Рішення № 89936871, 15.05.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/504/20

Справа №754/15908/18

РІШЕННЯ

Іменем України

15 травня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Гергель В.А.

за участі :

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Філоненко Я.В.

розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат , Філоненко Яна В`ячеславівна звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.11.2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб. 17.01.2012 року шлюб між сторонами було розірвано. Від шлюбу Позивач та Відповідач мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Представник позивача мотивуючі вимоги зазначає, що після розірвання шлюбу Відповідач участі у житті дітей не приймає та матеріальну допомогу не надає. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області з Відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей, крім того встановлено, що Відповідач не проживає з дітьми та матеріальну допомогу в добровільному порядку не надає. Зазначено, що Відповідач досі ухиляється від сплати аліментів, жодних грошових коштів після розірвання шлюбу на утримання дітей Відповідач не надає, не купує дітям необхідні речі та продукти, не вітає на день народження подарунками. Вказано, що Позивач самотужки утримує дітей, оплачує навчання та інші заходи. Зазначено, що Відповідач не спілкується з дітьми, не приїжджає, не дзвонить, не приймає участі у навчанні, не надає жодної допомоги не матеріального, не духовного характеру.

Наголошує, що Позивачці дуже складно виховувати хлопця підлітка, ОСОБА_6 потребує чоловічої уваги, часто замикається в собі, іноді агресивно реагує, вказує, що Позивач неодноразово просила Відповідача втрутитися у його виховання, проте Відповідач навіть не зателефонував, а також не приїжджав до лікарні, коли син сильно травмувався. Жодних перешкод у спілкуванні з дітьми Відповідачу не чиниться. Відповідач є здоровою людиною, не хворіє та не перебуває у відряджені, а тому вважає, що поважна причина самоусунення від батьківських обов`язків відсутня.

Посилаючись на викладені обставини справи, представник позивача, просить суд: позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягнути з Відповідача судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав. Призначено підготовче судове засідання по названій справі.

21 червня 2019 року представником відповідача, адвокатом Чернілевським Віталієм Григоровичем подано Відзив на позовну заяву, в якому просять суд у задоволені позову відмовити в повному обсязі, мотивуючі тим, що несплата аліментів викликана об`єктивними поважними причинами, а не є наслідком свідомого невиконання рішення суду, та 30.04.2019 року подано до Ірпінського міського суду Київської області заяву про перегляд заочного рішення суду, оскільки виклики здійснювались не за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 , про існування судової справи не знав. Вважає, що доводи сторони позивача не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, в матеріалах справи такі докази відсутні. Крім того, порушено порядок подання доказів. Зазначає, що 14.05.2019 року органом опіки та піклування Бучанської міської ради прийнято рішення про недоцільність та відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Представник відповідача наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та зазначає, що посилання позивача на існування заборгованості зі сплати аліментів та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батька від виконання своїх обов`язків.

Зауважує, що судове рішення про розірвання шлюбу датоване 16 лютого 2009 р., а шлюбні відносини практично листопада 2008 р., Увесь час з листопада 2008р. по 2016 р. відповідач матеріально допомагав дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 2005 р.н. та позивачці. Діти тісно спілкувались з батьком, приїжджали до нього в гості. Відповідач регулярно постачав харчові продукти та гроші, закупав канцелярське приладдя для потреб дітей, фінансував дитячі свята. До 2013р. відповідач регулярно завозив дітей до садочку та школи. У 2013 р. ОСОБА_3 влаштувався на роботу, яка вимагала постійних відряджень та втратив змогу регулярно спілкуватись з дітьми, однак тісне спілкування зберігалось і тривало до 2016р. З метою найтіснішого спілкування з дітьми, Відповідач з теперішньою дружиною ОСОБА_7 продали квартиру в Києві, та переїхали в 2012 р. на постійне місце проживання у Гостомель , де мешкали діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вказано, що в 2016 відповідач втратив роботу та доходи, таким чином вже не мав можливості допомагати фінансово дітям. Внаслідок чого Позивач створила всі необхідні умови для того, щоб діти припинили спілкування з батьком. Налаштувала сина та доньку проти відповідача, неодноразово змінювала телефонні номери дітей. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 фактично перестали спілкуватись з батьком, на телефонні дзвінки не відповідали, від зустрічей відмовлялись. Протягом 2012 -2019р. позивачка регулярно зверталась до відповідача з метою отримання дозволів на виїзд дітей за кордон. Жодного разу відповідач не відмовив, та, навіть в інших містах України у відрядженнях, оформлював нотаріальний дозвіл. Вказано, що відповідач не звертався до служби у справах дітей з заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, оскільки завдяки зусиллям позивачки, діти уникали спілкування з батьком і влаштування зустрічей силоміць не відповідає інтересам дітей.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав. Призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, вважають їх законними і обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Відповідач, представник відповідача в судове засідання не з`явилися, хоча про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності Відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , суду надала наступні показання. ОСОБА_1 знає близько 7-10 років. Вона викладачем англійської мови. Відповідача не знає, бачила один раз. відповідач надавав дозвіл на виїзд дітей за кордон, але з великими проблемами.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , в наданих суду показаннях повідомила, що працює психологом-викладачем арт терапії, ОСОБА_1 знає близько 6-7 років, мають робочі відносини. відповідача бачила декілька разів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , суду надала наступні показання. ОСОБА_1 знає з 2007 року, сусідка. Відповідача дуже давно не бачила, фактично з 2010 року.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , в наданих суду показаннях повідомила, що є сусідкою ОСОБА_1 , знає її з 2006 року. З ОСОБА_3 знайома. З 2010 року один раз бачила ОСОБА_3 на дні народження доньки ОСОБА_5 (2013-2014 роки). повідомила суд, що ОСОБА_1 працювала ночами. До школи з дітьми їздили разом, ОСОБА_3 жодного разу не бачила.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , в наданих суду показаннях повідомила, працює вчителькою німецької мови, що ОСОБА_1 знає 5 років, дружні відносини. З ОСОБА_3 не знайома, ніколи не бачила. Зі слів їй відомо, що Відповідач ніяк не приймав участь в житті дітей, донька позивача марина ніколи про батька не розповідала.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 , в наданих суду показаннях повідомила, є мамою ОСОБА_1 , бабусею дітей. Суду надала показання, що ОСОБА_3 знає, вважає його домашнім тираном, він був байдужий до дітей, спілкуватися не хотів; влаштовував скандали. Дозволи на виїзд дітей за кордон Відповідач надавав, але завжди з великими проблемами його Позивач отримувала.

Суд, заслухавши доводи учасників процесу, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням наданих заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, батьками неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 , що стверджується свідоцтвами про народження.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2009 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - розірвано.

04 листопада 2015 року, Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що стверджується свідоцтвом про зміну імені.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 квітня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі Ѕ частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 16.01.2017 року і до досягнення найстаршою дитиною, ОСОБА_5 повноліття, в подальшому ј з усіх видів його заробітку (доходу) але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_6 повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, здійсненого старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ботнєвою Наталією Гочівною, при здійснені виконавчого провадження №57058355 станом на 23.08.2019 року заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів (статистичних відомостей) становить 99179,90 грн.

Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно Висновку органу опіки та піклування Бучанської міської ради щодо недоцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , станом на 11.11.2019 року відсутні правові підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .. Орган опіки та піклування рекомендує ОСОБА_1 докласти зусиль та налагодити стосунки з колишнім чоловіком, гр. ОСОБА_3 , в першу чергу виходячи з інтересів дітей, та не перешкоджання один одному в участі у їх вихованні.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Опитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_5 суду повідомила, що батько ОСОБА_3 жодної участі у їх житті не бере, не цікавиться ними, матеріально та духовно не підтримує.

Суд критично оцінює висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки даний висновок є недостатньо обґрунтованим, оскільки не враховано думку дітей, а тому не може бути беззаперечним доказом для підтвердженням факту неухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. При цьому, суд враховує, що такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч.ч. 5, 6 ст.19 СК України).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 153 СК мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.

Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.

Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до приписів ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Право дитини на належне батьківське виховання, відповідно до ст.152 СК України, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви … про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Аналіз зазначених положень закону, практики Європейського суду з прав людини дає можливість зробити висновок, що підставою позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім`ї обставин, коли батьки внаслідок свідомої, винної поведінки не виконують своїх обов`язків щодо виховання, утримання, розвитку дітей, їх навчання та лікування і коли таку ситуацію неможливо виправити іншими заходами.

Позбавлення батьківських прав, відповідно до ст.166 СК України, є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька та матері, так і для дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

На думку суду, з урахуванням наведених вище норм Закону, встановлено, що позивачем по справі надано достатньо переконливих і зважених аргументів, які можуть вважатись виправданими для розірвання сімейних зв`язків між батьками та дитиною і будуть відповідати інтересам дитини.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, в розумінні ст.ст.12,81 ЦПК України, на підтвердження того, що відповідач байдужливо ставиться до дитини, на які позивач посилається, як на підставу задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Позивачем доведено ті обставини, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не сприяє позивачу у забезпеченні дітей необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з дітьми, не дає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу тощо.

Відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження неможливості виконувати свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, а також прояву з його боку щонайменшої батьківської турботи.

В судовому засіданні не встановлені об`єктивні перешкоди для відповідача у належному вихованні дітей, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками. Емоційний зв`язок між відповідачем та дітьми фактично відсутній, відповідач не виявляє до своєї доньки та свого сина батьківського піклування, їх не відвідує, долею дітей не цікавиться, ні в телефонному режимі, ні в інших формах спілкування.

Крім того, допитані в судовому засіданні свідки наданими суду показаннями, підтвердили той факт, що відповідач на даний час не приймає участі у вихованні сина та доньки, їх не відвідує, долею дітей не цікавиться, ні в телефонному режимі, ні в інших формах спілкування.

Отже, встановлені обставини вказують на злісне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню й матеріальному утриманню малолітньої дитини, не забезпечує законних прав дитини на нормальні умови життя, також жодним чином не приймає участі в утриманні спільної дитини, не цікавиться життям сина, та не приймає участь у його вихованні.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем, як батька неповнолітніх сина та доньки, своїми батьківськими обов`язками щодо дітей є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав. Позбавлення батьківських прав Відповідача буде відповідати інтересам дитини, оскільки відповідач в подальшому буде позбавлений можливості негативно впливати на психіку дітей до моменту зміни ними свого ставлення та поновлення у встановленому порядку батьківських прав, а тому позовна вимога про позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина та доньки є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, суд бере перш за все до уваги те, що неповнолітні діти наразі перебувають на межі підліткового віку, який є найбільш важкий і складний з усіх дитячих вікових груп, що представляють собою період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв`язку зі страхом усвідомлення. У формуванні самооцінки підлітків значну роль відіграє сім`я, стиль сімейного виховання, який визначається батьківськими ціннісними орієнтаціями, установками, емоційним ставленням до дитини. Особливості сприйняття батьків дитиною і способи поведінки з ними обумовлюють засвоєння підлітками основних правил і норм поведінки,виробляють їх позицію по відношенню до світу і самому себе.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

При ухваленні рішення суд керується положеннями ч.1 ст. 13 ЦПК України згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись, постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 150, 155, 164, 165, 166, 180, 183, 191 СК України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 4, 12, 18, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 211, 245, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, п. 15.5 розділу XIII Прикінцевих положень ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_6 ) батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позбавити ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_6 ) батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: