншої шкоди унаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань по оплаті.

25.05.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з викладеними у відзиві та клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій аргументами. Зазначає, що саме по собі твердження відповідача про наявність у нього суспільного інтересу не є його доказом. Відповідачем не підтверджено та не наведено фактів що його викликають, суспільний інтерес не зводиться до інтересів окремих індивідів, навіть коли індивідом виступає державний монополіст у сфері залізничного транспорту. Відсутність у позивача понесених матеріальних збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань не спростовує наявність протиправних дій відповідача, що порушили інтереси позивача, який полягав у своєчасному отриманні грошових коштів за відвантажену продукцію. При цьому відповідачем не наведено жодного обґрунтування підстав та не подано доказів, що унеможливили належне виконання зобов`язань, вчинення дій з попередження, недопущення порушення зобов`язань. Вказує на те, що розмір заявленої до стягненні пені та 3% річних складає менше 5% від вартості поставленої продукції, а отже не є значною сумою. Відповідачем не надано жодних доказів що підтверджують скрутне фінансове положення та наявність ризиків того, що стягнення заявленої суми негативно вплине на всю залізничну галузь України, порушить її функціонування або призведе до її колапсу. Позивач звертає увагу на останній звіт Держслужби щодо ревізії фінансово-господарської діяльності АТ «Українська залізниця», згідно якого останній зі збиткового у 2016 році стало прибутковим. Водночас середньомісячні витрати на оплату праці керівництва та працівників є непропорційними. За 9 місяців 2019 року середньомісячні витрати на плату праці одного працівника становили 11,8 тис. грн., а члена наглядової ради - 491,6 тис. грн., члена правління 448,4 тис. грн., керівника - 1.046,6 тис. грн. З вересня 2018 року по вересень 2019 року членам наглядової ради виплачено коштів на суму 51,8 млн. грн. Встановлено: порушення фінансової дисципліни та недоліків у роботі на суму 2,9 млрд. грн.; порушення у сфері проведення публічних закупівель на суму 8,9 млрд. грн. Дій відповідача свідчать про необачне ведення останнім своєї господарської діяльності, а тому уникнення фінансових наслідків та перекладання за це на позивача відповідальності, не відповідає як жодним засадам чинного законодавства України, так і звичаям ділового обороту.

25.05.2020 від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат у справі. відповідно до якої просить стягнути з відповідача 23.000,00 грн витрат на правову (правничу) допомогу.

04.06.2020 від відповідача до суду надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат. Зазначає, що наявні в матеріалах справи докази щодо понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Отже, приймаючи до уваги всі обставини відповідач вважає неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, необґрунтованими вимоги про стягнення 23.000,00 грн витрат, вказаних в описі. Просить в задоволенні їх стягнення відмовити повністю.

04.06.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що відповідно до концепції Державної цільової програми реформування залізничного транспорту залізничний транспорт є однією з базових галузей економіки. Стабільне та ефективне функціонування залізничного транспорту є необхідною умовою для забезпечення обороноздатності, національної безпеки і цілісності держави, підвищення рівня життя населення. Тому твердження відповідача по наявність суспільного інтересу є обґрунтованими, а рішення у даній справі буде мати сильний об`єктивний вплив на інтереси суспільства в цілому. Позивач підтвердив відсутність понесених ним матеріальних збитків. Враховуючи положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України не заподіяння збитків іншим учасникам господарських відносин є окремою, самостійною та достатньою підставою для зменшення судом розміру штрафних санкцій, яка не потребує для цього з`ясування судом будь-яких додаткових (виняткових) обставин. Позивачем не подано жодного доказу щодо залучення відповідачем кредитних коштів, а також відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та користування послугами банківських установ і залучення кредитних коштів для забезпечення систематичності та безперервності господарських процесів. Стосовно викладених позивачем висновків Держаудитслужби зазначає, що позивачем вказані відомості що йому були вигідними, тоді як звіт також містить інформацію про постійну збитковість пасажирських перевезень. Державою не відшкодовано вартість здійснених перевезень пільгових категорій громадян на суму 1,4 млрд. грн. Вказано, що судами постановлено стягнути з АТ «Українська залізниця» штрафних санкцій на суму 11,3 млн. грн, а у разі невиконання мирових угоди - додатково стягнути 6,5 млн. грн. Через брак власних оборотних коштів залізниця має залежність від зовнішнього кредитування заборгованість за якими склала 32 млрд. грн. Стягнення заявленої позивачем суми тягне за собою ризик спричинення збільшення заборгованості по заробітній платі працівникам, несвоєчасну сплату податків та зборів, що призведе до нових штрафних санкцій та судових процесів, а відтак для відповідача є важливим зменшення всіх можливих видатків. Просить врахувати, що строк прострочення оплати був незначним та така оплата здійснена добровільно, у зв`язку з чим є підстави для зменшення відповідальності відповідача.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2018 між Філією «Центр забезпечення виробництва» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» (постачальник, позивач) було укладено договір поставки № ЦЗВ-03-06718-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Згідно з п. 1.2 договору продукцією є: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до пасажирських вагонів).

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору несвоєчасно сплатив вартість поставленої продукції та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нараховані пеня та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 13.7 договору термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання.

Відповідно до п. 4.3 договору загальна сума даного договору на момент його підписання становить 7.609.857,60 грн.

Додатковою угодою № 1 від 28.12.2018 внесено зміни до договору, зокрема змінено замовника на Філію «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця»; внесено зміни до п. 4.3 договору та визначено суму договору,що становить 9.120.225,60 грн.

Згідно з п. 5.2 договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник.

Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (E-mail).

Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та/або електронною поштою (E-mail).

Кожна партія продукції постачається протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів

з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Матеріальні витрати, що виникли при поверненні продукції, яка не була письмово заявлена, покладаються на постачальника.

Замовник не несе відповідальності за ненадання рознарядок (надання не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника.

За необхідності, рознарядка може бути відкоригована замовником, про що обов`язково повідомляється постачальнику.

Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів філії «ЦЗВ» ПАТ «Укрзалізниця», Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або актом прийому-передачі.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 5.558.558,40 грн, що підтверджується наступним видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками обох сторін:

№ 186 від 02.11.2018 на суму 2.720.322,60 грн,

№ 45 від 27.02.2019 на суму 1.907.165,40 грн,

№ 46 від 27.02.2019 на суму 478.548,00 грн,

№ 73 від 29.03.2019 на суму 174.307,20 грн,

№ 147 від 03.07.2019 на суму 278.215,20 грн.

Згідно з п. 6.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10-ти (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності до рахунку-фактури на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п. 5.2.

З матеріалів справи вбачається, що

податкова накладна № 2 від 02.11.2018 на суму 2.720.322,60 грн за видатковою накладною № 186 від 02.11.2018 зареєстрована в податковій службі 22.11.2018,

податкова накладна № 27 від 27.02.2019 на суму 1.907.165,40 грн за видатковою накладною № 45 від 27.02.2019 зареєстрована в податковій службі 13.03.2019,

податкова накладна № 28 від 27.02.2019 на суму 478.548,00 грн за видатковою накладною № 46 від 27.02.2019 зареєстрована в податковій службі 13.03.2019,

податкова накладна № 19 від 29.03.2019 на суму 174.307,20 грн за видатковою накладною № 73 від 29.03.2019 зареєстрована в податковій службі 08.04.2019,

податкова накладна № 2 від 03.07.2019 на суму 278.215,20 грн за видатковою накладною № 147 від 03.07.2019 зареєстрована в податковій службі 08.07.2019.

З урахуванням п. 6.1 договору відповідач мав здійснити оплату за поставлену продукцію

згідно видаткової накладних № 186 від 02.11.2018 до 06.12.2018 включно,

згідно видаткових накладних № 45 від 27.02.2019, № 46 від 27.02.2019 до 27.03.2019 включно,

згідно видаткової накладної № 73 від 29.03.2019 до 22.04.2019 включно,

згідно видаткової накладної № 147 від 03.07.2019 до 22.07.2019 включно.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено оплату поставленої продукції в загальному розмірі 5.558.558,40 грн наступним чином:

за накладною № 186 від 02.11.2018 здійснено оплату 31.01.2019 в сумі 2.270.322,60 грн,

за накладною № 45 від 27.02.2019 здійснено оплату 27.06.2019 в сумі 1.192.856,70 грн та 07.08.2019 в сумі 714.308,70 грн,

за накладною № 46 від 27.02.2019 здійснено оплату 07.08.2019 в сумі 478.548,00 грн,

за накладною № 73 від 29.03.2019 здійснено оплату 23.07.2019 в сумі 87.153,60 грн та 21.08.2019 в сумі 87.153,60 грн,

за накладною № 147 від 03.07.2019 здійснено оплату 17.10.2019 в сумі 278.215,20 грн.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриману продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 10.6 договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

В п. 6.5 договору передбачено, що у разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на 1 банківський день відповідно. Термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах згідно з п. 5.2 договору.

Відповідачем доказів в підтвердження існування обставин, що визначені в п. 6.5 договору не подано.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати за отриманий товар.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Слід відзначити, що позивачем здійснено нарахування пені на суми боргу, які позивачем округлені (без копійок).

Суд не погодився із заявленим позивачем розміром пені, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, а саме невірно визначено періоди прострочення виконання зобов`язань та за розрахунками власного перерахунку розмір пені становить 147.942,19 грн (знаходиться в матеріалах справи).

Стосовно заявленого відповідачем у клопотання про зменшення розміру пені суд відзначає наступне.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Позивачем підтверджено ту обставину, що ним не було понесено збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідачем оплату продукції здійснено повністю, прострочення виконання зобов`язання не було досить тривалим.

Слід зазначити, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Оцінивши інтереси обох сторін та суспільно-економічне значення діяльності відповідача, ступінь виконання зобов`язання, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності - суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50%, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково у розмірі 73.971,10 грн (147.942,19 грн : 2).

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленої продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 86.528,60 грн - 3% річних.

Слід відзначити, що позивачем здійснено нарахування 3% річних на суми боргу, які позивачем також округлені (без копійок).

З наданого розрахунку вбачається, що позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 86.528,60 грн на суму боргу 2.720.322,00 грн за період з 09.01.2018 по 30.01.2019 та в сумі 2.080,00 грн на суму боргу 278.215,00 грн за період з 18.07.2019 по 16.10.2019.

Суд не погоджується із вказаним розрахунком, оскільки поставка продукції на вказану суму здійснена згідно видаткової накладної № 186 яка датована 02.11.2018 та початком прострочення виходячи з моменту реєстрації податкової накладної № 2 від 02.11.2018 є 07.12.2018, а не 09.01.2018. Судом встановлено, що за видатковою накладною № 147 від 03.07.2019 початком прострочення є 23.07.2019, а не 18.07.2019.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

За розрахунками суду розмір 3% річних становить 37.512,98 грн (знаходиться в матеріалах справи).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 37.512,98 грн - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, а саме невірно визначено періоди прострочення виконання зобов`язань.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних з урахуванням того, що в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 23.000,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

05.08.2019 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Андрія Зарицького» (адвокатське бюро) був укладений договір про надання правової допомоги № 01-39270330 за умовами якого адвокатське бюро зобов`язалось надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 4.3 вказаного договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється (визначається) у додатку (ах) до цього договору.

Додатком № 7 від 05.12.2019 сторонами визначено перелік послуг та їх вартість за договором про надання правової допомоги № 01-39270330 від 05.08.2019.

Відповідно до п. 5.3 вказаного договору остаточний розрахунок за дорученням між сторонами здійснюється на підставі акту про надання правової допомоги.

Згідно акту надання правової допомоги (послуг) № 048 від 23.04.2020 виконавцем надано наступні послуги, загальною вартістю 18.000,00 грн:

правова позиція із здійснення аналізу документів клієнта у правовідносинах з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» щодо неналежного виконання зобов`язань за договором поставки № ЦЗВ-03-06718-01 від 01.10.2018 - 4.000,00 грн,

підготовка та подання позовної заяви та додатків до неї про стягнення грошових коштів згідно договору поставки № ЦЗВ-03-06718-01 від 01.10.2018 з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до Господарського суду міста Києва - 14.000,00 грн.

Згідно акту надання правової допомоги (послуг) № 52 від 18.05.2020 виконавцем надано наступні послуги з підготовки та подання відповіді на відзив у справі про стягнення грошових коштів згідно договору поставки № ЦЗВ-03-06718-01 від 01.10.2018 з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до Господарського суду міста Києва - 5.000,00 грн.

Винагорода виплачена позивачем бюро в розмірі 23.000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 5 від 23.04.2020 та № 35 від 18.05.2020.

Підтвердженням того, що Карташова Карина Ігорівна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія МК № 001464 від 26.10.2018.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на не співмірність розміру наданих послуг на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки не відповідає дійсності.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правову допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 23.000,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 11/15, код ЄДРПОУ 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» (04114, м. Київ, вул. Пріорська, 21, код ЄДРПОУ 39270330) 73.971 (сімдесят три тисячі дев`ятсот сімдесят одна) грн 10 коп. пені, 37.512 (тридцять сім тисяч п`ятсот дванадцять) грн 98 коп. - 3% річних, 2.781 (дві тисячі сімсот вісімдесят одна) грн 83 коп. витрат по сплаті судового збору, 23.000 (двадцять три тисячі) грн 00 коп. на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова