Рішення № 89943474, 22.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року Справа № 160/2677/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій, з урахування уточнень та доповнень, просить:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової (фіскальної) служби у Дніпропетровській області № Ф-2351-56/482 від 14.02.2020 року про нарахування недоїмки у розмірі - 29293,44 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкаючий та зареєстрований АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07 травня 2008 року звернувся до ресурсного центру в м. Кривому Розі з метою відкрити діяльність фізичної особи-підприємця, при цьому заповнив відповідні бланки та сплатив 51,00 грн., оскільки в нього не вистачало коштів для сплати ще одного платежу, повідомив особі яка приймала документи, що прийде пізніше. 10.05.2008 року знову прийшов до ресурсного центру в м. Кривому Розі та повідомив, що передумав відкривати діяльність фізичної особи-підприємця, написав заяву про припинення та подав її посадовій особі ресурсного центру, тобто на цьому його діяльність, як фізичної особи - підприємця, була закінчена, жодного дня позивач не працював як ФОП, не вів підприємницької діяльності, ніколи не здавав звітності. Зауважив, що з червня 2008 року виїхав до Російської Федерації, при цьому, періодично повертався до України та мав тимчасову реєстрацію в м. Москва Російської Федерації у період роботи 2016-2018 роки. 02.03.2020 року при реєстрації автомобіля позивач дізнався, що знаходиться в реєстрі боржників на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року №Ф-2351-56/482. 13.04.2020 року позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2020 року №Ф-2351-56/482 від ГУ ДПС у Дніпропетровській області м. Дніпро, без зазначення періоду вимоги, яка була направлена за адресою його проживання, без зазначення номера квартири. Зауважив, що державним реєстратором при внесенні запису про проведення державної реєстрації фізичної особи -підприємця 07.05.2008 року були внесені неповні дані про місце його проживання АДРЕСА_1 , при цьому, не було зазначено квартира АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим позивач не отримував жодних документів від відповідача чи Пенсійного фонду України. Окремо наголошував на тому, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Позивач вважає, що єдиний внесок нараховано йому без надання належних доказів здійснення підприємницької діяльності, інформації про те, на якій системі оподаткування знаходився позивач та що стало базою для нарахування єдиного внеску. Зауважив, що управління мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Оскільки позивач не подавав звітність, управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно нього, не випробовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи. Позивач вважає, що відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу), такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. За наведених обставин, дії відповідача позивач вважає протиправними, внаслідок чого вимога від 10 травня 2019 року про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. №Ф-2351-56/482У та повторна вимога (збільшена) про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2020 року № Ф-2351 -56/482 на суму 29293,44 грн. підлягають скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

12.05.2020 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить у задоволенні позовної заяви відмовити. В обґрунтування відзиву зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою, в свою чергу, є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Податковий орган вважає, що вимога від 14.02.2020 року №Ф-2351-56/482 є законною, оскільки податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року), суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зауважив, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платник податків ФОП ОСОБА_1 (був зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.05.2008 року та 03.03.2020 року здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця. Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, адреса позивача визначена: АДРЕСА_3 . На підставі вищезазначеного, з урахуванням приписів п.42.2. ст.42 Податкового кодексу України, відповідач вважає, що вимога від 14.02.2020 року №Ф-2351-56/482 направлена на адресу визначену в Єдиному державному реєстрі правомірно.

16 червня 2020 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.05.2008 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрована як фізична особа-підприємець, 12.05.2008 року взятий на облік у контролюючому органі, як фізична-особа підприємець, що підтверджується відомостями облікових даних позивача та відомостями з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03.03.2020 року відносно діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вчинено реєстраційну дію 6 – Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, стан платника податків 11 – припинено, але не знято з обліку (кор не пусті).

Згідно відомостей, які містились в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (71040000) станом на травень 2019 року за ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, рахувався борг по сплаті єдиного внеску у сумі 21030,90 грн., а саме: за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн*12 місяців), за 2018 рік 9828,72 грн. (819,06 грн*12 місяців), за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн. (918,06 грн *3 місяців), сума заборгованості добровільно позивачем не сплачена.

У зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, 10.05.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2351-56/482У, відповідно до якої відповідач вимагав сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн.

Згідно відомостей, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (71040000) станом на 31.01.2020 року за ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, рахувався борг по сплаті єдиного внеску у сумі 29293,44 грн., а саме: за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн*12 місяців), за 2018 рік 9828,72 грн. (819,06 грн*12 місяців), за 2019 рік 11016,72 (918,06 грн *12 місяців), сума заборгованості добровільно позивачем не сплачена.

У зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, 14.02.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2351-56/482, відповідно до якої відповідач вимагав сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 29293,44 грн.

Наведена вимога була направлена на адресу позивача, зазначену в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також у відомостях облікових даних позивача: 50024, АДРЕСА_4 м АДРЕСА_1 та отримана ним 13.04.2020 року, що підтверджено матеріалами справи та самим позивачем.

Як вбачається з вимоги, вона була сформована відповідно до ст.25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та на підставі даних інформаційної систему органу доходів та зборів та містить інформацію про заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2020 року.

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу №Ф-2351-56/482У від 10.05.2019 року та вимогою про сплату боргу №Ф-2351-56/482 від 14.02.2020 року, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, який набрав чинності з 01.01.2011 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн (3200 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819, 06 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складала 918,06 грн., так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн (4173,00 х 22 відсотки).

Слід зазначити, що в силу приписів вищенаведених норм, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19.

Доказів того, що позивач протягом 2017-2019 років був найманим працівником на території України (застрахованою особою) і платником єдиного внеску за нього є роботодавець, позивач до суду не надав.

Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 435), фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт (додаток 5 таб. 2) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.

Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).

Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (п. 16 розділу II Порядку № 435).

Судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що позивач протягом усього часу перебування на обліку в податковому органі як платник єдиного внеску звітність не подавав, отже не виконував свої зобов`язання визначені законодавством.

За наведених обставин, згідно норм чинного законодавства, з набуттям чинності змін до Закону №2464 - з 01.01.2017 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 повинен був самостійно сплачувати у 2017-2019 роках єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не нижче мінімального страхового внеску, незалежно від того, чи отримував дохід від своєї підприємницької діяльності.

При цьому, доводи позивача про те, що він 10.05.2008 року відмовився від реєстрації, як фізична особа-підприємець, та надав заяву про припинення у 2008 році, не підтверджені жодними доказами, а тому не приймаються судом до уваги.

В свою чергу, згідно даних Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрована як фізична особа-підприємець 07.05.2008 року та взятий на облік у контролюючому органі, як фізична-особа підприємець 12.05.2008 року, а припинення діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням здійснено лише 03.03.2020 року.

Таким чином, суд вважає, що фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було вірно визначено суми єдиного соціального внеску, які підлягали сплаті: за 2017 рік - 8448 грн. (704 грн*12 місяців), за 2018 рік - 9828,72 грн. (819,06 грн*12 місяців) та 2019 рік – 11016,72 грн (918,06 грн *12 місяців), всього – 29293,44 грн.

Частиною 8 ст.9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону № 2464 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до ч.4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоуки.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Окрім того, відповідно до п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Враховуючи те, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреса фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 визначена: АДРЕСА_3 , в силу приписів вищенаведених норм, суд погоджується з доводами відповідача про те, що вимога від 14.02.2020 року №Ф-2351-56/482 та інші документи направлялись на зазначену адресу позивача правомірно.

При цьому, суд вважає, що процедурні порушення щодо направлення вимоги, у разі їх допущення, не можуть вплинути на законність самої вимоги та не звільняють платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання, а тому не можуть слугувати підставою для визнання вимоги протиправною та її скасування.

Доводи позивача про обов`язковість проведення податковим органом перевірки, прийняття акта перевірки, з метою винесення вимоги про сплату боргу суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки з приписів Інструкції, наведених вище, вбачається, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), у одному з таких випадків: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2351-56/482 від 14.02.2020 року була прийнята у зв`язку з тим, що позивач на кінець календарного місяця мав недоїмку зі сплати єдиного внеску, що перевищує 10 грн., сформована вона була на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника за формою визначеною для платника - фізичної особи-підприємця, про що також зазначено у самій вимозі, отже в цьому випадку проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковими умовами для прийняття вимоги.

Заборгованість позивача визначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2351-56/482 від 14.02.2020 року на суму 29293,44 грн. на момент звернення до суду не сплачена та не списана, доказів протилежного до суду не надано.

Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

При цьому, відповідно до ч.16 ст.25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

З аналізу вищенаведених норм права випливає, що позивач, як платник єдиного внеску зобов`язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, проте оскільки своєчасно цього не зробив, у відповідача виникло право на прийняття вимоги про сплату боргу.

При цьому, суд вважає, що реєстрація 03.03.2020 року припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не звільняє позивача від обов`язку зі сплати заборгованості з єдиного внеску, яка виникла раніше.

За наведених обставин суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2351-56/482 від 14.02.2020 року була прийнята відповідачем на підставі та у межах наданих йому повноважень, а тому є правомірною та не підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, належним чином доведено правомірність прийняття спірної вимоги, тоді як позивачем не спростовано доводи відповідача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 22.06.2020р.

Суддя О.М. Неклеса