Постанова № 8995677, 14.12.2009, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.ПолтаваСправа № 2а-47019/09/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю.,

при секретарі Кусайло Я.Г.,

за участю:

представника Прокуратури м. Полтави - Полторацької В.О.,

представника позивача: Фищука В.В.,

представника відповідача: Сікорського В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Прокурора м. Полтави в інтересах держави в особі Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені, -

В С Т А Н О В И В:

Прокурор м. Полтави в інтересах держави в особі Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме підприємство не виконало нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що мало наслідком, відповідно до положень статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 21231,78 грн., та пені в сумі 993,72 грн. у звязку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

В судовому засіданні представники Прокуратури м. Полтави та Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що у 2008 році підприємством були виконані усі вимоги законодавства щодо створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, у межах встановленого нормативу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши інші докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Згідно частин 2, 3 цієї статті підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників та направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством /пункт 4 статті 20 зазначеного Закону/.

Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. У разі необхідності підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою.

У графі 15 Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за цей період становила 214 осіб. З них, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становила 11 осіб.

Відповідачем не вірно обраховано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 8 осіб, оскільки згідно розрахунку суми позову, наданого позивачем, а також виходячи з положень Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 р. N 42, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4 % нормативу складає: 214 х 0,04 = 8,56, що округлюється до 9 (осіб).

Згідно списку інвалідів, що подавався відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у 2008 році на підприємстві працювало 11 інвалідів, з них: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відпрацювали по 12 місяців; ОСОБА_8 7 місяців; ОСОБА_9 2 місяця; ОСОБА_10, ОСОБА_11 по 1 місяцю. Загальна кількість місяців, відпрацьованих зазначеною категорією працівників складає 95.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості Полтавського АТП 1628, наданого позивачем та відповідно до Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", середньооблікова кількість інвалідів, які працювали на підприємстві становить: 95 (кількість відпрацьованих місяців) : 12 = 7,91, що округлюється до 8. Отже, фактично на підприємстві у 2008 році працювало не 11 осіб, як це зазначено відповідачем, а 8 осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач повинен був звітувати до Полтавського міського центру зайнятості.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо його звернення до центру зайнятості із звітами за формою №3-ПН про наявність вільних робочих місць та підшукування працівників, шляхом розміщення відповідних оголошень. Як свідчать матеріали справи, та вбачається з листів Полтавського міського центру зайнятості № 4320 від 07.05.2009 р., № 4615 від 18.05.2009 р. Полтавське комунальне автотранспортне підприємство 1628 протягом 2008 року про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (форма №3-ПН) не звітувало. Крім того, відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували його звернення до центру зайнятості, та розміщення оголошення з метою працевлаштування на підприємстві осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. У відповідності до частини 2 статті 20 зазначеного Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було обраховано розмір адміністративно господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік, наданого відповідачем до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, на підприємстві відповідача в 2008 році працювало 214 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 4543600 грн., середньорічна заробітна плата одного штатного працівника складає, відповідно, 4543600 : 214 = 21231,78 грн.

Враховуючи зазначене, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, відповідач до 16 квітня 2009 року (термін сплати встановлено частиною 4 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до 15 квітня року, наступним за роком, у якому відбулося порушення нормативу) повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 21231,78 х 1 = 21231,78 грн.

У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну, позивачем відповідно до частини 2 статті 20 цього ж Закону було нараховано пеню за несвоєчасну сплату за період з 16 квітня 2009 року по 25 серпня 2009 року включно, у розмірі (21231,78 х 0,03%) х 156 днів = 993,72 грн.

Оскільки вказані суми не були сплачені відповідачем, то згідно частини 5 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вони можуть бути стягнуті в примусовому порядку за рішенням суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

З урахуванням викладеного, виходячи із загальних норм права стосовно відповідальності за встановлення в діях або бездіяльності особи складу правопорушення, елементами якого є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже позивачем правомірно було нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню за несплату цих санкцій відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Прокурора м. Полтави в інтересах держави в особі Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені задовольнити.

Стягнути з Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, р/р 31218230700002 в ГУДК України в Полтавській області, МФО 831019, код ЄДРПОУ 34698804) адміністративно-господарські санкції у розмірі 21231,78 грн. (двадцять одна тисяча двісті тридцять одна гривня, сімдесят вісім копійок), та пеню у розмірі 993,72 грн. (дев`ятсот дев`яносто три гривні, сімдесят дві копійки).

Копію постанови направити сторонам.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2009 року.

СуддяН.Ю. Алєксєєва