Рішення № 89943117, 22.06.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 червня 2020 р. Справа № 120/1626/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027)

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5493/15-20-СГ від 03.03.2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, з метою його скасування та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також витребувано з відповідача та зобов`язано надати суду у встановлений строк клопотання ОСОБА_1 з усіма доданими документами, а також належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

25.05.2020 року на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідачем розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, за результатом якого наказом від 03.03.2020 року № 2-5493/15-20-СГ останньому повідомлено про те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства відноситься до земель комунальної власності. Тобто, передача зазначеної земельної ділянки у власність громадянам буде суперечити нормам чинного законодавства, що, у свою чергу, є підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у порядку частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

До відзиву на позовну заяву відповідачем, на виконання ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 року, долучено належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 із відповідними додатками та інші документи, на підставі яких відповідачем відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся із колективним клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га на кожного із заявників окремо, що розташована на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0525681300:01:004:0008 (загальна площа земельної ділянки 5,5875 га), тип власності - цільове призначення - 16,00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

До вказаного клопотання позивачем додано копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, а також викопіювання з чергового кадастрового плану Великокісницької сільської ради Ямпільського району.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5493/15-20-СГ від 03.03.2020 року, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03), у зв`язку із тим, що розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 ЗК України.

Частиною першою статті 117 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що повноваженнями щодо розгляду клопотань про передачу земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності, відповідних територіальних громад для всіх потреб наділені сільські, селищні, міські ради.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням щодо про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, до якого додав графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування. Відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки у зв`язку із тим, що розпорядження даними земельними ділянками не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Суд зазначає, що згідно з Інформацією щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 0525681300:01:004, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу належить до земель комунальної власності.

Таким чином, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, загальною площею 5,5875 га, серед яких і запитувана позивачем земельна ділянка, належить до земель комунальної власності. У даному контексті суд вказує, що відповідач відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення у порядку, визначеному чинним законодавством, на території Вінницької області, у свою чергу, земельна ділянка, на яку претендує позивач, до земель державної власності не відноситься. Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не наділене повноваженнями щодо розпорядження запитуваною позивачем земельною ділянкою, у зв`язку з її приналежністю до комунальної форми власності. Таким чином, в останнього відсутні будь-які правові підстави для прийняття рішення щодо такої земельної ділянки, а тому оскаржуваний наказ є правомірним та прийнятим у відповідності до положень земельного законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5493/15-20-СГ від 03.03.2020 року відмовлено, відповідно позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати позивачу дозвіл на розробку технічної документації також не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 22.06.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна