Рішення № 89946971, 22.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 року м. Київ № 640/1029/20

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Бережного Ярослава Вікторовича, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними дії та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Приватного виконавця Бережного Ярослава Вікторовича (01024, м. Київ, провулок Козловського Івана, офіс 1), третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчих проваджень №60701208 та №60699799 та примусового виконання виконавчих написів приватного нотаріуса КМНО Апатенко М.А №1559 від 22.11.2019 та №1560 від 22.11.2019;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Бережного Ярослава Вікторовича про відкриття виконавчого провадження №60701208 від 22.11.2019;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Бережного Ярослава Вікторовича про відкриття виконавчого провадження №60699799 та постанову приватного виконавця Бережного Ярослава Вікторовича про зміну реєстраційних даних від 22.11.2019 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувані постанови протиправними з огляду на те, що в постановах не зазначено найменування виконавчого округу ,в якому приватний виконавець здійснює діяльність, у тексті виконавчих написів № 1559 та №1560 відсутній обов`язковий реквізит у вигляді зазначення стягувача за цими написами, а посилання приватного виконавця на ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» є недоречним, оскільки зазначена норма регулює діяльність державних виконавців.

Ухвалою суду від 21 січня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із висновками позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що при винесенні оскаржуваних постанов приватний виконавець діяв в межах повноважень та у спосіб, регламентований законодавством. Крім того, відповідач зазначив, що підстави звернення із позовною заявою до суду зводяться до виявлення недоліків щодо форми та змісту виконавчих написів, проте не доведено факт порушення прав позивача саме діями відповідача.

Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року у справу залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 .

Третя особа надала письмові пояснення стосовно предмету позову, відповідно до яких позовні вимоги вважає надуманими, а подання позову - спробою позивача уникнути відповідальності за взяті на себе зобов`язання. В зв`язку із чим, просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши наявні документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як встановлено матеріалами справи, позивачу стало відомо, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Ярослава Вікторовича перебувають виконавчі провадження: №60701208 від 22.11.2019 року з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Апатенко М.А №1559 від 22.11.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 7 464 000 грн; №60699799 від 22.11.2019 року з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріусу КМНО Апатенко М.А №1560 від 22.11.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 420 511,81 грн.

При цьому позивач зазначає, що жодної інформації про вчинення приватним нотаріусом виконавчих написів не отримував, про відкриття виконавчих проваджень від відповідача повідомлений не був.

10.01.2020 року позивач ознайомився із матеріалами виконавчих проваджень №60701208 та №0699799 від 22.11.2019 року, об`єднаних постановою приватного виконавця від 02.12.2019 року у зведене виконавче провадження №60768911.

Незгода позивача із відкритими виконавчими провадження зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва, із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Нормативно-правовим актом, який станом на момент виникнення спірних правовідносин регулює питання виконання рішень, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Так, пунктом 7 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Виконавче провадження розпочате на підставі поданих Стягувачем - Сорочинською 0.0. заяв про прийняття виконавчого документа до виконання та примусове рішення суду від 22 листопада 2019 року, відповідно до яких прийнято до виконання виконавчий напис № 1559 та 1560. До поданих заяв було надано оригінали виконавчих написів від 21 листопада 2019 року № 1559 та 1560, що підтверджується інформацією про виконавче провадження.

В рамках виконавчого провадження приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника від 22.11.2019 року номер ВП № 60699799 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить позивачу- ОСОБА_1 .

Виявивши помилку, приватним виконавцем було винесено постанову про зміну реєстраційних даних від 22.11.2019 року номер ВП № 60699799, якою внесено зміни в автоматизовану систему виконавчого провадження.

Також, постановою від 22.11.2019 року було накладено арешт на кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, крім коштів, звернення стягнення яких заборонено законом.

Відповідно до статті 90 Закону України "Про нотаріат" стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А виконавчий напис № 1559 та №1560 від 22.11.2019 року є виконавчими документом у розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України №1404-VIII виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Пунктом 4 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Позивач зазначає, що не був повідомлений відповідачем про відкриття виконавчих проваджень, а про їх наявність дізнався випадково.

Суд, проаналізувавши надані відповідачем письмові докази встановив, що вказані твердження позивача не відповідають дійсності.

Так, приватним виконавцем було здійснено виклик боржника - Нікітіна А.В. на підставі заяви від 19.12.2019 року № 394, зміст якої направлено рекомендованим листом на адресу Позивача.

Аналогічні дії було проведено приватним виконавцем Бережним Я.В. в рамках виконавчого провадження ВП № 60701208.

Проте, рекомендований лист було повернуто з причини закінчення терміну зберігання. Вказані обставини підтверджуються копією квитанції та конвертом на ім`я позивача.

Зазначене також підтверджується інформацією відстеження поштових відправлень Національного оператора поштового зв`язку України «Укрпошта» на офіційному сайті за посилання в мережі інтернет https://track.ukrposhta.ua за трекномером: 0102416159103.

Відповідно до абзацу другому частини першої статті 28 ЗУ «Про виконавче провадження» документи виконавчого провадження надсилаються стягувану та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Адресою позивача в матеріалах виконавчого провадження було зазначено: АДРЕСА_3 , що співпадає з адресою зазначеною на виконавчому написі, договорі позики, заяві про прийняття виконавчого документа до виконання та примусове виконання рішення суду від 22.11.2019р. та вказується самим позивачем у позовній заяві.

Отже, приватним виконавцем Бережним Я . В. було дотримано вимоги ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» та належним чином повідомлено позивача про відкриття виконавчого провадження.

В адміністративному позові позивач вказує про відсутність даних про особу стягувача у тексті виконавчого напису № 1559 та 1560 та невідповідність зазначених написів вимогам законодавства.

Суд не погоджується із вказаними твердженнями позивача, виходячи із того, що за текстом Виконавчого напису № 1559 та 1560 чітко передбачено особу стягувача та зазначено її ПІБ, адресу, а також інші відомі дані, зокрема, РНОКПП та дату народження - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Більш того, у тексті виконавчого напису нотаріусом вказано, що «За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі ст. 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із Стягувана, ОСОБА_2 ,..», що не викликає сумніві у встановлені особи стягувача та дійсності виконавчого напису.

Отже, вказані обставини повністю спростовують доводи позивача щодо не зазначення особи стягувача у виконавчому написі.

При цьому, суд звертає увагу, що предметом позову є не оскарження виконавчих написів нотаріуса, а визнання протиправними та скасування постанов, вчинених приватним виконавцем Бережним Я.В.

В матеріалах справи відсутня інформація про недійсність виконавчого напису № 1559 та 1560, їх судове оскарження, а тому, на думку суду, у приватного виконавця Бережного Я.В. були відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувану на підставі пункту шостого частини четвертої статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження».

Крім того, суд звертає увагу, що обов`язкові підстави для повернення виконавчого документа стягувачу приватним виконавцем без прийняття до виконання визначені частиною четвертою статті 4 «Про виконавче провадження» та мають вичерпний перелік.

Зокрема, згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

В той же час, частиною третьою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання:

1) якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця;

2) в інших випадках, передбачених законом.

При поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією частиною, приватний виконавець зобов`язаний письмово зазначити підстави повернення, право стягувача оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби.

Так, наведений вище перелік підстав, зазначених у частині третій статі 5 Закону №1404-VIII полягає у праві, а не обов`язку приватного виконавця повернути виконавчий документа стягувачу без прийняття його до виконання.

Позицію позивача щодо невідповідності резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження № 60701208 та № 60699799 суд вважає необґрунтованою, оскільки вона ґрунтується на невірному застосування та трактуванні норм права.

Так, пунктом п`ятим частини першої статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Відповідно до ст. 10 цього Закону такими заходами є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Судом встановлено, що зміст виконавчих написів № 1559 та 1560, здійснені приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А., відповідають вимогам ст. 89 Закону України «Про нотаріат», а тому такі виконавчі написи підлягають виконанню.

Щодо незазначення приватним виконавцем Бережним Я.В. виконавчого округу на документах виконавчого провадження, то суд звертає увагу, що всі документи, які містяться в матеріалах виконавчого провадження та направлялись позивачу, містять посилання, що відповідач здійснює діяльність за виконавчим округом м. Київ.

Більш того, зазначені дані розміщено у відкритому доступі та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України за посиланням в мережі інтернет https://erpv.minjust.gov.ua.

Позивач в адміністративному позові вказує на відсутність оригіналів договору позики та договору про внесення змін № 1, а також відсутності відмітки про вчинення виконавчого напису.

При цьому, позивач фактично підтверджує, що в матеріалах справи знаходяться нотаріально завірені копії цих документів. Нотаріально завірена копія не має сили оригіналу, але якщо одна із сторін буде заперечувати факт укладання правочину, то така копія нарівні з іншими документами може бути доказом наявності такого факту.

Суд зазначає, що позивачем факт укладання договору позики та договору про внесення змін № 1 не заперечується, а тому відсутні підстави, на які посилається позивач.

Більш того, відповідно до глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при підготовці до завірення копії документів і виписок з них, нотаріус зобов`язаний особисто звірити з оригіналом документа копію або виписку з документа, вірність яких він запевняє.

Таким чином, у приватного виконавця не було підстав сумніватися у вірності наданих документів для відкриття виконавчого провадження, зокрема, засвідченої копії Договору позики від 24 червня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І., що зареєстровано у реєстрі за № 819, засвідченої копії Договору про внесення змін № 1 до Договору позики від 29 грудня 2016 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І., що зареєстровано в реєстрі № 1692 та оригінал виконавчого напису від 21 листопада 2019 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., що зареєстровано в реєстрі за № 1560 та 1559, які скріплено та прошиті як єдиний документ (є невід`ємними від виконавчого напису).

Отже, судом встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження знаходяться належні виконавчі документи, що відповідають вимогам законодавства, які ставляться до таких документів, а тому у відповідача були відсутні підстави для повернення виконавчого документу Стягувачу.

Таким чином, суд вважає, що доводи позивача, наведені в обґрунтування протиправності винесених постанов приватного виконавця про відкриття виконавчих проваджень є необґрунтованими та такими, що спростовані наявними в матеріалах справи документами.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).

Суддя Н.Г. Вєкуа